Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/28397/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2023 р. Справа № 520/28397/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бершова Г.Є., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з питань праці на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2021, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, по справі № 520/28397/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про забезпечення позову до подання адміністративного позову, ВСТАНОВИВ Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу - задоволено. Зупининено дію індивідуального акта, а саме наказу Державної служби України з питань праці від 22.12.2021 № 165-кт «Про звільнення ОСОБА_2 ». Не погодившись з ухвалою суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання, та порушення судом норм процесуального права просив оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі № 520/28397/21. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції з необґрунтованих підстав дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу від 22.12.2021 № 165-кт «Про звільнення Володимира РОЖАНСЬКОГО», з огляду на те, що судом не враховано співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить суд позивач, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. На думку відповідача, забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення (наказу) роботодавця про звільнення працівника фактично є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що є неприпустимим та не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Протокольною ухвалою суду 16.01.2023 колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку дослідженим судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Застосовуючи заходи забезпечення позову у цій справі суд першої інстанції виходив з того, що незалежно від результатів вирішення цього спору, вжиття заходів забезпечення даного адміністративного позову не може завдати істотної шкоди, тоді як вжиття до заявника заходів, передбачених частиною 6 статті 44 Закону України "По державну службу", безумовно завдає більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову у даній справі з огляду на наступне. Частинами першою, другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, як поданого позову так і майбутнього його подання, та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 13.03.2020 по справі № 1740/2484/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Також, слід зазначити, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. З матеріалів справи встановлено, що до висновку про необхідність забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу від 22.12.2021 № 165-кт «Про звільнення Володимира РОЖАНСЬКОГО», суд першої інстанції дійшов враховуючи доводи позивача про те, що звільнення заявника з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області, має наслідком створення перешкод у захисті власних прав та ускладнення подальшого відновлення порушених прав, що може в майбутньому бути встановлено судом. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких подано адміністративний позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що наведені доводи позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки не врегулювання спеціальним законом процедури щодо поновлення останнього на посаді, яку він обіймав до звільнення, яке визнане незаконним, є підставою згідно зі статтею 7 КАС для застосування закону, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). За вказаних обставин, у разі вирішення спору про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді застосуванню підлягали б положення Кодексу законів про працю України. Так, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Із зазначеного слідує, що у випадку якщо позивача буде звільнено на підставі наказу від 22.12.2021 № 165-кт «Про звільнення ОСОБА_2 » та у судовому порядку такий наказ буде скасовано, судовим рішенням, позивач підлягатиме поновленню на посаді, з якої його було звільнено незалежно від того чи є вільною спірна посада або на неї працевлаштовано іншу особу. Суд першої інстанції не зазначив, в чому саме полягатиме ускладнення чи неможливість поновлення порушених прав або інтересів позивача, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення його прав, не оцінив складність вчинення цих дій та витрат, що будуть пов`язані з відновленням прав позивача. Натомість, суд першої інстанції лише констатував, що забезпечення позову застосовується з метою запобігти ускладненню виконання рішення суду, настанню для заявника негативних наслідків. Вказані обставини свідчать про передчасність та необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову в межах спірних правовідносин. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення питання, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, тому ухвала суду першої інстанції у цій адміністративній справі підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Керуючись ст. ст. 150, 245, 246, 250, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Державної служби України з питань праці - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 по справі № 520/28397/21 - скасувати. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу залишити без задоволення.. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Г.Є. Бершов Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко