Постанова Дніпровський апеляційний суд № 237/3611/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1430/23 Справа № 237/3611/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Ліпчанський С.М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді АгєєваО.В., суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І., за участю секретаря судового засідання Шумило І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської областіцивільнусправу№237/3611/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,з апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 на заочне рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 16 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Ліпчанського С.М., - ВСТАНОВИВ: У вересні 2016 року до Мар`їнського районного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позовні вимоги мотивовані тим, що з 01.09.2007 року позивач та відповідач перебували в шлюбних відносинах. За час шлюбу сторонами набуте спільне майно, а саме автомобіль DAF XF95.430, 2006 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , який оформлений на ім`я відповідача. Рішенням суду від 11.12.2013 року шлюб між ними розірвано, однак питання розподілу спільного майна подружжя не розглядалось. При цьому відповідач один використовує автомобіль та відмовляється компенсувати позивачу вартість 1/2частини цього майна. У зв`язку з тим, що сторони не дійшли згоди в позасудовому порядку розподілити спільне майно, позивач звернулась до суду з вказаним позовом та просила визнати ідеальні частки сторін у праві власності на спірний автомобіль. У подальшому, 15.11.2021 року, до суду першої інстанції від представника позивача надійшли письмові пояснення, у яких сторона позивача просила суд поділити майно подружжя шляхом стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошових коштів у сумі 440187,23 грн., що складає половину його вартості. Заочним рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 16 листопада 2021 року позовні вимоги було задоволено частково, визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за кожним по 1/2 ідеальної частки у праві власності на автомобіль DAF XF95.430, 2006 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . В решті вимог відмовлено. Додатковим рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 26 листопада 2021 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат стягнуто з відповідача на користь позивача 5000 грн. витрат на оплату правничої допомоги. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням позивач ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати ухваливши рішення, відповідно до якого поділити спільне майно подружжя шляхом стягнення з ОСОБА_2 на свою користь грошової суми у розмірі 440187,23грн. у якості компенсації належної їй 1/2 частини автомобіля. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначила, що оскільки під час судового розгляду з`ясувалось, що спірне майно було відчужене другим з подружжя без її згоди та на свою користь, вартість цього майна повинна бути врахована при поділі. Позивач, звертаючись з позовом у 2016 році, просила поділити спільне майно шляхом встановлення ідеальних часток. Фактичне повернення майна не відбулося та не відбудеться, оскільки у задоволенні вимог про витребування майна було відмовлено. Поділ майна шляхом визначення ідеальних часток не захищає права позивача. Зазначила, що спірний транспорт іноземного виробництва, його вартість залежить від коливання курсу і визначена у висновку експерта у доларах США. Таким чином, оскільки на момент розгляду справи офіційний курс гривні щодо долара США становив 26,11 грн., спір має вирішуватись виходячи з вартості автомобілю у гривневому еквіваленті 880 350,87 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник позивач в судовому засіданні апеляційного суду, що проводилось в режимі відео конференції, підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Рішенням Марїнського районного суду Донецької області від 11.12.2013 року шлюб між ОСОБА_1 , 1986 року народження, та ОСОБА_2 , 1984 року народження, зареєстрований 01.09.2007 року в відділі реєстрації актів цивільного стану Мар`їнського районного управління юстиції Донецької області, актовий запис за № 92 розірвано. 13.07.2012 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , придбав автомобіль DAF XF95.430, 2006 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . Відповідно до реєстраційної картки ТЗ від 16.11.2013 року спірний автомобіль за підставі довідки-рахунку № НОМЕР_3 від 16.11.2013 року зареєстрований за ОСОБА_9 . Рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 16.04.2019 року по справі № 237/1754/17 встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, в результаті якого власником автомобіля DAF XF95.430, 2006 року випуску став ОСОБА_9 . Вказаним рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобілю, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , оформлений у вигляді довідки-рахунку та витребувано автомобіль з чужого незаконного володіння. Постановою Донецького апеляційного суду від 06.08.2019 року апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Мар`їнського районного суду в частині витребування з чужого незаконного володіння автомобілю скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння. В решті рішення залишено без змін. Постановою Верховного суду від 29.01.2020 року касаційну скаргу залишено без задоволення. Постанову Донецького апеляційного суду від 06.08.2019 року залишено без змін. Відповідно до звіту про експертну оцінку транспортного засобу від 05 серпня 2013 року ринкова вартість автомобіля DAF XF95.430, 2006 року випуску складає 269500 грн., що за курсом складає 33717 доларів США. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції посилався на те, що договір про відчуження транспортного засобу, укладений відповідачем не в інтересах сім`ї визнано недійсним в судовому порядку та рішення суду набрало законної сили, а отже транспортний засіб на праві власності належить відповідачу. Крім того, посилання позивача на судову практику касаційного суду не обґрунтовує її доводів, оскільки там йдеться в тому числі і про те, що при дослідженні спільного майна подружжя, необхідно брати до уваги об`єкти, які могли бути відчужені та враховувати їх при поділі, а не лише на необхідність стягнення саме вартості майна замість присудження його частини.Таким чином, у зв`язку з тим, що спірний транспортний засіб набутий у власність відповідачем у період перебування в шлюбі, є спільним майном подружжя,він підлягає поділу між сторонами порівну. Жодною із сторін не внесено грошових коштів на депозитний рахунок суду за для виплати компенсації іншій стороні спору, а отже суд прийшов до висновку, що транспортний засіб підлягає розподілу по 1/2 ідеальній частці неподільного майна. Апеляційний суд погоджується з таким висновком та зазначає наступне. Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому конструкція норми статті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс

17. Статтею 63 СК Українивизначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК Україниу разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Відповідно до статті 71 СК Українимайно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Суд першої інстанції вірно зауважив, що відповідач ОСОБА_2 здійснив відчуження належного сторонам автомобіля без згоди позивачки та на свою користь. При цьому зазначив, що хоча спірний автомобіль не було витребувано з володіння третьої особи, однак у даному випадку договір купівлі-продажу автомобіля укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 було визнано судом недійсним. Таким чином, титульним власником спірного майна є саме відповідач ОСОБА_2 . Питання припинення права на частку у спільному майні регулюються ЦК України. Зокрема, у пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК Українипередбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим. Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки. Крім того, при поданні позовної заяви ОСОБА_3 просила саме визнати ідеальні частки сторін у розмірі 1/2 за кожним із співвласників, та посилалася саме на ст.ст.70, 71 СК України. У статті 2 ЦПК України визначені завдання та основні засади цивільного судочинства, серед яких змагальність та диспозитивність. Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. У частині першій статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Пунктами 1, 2 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що позивач має право відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), а також збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою статті 49 ЦПК України визначено, що позивач до закінчення підготовчого засідання має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного способу захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову одночасно не допускається. Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України. Схожі правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 570/5639/16-ц, від 12 жовтня 2022 року у справі № 723/1233/17. Відповідно до висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. З матеріалів справи вбачається, що питання про поділ майна шляхом стягнення грошової компенсації, тобто фактично про зміну предмету позову, було поставлене представником позивача шляхом направлення на електронну адресу суду першої інстанції письмових пояснень 15 листопада 2021 року, тобто фактично за день до ухвалення оскаржуваного рішення. При цьому в даних поясненнях відсутні посилання на норми матеріального права в обґрунтування наведених в даних поясненнях доводів. Апеляційний суд зауважує, що дана справа розглядалась судом першої інстанції з 2016 року. Ухвалою від 26 вересня 2016 року було відкрито провадження у справі. Перше судове засідання призначено на 23 грудня 2016 року. Після чого слухання справи вже по суті тривало фактично до моменту ухвалення оскаржуваного рішення. Таким чином можна зробити висновок про те, що позивачем, при зверненні до суду 15 листопада 2021 року, були порушені вимоги, встановлені статтею 49 ЦПК України. За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, який розглянув справу в межах позовних вимог, зазначених у позовній заяві, задовольнивши позовні вимоги шляхом визначення рівних ідеальних часток у спірному майні. При цьому судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановлено і досліджено всі обставини справи, доводи сторін з наданням їм належної правої оцінки. Апеляційний суд зазначає, що позивач не позбавлена права на звернення до суду за захистом свого права у встановленому законом порядку з дотриманням вимог процесуального закону. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстави для скасування заочного рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 16 листопада 2021 року відсутні. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 залишити без задоволення. Заочне рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 16 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повне судове рішення складено 19 січня 2023 року. Головуючий суддя: О.В.Агєєв