Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/4463/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2022 р. Справа № 480/4463/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Чалого І.С., суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.09.2021, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 15.09.21 по справі № 480/4463/21 за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач,), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумської обласної прокуратури (далі відповідач), в якій просить стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 11 грудня 2020 року по 01 лютого 2021 року включно у розмірі 36109,70 гри. з урахуванням податків та зборів. Свої вимоги мотивує тим, що рішенням суду від 10.12.2020 по справі №480/5693/20 скасовано наказ відповідача про звільнення його з посади, поновлено на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних слідчим Державного бюро розслідувань, прокуратури Сумської області з 21.08.2020, стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу. Разом із тим, позивач не був негайно поновлений на посаді, заробітна плата йому не виплачена по день видачі наказу про його поновлення на виконання судового рішення, тому він змушений звернутися до суду для захисту своїх прав про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 позовні вимоги задоволено . Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, починаючи з 11.12.2020 по 01.02.2021 (включно) у розмірі 36109,70 грн. з відрахування від суми середнього заробітку суми обов`язкових податків, зборів, платежів. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом не взято до уваги, що відповідно до ч. 2 п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. Зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 у заявленому обсязі задоволенню не підлягають, оскільки при визначенні розміру стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 11.12.2020 по 01.02.2021 судом не враховано суму коштів, отриманих як допомога по безробіттю, що обумовлює подвійне стягнення з прокуратури коштів на користь позивача. Крім того, зазначає, що позивач своєчасно із заявою про поновлення його на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних слідчим Державного бюро розслідувань, прокуратури Сумської області до обласної прокуратури не звернувся, для примусового виконання звернення рішення ним також не було ініційовано. Разом з цим, вказано, що судове рішення про поновленні на посаді було оскаржено обласною прокуратурою до касаційної інстанції. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження в межах доводів апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 2006 року працював в органах прокуратури, з липня 2019 займав посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних слідчим Державного бюро розслідувань, прокуратури Сумської області. 17.08.2020 наказом прокуратури Сумської області № 205к звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних слідчим Державного бюро розслідувань, прокуратури Сумської області, на підставі п. 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 20 серпня 2020 року. Не погодившись з вказаним наказом, позивач оскаржив його в судовому порядку. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 у справі №480/5693/20, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2021, задоволено частково позовні вимоги позивача та скасовано рішення П`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 01.07.2020 № 1 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , скасовано наказ прокурора Сумської області від 17.08.2020 № 205к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних слідчим Державного бюро розслідувань, прокуратури Сумської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20.08.2020. Також судом поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних слідчим Державного бюро розслідувань, прокуратури Сумської області з 21.08.2020. Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.08.2020 по 10.12.2020 у розмірі 82839,9 грн. Рішення суду від 10.12.2020 по справі №480/5693/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних слідчим Державного бюро розслідувань, прокуратури Сумської області та стягнення з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 22303,01 грн. підлягало негайному виконанню. Разом з тим, до 02.02.2021 позивача на посаді не поновлено, заробітна плата йому не виплачувалася, тобто фактично рішення суду від 10.12.2020 по справі №480/5693/20 відповідачем до 02.02.2021 не було виконано, що також не заперечувалося відповідачем у відзиві на позовну заяву, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду. Позивач у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем рішення суду, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду по справі № 480/5693/20 щодо поновлення позивача на посаді не було виконано у встановлений строк. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частинами 1, 2 і 7 статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до частини другої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. За статтею статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України унормовано, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Аналіз вимог частини третьої статті 371 КАС України та положень частини сьомої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що судові рішення про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Як убачається із висновків Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі уважається виконаним із дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. На підставі наведеного колегія судів робить висновок, що твердження апелянта про те, що позивач мав подати відповідну заяву про поновлення його на посаді є безпідставним. Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Таким чином, згідно зі статтею 236 КЗпП проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Так, матеріалами справи підтверджено, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 по справі № 480/5693/20 в частині поновлення позивача на посаді виконана відповідачем 02.02.2021 шляхом прийняття наказу № 25к, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних слідчим Державного бюро розслідувань, прокуратури Сумської області з 21.08.2020. За таких обставин, ураховуючи, що постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 по справі № 480/5693/20 в частині поновлення позивача на посаді в період з 11.12.2020 по 01.02.2021 (включно) не було виконано, колегія суддів дійшла висновку, що позивач відповідно до статті 236 КЗпП має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за вказаний період. Посилання відповідача на обставини щодо оскарження рішення суду по справі № 480/5693/20 до суду касаційної інстанції, колегія суддів відхиляє, оскільки рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на посаді мало бути виконане негайно після його проголошення. Колегія суддів також зауважує, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату ухвалення судом рішення про поновлення на роботі не є предметом даного спору. Так, згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці", порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Згідно з пунктом 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Згідно з рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 по справі №480/5693/20 встановлений розмір середньоденної заробітної плати позивача в сумі 1062,05 грн., середньомісячний розмір заробітної плати позивача становить 22834,08 грн. Зазначені суми зазначені і в довідці Сумської обласної прокуратури №21-380вих-21 від 11.05.2021 про середньоденну заробітну плату позивача. Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тому при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі суд виходить із середньоденної заробітної плати у розмірі 1062,05 грн. Беручи до уваги вищевикладене, у відповідача виник обов`язок щодо виплатити середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 11.12.2020 по 01.02.2021 (включно), що становить 34 робочі дні. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 11.12.2020 по 01.02.2021 (включно), яка має бути виплачена позивачу відповідачем становить: 36109,70 грн. (1062,05 середньоденний заробіток позивача *34 робочих днів). Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді у розмірі 36109,70 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що є помилковим твердження апелянта про те, що при визначенні суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, слід враховувати факт отримання позивачем певного доходу, зокрема, допомоги по безробіттю, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу/затримки виконання рішення про поновлення на роботі та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин законодавством не передбачено. Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 року у справі № 826/808/16, від 24.09.2019 року у справі № 826/16191/17. Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 по справі № 480/4463/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко