Постанова 4851 № 480/3077/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2022 р. Справа № 480/3077/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Курило Л.В. , Рєзнікової С.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.12.2021, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Діска, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 30.12.21 по справі № 480/3077/21 за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сумської обласної прокуратури, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Сумської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку, що становить 20419,23 грн.; - стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 20419,23 грн. (середнього місячного заробітку), обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; - стягнути із Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 15.03.2021 по день постановлення судового рішення, з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати в розмірі 1047,14 грн. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що наказом керівника Сумської обласної прокуратури №60к від 12.03.2021 його звільнено з посади прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області на підставі п. 9 ч. 1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014. При цьому, відповідачем не виплачено вихідну допомогу при звільненні, передбачену ст. 44 Кодексу законів про працю України. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Сумської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку, що становить 20419,23 грн. Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку із звільненням в сумі 20419,23 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року скасувати в частині, якою відмовлено у задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 15.03.2021 по день постановлення судового рішення, з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати в розмірі 1047,14 грн. та стягнути всі судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що оскільки позивача звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП. Так, станом на час звернення позивача до суду першої та апеляційної інстанції, відповідачем остаточного розрахунку із позивачем не проведено, тобто не виплачено позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки. Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, в обгрунтування якої зазначає, що звільнення позивача з органів прокуратури відбулось не внаслідок ліквідації, реорганізації або скорочення численності працівників органів прокуратури, а у зв`язку з прийняттям рішення кадровою комісією про неуспішне проходження позивачем атестації. Отже, цей юридичний факт є відмінним від юридичного факту (підстави), вказаного у п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з яким ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. З огляду на викладене, звільнення прокурора з підстав, передбачених п.9 ч.1 ст. 51 Закону №1697-VII за наслідками неуспішного проходження позивачем атестації, не є тотожним звільненню згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Враховуючи, що ОСОБА_1 звільнено з підстав та в порядку передбачених Законами №1697-VII та №113-IX, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання. Крім того, поновлення на роботі ОСОБА_1 після скасування в судовому порядку наказу про звільнення нівелює право такої особи на отримання вихідної допомоги при звільненні, адже відсутній юридичний факт, з яким законодавець пов`язує набуття права на отримання такої допомоги - звільнення з роботи на підставах передбачених статтею 40 КЗпП України. Отже, позивач не набув права на отримання вихідної допомоги під час звільнення у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням про скасування наказу про його звільнення та фактичного поновлення на роботі з 16.03.2021. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку, що вони не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач з 2011 по 15.03.2021 проходив службу в органах прокуратури. Наказом керівника Сумської обласної прокуратури №60к від 12.03.2021 позивача звільнено з посади прокурора Сумської місцевої прокуратури Сумської області на підставі п. 9 ч. 1 ст.51 Закону №1697-VII з 15.03.2021. При цьому відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу при звільненні, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що факт звільнення особи є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати вихідної допомоги та питання правомірності/протиправності звільнення особи жодним чином не впливає на вирішення питання щодо наявності підстав для виплати вихідної допомоги у зв`язку із таким звільненням. За загальним правилом, у день звільнення роботодавець повинен повністю розрахуватись із працівником, зокрема, виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, а в окремих випадках - вихідну допомогу. Та обставина, що наказ про звільнення позивача у судовому порядку скасований, не може свідчити про правомірність дій прокуратури щодо невиплати позивачеві під час звільнення вихідної допомоги, на отримання якої останній мав законне право на час звільнення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки вихідної допомоги при звільненні, суд першої інстанції виходив з підстав їх передчасності, оскільки в даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 4 Закону №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді, відповідно до пункту 9 частини першої якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом №113-ІХ статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою такого змісту: "На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження". Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює КЗпП України, що закріплено у його статті

1. Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, згідно з пунктом 1 частини першої якої трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною четвертою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус". Статтею 44 КЗпП України обумовлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, за змістом абзацу третього пункту 2 розділу ІІ якого (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Конституційний Суд України у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначив про те, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема, про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року в справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 липня 2019 року в справі №804/406/16 та від 08 серпня 2019 року в справі №813/150/16. