Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/2581/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/2581/22 пров. № А/857/15255/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року (головуючої судді Микитин Н.М., ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі №300/2581/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 27.06.2022 звернулася в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області в якому просить протиправним та скасувати наказу відповідача №190-К від 27.05.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити її на посаді провідного спеціаліста відділу у м. Болехів міськрайонного управління у Долинському районі та м. Болехові Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Вказує, що в оскаржуваному наказі є лише посилання на пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, а тільки вказівка: у зв`язку із скороченням чисельності державних службовців. Крім того, підставою звільнення у оскаржуваному наказі є попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 27.04.2022, хоча вказане попередження про наступне звільнення позивач отримала поштою 04.05.2022, а наказ про звільнення з роботи датований 27.05.2022. Зазначає, що Верховний Суд звертає увагу, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися у установи протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2022 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно наявної трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 11.03.2005 працювала в органах земельних ресурсів (а.с.13-17). Наказом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №523-К від 07.10.2021 ОСОБА_1 , 07.10.2021 року звільнено з посади провідного спеціаліста відділу у м. Болехові міськрайонного управління у Долинському районі та м. Болехові Головного управління у зв`язку із скороченням посади державної служби відповідно до пункту 1 частини 1 та 4 статті 87 Закону України «Про державну службу», статті 24 Закону України «Про відпустки» статей 47, 116 КЗпП України. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №523-к від 07.10.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади провідного спеціаліста відділу у м. Болехові міськрайонного управління у Долинському районі та м. Болехові Головного управління та поновлено ОСОБА_1 з 08.10.2021 на посаді провідного спеціаліста відділу у м. Болехові міськрайонного управління у Долинському районі та м. Болехові Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (а.с.29-36). На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.03.2022, наказом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 27.04.2022 № 131-к ОСОБА_1 поновлено на посаді провідного спеціаліста відділу у м. Болехів міськрайонного управління у Долинському районі та м. Болехові Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області з 08.10.2021, що не заперечується сторонами. Згідно попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 вбачається, що у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, на підставі наказу Держгеокадастру від 16.12.2021 №333-ок «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Держгеокадастру», наказу Держгеокадастру від 04.01.2022 №1-ок «Про затвердження структур територіальних органів Держгеокадастру», наказу Головного управління від 10.01.2022 № 4 «Про введення в дію структури Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області» та наказу Головного управління від 31.03.2022 № 24 «Про введення в дію штатного розпису Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на 2022 рік», позивача попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», а також запропоновано для переведення дві посади (а.с.63). 27.04.2022 уповноваженими особами Держгеокадасту складено Акт про ознайомлення із попередженням про наступне звільнення та відмову від підпису про його ознайомлення. ОСОБА_1 було повідомлено, що про відмову від підписання буде складено акт, а попередження про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності державних службовців буде додатково направлено поштою (а.с.65). Додаткового, 28.04.2022 відповідачем направлено попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 поштовим шляхом (а.с. 62). Наказом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №190-К від 27.05.2022 ОСОБА_1 , 27.05.2022 звільнено з посади провідного спеціаліста відділу у м. Болехові міськрайонного управління у Долинському районі та м. Болехові Головного управління у зв`язку із скороченням чисельності державних службовців відповідно до пункту 1 частини 1 та 4 статті 87 Закону України «Про державну службу», статті 24 Закону України «Про відпустки» статей 47, 116 КЗпП України. Підстава для звільнення попередження про наступне звільнення від 27.04.2022. Вважаючи наказ про своє звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до адміністративного суду з вказаною позовною заявою. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України. Частиною 2 статті 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Згідно з частиною 1 статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Наведені норми визначають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII) цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відповідно до частини 1 - 3 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Згідно з пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, чинній на момент повідомлення про наступне вивільнення, визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу. Відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Крім того, Кодекс законів про працю України (тут і далі - КЗпП України у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Відповідно до частини 1 статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. За змістом частини 1 статті 4 КЗпП законодавство про працю складається з цього Кодексу й інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до пункту частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 №378-ІХ, який набрав чинності 02.02.2020, внесено зміни до КЗпП України щодо порядок вивільнення державних службовців. Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Із системного аналізу доповнень та змін до статті 87 Закону № 889-VIII слідує, що вони суттєво змінили порядок звільнення особи за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема з підстав реорганізації, ліквідації державного органу, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби, зміни структури або штатного розпису державного органу - в сторону звуження гарантій державного службовця на продовження служби. Про вказані вище зміни зазначено також роз`ясненнях Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86 р/з «Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу»)», а саме, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону. Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників. Водночас, суд ще раз наголошує на тому, що положеннями частини 3 статті 5 Закону №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу» на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скорочення чисельності або штату державних службовців, тому суд приходить висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми спеціального законодавства, а не загального. Відтак, порядок припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення установлений статтею 87 Закону України «Про державну службу». Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що позивач перед звільненням займала посаду провідного спеціаліста відділу у м. Болехові міськрайонного управління у Долинському районі та м. Болехові Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області. Кабінет міністрів України ухвалив постанову «Про внесення зміни до постанови Кабінету міністрів України від 5 квітня 2014 року №85», якою скорочує граничну чисельність працівників територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 16 грудня 2021 року №333-ок «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Держгеокадастру» визначена гранична чисельність головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області в кількості 149 працівників. Наказом Головного управління від 31.03.2022 № 24 «Про введення в дію штатного розпису Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на 2022 рік» яким затверджений штат у кількості 149 штатні одиниці з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 976427,00 грн (а.с.50-52). Згідно попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, на підставі наказу Держгеокадастру від 16.12.2021 №333-ок «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Держгеокадастру», наказу Держгеокадастру від 04.01.2022 №1-ок «Про затвердження структур територіальних органів Держгеокадастру», наказу Головного управління № 4 «Про введення в дію структури Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області» та наказу Головного управління від 31.03.2022 № 24 «Про введення в дію штатного розпису Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на 2022 рік», позивача попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с.56). Крім того, згідно вищезазначеного попередження про звільнення, ОСОБА_1 , запропоновано працевлаштування на вакантних посадах: провідного спеціаліста відділу державного контролю за використанням та охороною земель (до фактичного виходу основного працівника ОСОБА_2 на роботу до 21 жовтня 2022 року) та спеціаліста сектору матеріально-технічного забезпечення (до фактичного виходу основного працівника ОСОБА_3 на роботу до 30 листопада 2022 року). У разу згоди на переведення на одну із вказаних посад ОСОБА_1 запропоновано подати відповідну заяву. Однак, позивач не зверталася із відповідною письмовою заявою про згоду на переведення на одну із запропонованих посад, що свідчить про відсутність згоди на таке переведення та спростовує доводи позивача про те, що вона не відмовлялась від переведення на запропоновані посади. Суд зазначає, що згідно статті 9-1 Закону України «Про державну службу» доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відтак, враховуючи відмову позивача письмово засвідчити ознайомлення з попередженням про наступне звільнення, про що складено акт від 27.04.2022, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем повністю дотримано передбаченого законодавством порядку повідомлення позивача про її звільнення в письмовій формі та належно попередженою ОСОБА_1 , про наступне вивільнення, таким чином доводи позивача щодо неналежного її повідомлення, про наступне вивільнення не пізніше ніж за тридцять календарних днів є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджено протилежне. Наказом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №190-К від 27.05.2022 ОСОБА_1 , 27.05.2022 звільнено з посади провідного спеціаліста відділу у м. Болехові міськрайонного управління у Долинському районі та м. Болехові Головного управління у зв`язку із скороченням