Постанова 4857 № 140/1339/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/1339/22 пров. № А/857/6627/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Улицького В.З., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 березня 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Мачульським В.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі ГУ Держгеокадастру, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ №638-к від 28.12.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15.03.2022 позовні вимоги були задоволені повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ Держгеокадастру подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до ст. 87 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ОСОБА_1 було попереджено про майбутнє звільнення та припинення державної служби у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису ГУ. Позивачу було запропоновано працевлаштування на посаді головного спеціаліста відділу №4 управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру зважаючи на його професійну підготовку, компетентність та здібності та беручи до уваги зміну посадових обов`язків та функцій новостворених структурних підрозділів. Разом з тим, було зазначено, що у разі відмови від переведення на запропоновану посаду його буде звільнено із займаної посади. 20.12.2020 позивачем було написано заяву про відмову від запропонованої посади, внаслідок чого він був звільнений у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису. Вважає, що оспорюваний наказ було прийнято відповідно до вимог закону, а отже підстав для поновлення позивача на посаді відсутні. Крім того, відповідно до штатного розпису, який діє на даний час від 11.02.2022, посада начальника управління у Володимир-Волинському районі ГУ Держгеокадастру відсутня. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а ріщення суду першої інстанції без змін. Звертає увагу на те, що відповідачем не спростовано чому йому не було запропоновано рівнозначної посади за її наявності. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 наказом ГУ Держгеокадастру №176-к від 03.04.2017 був призначений з 04.04.2017 на посаду начальника відділу у м. Нововолинському міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську, в порядку переведення з відділу Держгеокадастру у м. Нововолинську Волинської області. 21.10.2019 позивачу присвоєний черговий 5 (п`ятий) ранг державного службовця згідно наказу ГУ Держгеокадастру №323-к від 21.10.2019. Відповідно до наказу №309-к від 22.07.2021 у зв`язку зі змінами структури та штатного розпису ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника управління у Володимир-Волинському районі зі збереженням раніше присвоєного 5 (п`ятого) рангу державного службовця категорії «Б» в порядку переведення з посади начальника відділу у м. Нововолинську міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську ГУ Держгеокадастру. Відповідно до наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №277-ок від 29.10.2021 «Про затвердження структур територіальних органів Держгеокадастру» були затверджені структури ГУ Держгеокадастру в областях та м. Києві, а наказом ГУ Держгеокадастру №484-к від 01.11.2021 «Про ведення в дію нової структури та штатного розпису ГУ Держгеокадастру», ліквідовано управління та відділи управлінь у всіх районах та утворено з 01.11.2021 Відділи №1, №2, №3, №4 управління надання адміністративних послуг. 25.11.2021 позивача під розписку ознайомлено з попередженням про заплановане вивільнення та у зв`язку зі скороченням посади начальника управління у Володимир-Волинському районі ГУ Держгеокадастру запропоновано працевлаштування на посаді головного спеціаліста відділу №4 управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру. 20.12.2021 позивач подав заяву, в якій він вказав, що відмовляється від запропонованої посади головного спеціаліста відділу №4. Наказом ГУ Держгеокадастру №638-к від 28.12.2021 ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника управління у Володимир-Волинському районі ГУ Держгеокадастру з 28.12.20021 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису ГУ Держгеокадастру на підставі п.4 ст.83 та п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII. Вважаючи оспорюваний наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про його скасування, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів пропозиції позивачу усіх наявних вакантних рівнозначних посад, чи відсутності можливості запропонувати відповідні посади з урахуванням вказаних вище критеріїв. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом №889-VIII. Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Відтак, відносини, зокрема, щодо припинення державної служби, регулюються Законом №889-VIII. Застосування до відносин щодо припинення державної служби законодавства про працю можливе лише в частині відносин, що не врегульовані цим Законом, який по відношенню до Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) є спеціальним законом, який регулює правовідносини, в тому числі щодо припинення державної служби. Згідно п.4 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Відповідно до п.1, 11 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу. Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 з 04.04.2017 працював на посаді начальника у м. Нововолинську міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську, а з 23.07.2021 у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису був призначений на посаду начальника управління у Володимир-Волинському районі із збереженням раніше присвоєного (21.09.2019) 5 рангу державної служби. Як видно з матеріалів справи, звільнення позивача на підставі п.11 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII пов`язане із скороченням посади начальника управління у Володимир-Волинському районі ГУ Держгеокадастру. У ході розгляду справи судом було встановлено, що відповідно до Наказу ГУ Держгеокадастру №24-к від 28.02.2022 ведено в дію з 01.01.2022 нову структуру ГУ Держгеокадастру, де загальна гранична чисельність працівників становить 137 штатних одиниць. Одночасно, позивачу запропонована посада «головного спеціаліста відділу №4 управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадатсру», від якої він відмовився. При цьому, відповідачем не надано доказів відсутності будь-якої іншої посади, визначеної штатним розписом ГУ Держгеокадастру, яка б у повній мірі відповідали освіті, спеціальності, кваліфікації та досвіду позивача, зважаючи на обсяг тих функціональних обов`язків, виконання яких було покладено на нього згідно з посадовою інструкцією за посадою, з якої його було звільнено. Натомість, колегія суддів враховує, що у відзиві на позовну заяву від 18.02.2022 ГУ Держгеокадастру підтвердило, що станом на 28.12.2021 (день звільнення позивача з посади) були наявні вакантні посади керівників новостворених Відділів №1, №2, №3, №4 управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру, які на момент звільнення ОСОБА_1 не були заповнені. Однак, зважаючи на професійну підготовку, компетентність та здібності позивача, беручи до уваги зміну посадових обов`язків та функцій новостворених структурних підрозділів ОСОБА_1 було запропоновано посаду головного спеціаліста відділу №4 управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру, що не суперечить вимогам ч.3 ст.87 Закону №889-VIII. З приводу цього колегія суддів зазначає, що роботодавець не може обмежитися лише попередженням працівника про відповідні зміни за два місяці до їх настання, а повинен також врахувати переважне право працівника на залишення на роботі, а в разі неможливості залишення працівника на роботі, повинен вживати заходів щодо його працевлаштування (пропонувати іншу роботу), звільнення ж може відбутися тільки при неможливості переведення працівника за відповідною професією чи спеціальністю або його відмови від цього. Водночас, при звільненні позивача, роботодавцем не було дотримано відповідної процедури звільнення. Зокрема, позивачу з часу попередження про наступне вивільнення по день звільнення не було запропоновано усіх інших наявних посад за відповідною професією чи спеціальністю. Відтак, відповідач як роботодавець не виконав свого обов`язку щодо надання працівнику пропозицій усіх наявних вакантних посад для їх зайняття, позаяк, не запропонував позивачу вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку він може виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду тощо в період із попередженням про вивільнення та до дня звільнення. При цьому, роботодавець (відповідач) не довів також факту відсутності вакантних посад на час звільнення позивача, які він би міг зайняти, а відтак, не обґрунтував правомірність звільнення позивача, з урахуванням неможливості переведення та з дотриманням ним вимог щодо переважного права на залишенні на роботі. Натомість відповідач підтвердив про наявність у новому штатному розписі інших вакантних посад, які не були запропоновані позивачу. Пленум Верховного Суду України у п.18, 19 постанови №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснив, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного наказу та наявності підстав для його скасування. З огляду на встановлені судом обставини щодо безпідставного звільнення позивача, повне відновлення порушених трудових прав позивача повинно бути забезпечено шляхом його поновлення на державній службі на посаді, з якої його було звільнено. Крім цього, судом першої інстанції підставно задоволено похідні позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня наступного за днем звільнення до дня поновлення його на роботі. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 березня 2022 року по справі №140/1339/22 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді В. З. Улицький Т. І. Шинкар