Постанова 4851 № 480/10238/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2023 р. Справа № 480/10238/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Глазько С.М.) від 13.04.2022 року по справі № 480/10238/21 за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив винести рішення про виплату середнього заробітку за затримку виконання рішення суду з 02.04.2021 по 29.09.2021 в сумі 45160,83 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням суду від 01.04.2021 по справі №480/340/21 скасовано наказ відповідача про звільнення позивача з посади, поновлено на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області з 01.01.2021, стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу. Разом із тим, позивач не був негайно поновлений на посаді, заробітна плата йому не виплачена по день видачі наказу про його поновлення на виконання судового рішення, тому він змушений звернутися до суду для захисту своїх прав про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 року по справі №480/10238/21. позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 02.04.2021 по 28.09.2021 (включно) у розмірі 45160,83 грн. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав. Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2022 р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 року по справі №480/10238/21 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Вказані ухвали разом з апеляційною скаргою надіслано сторонам в їх електронні кабінети, що підтверджуються наявними в матеріалах справи довідками. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 2004 року працював в органах прокуратури, з 10.09.2018 обіймав посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області, що підтверджується трудовою книжкою позивача. Наказом Сумської обласної прокуратури від 24.12.2020 № 648к, позивача було звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 31.12.2020. Не погодившись з вказаним наказом, позивач оскаржив його в судовому порядку. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 по справі №480/340/21, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2021, задоволено частково позовні вимоги позивача та визнано протиправним та скасовано рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 11.12.2020 № 2 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Сумської обласної прокуратури № 648к від 24.12.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області з 01.01.2021. Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 23140,26 грн (за період з 01.01.2021 по 01.04.2021). У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено. Вказане рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області з 01.01.2021 та стягнення з Сумської обласної прокуратури на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 7837,83 грн. підлягало негайному виконанню. Разом з тим, до 29.09.2021 позивача не було поновлено на посаді, заробітна плата йому не виплачувалася, тобто фактично рішення суду від 01.04.2021 по справі №480/340/21 відповідачем до 29.09.2021 не було виконано, що не заперечувалося відповідачем у відзиві на позовну заяву, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку про їх обґрунтованість, оскільки відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності невиплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто за наявності волевиявлення особи. Для цього необхідно звернення особи (заява), яка бажає поновитись на посаді та працювати, з одночасним поданням трудової книжки, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі.За відсутності відповідних звернень чи заяви позивача про намір працювати на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області, враховуючи позовні вимоги щодо поновлення саме у Сумську обласну прокуратуру, у відповідача були відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу прокуратури Сумської області без його відповідного волевиявлення чи згоди. Вказує, що позивач упродовж всього періоду затримки виконання рішення із відповідною заявою про поновлення його на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Сумської області до обласної прокуратури не звертався, звернення рішення для примусового виконання ним також не було ініційовано. Також зазначає, що ОСОБА_1 у період заявленого стягнення (у зв`язку із невиконанням рішення про поновлення на роботі) перебував на обліку у Сумському міському центру зайнятості та отримав кошти, виплачені як допомога по безробіттю за період з 05.01.2021 по 28.09.2021 в сумі 81700,74 грн, у тому числі за період з квітня 2021 по вересень 2021 суму у розмірі 55632,35 грн. Таким чином позивач з 02.04.2021 по 28.09.2021 (включно) отримував відповідну допомогу, отже стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду судом першої інстанції призвело до подвійних виплат суми заробітку, а таке стягнення фактично нівелює саму суть отримання звільненим працівником відповідної компенсації за затримку у працевлаштуванні. Вказані дії, на думку апелянта, свідчать про наявність об`єктивних причин у затримці виконання рішення суду про поновлення працівника та особисте небажання ОСОБА_1 своєчасно поновлюватись на посаді прокурора. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне. Положеннями ч. 6 ст. 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення. Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Згідно з п. 3 ч.1 ст. 371 КАС України визначено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно. Положеннями ч. 2 ст. 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Верховний Суд України у постанові від 01.07.2015р. у справі № 6-435цс15 зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не із моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні. Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обов`язковості з моменту проголошення. Верховний Суд України також зробив висновок, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно й негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі. Цей обов`язок полягає в тому, що в роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися. Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», «проволока», відповідно до змісту норм ст. 236 КЗпП, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Наведені висновки свідчать про те, що після проголошення рішення про поновлення особи на посаді, від цієї особи не вимагається подання будь-яких заяв чи інших документів щодо вчинення відповідачем дій на поновлення такої особи на посаді. Натомість, у відповідача, негайно після проголошення рішення, виникає безальтернативний обов`язок щодо видачі наказу про поновлення на посаді особи згідно судового рішення. Також колегія суддів зазначає, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (ч. 4 ст. 372 КАС України, ст. ст. 1і5 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження»). У пункті 34постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Отже, чинне законодавство України передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. В разі невиконання рішення суду в добровільному порядку воно підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою. За приписами ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Також колегія суддів зазначає, що усталеною є

позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19). Аналізуючи наведені норми права у контексті статті 235 КЗпП України та ст.ст. 370-372 КАС України, колегія суддів зазначає, що негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі або перебування цієї особи на обліку у центрі зайнятості та отримання нею допомоги по безробіттю. При цьому, вказані обставини не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді. З огляду на викладене висновок суду першої інстанції у цій справі щодо поважності причини невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на посаді прокурора у зв`язку із невчиненням ним дій щодо звернення із заявою про поновлення на посаді та перебування ним на обліку у центрі зайнятості та як наслідок відсутності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не ґрунтується на правильному застосуванні ст. 236 КЗпП України. Натомість колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач має нести відповідальність, встановлену ст. 236 КЗпП України, за затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, яка тривала з 02.04.2021 по 28.09.2021 (включно). Розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення сторонами не оспорюється. Посилання апелянта в на висновки, викладені у постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі № 520/11992/2020, від 02.09.2021 у справі №440/7823/20 колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені висновки не обов`язковими для врахування судом при вирішенні цих правовідносин, в розумінні приписів ст. 242 КАС України. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 року по справі №480/10238/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло