Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/468/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1177/23 Справа № 185/468/22 Суддя у 1-й інстанції - Гаврилов В. А. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2023 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2022 року (ухваленого під головуванням судді Гаврилової В.А. у м. Павлоград) у цивільній справі №185/468/22 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, - В С Т А Н О В И В: У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що протягом тривалого часу (понад 12 років) він працював у структурних підрозділах Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») із повним робочим днем під землею у шкідливих умовах. Внаслідок важких умов праці він отримав професійні захворювання та втратив професійну працездатність на 60 % у зв`язку із чим йому встановлено 3 групу інвалідності. Зазначав, що черезотримані професійні захворювання йому була заподіяна моральна шкода, яка полягає у тому, що протягом тривалого часу він страждає від фізичного болю, потребує додаткових зусиль в організації свого життя, вимушений постійно лікуватися. Просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь у відшкодування моральної шкоди 120 000 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2022 року позовні вимоги задоволено:стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користьОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 120 000 грн.; стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 200 грн. В апеляційній скарзі представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог . В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Зокрема зазначає, що для відшкодування моральної шкоди за ст. 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, його вина та причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Однак судом не встановлено порушень з боку відповідача законодавства про охорону праці, а позивачем не доведено причинного зв`язку між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача, як працедавця. Вказує, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача не є достатньою та самостійною підставою для покладення відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди. Тому вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. В частині 1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 120000 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачеві встановлена стійка втрата професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями в 60 % та третю групу інвалідності, чим спричинено моральну шкоду, тому відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України роботодавець повинен відшкодувати завдану працівнику моральну шкоду. Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153, 237-1 КЗпП України. Висновок суду підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 01 березня 2021 року, складеного ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», згідно якого відповідач отримав професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, С7 з помірними статико-динамічними порушеннями хребта, м`язово- топічними та стійким больовим синдромами , переферичним нейросудинним синдромом з трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечелопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу, в поєднанні з періартрозом, колінних та ліктьових суглобів (ПФ другого ступеня); хронічне обструктивне захворювання легень першоїдругої стадії (пиловий бронхіт першої другої стадії, емфізема легень першої другої стадії), група В. ЛН-другого ступеня; нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Також в п.17 цього акту зазначено, що хронічні професійні захворювання виникли у ОСОБА_1 у зв`язку із недосконалістю виробничого процесу та механізмів гірничошахтного обладнання на підприємстві роботодавця, а також із тривалою дією на позивача шкідливих факторів на виробництві: підвищеного вмісту пилу, перевищення допустимого рівня шуму тощо. Крім того, наявність у позивача професійних захворювань зазначених вище відображено у повідомленні про хронічне професійне захворювання від 03.02.2021 року, виписках з амбулаторних карток хворого ОСОБА_1 , та виписних епікризах (а.с.18, 20-43) Довідкою МСЕК серії 12 ААВ № 129884 від 09 квітня 2021 року ОСОБА_1 первинно встановлено 60 % втрати професійної працездатності у зв`язку із професійним захворюванням та третя група інвалідності. Відповідач не оспорює факт перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв`язку із профзахворюванням, підлягають задоволенню. Доводи про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано, є безпідставними. Згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Стаття 237-1 КЗпП України надає право працівникові на відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з послідуючими змінами) та положень ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок про відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності довідкою МСЕК від 09.04.2021 року. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. Висновком МСЕК, позивачеві встановлено ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним. Доводи апелянта про те, що ним в повному обсязі виконані обов`язки, передбачені ст.153 КЗпП України та ст. 13 Закону України « Про охорону праці» щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не врахування місцевим судом відсутності вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що ОСОБА_1 була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого переносить моральні страждання. Крім того, забезпечення безпечних умов праці є обов`язком відповідача, а факт виникнення професійних захворювань у позивача у зв`язку із недосконалістю та шкідливістю виробничого процесу на підприємстві відповідача встановлений в акті від 01.03.2021 року. Звертаючись з позовом, позивач зазначив, що йому спричинена моральна шкода,він став інвалідом, відчуває певні труднощі, оскільки обмежений у фізичному навантаженні, позбавлений можливості нормально вести побут, наявність профзахворювання порушує нормальні життєві зв`язки і потребує від позивача докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Вказані позивачем обставини нічим не спростовані. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції визначено з урахуванням висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20 та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з характеру, глибини фізичних та душевних страждань позивача. Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 120000 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: