Постанова 4855 № 640/32094/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/32094/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "10" жовтня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бережного Ярослава Вікторовича про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення основної винагороди про стягнення адміністративно-господарських санкцій, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення основної винагороди від 23.07.2021 року №66188664. В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач добровільно, за відсутності будь-якого впливу з боку відповідача, у вигляді вчинення заходів примусового виконання рішення шляхом виконання всіх умов програми лояльності від AT «Укрсиббанк», сплатив на рахунок Банку погоджені суми грошових коштів, після чого Банк анулював залишок боргу, тому постанова про стягнення з боржника основної винагороди є протиправною. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від "10" жовтня 2022 р. у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, то приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження визначено суму основної винагороди приватного виконавця, яка підлягає стягненню за умови примусового виконання виконавчого документу, у зв`язку з чим оскаржувана постанова про стягнення основної винагороди від 23.07.2021 №66188664 прийнята відповідно до норм Закону №1404-VIII, а тому є законною та не підлягає скасуванню. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач добровільно не виконав рішення суду і виконання вказаного рішення відбувалось у примусовому порядку не відповідає дійсності, оскільки заборгованість позивача перед АТ «Укрсиббанк» за кредитними договорами № 11364636000 від 30.09.2008 погашена частково поза межами виконавчого провадження. Також скаржник зазначає, що посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду в постановах від 03.03.2020 у справі № 260/801/19, від 08.07.2021 у справі № 360/2855/20, від 27.04.2021 у справі № 580/3444/20 суперечить результату ухвалення рішення. Крім того, скаржник вказує, що 06.12.2021 виконавчі листи, видані Голосіївським районним судом міста Києва 18.01.2021, у справі № 752/15929/14-ц визнано такими, що не підлягають виконанню. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції. Також відповідач 12.01.2023 надіслав до суду апеляційної інстанції заяву, в якій просив здійснювати розгляд справи за відсутності його представника. 13.01.2023 до суду апеляційної інстанції надійшла заява позивача про відкладення розгляду справу, у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання з підстав захворювання 12.01.2023 на «Covid-19». Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, з огляду на наступне. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів зазначає, що явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, усі учасники справи скористались своїми правами для подачі відзиву, письмових пояснень, тощо. Будь-яких нових доказів або обставин у справі сторонами не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо не заявлено. За таких умов, а також приймаючи до уваги скорочені строки розгляду окремих категорій термінових адміністративних справи (до яких відноситься розглядувана справа в силу вимог ст.287 КАС України) та враховуючи наявність достатніх, належних і допустимих доказів у справі для розгляду її по суті позовних вимог, апеляційний суд в силу приписів ч. 2 ст. 313 КАС України дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін (їх представників). У зв`язку з відсутністю в судовому засіданні учасників справи та відповідно до частини четвертої статті 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд ухвалив здійснити розгляд справи за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 30 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», найменування якого в послідуючому змінено на AT «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11399164000, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику грошові кошти в іноземній валюті в сумі 170 000,00 USD, а Позичальник зобов`язань повернути кредит у повному обсязі не пізніше 15.07.2026 року зі сплатою відсотків 13,80 % річних. 20.02.2018 Голосіївським районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі №752/15929/14-ц про відмову в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту. 18 липня 2019 року Апеляційним судом м. Києва постановою у справі №752/15929/14-ц рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20.02.2018 скасовано і ухвалено нове, яким, зокрема, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 175 доларів США , що відповідає 622 286, 26 грн. 02.12.2020 Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду постановою в справі № 752/15929/14-ц рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року та постанова Апеляційного суду м. Києва від 18.07.2019 року скасовані й ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 168 625, 1 доларів США. На виконання постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Голосіївським районним судом міста Києва 18.01.2021 у справі № 752/15929/14-ц видано виконавчі листи. 23 липня 2021 року приватним виконавцем, керуючись статтями 3, 4, 24, 25. 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 66188664 з примусового виконання вимог вказаного виконавчого документу. 23 липня 2021 року приватним виконавцем, керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №66188709 з примусового виконання вимог вказаного виконавчого документу. 23 липня 2021 року приватним виконавцем КМВО Бережним Я.В., винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди № 66188664 у сумі 457 395,40 грн. 23 липня 2021 року приватний виконавець, керуючись статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження", виніс постанову про арешт майна боржника. На виконання вимог вказаної постанови приватним виконавцем внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером обтяження: 43126173 та до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за реєстраційним номером обтяження: 29116515. 23 липня 2021 року приватний виконавець, керуючись статтею 30 Закону України "Про виконавче провадження" виніс постанову про об`єднання виконавчих № 66188664, №66188709 у зведене виконавче провадження №66261022. 17 вересня 2019 року у ВП № 66188664 приватним виконавцем КМВО Бережним Ярославом Вікторовичем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». 17 вересня 2019 року у ВП № 66188664 приватним виконавцем КМВО Бережним Ярославом Вікторовичем винесено постанову про зняття арешту з коштів. 17 вересня 2019 року у ВП № 66188709 приватним виконавцем КМВО Бережним Ярославом Вікторовичем винесено постанову про зняття арешту з коштів 17 вересня 2019 року у ВП № 66188709 приватним виконавцем КМВО Бережним Ярославом Вікторовичем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». 20 вересня 202 року приватним виконавцем виконавчого органу м.Києва Кошарним Олександром Вікторовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №66881547 з примусового виконання постанови про стягнення основної винагороди № 66188664 від 23.07.2021, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь виконавця КМВО Бережного Я.В. основної винагороди приватного виконавця за вчинення примусового стягнення по ВП 66188664 згідно з постановою від 23.07.2021. Вважаючи постанову про стягнення основної винагороди у виконавчому провадженні протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржників, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон). Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з ч. 1 ст. 26 вказаного Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За змістом ч. 3 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. У силу ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 №1403 (далі - Закон №1403). Даний Закон є спеціальним Законом, що підлягає застосуванню щодо діяльності приватного виконавця та має першочергове значення при наданні правової оцінки діям та рішенням приватного виконавця. За вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода /частина перша статті 31 Закону № 1403/. Відповідно до ч. 4 та 5 ст. 31 Закону № 1403 основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Згідно з ч. 7 ст. 31 Закону № 1403 приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону № 1403 основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016р. № 643 "Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця" (далі - Постанова № 643). Відповідно до п. 19 Постанови № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Отже, державний виконавець повинен у постанові про стягнення основної винагороди приватного виконавця встановити розмір основної винагороди в розмірі 10 відсотків від стягнутою ним суми, а не фіксовану суму винагороди; винести постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця в день відкриття виконавчого провадження; стягнути основну винагороду в процесі виконання виконавчого документу шляхом відрахування 10 відсотків від стягнутої суми; після надходження відповідної заяви стягувача про закінчення виконавчого провадження, винести постанову про закінчення виконавчого провадження, що є наслідком закінчення виконавчих дій, і відповідно, виконавчих дій по стягненню основної винагороди. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Однак, стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру вже після завершення виконавчого провадження (в тому числі в разі повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження) за умови, що стягнення за рішенням фактично не відбулося, або відбулось не повністю, є неможливим в силу положень ст. 31 Закону №1403 та п. 19 Порядку, оскільки приватний виконавець зобов`язаний вирахувати розмір основної винагороди пропорційно від фактично стягнутої суми. Отже, постанова про стягнення основної винагороди має визначати суму основної винагороди у розмірі 10 відсотків саме від стягнутої суми. Аналогічна позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року по справі № 260/801/19. Також у постанові від 04.08.2020 у справі № 200/13920/19-а Верховний Суд зазначив, що початком примусового виконання відповідного виконавчого документу є подання стягувачем відповідної заяви про примусове виконання рішення, що є наслідком відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення шляхом винесення постанови, в тому числі про стягнення основної винагороди із зазначенням відсотка суми, що підлягає стягненню. Крім цього, законодавець пов`язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням виконавцем певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження, яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру винагороди пов`язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом. Судом першої інстанції встановлено, що постанову про стягнення основної винагороди від 23.07.2021 №66188664 винесено одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження. Доводи скаржника зводяться до того, що будь-які дії по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум приватним виконавцем не вчинялися. Зокрема, скаржник зазначила, що червні 2021 році Банком затверджена індивідуальна програма лояльності по кредитному договору № 11364636000 від 30 вересня 2008 року та направлена на врегулювання питання щодо погашення заборгованості, а саме: погашення позичальником ОСОБА_1 не менше 34 524,00 дол. США та відшкодування судових витрат у розмірі 26 970,00 грн. з подальшим анулюванням залишку заборгованості за кредитним договором № 11364636000 від 30 вересня 2008 року (копія гарантійного листа від AT «Укрсиббанк» за вих. № 25-1-03/64299 від 31.08.2021). 01 вересня 2021 року позивач виконала умови AT «Укрсиббанк», сплатила в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № № 11364636000 від 30 вересня 2008 року погоджену Банком суму 34524,00 дол. США та відшкодувала судові витрати 26 970,00 грн. 07 вересня 2021 року AT «Укрсиббанк» видано довідку за договором про надання споживчого кредиту № 11364636000 від 30 вересня 2008 року про відсутність заборгованості ОСОБА_1 перед AT «Укрсиббанк» за вказаним договором, відповідно і за рішенням суду. Тож, на думку позивача, заборгованість ОСОБА_1 перед AT «УКРСИББАНК» за кредитними договорами № 11364636000 від 30 вересня 2008 року погашена поза межами виконавчого провадження, тому відсутні підстави для стягнення з останньої основної винагороди. Суд першої інстанції не погодився з доводами позивача та дійшов висновку, що позивач добровільно не виконала рішення суду, оскільки виконання вказаного рішення відбувалось у примусовому порядку, з чим також погоджується суд апеляційної інстанції. Судом першої інстанції достовірно встановлено, що саме за заявою стягувача - Акціонерного товариства «Укрсиббанк», Приватним виконавцем виконавчого органу м. Києва Бережним Ярославом Вікторовичем відкрито виконавче провадження №66188664 від 23.07.2021 з виконання виконавчого листа №752/15929/14-ц, виданого 18.01.2021, про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Укрсиббанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 168 625,01 доларів США. При цьому, матеріали справи не містять доказів виконання до червня 2021 року ні Договору про надання споживчого кредиту №11399164000, ні постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року в справі №420/970/19 звернув увагу, що оцінка правомірності спірної постанови про стягнення з боржника основної винагороди надається лише на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на момент її винесення. Будь-які обставини, що можуть вплинути на розмір такої винагороди або на можливість її виконання у майбутньому, не можуть бути враховані судом, оскільки виконавче провадження це сукупність дій, визначених у Законі Україні «Про виконавче провадження», які вчиняються в процесі виконання відповідного рішення та мають різні юридичні наслідки щодо стягнення з боржника основної винагороди. Отже, стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.07.2021 у справі № 360/2855/20, від 27.04.2021 у справі №580/3444/20. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, то приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження визначено суму основної винагороди приватного виконавця, яка підлягає стягненню за умови примусового виконання виконавчого документу, у зв`язку з чим оскаржувана постанова про стягнення основної винагороди від 23.07.2021 №66188664 прийнята відповідно до норм Закону №1404-VIII, а тому є законною та не підлягає скасуванню. Що стосується доводів скаржника про те, що 06.12.2021 виконавчі листи, видані Голосіївським районним судом міста Києва 18.01.2021, у справі № 752/15929/14-ц визнано такими, що не підлягають виконанню, то колегія суддів їх не враховує, з підстав, передбачених ч. 5 ст. 308 КАС України (суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції), оскільки позивач не обґрунтовував такими обставинами свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу в суді першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає, оскільки вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права. Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не вбачається. Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "10" жовтня 2022 р. - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Судді: Л.Т. Черпіцька Я.Б. Глущенко О.Є. Пилипенко