Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/889/22

Дата документу 26.12.2022 Справа № 335/889/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 335/889/22 Головуючий у 1 інстанції: Макаров В.О. № 22-ц/807/1767/22 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 грудня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі адвоката Кузьмінова Дмитра Валерійовича на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибог Олександра Сергійовича про стягнення безпідставно отриманих коштів за виконавчим написом нотаріуса, ВСТАНОВИВ В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибог Олександра Сергійовича про стягнення безпідставно отриманих коштів за виконавчим написом нотаріуса. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 07.02.2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» (далі Банк) та ОСОБА_1 (далі Позичальник) укладено кредитний договір № 6-0111009/Фкв-08 (далі Кредитний договір), згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 35 346,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,9% річних на строк по 06.02.2015 року включно, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати відсотки за користування ним. 11.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. за заявою ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» з метою задоволення вимог за Кредитним договром вчинений виконавчий напис, реєстровий № 147146, яким задоволено вимогу ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором за період з 19.04.2019 року по 06.07.2020 року у розмірі 1073621,33 грн., з яких: - 580361,86 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту; - 493209,47 грн. прострочена заборгованість за відсотками; - 50,00 плата за вчинення виконавчого напису. 16.08.2021 року зазначений виконавчий напис ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» пред`явлено до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу Запорізької області Сколибогу О.С., яким 17.08.2021 року відкрито виконавче провадження № 66520688 з примусового виконання зазначеного виконавчого напису. 30.08.2021 року ОСОБА_1 отримав поштою постанову про відкриття виконавчого провадження, внаслідок чого дізнався про вчинений виконавчий напис та відкрите відносно нього виконавче провадження. Не погодившись із виконавчим написом, ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01.09.2021 року по справі № 331/4790/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню судом задоволена заява позивача та вжито заходи забезпечення позову зупинено стягнення у виконавчому провадженні № 66520688 про примусове виконання виконавчого напису № 147146, вчиненого 11.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» заборгованості за Кредитним договором № 6-0111009/ФКв-08 від 07.02.2008 року за період з 19.04.2019 року по 06.07.2020 року у розмірі 1073621,33 грн. 03.09.2021 року за заявою ОСОБА_1 приватним виконавцем Сколибогом О.С. винесена постанова про зупинення вчинення виконавчих дій. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17.11.2021 року по справі № 331/4790/21 виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 147146, вчинений 11.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. визнаний таким, що не підлягає виконанню. Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та 20.12.2021 року набрало законної сили. 23.12.2021 року за заявою ОСОБА_1 , яка подана 21.12.2021 року, приватним виконавцем Сколибогом О.С. винесена постанова про закінчення вчинення виконавчих дій. При цьому, за час проведення виконавчих дій приватним виконавцем Сколибогом О.С. здійснено списання коштів з рахунків ОСОБА_1 на суму 50 256,58 грн., у зв`язку з чим останній просив повернути зазначені кошти. Листом № 169 від 11.01.2021 року приватний виконавець Сколибог О.С. повідомив позивача, що списані з рахунків боржника грошові кошти у розмірі 50 256,58 грн. розподілені наступним чином: - 44 960,53 грн. заборгованість за виконавчим документом; - 4 496,05 грн. основна винагорода приватного виконавця; - 800,00 грн. витрати виконавчого провадження. Також, цим листом приватний виконавець відмовив у поверненні стягнутих грошових коштів. Посилаючись на вищезазначене просив суд, стягнути з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 44 960,53 грн., стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога О.С. на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 5 296,05 грн. та стягнути з відповідачів судові витрати по справі. Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 травня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 44 960 грн. 53 коп., стягнутих за виконавчим написом № 147146, вчиненим 11.06.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, та витрати по сплаті судового збору в розмірі 883 грн. 23 коп., а разом: 45 843 грн. 23 коп. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі адвоката Кузьмінова Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України до суду не надходив. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в оскаржуваній частині відповідає. Задовольняючи позов в частині стягнення з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти, що були стягнуті при виконанні виконавчого напису № 147146 від 11.06.20221 у розмірі 45843,23 грн, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виконавчий напис вчинений 11 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. за реєстровим номером 147146, судовим рішенням визнано таким, що не підлягає виконанню, то стягнуті з позивача на його підставі кошти в розмірі 45843,23 грн підлягають поверненню останньому на підставі ст. 1212 ЦК України. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом першої інстанції встановлено, що за заявою стягувача ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на підставі виконавчого напису № 147146 вчиненого 11.06.2021 року, приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Сколибогом О.С. 17.08.2021 року було відкрито виконавче провадження ВП № 66520688, про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» заборгованості. 17.08.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Сколибогом О.С. винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с. 16) та постанову про стягнення з боржника основної винагороди (а.с. 17). Частиною 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності у боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Згідно із наданого позивачем листа приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога О.С. від 11.01.2022 року, вбачається, що проведенням виконавчих дій у примусовому порядку з боржника ОСОБА_1 було стягнуто 50 256,58 грн., з яких: - 44 960,53 грн. заборгованість за виконавчим документом; - 4 496,05 грн. основна винагорода приватного виконавця; - 800,00 грн. витрати виконавчого провадження (а.с. 27). Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17.11.2021 року (ухваленого у справі № 331/4790/21), визнано виконавчий напис від 11.06.2021 року вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» заборгованості за Кредитним договором № 6-0111009/ФКв-08 від 07.02.2008 року за період з 19.04.2019 року по 06.07.2020 року у розмірі 1 073 621,33 грн. таким, що не підлягає виконанню. Рішення набрало законної сили 20.12.2021 року (а.с. 23-25). Також, 23.12.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Сколибогом О.С. була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 66520688 за п. 5 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої стягнення було припинене (а.с. 26). За цих обставин суд приходить до висновку, що стягнута з позивача сума була набута без достатньої правової підстави. Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Згідно ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Відповідно до ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 ЦК України). За таких обставин, оскільки виконавчий напис, вчинений 11.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. за реєстровим номером 147146, визнано таким, що не підлягає виконанню, а отже, підстава, на якій відповідач стягнув з позивача 45843,23 грн відсутня, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у вказаній частині. Доводи скаржника щодо незаконної відмови у задоволенні позову в частині стягнення витрат на проведення виконавчих дій та основної винагороди приватного виконавця в сумі 5296,05 грн. є необґрунтованими. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення гл. 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Аналіз ст. 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Враховуючи наведене, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця, які не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження. Частиною 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З наведених норм права вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Позивачем в порядку адміністративного судочинства дії та постанови виконавця не оскаржувались, неправомірними вони не визнавались. З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права, тому судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення в оскаржуваній частині. Доводи апеляційної скарги, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, незгоди з висновками суду, які обгрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якоїсуд маєвиконати обов`язокщодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України було вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції. Згідно з ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, тому підстав для розподілу судових витрат немає. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд , - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Кузьмінова Дмитра Валерійовича залишити без задоволення. Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 травня 2022 року по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 26 грудня 2022 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков