Постанова Вінницький апеляційний суд № 139/419/22

Справа № 139/419/22 Провадження № 22-ц/801/2025/2022 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Тучинська Н. В. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2022 рокуСправа № 139/419/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого : Копаничук С.Г. Суддів: Медвецького С.К., Оніщука В.В. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»; відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниці апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 26.09.2022 року, постановленого в приміщенні того ж суду під головуванням судді Тучинської Н.В., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в : В серпні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі Банк) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказав, що 27.07.2010 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 27.07.2010 року, чим підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Зазначив, що Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит, а останній не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, в зв`язку з чим в нього виникла заборгованість , яка станом на 14.06.2022 року, складала 34151,02 грн., з яких: 33646,31 грн заборгованість за тілом кредиту; 504,71 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість та понесені судові витрати. Рішенням Мурованокуриловецького районного суду від 26.09.2022 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі Банк, просить рішення скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог. Вказав, що висновок суду про недоведеність позовних вимог є безпідставним, оскільки зазначені у позові обставини підтверджуються наданими позивачем розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача, довідками банку про зміну умов кредитування та про видані відповідачеві картки. Активація відповідачем картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення між сторонами кредитного договору. Крім того, надана позивачем банківська виписка має статус первинного документа і з неї вбачається, що відповідачу користувався кредитними коштами, що підтверджує і отримання ОСОБА_1 кредитної картки, оскільки проведення зазначених операцій без картки є неможливим. Суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих відповідачем кредитних коштів та нарахованих відсотків, оскільки розмір заборгованості підтверджено розрахунком заборгованості та випискою за картковими рахунками; розмір наявної заборгованості відповідачем не спростовано. Крім того, якщо суд вважав, що умовами договору не встановлена конкретна відсоткова ставка, він не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом взагалі, оскільки в такому разі застосуванню підлягає ст. 1048 ЦК України, якою встановлено розмір процентів на рівні облікової ставки НБУ. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 9 статті 19 ЦПК Українивстановлено, що для цілей цього Кодексурозмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що позивачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі з ціною позову 34151,02 грн. колегією суддів вирішено розглядати дану справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду відповідає. Суд встановив, що 27.07.2010 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 27.07.2010 року, чим підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. 27.07.2010 року між Банком і ОСОБА_1 був укладений договір банківського рахунку з кредитуванням №б/н, за яким були видані наступні картки: 1) № НОМЕР_1 , дата відкриття 27.07.2010, термін дії до 03/14, тип картки «Картка Універсальна»;2) № НОМЕР_2 , дата відкриття 25.04.2014, термін дії до 02/18, тип картки «Картка Універсальна»; 3) № НОМЕР_3 , дата відкриття 09.11.2017, термін дії до 11/21, тип картки «Картка Універсальна»; 4) № НОМЕР_3 , дата відкриття 09.11.2017, термін дії до 11/21, тип картки «Картка Універсальна»; 5) № НОМЕР_4 , дата відкриття 11.08.2020, термін дії до 05/24, тип картки «Картка Універсальна» (а.с.42) На підтвердження позовних вимог Банк надав суду розрахунки заборгованості за договором № б/н від 27.07.2010, станом на 31 травня 2015 року, на 31 травня 2019 року та на 14 червня 2022 року ;банківську виписку за договором №б/н за період з 27.07.2010-15.06.2022 за картковими рахунками ОСОБА_1 ; довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) ; довідку про видані ОСОБА_1 картки за договором №б/н ; анкету-заяву від 27.07.2010 (а.с.21); витяг з Умов та правила надання банківських послуг; а також копію паспорта відповідача та документи, що підтверджують процесуальний статус банку та його представника. Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, старт карткового рахунку відбувся 27.07.2010 за карткою № НОМЕР_1 та встановлено кредитний ліміт, розмір якого 9 разів змінювався, а 23.12.2020 кредитний ліміт було зменшено до 0,00 гривень (а.с.41). Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що в обґрунтування своїх позовних вимог позивач не надав належних, допустимих і достовірних доказів конкретно обраної відповідачем банківської послуги і погоджених з відповідачем Умов та правил банківських послуг та Тарифів. Так, підписану відповідачем анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил і Тарифів Банку суд вважає неналежним доказом у справі, оскільки вона не містить даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, процентної ставки, даних щодо обрання відповідачем виду кредитної карти, зазначені у анкеті-заяві ОСОБА_1 . Тарифи банку, до яких, нібито, вона приєдналася, позивач суду не надав; На Умовах та Правилах надання банківських послуг відсутній підпис відповідача, роздруківка з інформацією про деякі умови кредитування містить підпис ОСОБА_1 , датований 11 серпня 2020 року, а також інформацію, що вона зберігає чинність та є актуальною до 26 серпня 2020 року, розрахунок заборгованості за договором № б/н від 27.07.2010 не може бути підтвердженням існування у відповідача заборгованості, оскільки цей розрахунок не є первинним документом; виписка по карткових рахунках містить інформацію по кількох картках і із цієї виписки не вбачається, яка саме картка є кредитною карткою і за якою позивач нарахував заявлену до стягнення суму заборгованості. Відтак, позивач не довів належними і допустимими доказами неналежне виконання кредитного договору б/н від 27.07.2010 року відповідачем, розмір заборгованості, а тому відсутні й підстави для стягнення коштів. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про безпідставність висновку суду про відмову у задоволенні позову через недоведеність позовних вимог, оскільки зазначені у позові обставини підтверджуються наданими позивачем розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача, довідками банку про зміну умов кредитування та про видачі відповідачеві картки, не заслуговують на увагу. Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України). Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Звертаючись до суду з позовом, Банк додав до позовної заяви в якості доказів на підтвердження погодження умов кредитування, зокрема, копію анкети-заяви ОСОБА_1 та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг. Однак, підписана ОСОБА_1 року анкета-заява, інформацію про обраний нею вид банківської платіжної картки, бажаний кредитний ліміт і обраний один з п`яти запропонованих Тарифів обслуговування карт «Універсальна», не містить. Крім того, кожен вид запропонованих Банком Тарифів передбачає різні умови кредитування, пільгові періоди використання кредиту, базові відсоткові ставки, правила нарахування пені та штрафів. За таких обставин, Банк допустимими, достовірними і достатніми доказами не підтвердив вид обраної ОСОБА_1 програми кредитування, погодження з останньою конкретного тарифу обслуговування кредитної карти, що передбачав певний порядок нарахування відсотків і не обґрунтував підстави здійснення ним саме такого розрахунку заборгованості за відсотками. Крім того, позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме додані ним до позову «Умови і правила надання банківських послуг» були надані відповідачеві під час підписання заяви позичальника. Оскільки «Умови та правила надання банківських послуг», на які посилається позивач не містять підпису позичальника, такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору № б/н від 27.07.2010 року. Це положення узгоджується також із правовою позицією у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року по справі №6-16цс-15. Також, з матеріалів справи вбачається, що договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»), а підставою позову є невиконання кредитних зобов?язань відповідачем, що пов?язані із отриманням ним кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Вирішуючи даний спір, колегія суддів вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», повідомив відповідача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, які вважав узгодженими банк. До такого правового висновку дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Надані банком розрахунки заборгованості за договором № б/н від 27.07.2010 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 станом на 31 травня 2015 року, на 31 травня 2019 року та на 14 червня 2022 року не є належними та допустимими доказами існування у відповідачки заборгованості у розмірі 34151,02 грн., оскільки вони не є первинним документами і підписані представником банку без зазначення будь-яких даних, що його ідентифікують (посади, прізвища). Довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, яка оформлена на ОСОБА_1 (договір б/н) та довідка про видані ОСОБА_1 картки за договором № б/н не містять обов`язкових реквізитів такого документу вихідного номеру та дати документу. Крім того, у зазначених довідках відсутнє посилання на анкету-заяву, підписану відповідачем 27.07.2010 року, а зазначено лише, що вони стосуються укладеного із ОСОБА_1 договору № б/н (без зазначення дати договору), у зв`язку з чим у суду відсутні підстави вважати, що ці довідки стосуються саме даного кредитного договору, за яким позивач просить стягнути заборгованість з відповідачки. Враховуючи те, що позивач не довів суду достовірними, допустимими і достатніми доказами неналежне виконання відповідачем кредитного договору б/н від 27.07.2010 року, розмір заборгованості, колегія суддів вважає, що висновок суду про відсутність підстав для стягнення коштів, є правильним. Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не врахував при ухваленні рішення надану позивачем виписку з особового карткового рахунку клієнта, що є первинним документом, є безпідставними. Із наданої позивачем до позовної заяви виписки по карткових рахунках ОСОБА_1 за договором № б/н від 27.07.2010 року за період з 27.07.2010 по 15.06.2022 вбачається, що позивач періодично здійснював автоматичне списання нарахованих відсотків, за рахунок чого збільшував заборгованість відповідача за тілом кредиту. Крім того зазначена виписка по карткових рахунках містить інформацію по кількох картках і з виписки не вбачається, яка саме картка є кредитною карткою і за якою позивач нарахував заявлену до стягнення заборгованість. Такі доводи апеляційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема, виписки по картковому рахунку. Інші доводи апеляційної скарги правильні висновки суду не спростовують і не впливають на законність прийнятого судом рішення та додаткового рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки підстави для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного заочного судового рішення суду не наведені , заочне рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому згідно ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а вказане рішення суду - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України,- по с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення. Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 26.09.2022 року залишити без мін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий : С.Г. Копаничук Судді : С.К. Медвецький В.В. Оніщук