чисельності державних службовців відповідно до пункту 1 частини 1 та 4 статті 87 Закону України «Про державну службу», статті 24 Закону України «Про відпустки» статей 47, 116 КЗпП України, підстава для звільнення попередження про наступне звільнення від 27.04.2022, тобто, через 30 календарних днів після попередження. Щодо твердження позивача що оскаржуваний наказ про звільнення містить лише посилання на пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» без зазначення конкретної причини та підстав звільнення, суд зауважує, що пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» містить три самостійні підстави для припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення. Суб`єкт призначення при винесені наказу про звільнення особи може, в залежності від фактичних обставин, зазначити будь-яку із визначених у пункті першому підстав, але суть прийнятого рішення при цьому не змінюється. Вирішальним в даному випадку є те, що суб`єктом призначення в оскаржуваному наказі про звільнення чітко визначено правові підстави, безпосередньо зазначено положення закону на підставі якого скорочено посаду позивача, а саме, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». З огляду на викладені обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що відповідачем повністю дотримано процедуру звільнення позивача передбачену статтею 87 Закону України «Про державну службу», а вказані ОСОБА_1 порушення її трудових прав не відповідають дійсним обставинам справи. Стосовно тверджень позивача, що посада провідного спеціаліста на якій вона була поновлена відповідно до штатного розпису скорочена не була, оскільки на вказану посаду з іншого відділу було переведено працівника ОСОБА_4 , суд зазначає наступне. Постановою Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №756/5243/17 визначено, що «Враховуючи, що підприємство вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розклад, висновок судів про те, що на підприємстві не було скорочення штату працівників, є передчасним. Суди фактично увійшли в обговорення питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників, що лежить поза межами компетенції суду». У постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №367/3870/16-ц висловлена аналогічна позиція, що «При вирішенні трудового спору щодо поновлення на роботі працівника, звільненого у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників, суд зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення та дотримання відповідачем порядку вивільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, оскільки вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу)». Таким чином, при розгляді питання щодо змін в організації виробництва та праці суди не наділені правом давати оцінку доцільності проведеного скорочення, а лише констатують наявність змін в організації виробництва і праці. Інакше кажучи, цими рішеннями Верховний Суд визнає виключну компетенцію роботодавця визначати кадрову політику підприємства. Також, відповідачем враховано професійну підготовку та компетентність позивача при пропозиції нижчої посади державної служби. Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 20 Закону України «Про державну службу» для посад державної служби категорії «В» необхідна наявність вищої освіти ступеня не нижче молодшого бакалавра або бакалавра. Втім, ОСОБА_1 не здобула ступеня вищої освіти, що підтверджується дипломом про освіту ЗТ-1 № 670376 від 30.06.1986 року, та отримання останньою спеціальності техніка-плановика на підприємствах лісової промисловості та лісового господарства. Щодо твердження позивача про те, що відповідачем протиправно відмовлено їй у наданні щорічної основної відпустки, суд погоджується з доводами відповідача, що позивачем не обґрунтовано, яким чином не надання відпустки стосується предмету доказування у даній справі та підтверджує позовні вимоги. Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Враховуючи все вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ №190-К від 27.05.2022 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, відповідач діяв у межах повноважень та у відповідності до Конституції України та законів України, а відтак правові підстави для скасування цього наказу відсутні, тому відсутні правові підстави для задоволення похідних позовних вимог в частині поновлення на роботі та, як наслідок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а суд першої інстанції вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №640/11024/20 та від 29.12.2021 у справі № 420/3825/20, від 02.06.2022 у справі №420/3541/20, від 07.07.2022 у справі №640/9691/20, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Суд не приймає доводи скаржника, які ґрунтуються на висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 16.09.2021 у справі №440/413/20, від 11.06.2020 у справі №826/19187/16, від 31.03.2020 у справі №826/6148/16, від 09.10.2019 у справі №821/595/16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №800/538/17 (П/9901/310/18), оскільки правовідносини в цій справі не є подібними, адже до Закону України «Про державну службу» були внесені зміни та відповідачем було дотримано порядку звільнення позивачки з роботи. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат підставі статті 139 КАС України немає. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року у справі №300/2581/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.Й. Коваль В.В. Гуляк