Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/1740/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2031/23 Справа № 202/1740/22 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г. О. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Коростельова Станіслава Володимировича на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок, припинення права власності іншого співвласника з виплатою йому грошової компенсації, - В С Т А Н О В И Л А : У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок, припинення права власності іншого співвласника з виплатою йому грошової компенсації. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що між сторонами виникають суперечки з приводу користування та утримання спільного майна - за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка є власником 1/3 частини спірного будинку, а відповідач - 2/3 частини. Відповідач є власником спірної частини будинку як спадкоємець ОСОБА_3 , в той же час відповідач у встановленому порядку свідоцтво про право на спадщину не отримував, своє право на нерухомість не зареєстрував, останнім була прийнята спадщина про що свідчить відповідна заява, подана нотаріусу. Відповідач у спірному будинку не проживає, участі у його утриманні не приймає, комунальні платежі не сплачує, не погоджується встановити прядок користування та володіння спірним майном. У зв`язку із вказаними обставинами позивачка позбавлена можливості реалізувати свої права власника (у т.ч. продати, передати у користування або заставу), ігнорує пропозиції позивачки щодо здійснення поточного та капітального ремонту, тощо. Також, позивачка посилається на те, що спірний будинок (частина) є єдиною її власністю. Виділення 1/3 частини позивачки є неможливим, тоді як припинення права власності на 2/3 частини будинку відповідача, не завдасть останньому шкоди. Враховуючи викладене, позивачка просила припинити право власності ОСОБА_2 на 2/3 частини у праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , з виплатою грошової компенсації вартості відповідної частки та визнати за нею право власності на вказані 2/3 частини житлового будинку, що належать ОСОБА_2 .. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Рішення суду мотивоване тим, що відсутні підстави стверджувати, що відповідач є власником 2/3 частини спірного будинку, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог. Крім того, суд вказав, що 2/3 частини спірного будинку не можна вважати незначною часткою, відповідач не згоден на отримання запропонованого розміру компенсації вартості його частки, а тому припинення відповідного права завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки є єдиним нерухомим майном у його володінні. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Коростельов С.В. посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач є сином померлої ОСОБА_3 , а отже спадкоємцем першої черги, він подав заяву про прийняття спадщини, а тому є її власником з моменту відкриття спадщини. Крім того, апелянт вказує, що відповідач прийняв спадщину ще й на квартиру АДРЕСА_2 , в якій він зареєстрований та фактично проживає, а тому припинення права власності на частину спірного будинку, яким він не користується 22 роки, не завдасть жодної істотної шкоди інтересам відповідача. Також апелянт вказує, що відповідач починаючи з 2000 року жодного разу не вчинив дій щодо капітального чи поточного ремонту житлового будинку, сплати комунальних послуг та інших обов`язкових платежів тощо. Всі витрати з утримання спірного будинку в повному обсязі несе позивачка. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що позивачка є власником 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Згідно листа КП «ДМБТІ`ДОР №5541 від 27 квітня 2016 року, 1/3 частини спірного будинку належить позивачці, інші 2/3 частини - ОСОБА_3 .. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Згідно копії спадкової справи, направленої Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою, в ній наявна заява ОСОБА_2 від 11 травня 2000 року про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_3 .. Встановлено, що виділення 1/3 частини спірного домоволодіння є неможливим у зв`язку із тим, що при поділі самостійні об`єкти не відповідають умовам, що передбачені чинним умовам, що передбачені чинними будівельними нормами, відповідно до висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкту нерухомого майна від 2 лютого 2022 року. Позивачкою надано копії документів, що підтверджують здійснення оплати за комунальні послуги у спірному будинку. У відповідності до звіту про оцінку вартості майна №1904.5/22 - вартість 2/3 частини спірного будинку складає 350 000,00 грн. без ПДВ. Згідно інформаційних довідок з реєстрів речових права на нерухоме майно, станом на 15 липня 2022 року, позивачка є власником квартири АДРЕСА_3 . У власності відповідача нерухоме майно не значиться. На депозитний рахунок ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на підставі квитанції № 4883-1961-9411-5853 від 14.10.2022 АТ «А-БАНК» ОСОБА_1 перерахувала кошти у розмірі 350 000 грн. для компенсації вартості відповідачу 2/3 частини спірного будинку. У відповідності до п.1 Постанови ПВСУ №7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК (435-15), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК ( 435-15 ) і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Згідно ст. 524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР 1963 року часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця. Згідно зі ст. 529 ЦК УРСР 1963 року діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого при спадкоємстві за законом є спадкоємцями першої черги в рівних частках. Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Згідно ст. 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. (ст. 560 ЦК УРСР 1963 року). Так, встановлено, що відповідач подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (у передбачений законодавством шестимісячний строк) після смерті ОСОБА_3 .. Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. Правовою підставою для припинення права на частку у спільному майні є стаття 365 ЦК України. Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17 зроблено висновок, що стаття 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3). Закріплена п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини 1 статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Згідно із ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, для задоволення позову, оскільки 2/3 частини спірного будинку не можна вважати незначною часткою, тоді як припинення відповідного права завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки є єдиним нерухомим майном у його володінні. Доводи апелянта в скарзі про те, що відповідач прийняв спадщину ще й на квартиру АДРЕСА_2 , в якій він зареєстрований та фактично проживає, а тому припинення права власності на частину спірного будинку, яким він не користується 22 роки, не завдасть жодної істотної шкоди інтересам відповідача, - колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Відповідач на спростування заявлених позовних вимог надав докази відсутності у нього нерухомого майна, а тому вказані твердження апелянта є лише його припущеннями, тоді як законне та обґрунтоване рішення не може ґрунтуватись на припущеннях. Твердження апелянта про те, що відповідач починаючи з 2000 року жодного разу не вчинив дій щодо капітального чи поточного ремонту житлового будинку, сплати комунальних послуг та інших обов`язкових платежів тощо, всі витрати з утримання спірного будинку в повному обсязі несе позивачка, - колегія суддів також вважає необґрунтованими, так як вказане не стосується предмету спору. Колегія суддів звертає увагу позивачки на той факт, що 2/3 частини спірного будинку не можна вважати незначною часткою, тоді як припинення відповідного права завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки є єдиним нерухомим майном у його володінні, а також ця частина належним чином не зареєстрована, оскільки відповідач, після подання заяви про прийняття спадщини, не звертався до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадкове майно та його реєстрацію у встановленому законом порядку. Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коростельова Станіслава Володимировича - залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко