Постанова 4824 № 2604/6791/12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/35/2020 справа №2604/6791/12 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Гончарука В.П. 10 квітня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення матеріальної компенсації за частку у спільній частковій власності та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні,- встановив: В березні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом, уточненим в ході розгляду справи, про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 265159 грн. компенсації за частку у спільній частковій власності у квартирі АДРЕСА_1 . У додаткових поясненнях від 14 березня 2019 року просила врахувати, що дійсна сума позовних вимог з урахуванням індексу інфляції становить 323228,80 грн. Вимоги обґрунтовує тим, що їй на праві власності належить 2/9 частини зазначеної квартири, іншою частиною володіють відповідачі. Посилаючись на те, що належна їй частка у цій квартирі є незначною, просить стягнути з відповідачів компенсацію, що визначена відповідно до даних Звіту про оцінку майна від 09 листопада 2016 року, яким ринкова ціна квартири визначена у розмірі 46677 доларів США. Не погодившись із первісним позовом, ОСОБА_4 пред`явлено зустрічний, у якому просить припинити право власності ОСОБА_1 на 2/9 частини зазначеної вище квартири; визнати за ОСОБА_4 право власності на 2/9 частини зазначеної вище квартири; виплатити ОСОБА_1 компенсацію у розмірі 105311 грн. Вимоги обґрунтовує тим, що йому належить 7/18 частини зазначеної вище квартири, оскільки частка ОСОБА_1 є незначною, то просить припинити її право власності на цю частку, визнавши за ним право власності на цю частку із виплатою грошової компенсації ОСОБА_1 . Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року вирішено: В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення матеріальної компенсації за частку у спільній частковій власності - відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні - задовольнити. Припинити право власності на 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Визнати за ОСОБА_4 право власності на 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 . В рахунок оплати вартості 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 195395 грн., що внесені ОСОБА_4 на депозитний рахунок Дніпровського районного суду міста Києва. Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення первісного позову, стягнення компенсації в розмірі 287333 грн., 3364,30 грн. судового збору, з урахуванням індексу інфляції, а також 2000 грн. за проведення дослідження, всього 292697 грн., та про відмову у задоволенні зустрічного позову. В апеляційній скарзі посилається на безпідставність висновків суду щодо незаконності її вимог. Вказує на докази, якими підтверджується створення їй перешкод у доступі до квартири протягом майже 20 років. Вказує, що суд незаконно зменшив розмір грошової компенсації, не врахувавши положення статті 625 ЦК України. Вказує, що суд порушив норми процесуального права під час оцінки доказів, а саме прийняв до уваги висновок експертизи від 27 квітня 2018 року, що проведена експертом Курочкіним С.Г., не навівши при цьому аргументів відхилення інших висновків та більш актуального від 22 січня 2019 року. Вказує, що висновок експертизи від 27 квітня 2018 року ґрунтується на підставі вивчення ринку нерухомості із меншою ціною продажу (взято для порівняння квартири, які знаходяться у дворах, а квартира, щодо якої розглядається спір, із видом на Русанівську Набережну, р.Дніпро), що вплинуло на результати цього дослідження; експерт занизив оцінку квартири, зазначивши, що її стан є незадовільний, при якому неможливо проживати в квартирі; в судовому засіданні експерт ухилявся від відповідей на питання; при проведенні експертизи не враховано панорами з вікон, що підвищує цін квартири. Окрім того, вказує, що експерт ОСОБА_7 є колегою представника відповідачів, у зв`язку із чим підозрює про зговір між цими особами. Вказує також, що суд послався на ст.115 ЦПК України, яка не регулює питання, що виникли у справі. Окрім того, на стадії дебатів суд прийняв від відповідача роздруковану інформацію, яка не досліджувалась. Вказує на наявність неповноти журналу судового засідання від 28 січня 2019 року, у якому допитувався експерт ОСОБА_7 та свідок ОСОБА_8 , проте судом так і не було постановлено ухвали про розгляд зауважень. Посилається на наявність сумнівів в об`єктивності та неупередженості судді та просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на те, що головуючий-суддя незаконно постановив ухвалу від 11 листопада 2013 року про залишення позову без розгляду, яка була скасована, а в подальшому висловлювався щодо небажання розглядати справу; після повернення справи з експертної установи, позивач не повідомлявся про розгляд справи; суд при призначенні в жовтні 2012 року визначив непрофільну організацією, а ухвалою від 23 січня 2013 року за заявою відповідачів визначив іншу експертну установу та проігнорував її позицію щодо цього. Вказує, що зустрічний позов ґрунтується на статті 365 ЦК України, зміст якої вказує, що позов може подаватися співвласниками квартири, але позов подано лише одним співвласником. В зустрічній позовній заяві вказана адреса, яка їй не належить, у зв`язку із чим зазначає, що позов подано не до неї. Ухвалою колегії суддів Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційне провадження зупинено до залучення у справі правонаступників у зв`язку із смертю ОСОБА_1 08 вересня 2019 року. Ухвалою колегії суддів Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року до участі у справі залучено правонаступників ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . В судовому засіданні ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав. Відповідач ОСОБА_4 , представники відповідача ОСОБА_9 , Бугрова Н.К. проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, про дату, часі місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Правонаступник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Відповідно до статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явились. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції, що відповідно до даних Свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 листопада 2010 року, виданого державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Гавриленко А.М., зареєстрованого в реєстрі за №1-1999, ОСОБА_1 належить на праві власності 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 . 30 листопада 2010 року державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Гавриленко А.М. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , відповідно до якого останнім перейшло у спадщину по 7/18 частини цієї ж квартири. Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, ОСОБА_1 просила зобов`язати відповідачів сплатити компенсацію її частки в праві власності на квартиру, що суперечить чинному законодавству. Визначаючи розмір компенсації, суд вказав, що сторонами по справі надано суду ряд висновків експертів про визначення вартості 2/9 частки квартири, послався на статтю 115 ЦПК України, пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах", зазначивши, що суд приймає в якості належного та допустимого доказу висновок експерта №21157/17-42 від 27 квітня 2018 року за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, відповідно до якого ринкова вартість 2/9 частки об`єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_1 в цінах станом на 20 квітня 2018 року становить 195395 грн. Відповідно до положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до частин 1-3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Статтею 364 ЦК України визначено співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права. Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з урахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року (справа № 6-2925 цс15). Стаття 365 ЦК України визначено право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Вимоги ОСОБА_1 підлягають врегулюванню на підставі статті 364 ЦК України, оскільки співвласник, який бажає позбутися належної йому частки, що не може бути виділена в натурі, має право на отримання грошової компенсації від інших співвласників. Таке право не є безумовним, оскільки примушування до отримання компенсації буде суперечити вимогам цивільного законодавства (стаття 14 ЦК України). Якщо ж інші співвласники не виявлять бажання придбати таку частку, то її власник має право розпорядитися нею в інший спосіб. З матеріалів справи убачається згода ОСОБА_4 придбання цієї частки, проте оскільки позивачем ОСОБА_1 не заявлено про припинення права на її частку у спільному майні, а лише про стягнення грошових коштів, такі вимоги не підлягають задоволенню. Позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають врегулюванню на підставі статті 365 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про те, що частина 1 статті 365 ЦК України містить зазначення "інших співвласників" відхиляються колегією суддів, оскільки вказане не перешкоджає одному із співвласників подати відповідний позов. На відміну від статті 364 ЦК України, у якій врегульовано порядок дій співвласника незначної частини, стаття 365 цього Кодексу врегульовує порядок дій власника (власників) більшої частини, які можуть в судовому порядку і лише за наявності передбачених підстав ініціювати питання про припинення прав власника незначної частки у майні. Виходячи з обставин справи установлено, що обидві сторони фактично погоджуються із тим, що ОСОБА_1 має бути виплачена компенсація у рахунок вартості її частки квартири із припиненням права власності на цю частку, що відповідає інтересам усіх сторін, проте існує спір щодо розміру компенсації цієї частки. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Відповідно до частини 3 статті 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно із статей 264, 265 ЦПК України суд у тексті рішення, окрім іншого, має викласти інформацію про встановлені і досліджені докази, мотиви їх прийняття або відхилення. Особливого значення така необхідність виникає коли справа містить докази, які суперечать один одному або по різному дозволяють вирішити питання. З матеріалів справи убачається, що в 2008 році на замовлення ОСОБА_4 квартира була оглянута ТОВ "ЕКСПЕРТ", інженером-будівельником якого надано висновок, що квартира перебуває зношеному стані, потребує капітального ремонту. 07 червня 2012 року на замовлення ОСОБА_4 ТОВ "Український центр судових експертиз" складено Висновок №0587 експертно-технічного дослідження. Зазначений висновок у порушення частини 4 статті 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність", статті 4 Закону України "Про судову експертизу", пункту 4.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08 жовтня 1998 року (у редакції на дату висновку), не містить даних про попередження експерта про кримінальну відповідальність, чим не забезпечено законність висновку відповідальністю оцінювача, а відтак будь-які його дані не беруться до уваги. 15 липня 2013 року на підставі ухвали суду в цій справі Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз складено Висновок експертів за результатами проведення комісійної судової оціночно-будівельної експертизи №881/13-42, згідно із яким вартість квартири визначено у розмірі 473900 грн. станом на момент проведення дослідження, 2/9 її частини станом на момент її дослідження визначено у розмірі 105311 грн., а без врахування зносу квартири вартість 2/9 частини визначено у розмірі 125073 грн. У заяві про збільшення позовних вимог від 24 березня 2017 року ОСОБА_1 , визначаючи розмір позовних вимог в сумі 265159 грн., виходила з даних Висновку від 15 липня 2013 року, інфляційних процесів за цей час та Звіту про оцінку майна від 09 листопада 2016 року. Так, 09 листопада 2016 року на замовлення ОСОБА_2 ТОВ "НАУКОВИЙ ЦЕНТР НЕЗАЛЕЖНИХ ЕКСПЕРТИЗ" складено Звіт про оцінку майна, згідно із яким вартість квартири визначено у розмірі 1 193 218 грн. (1083 доларів США за 1 кв.м), 2/9 частини у розмірі 265159,56 грн. При цьому фізичний стан об`єкт оцінки визначено як "відмінний" ( Таблиця ") . Згідно даних цього Звіту вказується, що при його складанні використано результати огляду і натурного обстеження об`єкта оцінки. Разом з тим, вказаний Звіт не містить опису огляду і обстеження об`єкта оцінки, фотознімків, інших даних, згідно яких визначено стан квартири, отже такий Звіт викликає сумніви та не може бути прийнятий до уваги. 27 квітня 2018 року на підставі ухвали суду в цій справі Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз складено Висновок експертів за результатами проведення комісійної судової оціночно-будівельної експертизи №21157/17-42, згідно із яким вартість квартири визначено у розмірі 879279 грн. (33527 доларів США, 750,05 доларів США за 1 кв.