Постанова Київський апеляційний суд № 757/668/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 січня 2023 року м. Київ Унікальний номер справи № 757/668/16-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/233/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О. розглянувши у порядку відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Волкової С.Я., по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в : У грудні 2015 року представник ПАТ АБ «Укргазбанк» - Сироїд А.В. звернувся до суду з вказаною позовною заявою та просив, з урахуванням уточненої позовної заяви: - стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визначену станом на 04 грудня 2015 року заборгованість за кредитним договором № 48/07/840 від 27 вересня 2007 року в сумі 85 591,82 доларів США та 109 815,90 грн., а саме: 67 333,66 доларів США заборгованість по кредиту строкова, 5 999,07 доларів США - заборгованість по кредиту прострочена, 886,70 доларів США заборгованість по процентах поточна, 11 372,39 доларів США заборгованість по процентах прострочена, 40 361,31 грн. пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності, 69 454,59 грн. заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів; - стягнути з ОСОБА_1 штраф за невиконання умов договору іпотеки в розмірі 33 200,00 грн. та вирішити питання щодо судових витрат (т. 1 а.с. 4-62, а.с. 133-144). Свої вимоги мотивував тим, що 27 вересня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 48/07/840, згідно з яким ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 100 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,9% річних та кінцевим строком повернення до 27 вересня 2032 року. Проте, ОСОБА_1 не виконувала умови взятого на себе зобов`язання, не погашала кредит та не сплачувала проценти за його користування, станом на 04 грудня 2015 року мала значну заборгованість, оскільки погашення кредиту та процентів здійснювалось з порушенням встановлених кредитним договором строків. Зазначав, 27 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 була укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов`язується перед банком відповідати за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № 48/07/840 від 27 вересня 2007 року. Крім того, вказував, що 27 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно з яким предметом застави є нерухоме майно - двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корольчук О.С. від 27 вересня 2007 року за № 2140 (т. 1 а.с. 4-8, а.с. 133-137). У листопаді 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника ОСОБА_1 - адвоката Шипова К.Ю., в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог (т. 1 а.с. 126-130). На обґрунтування відзиву зазначав, що з поданою позовною заявою та пред`явленими вимогами до ОСОБА_1 не погоджується, вважає їх неправомірними та не доведеними. Вказував, що вираження позовних вимог визначених в іноземній валюті є неправильним, та таким, що суперечить законодавству. Вважав, що кредитний договір не є належним доказом факту надання ОСОБА_1 кредиту у розмірі, порядку та строки, визначені таким договором. Тобто, позов пред`явлено без надання доказів видачі кредитних коштів ОСОБА_1 . Зазначав, що позовні вимоги банку до ОСОБА_1 заявлені з пропуском строку позовної давності. Також, з огляду на відсутність доказів виконання банком основного зобов`язання, вважав, що провадження в частині вимоги про сплату штрафу за договором іпотеки підлягає закриттю. У листопаді 2019 року від представника АБ «Укргазбанк» - Амосова А.П. до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказував, що на підтвердження виконання зобов`язань кредитного договору було надано виписки по особовому рахунку позичальника, які є доказом видачі кредитних коштів. Вважав помилковим твердження щодо пропуску банком строків позовної давності про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , оскільки останнє погашення за кредитним договором було здійснено 10 листопада 2014 року, а позов надіслано до суду 30 грудня 2015 року (т. 1 а.с. 150-153). Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року, вказаний позов - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» заборгованість за кредитним договором в сумі 81 552,31 долари США та 143 015,90 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь на користь ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» 33 200,00 грн. штрафу, 16 158,34 грн. сплаченого судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» 16 158,33 грн. сплаченого судового збору (т. 2 а.с. 31-33). Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 04 липня 2022 року про виправлення описки, внесено виправлення арифметичної помилки, допущеної в рішенні Печерського районного суду м. Києва від 06.06.2022 р. у справі № 757/668/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, зазначивши в другому абзаці резолютивної частини рішення:«Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» (ЄДРПОУ: 23697280) заборгованість за кредитним договором в сумі 85 591,82 долар США та 109 815,90 грн. Внесено виправлення описки, допущеної в рішенні Печерського районного суду м. Києва від 06.06.2022 р. у справі № 757/668/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, вказавши правильне найменування позивача - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» (т. 2 а.с. 50-51). Не погодившись з рішенням районного суду, 06 липня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шипов К.Ю. звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказав в апеляційній скарзі заперечення проти ухвали про виправлення описки, зазначивши про незаконність такого виправлення (т. 2 а.с. 54-62, 68-75). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що оскаржуване рішення є неправомірним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції було порушено вимоги ЦПК України щодо належності, допустимості, оцінки та дослідження доказів, законності і обґрунтованості рішення, прийнятого при неповноті з`ясування обставин справи та дослідження доказів. Вважав, що зібрані судом докази не містять підтвердження факту і суми видачі кредитних коштів, зокрема, матеріали справи не містять належних доказів відкриття банківського, поточного рахунку, а у справі відсутня належна первинна бухгалтерська документація. Тобто, твердження суду першої інстанції про отримання апелянтом кредитних коштів у сумі 100 000,00 доларів США не ґрунтується на письмових доказах, мотиви не відображені в мотивувальній частині рішення, що свідчить про прийняття такого рішення всупереч недоведеності позивачем своїх вимог. Крім того, судом першої інстанції не було надано правової оцінки доводам і запереченням відповідача ОСОБА_1 , не надано оцінки висловленим запереченням з приводу наявних у справі матеріалів та форми виражених позовних вимог. Вважав, що вираження позовних вимог в іноземній валюті є неправильним та суперечить законодавству. Судом не враховано висновків Верховного Суду України у постановах від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 15 лютого 2017 року у справі № 266/2812/15-ц. Також вказував, що задовольнивши позовні вимоги, суд не застосував норми матеріального та процесуального права щодо строків позовної давності, зокрема по пені трирічний строк замість одного року. Виправивши описку, районний суд фактично змінив резолютивну частину оскаржуваного рішення замість стягнення 81 552,31 доларів США і 143015,90 грн. зазначив про стягнення 85 591,82 долари США та 109 815,90 грн., що свідчить про неправомірність ухвали від 04 липня 2022 року про виправлення описки При цьому, розгляд справи відбувся за відсутності сторони скаржника через технічні збої в системі відеоконференцзвязку про що відповідним клопотанням про перенесення судового засідання було повідомлено суд, проте розгляд клопотання не здійснено (т. 2 а.с. 54-62, 68-75). 24 серпня 2022 року представник Банку - Футорян С.М., тобто у термін визначений ухвалою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року, направила по пошті до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , про що свідчить штемпель на відмітка працівників пошти про отримання поштового відправлення з описом вкладення. У відзиві на апеляційну скаргу представник Банку - Футорян С.М. просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення районного суду залишити без змін (т. 2 а.с. 87-88, 112-116). В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Шипов К.Ю. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Представник Банку - Футорян С.М. заперечувала проти скарги і просила її відхилити. Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси, у т.ч. адреси електронної пошти із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Апелянт ОСОБА_1 була сповіщена повідомленням її представника - адвоката Шипова К.Ю., тобто належним чином, і цих обставин представник апелянта в суді апеляційної інстанції не заперечував про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Повідомлення відповідача ОСОБА_2 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Проте ОСОБА_2 був сповіщений повідомленням на офіційному веб-сайті Судової влади України про що у справі є докази (т. 2 а.с. 92-111, 129-138, 152-164, 166-187). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 27 вересня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 48/07/840, за умовами якого ОСОБА_1 було надано кошти у сумі 100 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12,9% річних та кінцевим строком повернення кредиту до 27 вересня 2032 року (т. 1 а.