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією із таких гарантій є виплата працівникові, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівникові у випадках, передбачених законом, роботодавцем у колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору із незалежних від працівника обставин. Приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом із тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів, а отже не заборонено застосування приписів статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 в справі №560/3971/19, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19, від 27.01.2021 у справі №380/1662/20, від 11.02.2021 у справах №420/4115/20 та №240/4840/20, від 18.02.2021 у справі №640/23379/19, від 25.02.2021 у справі №640/8451/20, від 26.02.2021 у справі №1.380.2019.006923, від 17.03.2021 у справі №420/4581/20, від 30.03.2021 у справі №640/25354/19, від 31.03.2021 у справі №320/2449/20, від 15.04.2021 у справі №440/3166/20, від 27.05.2021 у справі №380/4855/20, від 24.06.2021 у справі №200/5390/20-а, від 22.07.2021 у справі №300/2000/20, від 12.08.2021 у справі №420/4554/20, від 19.05.2022 у справі № 640/4264/20., від 28.09.2022 по справі № 540/1820/22. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необгрунтованість доводів відповідача щодо відсутності у позивача при звільненні з органів прокуратури права на отримання вихідної допомоги. Відповідач зазначає, що поновлення на роботі ОСОБА_1 після скасування в судовому порядку наказу про звільнення нівелює право такої особи на отримання вихідної допомоги при звільненні, адже відсутній юридичний факт, з яким законодавець пов`язує набуття права на отримання такої допомоги - звільнення з роботи на підставах передбачених статтею 40 КЗпП України. Отже, позивач не набув права на отримання вихідної допомоги під час звільнення у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням про скасування наказу про його звільнення та фактичного поновлення на роботі з 16.03.2021. Колегія суддів зазначає, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.07.2021 у справі № 480/2677/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Сьомої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Сумської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на роботі, стягнення компенсації та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ керівника Сумської обласної прокуратури від 12.03.2021 № 60к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Сумського відділу Сумської місцевої прокуратури Сумської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 15.03.2021. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Сумського відділу Сумської місцевої прокуратури Сумської області з 15.03.2021. Завданням адміністративного судочинства у силу приписів частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Водночас, суд зазначає, що факт звільнення особи є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати вихідної допомоги та питання правомірності/протиправності звільнення особи жодним чином не впливає на вирішення питання щодо наявності підстав для виплати вихідної допомоги у зв`язку із таким звільненням. Питання правомірності/протиправності звільнення особи жодним чином не впливає на вирішення питання щодо наявності підстав для виплати вихідної допомоги у зв`язку із таким звільненням. За загальним правилом, у день звільнення роботодавець повинен повністю розрахуватись із працівником, зокрема, виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, а в окремих випадках - вихідну допомогу. Отже, та обставина, що наказ про звільнення позивача у судовому порядку скасований, не може свідчити про правомірність дій прокуратури щодо невиплати позивачеві під час звільнення вихідної допомоги, на отримання якої останній мав законне право на час звільнення. Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.11.2021 у справі №480/6504/20. Таким чином, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно із пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період. Згідно з довідкою № 21-176вих21 від 18.03.2021, виданого відповідачем, середньомісячна заробітна плата позивача складає 20419,23 грн. Враховуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльність Сумської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку, що становить 20419,23 грн. та стягнення з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв`язку із звільненням в сумі 20419,23 грн. Стосовно позовної вимоги про стягнення із Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку вихідної допомоги при звільненні з 15.03.2021 по день постановлення судового рішення, з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати в розмірі 1047,14 грн., колегія суддів зазначає наступне. За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Як встановлено судом апеляційної інстанції, у день звільнення позивача 15.03.2021, відповідачем не виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме вихідна допомога при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. У зв`язку з чим, у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку вихідної допомоги при звільненні. Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 у справі №825/598/17. Колегія суддів зазначає, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 06.02.2020 у справі №806/305/17, які враховуються судом в силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Колегія суддів також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку. Матеріалами справи підтверджено, що станом на час звернення позивача до суду та перегляду його в суді апеляційної інстанції, остаточного розрахунку із позивачем не проведено, тобто не виплачено позивачу вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15ц зазначила, що визначаючись щодо розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Вище вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, які враховуються судом в силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Тобто, для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд має зокрема встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості. Водночас, колегія суддів зазначає, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Враховуючи, що на час винесення рішення судом апеляційної інстанції відповідачем не виплачено позивачу вихідної допомоги при звільненні, у суду апеляційної інстанції відсутня можливість встановити період затримки (прострочення) належної позивачу виплати, що є однією з умов проведення розрахунку суми компенсації втрати частини доходів. Таким чином, колегія суддів, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку вихідної допомоги при звільненні, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, а саме вихідної допомоги є передчасними, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність обгрунтованих підстав для задоволення позову в цій частині. Посилання позивача на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 30.09.2021 у справі №160/10949/20, від 09.11.2021 у справі №560/4196/19, від 14.12.2021 №640/6624/20, колегія суддів не вважає за можливе застосувати при вирішені даного спору, оскільки у даних справах суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Сумської обласної прокуратури - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 по справі №480/3077/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді Л.В. Курило С.С. Рєзнікова