м) станом на момент 20 квітня 2018 року, 2/9 її частини станом на цю дату визначено у розмірі 195395 грн., а без врахування зносу квартири вартість 2/9 частини визначено у розмірі 219545 грн. Згідно із цим Висновком стан квартири має незадовільний стан (експлуатація елементів квартири можлива лише при умові проведення їх ремонту). Суд апеляційної інстанції зазначає, що незадовільний стан квартири не виключає фактичної можливості користування нею, на що є доводи апеляційної скарги. Така характеристика використовується для побудови уявлення про фізичний стан квартири, що може впливати на її ринкову ціну. Окрім того, матеріали справи містять численні фото, які підтверджують занедбаний стан квартири. Щодо визначених експертом об`єктів порівняння, то з висновку убачається, що експерт оперував наявними пропозиціями продажу із більш наближеними характеристиками до об`єкта оцінки. Вказуючи, що експерт не віднайшов інших об`єктів для порівняння, які б якнайбільше відповідали об`єкту дослідження за місцем розташування, скаржник оперує лише власними припущеннями, на підтвердження яких не зазначає доказів, які б могли поставити під сумнів проведене дослідження. Доводи, що об`єкти для порівняння обрані серед найдешевших також не відповідають даним висновку. Так, серед аналогів визначено чотири квартири з ціновим діапазоном від 41000 до 45000 доларів США та одну із ціною 35000 доларів США. Порівняльні об`єкти містять загальний опис про стан квартир, інфраструктуру місцевості тощо. 22 січня 2019 року на замовлення ОСОБА_1 судовим експертом ОСОБА_10 складено Висновок експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи №18/01/19, згідно із яким ринкова вартість квартири визначена в розмірі 1 293 000 грн., а 2/9 частини у розмірі 287333 грн. Із даних висновку убачається, що об`єкт дослідження не оглядався, фактично об`єктом дослідження зазначено копії документів, серед яких відсутні дані щодо внутрішнього стану квартири, лише фото з вікон. Стан квартири визначено як задовільний згідно із відомостями, що викладені у заяві про проведення експертизи. Серед порівняльних об`єктів зазначено 5 квартири із такими загальними характеристиками: 1) ціна 52000 доларів США, площа 44 кв.м, стан "житловий", мебльована; 2) ціна 75000 доларів США, площа 62 кв.м, стан "косметичний ремонт"; 3) ціна 57000 доларів США, площа 57 кв.м, стан "капітальний ремонт з утепленням і заміною всіх комунікацій", мебльована, наявна побутова техніка, кондиціонер тощо; 4) ціна 40000, площа 42 кв.м, стан "потребує ремонту"; 5) ціна 59900 доларів США, площа 44 кв.м, стан "якісний капітальний ремонт", водяний підігрів підлоги, сучасні меблі, техніка тощо. Отже цей висновок не містить даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення цієї справи. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення компенсації вартості частки, належної ОСОБА_1 , відповідно до Висновку експертів за результатами проведення комісійної судової оціночно-будівельної експертизи №21157/17-42, складеного 27 квітня 2018 року. Доводи апеляційної скарги обґрунтованих доводів на спростування даних висновку експертизи не містять, а доводи щодо експерта ОСОБА_7 ґрунтуються виключно на припущеннях. Судом апеляційної інстанції за клопотання представника позивача допитані в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , які пояснили, що восени 1998 року були виконані у квартирі ремонті роботи, після 1999 року обидва свідка у цій квартирі не були, отже покази свідків не містять інформації щодо предмета доказування. Доводи апеляційної скарги в частині неповноти журналу судового засідання від 28 січня 2019 року, у якому допитувався експерт ОСОБА_7 та свідок ОСОБА_8 , колегія суддів зазначає, що журнал судового засідання містить відомості про допит цих осіб. Окрім того, судом апеляційної інстанції допитано в якості експерта ОСОБА_7 , який підтримав складений ним висновок, та в якості свідка ОСОБА_8 , яка пояснила, що в 1998 році виконувала в квартирі ремонті роботи, останній раз була в спірній квартирі влітку 1999 року. Доводи апеляційної скарги про застосування до правовідносин сторін статті 625 ЦК України безпідставні. Стаття 625 ЦК України покликана забезпечити компенсацію у вигляді процентів та інфляційних втрат у грошових зобов`язання, які в межах цих правовідносин сторін не можуть виникнути до моменту ухвалення рішення. Вартість ціни квартири може бути визначена на підставі відповідного оціночного дослідження або у спосіб актуалізації його даних на певну дату. Доводи апеляційної скарги щодо наявності сумнівів в об`єктивності та неупередженості судді - головуючого у справі у суді першої інстанції відхиляються колегією суддів з огляду на таке. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 367 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими. З матеріалів справи убачається, що протягом всього провадження у справі вона розглядалась під головуванням судді Гончарука В.