с. 9-14). Відповідно до пункту 1.4 цього Договору, кредит був наданий на придбання нерухомості, яка знаходиться у АДРЕСА_2 , загальною площею 55.6 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м.(т. 1 а.с. 9). За пунктом 2.1 цього Договору, згідно з договором іпотеки від 27.09.2007 року в забезпечення виконання зобов`язань за дійсним договором Банком прийнято в іпотеку нерухомість, яку зазначено у пункті 1.4 цього Договору (т. 1 а.с. 9). Факт видачі кредитних грошей підтверджується наданою до суду копією заявки на видачу готівки № 2660-11 від 27 вересня 2007 року згідно якої ОСОБА_1 отримала від Банку 100 000 доларів США кредитних грошей, що на день видачі кредиту складало 505 000 грн. (т. 1 а.с. 161). З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором № 48/07/840 від 27 вересня 2007 року міжПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був укладений договір поруки від 27 вересня 2007 року, за умовами якого останній зобов`язався в повному обсязі нести солідарну відповідальність перед позивачем за виконання у повному обсязі ОСОБА_1 зобов`язань по кредитному договору (т. 1 а.с. 20-22). Крім того, 27 вересня 2007 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, який забезпечує всі вимоги банку, які випливають з кредитного договору № 48/07/840 від 27 вересня 2007 року. За умовами договору іпотеки ОСОБА_1 зобов`язана не пізніше 27 вересня 2032 року повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,9% річних, а також штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених кредитним та цим договором. Договір іпотеки, посвідчений 27 вересня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корольчук О.С., зареєстрований в реєстрі за № 2152 (т. 1 а.с. 23-27). За умовами підпункту 3.3.4. договору іпотеки ОСОБА_1 була зобов`язана на період дії договору застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість за власний рахунок від всіх ризиків по даному виду страхування та виконувати всі умови кредитного договору при здійсненні страхування. За умовами підпункту 3.3.4.2. договору іпотеки відповідач ОСОБА_1 зобов`язується не пізніше, ніж на 3 календарні дні до граничного строку сплати чергових страхових платежів, визначеного договором страхування, сплачувати такі страхові платежі та не пізніше, ніж за 1 календарний день до граничного строку сплати чергових страхових платежів, визначеного договором страхування, надавати до банку докази таких сплат. Згідно пункту 4.2. договору іпотеки за невиконання чи неналежне (в тому числі, невчасне) виконання підпунктів 3.3.1.-3.3.13 даного договору ОСОБА_1 сплачує штраф у розмірі 5% від заставної вартості предмета іпотеки згідно пункту 2.3. договору, відповідно до якого предмет іпотеки оцінено сторонами в 664 000,00 грн. 25 грудня 2013 року між ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес»» (Страховик), ОСОБА_1 (Страхувальник) та ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» (Вигодонабувач) був укладений договір страхування за яким предметом іпотеки було застраховано, строк дії договору до 25 грудня 2014 року (т. 1 а.с. 28-33). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений договором строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Сторонами до суду не надано доказів укладення сторонами змін та (або) доповнень до вищевказаного кредитного договору та договору іпотеки, у т.ч. збільшення обсягу кредитних зобов`язань (відповідальності) позичальника без згоди поручителя, не встановлено наявності таких і судом. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про солідарну відповідальність боржника та поручителя перед кредитором. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 . Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України ). Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Задовольняючи позов ПАТ АБ «Укргазбанк» в частині стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором та нарахованих штрафних санкцій, суд першої інстанції, виходив з того, що надані позивачем докази підтверджують факт укладання 27 вересня 2007 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 кредитного договору, отримання позичальником кредитних коштів у розмірі 100 000,00 доларів США, часткового погашення позичальником кредиту та сплату нею відсотків за користування кредитними коштами, та прострочення ОСОБА_1 сплати чергових платежів згідно графіку погашення заборгованості. Зазначених висновків суд дійшов на підставі наявних у матеріалах справи копій кредитного договору, копії договору іпотеки, копії заяви на видачу готівки та наданого ПАТ АБ «Укргазбанк» розрахунку заборгованості ОСОБА_1 . Посилання апелянта на те, що судове рішення районного суду ґрунтуються на доказах, які не засвідчені та відсутності доказів відкриття банківського. поточного рахунків відповідно до вимог пунктів 1.5-1.9, 6.1 - 6.4 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженого ПП НБУ № 492 від 12 листопада 2003 року, колегія суддів визнала необґрунтованими. Так, відповідно до положень ч. 2 статті 95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувся за відсутності представників сторін, жодних клопотань про витребування оригіналів документів від відповідачів не надходило, а тому суд першої інстанції не мав передбачених процесуальним законом підстав ставити під сумнів достовірність поданих документів та витребувати їх оригінали. За висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №910/5226/17, від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц, від 25 травня 2021 у справі №554/4300/16-ц, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки по рахунку позичальника можуть бути належними доказами на підтвердження заборгованості за кредитним договором. Оскільки факт видачі кредитних грошей підтверджується наданою до суду копією заявки на видачу готівки № 2660-11 від 27 вересня 2007 року згідно якої ОСОБА_1 отримала від Банку 100 000 доларів США кредитних грошей, що на день видачі кредиту складало 505 000 грн., зміст операції - видачі готівки з поточного рахунку, колегія суддів відхилила доводи апелянта щодо недоведеності кредитором відкриття банківського. поточного рахунку позичальнику ОСОБА_1 і отримання останньою кредитних грошей (т. 1 а.с. 161). В суді першої інстанції позивачем надані виписки по рахунку позичальника ОСОБА_1 за період з 27 вересня 2007 року по 04 грудня 2015 року, в якій помісячно визначені суми внесення позичальником коштів на погашення кредитної заборгованості із визначенням розміру такої - 67 333, 66 доларів США (т. 1 а.с. 48-52). За наданими до районного суду випискою по рахунку і розрахунком заборгованості позичальника ОСОБА_1 розмір такої заборгованості за кредитним договором № 48/07/840 від 27 вересня 2007 року був визначений позивачем станом на 04 грудня 2015 року, тобто до дати заявлення вимог про повне дострокове виконання кредитних зобов`язань, визначених у позовній заяві, яка Банком була подана до суду 30 грудня 2015 року шляхом здачі на пошту про що свідчить штемпель на конверті поштового відправлення із описом вкладення. Така заборгованість була визначена Банком в сумі 85 591,82 доларів США та 143 015,90 грн., а саме: 67 333,66 доларів США заборгованість по кредиту строкова, 5 999,07 доларів США - заборгованість по кредиту прострочена, 886,70 доларів США заборгованість по процентах поточна, 11 372,39 доларів США заборгованість по процентах прострочена, 40 361,31 грн. пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності, 69 454,59 грн. заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів та 33 200 грн. штраф за невиконання умов договору іпотеки (т. 1 а.с. 1-63, 133-144). Пунктом 5.8 кредитного Договору Банк і позичальник ОСОБА_1 погодили, що строк позовної давності за цим Договором встановлюється сторонами в три роки, в тому числі вимоги по поверненню: процентів за користування кредитом та суму заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків понесених Банком під час виконання умов цього договору (т. 1 а.с. 13). Такі умови кредитного договору були погоджені поручителем ОСОБА_2 за вищевказаним договором поруки. За наданим до районного суду розрахунком заборгованості, заборгованість позичальника по пені визначена з 11 грудня 2012 року до 04 грудня 2015 року, з цим позовом Банк звернувся 30 грудня 2015 року, тобто в межах погодженого сторонами строку позовної давності (т. 1 а.с. 59-63). З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними доводи апелянта про помилкове застосування районним судом трирічного строку позовної давності замість одного року. Оскільки за договором страхування від 25 грудня 2013 року між ПрАТ «Страхова компанія «Юнівес»» (Страховик), ОСОБА_1 (Страхувальник) та ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» (Вигодонабувач) предмет іпотеки було застраховано зі строком дії договору до 25 грудня 2014 року, а інших доказів страхування предмету іпотеки до суду не надано, підставними є вимоги кредитора про стягнення штрафу за невиконання положень і на підставі п.п. 3.3.4, 4.2 Договору іпотеки (т. 1 а.