Постанова 4801 № 128/2832/20

Справа № 128/2832/20 Провадження № 22-ц/801/293/2021 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 рокуСправа № 128/2832/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого : Копаничук С.Г. Суддів: Оніщука В.В., Медвецького С.К. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»; відповідач: ОСОБА_1 ; розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниці апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Вінницького районного суду від 20.11.2020 року, постановленого в приміщенні того ж суду під головуванням судді Васильєва Т.Ю., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в : В жовтня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі Банк) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказав, що 11.08.2011 року ОСОБА_1 виявила бажання отримати банківські послуги, уклавши договір № б/н про надання банківських послуг, на підставі якого вона отримала кредитну картку, а Банк відкрив їй кредитний картковий рахунок, встановив початковий кредитний ліміт і видав кредитну картку № НОМЕР_1 . У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 6600 грн. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та банком кредитний договір. У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 зобов`язання за договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим в неї виникла заборгованість, яка станом на 16.09.2020 року, складала 12544,02 грн., з яких: 7847,27 грн заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту; 7847,27 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 2058,46 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 2638,29 грн. нарахована пеня; 0,00 грн нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг. Просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість та понесені судові витрати. Заочним рішенням Вінницького районного суду від 20.11.2020 року у задоволенні позову відмовлено, судові витрати залишено за позивачем. В апеляційній скарзі Банк, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати ,а у справі ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вказав, що суд не звернув увагу на підписану відповідачем Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанк, з якої вбачається погоджена відсоткова ставка і банківську виписку з особового карткового рахунку, що має статус первинного документа, в якому відображено встановлення відповідачу кредитного ліміту, використання нею коштів. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що останню слід залишити без задоволення. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду відповідає. Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України). Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Суд першої інстанції встановив, що у 2011 році ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву під № 0613141200237602361 від 11.08.2011 року, згідно якої підтвердила свою згоду на те, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг, з яким вона ознайомилася до його підписання та згодна з його умовами. Протягом 2011 - 2019 років Банк неодноразово змінював кредитний ліміт, зокрема, картковий рахунок було відкрито 11.08.2011 року, 31.01.2017 року кредитний ліміт було збільшено до 6 600 грн., 01.09.2019 року кредитний ліміт було зменшено до 0, 00 грн. Усього за вказаний період Банк надав ОСОБА_1 5 кредитних карток. Згідно наданого банком розрахунку, розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 16.09.2020 року становить 12 544, 02 грн., яка складається з наступного: 7 847, 27 грн. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 7 847, 27 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 058, 46 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 2 638, 29 грн заборгованість по пені. Також суд встановив рух коштів по рахунку ОСОБА_1 , в тому числі здійснення автоматичного списання відсотків та комісій позивачем шляхом збільшення суми боргу та добровільну сплату ОСОБА_1 на користь Банку в рахунок погашення заборгованості 15 406, 93 грн., з яких: 2 945, 44 грн - враховані Банком на погашення поточного тіла кредиту, 8 311, 49 грн. - враховані як погашення заборгованості за простроченим тілом кредиту, 2 150 грн, - враховані як пеня. Крім того, з 01.12.2019 року відповідач додатково сплатила 2 000 грн, які враховані як заборгованість за простроченим тілом кредиту. Крім того, згідно наданих розрахунків заборгованості та виписки з особового карткового рахунку, списання нарахованих відсотків здійснювалося Банком автоматично, шляхом збільшення тіла кредиту. Тобто тіло кредиту змінювалось на розсуд банку, хоча згідно анкети-заяви, відповідач такі умови договору не погоджувала, проставляючи свій підпис в анкеті-заяві. При цьому розмір відсотків за наданими розрахунками заборгованості також встановлювався на розсуд банку, про що в анкеті-заяві умови відсутні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надана Банком анкета-заява, окрім анкетних даних відповідача, не містить інформації щодо обрання відповідачем виду банківських послуг, умов їх надання, зокрема відомостей про суму кредиту/кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки та строку дії, встановлення відсотків за користування отриманими коштами, умов щодо нарахування пені, строку виконання зобов`язання, право кредитодавця в односторонньому порядку змінювати кредитний ліміт; Банк не довів, що заявлені до стягнення суми є саме простроченою заборгованістю за тілом кредиту і що саме з наданими останнім документами ознайомилася і погодилася ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву; відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді порядок розрахунку боргу за укладеним договором, розмір відсотків нарахованих на прострочений кредит та віднесення їх до відповідних складових боргу, а також порядок стягнення пені; Банк не довів, що сума, яку він просить стягнути з відповідача, є саме простроченою заборгованістю. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові з підстав недоведеності позивачем своїх вимог. Доводи апеляційної скарги про наявність між сторонами договірних кредитних правовідносин, погодження умов кредитування не заслуговують на увагу, виходячи з наступного. Звертаючись до суду з позовом, Банк додав до позовної заяви докази на підтвердження погодження умов кредитування, зокрема, копію анкети-заяви та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Контракт», «Універсальна Голд». Однак, підписана ОСОБА_1 11.08.2011 року анкета-заява, інформацію про обраний нею вид платіжної картки, бажаний кредитний ліміт і обраний один з п`яти запропонованих Тарифів обслуговування карт «Універсальна», не містить. Крім того, кожен вид запропонованих Банком Тарифів передбачає різні умови кредитування, пільгові періоди використання кредиту, базові відсоткові ставки, правила нарахування пені та штрафів. Оскільки Банк не підтвердив вид обраної ОСОБА_1 програми кредитування, не довів погодження з останньою конкретного тарифу обслуговування кредитної карти «Універсальна», що передбачав певний порядок нарахування відсотків, пені, штрафів, і не обґрунтував підстави здійснення ним саме такого розрахунок заборгованості за відсотками, пенею та штрафами, в зв`язку з чим вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Кріс того, позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме додані ним до позову «Умови і правила надання банківських послуг» були надані відповідачеві під час підписання заяви позичальника. Оскільки «Умови та правила надання банківських послуг», на які посилається позивач не містять підпису позичальника, такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору № б/н від 16.12.2011 року. Це положення узгоджується також із правовою позицією у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року по справі №6-16цс-15. Також, з матеріалів справи вбачається, що договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»), а підставою позову є невиконання кредитних зобов?язань відповідачем, що пов?язані із отриманням ним кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Вирішуючи даний спір, колегія суддів вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», повідомив відповідача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, які вважав узгодженими банк. До такого правового висновку дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Доводи апеляційної скарги в тому, що суд першої інстанції безпідставно не дослідив та не врахував при ухваленні рішення надану позивачем виписку з особового карткового рахунку клієнта, що є первинним документом, є безпідставними Із наданої позивачем до позовної заяви виписки по карткових рахунках ОСОБА_1 за договором № б/н станом на 16.09. 2020 року вбачається, що позивач періодично здійснював автоматичне списання нарахованих відсотків, за рахунок чого збільшував заборгованість відповідача за тілом кредиту. Крім того зазначена виписка по карткових рахунках містить інформацію по кількох картках і з виписки не вбачається, яка саме картка є кредитною карткою, за якою позивач нарахував заявлену до стягнення заборгованість. До того ж ця виписка не містить посади та прізвища посадової особи банку, яка виготовила таку виписку. Такі доводи апеляційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема, виписки по картковому рахунку. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до наведення норм матеріального права і не містять посилання на конкретні допущені судом їх порушення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає ,що у відповідності до ст.141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає залишенню за останнім. На підставі викладеного, керуючись ст. 375, 382, 384 ЦПК України, П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Вінницького районного суду від 20.11.2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя: С.Г. Копаничук Судді: С.К. Медвецький В.В. Оніщук