П. 24 березня 2017 року представником позивача заявлено відвід головуючому-судді у першій інстанції - Гончаруку В.П., який мотивовано тим, що цим судом постановлено ухвалу про призначення експертизи КНДІСЕ, що призвело до затягування розгляду справи, далі постановлено ухвалу про залишення позову без розгляду, що була скасована судом апеляційної інстанції, при цьому позивач та її представник до суду не викликались. 24 березня 2017 року судом постановлена ухвала про відмову у задоволенні заяви про відвід. 20 червня 2017 року подана наступна заява про відвід судді, який мотивовано тим, що після скасування ухвали про залишення позову без розгляду суддя не мав права повторно розглядати справу. Також зазначено, що в діях судді убачається заінтересованість у наслідках розгляду справи, що пов`язується з тим, що попередня заява про відвід судді до матеріалів справи не долучена, у зв`язку із чим долучає її повторно; під час проведення експертизи відповідачі чинили їй супротив, у зв`язку із чим вона не могло оглянути приміщення, а суд на такі обставини реагував без заінтересованості щодо обставин подій; суддя допускав необґрунтовані припущення, що якщо у квартирі ніхто не проживає, то і стан квартири не може погіршитися, хоча докази засвідчують проживання у квартирі; відмовив у витребуванні інформації з ПАТ "Київенерго" щодо споживання електричної енергії, що мало підтвердити обставину проживання людей у квартирі; суд без урахування думки позивача вирішив прийняти зустрічний позов, який не ґрунтується на законі; допускав невдоволені висловлювання щодо поведінки позивача в обставинах, пов`язаних із залишенням її позову без розгляду та послідуючим скасуванням ухвали. Ухвалою від 20 червня 2017 року у задоволенні заяви про відвід відмовлено. 02 жовтня 2017 року представником позивача подано заяву про відвід судді, який мотивовано тим, що суддя відмовив у долученні технічного запису судового засідання з іншої справи, який містить інформацію, яка могла б підтвердити, що у 1999 році квартира була відремонтована, проте за час проживання у ній відповідачів прийшла у занедбаний стан, що вплинуло на її вартість, при цьому клопотання представника відповідача про долучення копії рішення. 11 жовтня 2018 року судом постановлено ухвалу про визнання необґрунтованою заяви про відвід, що заявлений представником позивача, який мотивовано тим, що суд приймає докази, що подаються відповідачами та відмовляє у прийнятті доказів, що подаються позивачем. Розгляд питання про відвід передано іншому судді в порядку частини 1 статті 33 та частини 3 статті 40 ЦПК України Ухвалою судді Катющенко В.П. від 19 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні відводу. У Конвенції про захист прав і основних свобод людини передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (пункт 1 стаття 6 Конвенції). Наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто те, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у конкретній справі. Згідно з об`єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі будь-які сумніви в його безсторонності. Об`єктивний критерій безсторонності означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими. Правосуддя повинно не тільки чинитись, повинно бути також видно, що воно чиниться. Важливим питанням є довіра, яку суду повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві. (Рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України») Кожний суддя, стосовно якого існують будь-які сумніви щодо недостатньої неупередженості, повинен відмовитись від розгляду справи. (Рішення ЄСПЛ у справі «Мікалефф проти Мальти») Суд апеляційної інстанції не убачає у заявлених підставах відводів обставин, які давали б можливість дійти про обґрунтованість побоювань щодо неупередженості та безсторонності суду і скасування рішення суду з цих мотивів. Суд апеляційної інстанції погоджується, що суд помилково процитував положення статті 115 ЦПК України, оскільки така стосується висновку експерта у галузі права, проте зазначене не призвело до неправильного вирішення справи по суті. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 376, 381, 383, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , залишити без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києві від 10 квітня 2019 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 21 жовтня 2020 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді А.М. Андрієнко В.В. Соколова