Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 344/1420/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 344/1420/22 пров. № А/857/13776/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 вересня 2022 року (суддя Шамотайло О.В., час ухвалення не зазначений, місце ухвалення м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту не зазначена), в адміністративній справі №344/1420/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови, встановив: У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №933985 від 25.01.2022, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною 1 статті 122 КУпАП. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.09.2022 позов задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №933985 від 25.01.2022 щодо ОСОБА_1 . Справу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.122 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрито. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 496,20 грн.. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду не відповідає вимогам статей 183, 240, 242 та 243 КАС України, яке підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що на адресу Управління надійшла ухвала суду про відкриття провадження у справі №344/1420/22 та встановлено, що ОСОБА_1 оскаржується постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії НК №141637 від 20.06.2019. Під час опрацювання даного позову та встановлення всіх обставин справи було виявлено, що дану постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення було скасовано рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі №344/11638/19 від 20.09.2019. Відповідно представником УПП в Івано-Франківській області ДПП було подано клопотання про закриття провадження у справі №344/1420/22. На адресу УПП в Івано-Франківській області ДПП надійшла ухвала від 06.09.2022 у справі №344/1420/22 про закриття провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПП в Івано-Франківській області ДПП в частині скасування постанови серії НК №141637 від 20.06.2019 на підставі п.4 ч.1 ст.238 КАС України. Проте, разом із вище вказаною ухвалою, надійшло рішення від 06.09.2022 у справі №344/1420/22, яким позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції задоволено, скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії БАА №933985 від 25.01.2022. Вважає скаржник, що судом порушено норми процесуального права, оскільки суд встановивши суперечність позовних вимог позивача та з`ясувавши факт наявності рішення суду у справі №344/11638/19 від 20.09.2019, суд першої інстанції на підставі п.2 ч.1 ст.170 КАС України мав би відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі. Помилковим є застосування положень п.4 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки положення КАС України не передбачають закриття провадження в частині. Окрім цього, вказує апелянт, що суд першої інстанції мотивує своє рішення у справі й тим, що сторона відповідача наче б то не скористалась правом на подання відзиву на позовну заяву про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії БАА № 933985 від 25.01.2022. Проте, скаржник звертає увагу на те, що копія позовної заяви ОСОБА_1 про скасування постанови серії БАА №933985 від 25.01.2022 на адресу УПП в Івано-Франківській області ДПП не надходила. Також на думку апелянта, судом першої інстанції не залучено належного відповідача - Департамент патрульної поліції, оскільки Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області не є самостійним органом, а є одним із структурних підрозділів. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 06.09.2022 та закрити провадження у справі. Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників). Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованої не в автоматичному режимі від 25.01.2022 року серії БАА №933985, складеної інспектором взводу №1 роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області старшим лейтенантом Жирковим Артемом Вікторовичем, визнано винним позивача ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, зокрема в тому, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Форд Ескейп, номерний знак НОМЕР_1 , 25.01.2022 о 15 год. 36 хв. в Івано-Франківському районі с. Старі Кривотули автодорога Н-10 рухався зі швидкістю 80 км/год, при цьому перевищив встановлену швидкість на 30 км/год, чим порушив вимоги п.12.4 ПДР України. Швидкість руху вимірювалася лазерним вимірювачем швидкості руху ТЗ Tru CAM LTІ20-20 ТС000742, відео з якого додається до постанови та відео з нагрудної бодікамери серії №474126 (а.с. 7). Не погодившись із винесенням вказаної постанови від 25.01.2022 року, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів належними достатніми та допустимими доказами того, що позивач порушив вимоги п.12.4 ПДР України, що є підставою для скасування спірної постанови відповідача та закриття провадження у справі. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є протиправність постанови поліцейського від 25.01.2022 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дотримання правил дорожнього руху. Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст.53 Закону України «Про дорожній рух»). Також, згідно із п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п.12.9б ПДР, водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил. Згідно до п.12.4 ПДР, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками,- тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з частинами 1, 2 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП). Як передбачено приписами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з положеннями ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Як видно зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно з ч.4 ст.258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.283 КУпАП, постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (ПІБ, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (ПІБ (за наявності) дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.40 Закону №580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою, зокрема, забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Тобто положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення. Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 75 КАС України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Отже, у розглядуваній адміністративній справі відповідач, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема довести факт вчинення позивачем порушення Правил дорожнього руху відповідними доказами. Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач факт вчинення ним адміністративного правопорушення заперечив повністю (а.с. 8). Відповідач, окрім зазначення обставин події в оскаржуваній постанові від 25.01.2022р., не надав суду (ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції) жодного доказу на підтвердження факту дійсного вчинення позивачем порушення ПДР, як-от відеозапис чи фотофіксацію правопорушення, у зв`язку із чим не видається за можливе встановити належними доказами вину позивача у вчиненні порушення п.12.4 ПДР України. Колегія суддів апеляційного суду також враховує, що в апеляційній скарзі відповідач звертає увагу на те, що копія позовної заяви ОСОБА_1 про скасування постанови серії БАА №933985 від 25.01.2022, в порушення вимог статті 174 КАС України, на адресу УПП в Івано-Франківській області ДПП не надходила. Відповідно у сторони відповідача не виникло обов`язку щодо надання відзиву, оскільки не було відомо про існування іншого позову, який відрізняється від того, який був надісланий Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області на адресу УПП в Івано-Франківській області ДПП в межах розгляду справи №344/1420/22. З цього приводу колегія суддів зазначає, що у відповідності до приписів частини четвертої статті 296 КАС України апелянт мав право подати до суду апеляційної інстанції нові докази, які не були надані суду першої інстанції, із зазначенням причин, з якої ці докази не були надані. Також, частинами третьою та четвертою статті 308 КАС України унормовано, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів констатує, що апелянт (відповідач) не надав до суду апеляційної інстанції жодного доказу на підтвердження факту дійсного вчинення позивачем порушення ПДР. Отож, на підставі встановлених у справі фактичних обставин судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження обставин порушення позивачем законодавства про дорожній рух, зокрема, про вчинення порушень ПДР України, визначених п.12.4 ПДР, відповідальність за що передбачена ч.1 ст.122 КУпАП. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості. Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року). Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого. Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі. У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.21 рішення). Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1). В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7). У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному судочинстві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Апеляційний суд враховує, що матеріали справи свідчать про відсутність об`єктивних даних, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, і відповідачем у справі таких доказів не надано. Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови від 25.01.2022р. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки в матеріалах справи відсутні достатні належні та допустимі докази вини позивача, окрім самої оскарженої постанови, яка не є доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом вчинення особою такого порушення. З врахуванням наведеного вище суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач не довів обставин щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП, а отже постанова серії БАА №933985 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складена 25.01.2022 інспектором взводу №1 роти №2 батальйону УПП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом Жирковим А.В. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю з урахуванням приписів п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. Відносно покликання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не залучено належного відповідача - Департамент патрульної поліції, оскільки Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області не є самостійним органом, а є одним із структурних підрозділів, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 9 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. Тобто, в адміністративних справах відповідачем, як правило, виступає суб`єкт владних повноважень, окрім випадків, визначених законом. У свою чергу, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України). Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області (без статусу юридичної особи) як несамостійний орган Департаменту патрульної поліції не є належним відповідачем у вказаній справі. Водночас, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про допущення судом першої інстанції норм процесуального права (ч.2 ст.174 КАС України) щодо не надіслання відповідачу УПП в Івано-Франківській області ДПП одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі копії позовної заяви з копіями доданих до неї документів, у якій ОСОБА_1 було оскаржено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №933985 від 25.01.2022. Однак, вказане порушення судом першої інстанції норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, що у відповідності до вимог абз.2 ч.2 ст.317 КАС України не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для скасування рішення суду. Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 вересня 2022 року в адміністративній справі №344/1420/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і в касаційному порядку не оскаржується. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 16.01.2023 року