с. 28-33). Об'єктивних доказів на спростування визначеної Банком заборгованості, відповідачами до суду не надано, не встановлено таких і судом. Таким чином, за наявності первинних бухгалтерських документів на підтвердження часткового виконання позичальником кредитних зобов`язань, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про доведеність банком розміру заборгованості за кредитним договором. Ураховуючи наведене, колегія суддів визнала не обґрунтованими та відхилила доводи апеляційної скарги про те, що суд встановив розмір заборгованості ОСОБА_1 , покладаючись лише на розрахунок заборгованості за відсутності первинних бухгалтерських документів, якими б підтверджувалася правильність такого розрахунку. Посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права щодо стягнення кредитної заборгованості в іноземній валюті та пені є неспроможними з наступних підстав. Так, у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформувала наступний висновок: правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (див. пункт 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц). Оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору, передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті. Визнаючи доведеними вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд перевірив та надав оцінку доводам відповідачки про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості зі сплати кредиту та процентів за користування кредитними коштами з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі №6-116цс13 та від 19 березня 2014 року у справі №6-20цс14, відповідно до яких позовна давність за вимогами кредитора про сплату процентів за користування кредитом, сплату яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку сплати кожного чергового платежу. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте такі вимоги банком не заявлялись. Відповідно до ст. 269 ЦПК України, суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. Заява про внесення виправлень розглядається протягом десяти днів після її надходження. Ухвала про внесення виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки. За змістом складових заявлених кредитором позовних вимог, Банком заявлено до стягнення заборгованість за кредитним договором № 48/07/840 від 27 вересня 2007 року в сумі 85 591,82 доларів США та 109 815,90 грн., а саме: 67 333,66 доларів США заборгованість по кредиту строкова, 5 999,07 доларів США - заборгованість по кредиту прострочена, 886,70 доларів США заборгованість по процентах поточна, 11 372,39 доларів США заборгованість по процентах прострочена, 40 361,31 грн. пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності, 69 454,59 грн. заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів, та, окремо з ОСОБА_1 , штраф за невиконання умов договору іпотеки в розмірі 33 200,00 грн. (т. 1 а.с. 4-62, а.с. 133-144). Вказані складові зазначені і в мотивувальній частині оскаржуваного рішення районного суду. Тому, з огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виправлення арифметичної помилки в резолютивній частині оскаржуваного рішення, а саме в частині визначення загальної суми стягнення і описки щодо правильного зазначення найменування кредитора. Доводи апелянта стосовно відсутності сторони скаржника через технічні збої в системі відеоконференцзвязку, суд апеляційної інстанції відхилив з огляду на положення частин 1- 4 ст. 212 ЦПК України, за якими, учасники справи мають брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проте, ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. Щодо судових витрат. У ст. 4 Закону України «Про судовий збір» зазначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно з пп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду сплачується 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. За подання позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 31 661,57 грн. (пропорційно задоволеним позовним вимогам 2 110 771,84 грн. ? 1,5 %), тому за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду передбачена сплата судового збору у розмірі 47 492,36 грн. (31 661,57 грн. ? 150 %). Представник ОСОБА_1 - адвокат Шипов К.Ю. подав до суду клопотання про зменшення розміру та відстрочення сплати судового збору, у якому просив встановити розмір судового збору на рівні 6699,00 грн. та відстрочити його сплату до ухвалення судового рішення Київським апеляційним судом. Зазначав, що ОСОБА_1 не мала доходу протягом останнього календарного року, на підтвердження чого надав докази, відповідно сума судового збору за подання апеляційної скарги перевищує встановлену п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» межу у 5 % доходу. Зауважив, що на час подання позову було передбачено різні ставки судового збору для фізичних осіб - 1 % від ціни позову та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати, тоді як для юридичних осіб - 1,5 % від ціни позову і без верхньої межі. Вважає, що фізична особа поставлена у нерівне становище порівняно із юридичною, а тому слід рахувати судовий збір виходячи з 5 мінімальних заробітних плат при обрахуванні судового збору. Крім того, на час відкриття провадження у справі у суді першої інстанції апелянт могла розраховувати на апеляційне оскарження за ставкою 110 %, проте, протягом розгляду справи ставку було підвищено до 150 %, що істотно погіршило її права. Таким чином, навів власний розрахунок судового збору (1218 ? 5) ? 110 % = 6699,00 грн., сплату якого просив відстрочити (т. 2 а.с. 80-86). На обґрунтування доводів неспроможності ОСОБА_1 сплатити визначену судом суму судового збору, представник апелянта - адвокат Шипов К.Ю. надав до апеляційного суду фотокопії заяви щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми джерела виплачених доходів та утримання податків, відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків станом на 14 липня 2022 року за період з 1 кварталу 2012 року до 1 кварталу 2022 року (т. 2 а.с. 81-86). Згідно з ч. 1 ст. 136 ЦПК України, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір»). Отже, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати є правом, а не обов`язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони, який є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. З наданих представником апелянта - адвокатом Шипов К.Ю. до апеляційного суду фотокопій заяви щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми джерела виплачених доходів та утримання податків, відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків станом на 14 липня 2022 року за період з 1 кварталу 2012 року до 1 кварталу 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 отримувала заробіток (дохід) у зв`язку з її працевлаштуванням протягом 2012 року і у третьому кварталі 2020 року (т. 2 а.с. 81-86). Вказані обставини представник апелянта - адвокат Шипов К.Ю. підтвердив в суді апеляційної інстанції і, на пропозицію колегії суддів пояснити наявність (відсутність) джерел доходу (заробітку), зазначив, що ОСОБА_1 дійсно не мала офіційного доходу (заробітку),окрім періодів 2012 року і у третьому кварталі 2020 року, проте допомагає громадським (волонтерським організаціям) і від вказаної діяльності отримує певні доходи, які не мають постійного характеру, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 188). Доводи апелянта, що на час відкриття провадження у справі у суді першої інстанції апелянт могла розраховувати на апеляційне оскарження за ставкою 110 %, проте, протягом розгляду справи ставку було підвищено до 150 %, а зміна законодавства істотно погіршила її права, не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки не відповідають вимогам законодавства. При цьому, суд першої інстанції підставно визначив суму судового збору яку розподілив в рівних частках з обох відповідачів. З метою забезпечення реалізації права ОСОБА_1 на апеляційний перегляд оскаржуваного рішення і доступ до суду, гарантованого ст. 6 Європейської Конвенції, суд апеляційної інстанції ухвалою від 05 серпня 2022 року відстрочив сплату 47 492,36 грн. судового збору і відкрив апеляційне провадження у справі (т. 2 а.с. 87-88). Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідач ОСОБА_1 будучи особою працездатного віку не надала доказів неможливості її працевлаштування і перебування на обліку осіб, які шукають роботу, не надано і доказів відсутності у апелянта іншого рухомого та (або) нерухомого майна, корпоративних прав, які мали б можливість забезпечити належні умови життя відповідачки. Враховуючи положення вищевказаних норм права і обставини справи в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення клопотання апелянта і визначення до сплати судового збору за подання і перегляд судом апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року у розмірі - 24 237,51 грн. (16158,34 грн. судового збору визначеного до стягнення з ОСОБА_1 за розгляд справи районним судом х 150%). Таким чином, на підставі ст. 141 ЦПК України, з апелянта ОСОБА_1 на користь держави слід стягнути 24 237,51 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом, сплату якого було відстрочено ухвалою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року. Інші доводи апелянта ОСОБА_1 та її представника - адвоката Шипова К.Ю. цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року, з урахуванням ухвали Печерського районного суду міста Києва від 04 липня 2022 року про виправлення описки, - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 и (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь держави - 24 237 (двадцять чотири тисячі двісті тридцять сім) грн. 51 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 13 січня 2023 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова