Постанова 4807 № 334/5192/21

Дата документу 19.12.2023 Справа № 334/5192/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/5192/21 Головуючий у 1 інстанції: Козлова Н.Ю. Провадження № 22-ц/807/2303/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «19» грудня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Бєлки В.Ю., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитра Юрійовича в порядку судового контролю за виконанням судового рішення у цивільній справі №334/5192/21, стягувач: Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс», ВСТАНОВИВ: В липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Д.Ю. в порядку судового контролю за виконанням судового рішення у цивільній справі № 334/5192/21, стягувач: КП «Запоріжремсервіс». В обґрунтування вимог зазначила, що приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценком Д.Ю. протиправно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 24 березня 2023 року ВП №71391641, зважаючи на те, що лист про відкриття даного виконавчого провадження скаржниця отримала 29 березня 2023 року після арешту її рахунку 27 березня 2023 року. Списання коштів відбувалося з рахунку, на який надходять лише соціальні виплати пенсії по інвалідності. А тому вважала, що арешт цих коштів є протиправним. Приймаючи постанову про арешт рахунку, приватний виконавець не довів, що він діяв відповідно до вимог законодавства в межах наданих йому повноважень. Приватний виконавець неправомірно, на думку заявниці, одночасно з відкриттям виконавчого провадження 24 березня 2023 року виніс постанови про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнув з неї грошові кошти в сумі, що перевищувала заборгованість, визначену рішенням суду. Крім того, під час дії воєнного стану і до його припинення припиняється звернення стягнення, зокрема, на пенсію. Вона неодноразово зверталася до суду зі скаргами на дії державного виконавця, проте суд не розглядав їх по суті, а залишав без розгляду, тому вважає, що строки нею не були пропущенні, просить задовольнити клопотання про поновлення строків і розглянути справу по суті. На підставі зазначеного остаточно просила визнати дії приватного виконавця Проценка Д.Ю. протиправними та незаконними, скасувати постанову про відкриття провадження № 71391641 та постанову про арешт банківського рахунку як незаконні, зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д.Ю. повернути незаконно списані кошти з рахунку у сумі 13 208,15 грн. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2023 року скаргу залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилалась на те, що суддею суду першої інстанції вдруге постановлено ухвалу суду з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом порушено: вимоги щодо недопустимості повторної участі після скасування судового рішення, порядок прийняття доказів, строки розгляду скарги, в судовому засіданні не було проголошено оскаржувану ухвалу суду, суд першої інстанції не направляв їй копію судового наказу, приватний виконавець не надавав їй копії матеріалів, приватний виконавець не з`ясовував статус рахунку та коштів, арешт та стягнення коштів відбувались з рахунку, на які надходять її соціальні виплати та її дитини інваліда дитинства, під час воєнного стану заборонено вжиття заходів примусового виконання рішень про стягнення заборгованості за комунальні послуги, її та її дитину було позбавлено засобів існування, з її рахунку були списані кошти в розмірі, що перевищує заборгованість, зазначену в виконавчому документі, приватний виконавець не повідомляв про зняття арешту 11 липня 2023 року, суд першої інстанції помилково вважав, що її вимога про повернення коштів повинна заявлятись в позовному провадженні. Просила скасувати ухвалу суду, визнати дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д.Ю. протиправними та незаконними; скасувати постанову про відкриття провадження № 71391641; скасувати постанову про арешт банківського рахунку як незаконну; зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д.Ю. повернути незаконно списані кошти з рахунку у сумі 13 208,15 грн., притягти приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д.Ю. та до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції, встановивши неправомірність дій приватного виконавця щодо накладення арешту на кошти боржниці та списання коштів зі спеціального рахунку для нарахування соціальних виплат, відмовив в задоволенні скарги, пославшись на те, що на час розгляду справи арешт скасований приватним виконавцем. При цьому, суд також відмовив в задоволенні скарги в частині зобов`язання повернення коштів, вказавши, що зазначені вимоги підлягають вирішенню в позовному провадженні. З таким висновком колегія суддів не може погодитись в повному обсязі. Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 просила визнати незаконними дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту частині на грошові кошти на рахунку, призначеному для виплати пенсії; скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника; зобов`язати приватного виконавця повернути незаконно списані кошти в сумі 12 752 грн. З огляду на те, що ОСОБА_1 оскаржує рішення та дії приватного виконавця в процедурі виконання судового рішення, ухваленого в цивільній справі, вимог про скасування постанов приватного виконавця щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, не заявляла, тому скарга правомірно подана до суду, який ухвалив судове рішення, тобто до Ленінського районного суду м. Запоріжжя. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Європейський суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece)). З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»). На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. За приписами ч.ч.2,3 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження». За приписами ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Виконавець, зокрема, зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Таким чином, дії виконавця при примусовому виконанні рішення суду здійснюється у спосіб та порядок, визначені виконавчим документом, а отже і рішенням суду. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» ). Судом першої інстанції встановлено, що на виконання приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича надійшов виконавчий лист, виданий Ленінським районним судом м. Запоріжжя у справі №334/5192/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради заборгованості за послугу управління багатоквартирним будинком за період з 01.11.2017 року по 01.07.2021 року в сумі 8267,41 грн., 3% річних в сумі 346,69 грн., втрат від інфляції в сумі 936,26 грн., а всього - 9550,36 грн. та судовий збір у розмірі 1513,33 грн. (т.2, а.с.36; т.3, а.с.47). Частиною 1 ст. 13 Закону України передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За приписами частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Отже, отримавши виконавчий лист, державний виконавець 24.03.2023 року правомірно відповідно до вимог ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №71391641 (т.2, а.с.6), а тому підстави для скасування зазначеної постанови відсутні. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження Радченко Д.О. отримала 29.03.2023 року, про що вона зазначила в скарзі про визнання дій приватного виконавця Проценко Д.Ю. протиправними (т.2,а.с.129-130). Таким чином, боржниця ОСОБА_1 була обізнана про відкриття виконавчого провадження, починаючи з 29 березня 2023 року та мала можливість вчинити дії щодо добровільної сплати суми боргу за судовим рішенням. Проте, матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до приватного виконавця з метою вирішення питання про добровільне погашення заборгованості, стягнутої за рішенням суду. За приписами частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Пунктом 2 ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. У статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Таким чином, у межах зазначеного виконавчого провадження №71391641 постановою приватного виконавця від 24.03.2023 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця у сумі 12 939,00 грн., а також постановою приватного виконавця від 31.03.2023 року накладено арешт на майно боржника (т.3, а.с.34). Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Згідно зі статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Зазначене правило визначає ті кошти, що складають, зокрема, пенсію як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. Згідно з частиною першою статті 69 Закону України «Про виконавче провадження» підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Відповідно до частини першої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами (частини друга, третя статті 70 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України. Як вбачається з виписок по картковому рахунку ОСОБА_1 (з яких здійснювалось списання грошових коштів на виконання рішення суду), станом на 17.04.2023 року та на 17.07.2023 року на рахунок надходили лише грошові кошти для виплати пенсії (т.2, а.с.92-93). Згідно з Пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , яке видано на ім`я ОСОБА_1 01.09.2021 року з терміном дії «Довічно», вона отримує пенсію по інвалідності 2 групи, загальне захворювання (т.2, а.с.86). Крім того, ОСОБА_1 є отримувачем Державної соціальної допомоги на дитину інваліда дитинства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_2 (т.2, а.с.87) Приватний виконавець скерував до АТ «Державний ощадний банк України» платіжні вимоги: від 30 травня 2023 року №71391641 на суму 12 939,06 грн. (т.3, а.с.24), від 09 червня 2023 року №71391641 на суму 2946,81грн.( т.3, а.с.21), від 14 червня 2023 року №71391641 про списання з ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 2946,81 грн. (т.3, а.с.18). Судом першої інстанції встановлено, що АТ «Ощадбанк», яке обслуговує поточний рахунок заявниці та на яке нормами ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, виконало постанову державного виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку ОСОБА_1 . При цьому судом також встановлено, що приватний виконавець не заперечував той факт, що статус рахунку, який належить боржниці, ним не перевірявся, інформація від банку щодо статусу рахунку не надавалась. Зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому п. 10 ч. 1 ст. 34 цього Закону. Також арешт може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в частині не врахування судом тих обставин, що під час воєнного стану заборонено вжиття заходів примусового виконання рішень про стягнення заборгованості за комунальні послуги, колегія суддів виходить з такого. 26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ, яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, у якому, зокрема, зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації). Така редакція Закону України «Про виконавче провадження» була чинна на час звернення стягнення на кошти боржника, а саме станом на 24 березня 2023 року. Отже, на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій зазначене обмеження не розповсюджувалося на кошти, що знаходилися на рахунках боржника, які не є коштами, що складають заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника. За обставинами справи, що переглядається, приватний виконавець вчинив оскаржувані дії щодо списання коштів з банківського рахунку боржниці ОСОБА_1 , на який надходила пенсія, в період заборони (тимчасового припинення) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника. Потрібно враховувати, що іншим доходом боржника, тобто доходом, окрім заробітної плати, пенсії, стипендії, є гроші або матеріальні цінності, одержувані ним внаслідок будь-якої діяльності. Як встановив суд першої інстанцій, приватний виконавець не вживав заходів для з`ясування статусу та цільового призначення коштів на банківському рахунку боржниці ОСОБА_1 . У матеріалах справи немає доказів на спростування тієї обставини, що кошти, які надійшли на картковий рахунок ОСОБА_1 , є іншим видом доходу, ніж пенсія, що унеможливлювало звернення стягнення на них в період вчинення оскаржуваних виконавчих дій. Також заборона, передбачена пунктом 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», не поширювалася виключно на примусове виконання рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації. Натомість, виконавче провадження ВП №71391641, в межах якого звернуто стягнення на пенсію боржниці, стосується виконання виконавчого листа, виданого на підставі судового рішення про стягнення заборгованості з оплати послуги з управління багатоквартирним будинком. Наразі у абзаці 19 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію (крім рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації). Отже, на цей час тимчасове обмеження щодо звернення стягнення стосується лише пенсії та стипендії, тоді як в попередній редакції Закону (правила якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин станом на момент вчинення оскаржуваних дій приватного виконавця) обмеження стосувалося також заробітної плати та інших доходів боржника. Також це обмеження, окрім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації, як передбачалося в попередній редакції Закону, нині не поширюється й на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення. Втім, пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» викладено у наведеній редакції на підставі Закону України від 11 квітня 2023 року № 3048-ІХ, який набрав чинності лише 06 травня 2023 року. Натомість приватний виконавець звернув стягнення на пенсію ОСОБА_1 24 березня 2023 року, тому його дії не відповідали чинному на час їх вчинення законодавству. Саме до аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2023 року у справі №462/1268/17. За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги про те, що приватний виконавець не з`ясовував статус рахунку та коштів, арешт та стягнення коштів відбувались з рахунку, на які надходять її соціальні виплати та її дитини інваліда дитинства, а також вжиття заходів примусового виконання про стягнення заборгованості за комунальні здійснювалось під час воєнного стану знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду. Судом встановлено, що 11 липня 2023 року постановою приватного виконавця Проценко Д.Ю. у виконавчому провадженні ВП №71391641 згідно зі ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з коштів при примусовому виконанні знятий, у зв`язку з тим, що сума боргу за виконавчим документом, основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження стягнуті та перераховані. Виконавчий документ виконано фактично у повному обсязі (т.2, а.с.141). Враховуючи, що постановою приватного виконавця від 11 липня 2023 року у виконавчому провадженні ВП №71391641 арешт з коштів при примусовому виконанні знятий, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що вимоги скарги в частині скасування постанови приватного виконавця Проценко Д.Ю. від 24.03.2023 року про арешт коштів боржника задоволенню не підлягають. Той факт, що скаржниця не отримала постанову приватного виконавця від 11 липня 2023 року про зняття арешту з коштів при примусовому виконанні, не спростовує висновків суду першої інстанції в цій частині. Вирішуючи доводи апеляційної скарги в частині дій приватного виконавця Проценко Д.Ю. щодо неправомірного списання з рахунку ОСОБА_1 коштів в розмірі, що перевищує заборгованість, зазначену в виконавчому документі, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2021 року у справі №334/5192/21 задоволено позовні вимоги Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за послугу управління багатоквартирним будинком за період з 01.11.2017 року по 01.07.2021 року в сумі 8267,41 грн., 3% річних в сумі 346,69 грн., втрат від інфляції в сумі 936,26 грн., а всього - 9550,36 грн. та судовий збір у розмірі 1513,33 грн. (т.1, а.с.138-142). Отже, загальна сума, яка стягнута з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради за рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2021 року становить 11 063,69 грн. Матеріалами справи підтверджено, що приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценком Д.Ю. у виконавчому провадженні №71391641 винесено, зокрема, постанову від 24.03.2023 року про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 1106,37 грн. (т.3, а.с.41) та постанову від 24.03.2023 року про розмір витрат виконавчого провадження в сумі 769,00 грн. (т.3, а.с.44). Як вбачається зі змісту скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитра Юрійовича в порядку судового контролю за виконанням судового рішення скаржниця не просила скасувати вищезазначені постанови приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Д.Ю. про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 1106,37 грн. та про розмір витрат виконавчого провадження в сумі 769,00 грн.(т.2, а.с.1-3). Крім того, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити наступне. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим». Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено, що: «імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що: «частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця». Таким чином, рішення, дії приватного виконавця Проценко Д.Ю. щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження (постанови від 24.03.2023 року про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 1106,37 грн. та постанови від 24.03.2023 року про розмір витрат виконавчого провадження в сумі 769.00 грн.) можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Оскільки судом встановлено, незаконність дій приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича щодо списання з карткового рахунку, відкритого в АТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_1 , суми в розмірі 11 063,63 грн., кошти в зазначеній сумі мають статус безпідставно набутих коштів. Таким чином, вирішення питання про повернення безпідставно набутих коштів здійснюється за приписами положень ст.1212 ЦК України в позовному провадженні, а отже, правильним є висновок суду першої інстанції в цій частині. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про порушення вимоги щодо недопустимості повторної участі судді Козлової Н.Ю. у розгляді справи. Відповідно до ч.1 ст. 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Запорізького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитра Юрійовича, стягувач: Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс», задоволено частково, скасовано ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2023 року про залишення скарги без розгляду, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (т.2, а.с.71-78). Отже, постановою Запорізького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року скасовано ухвалу суду про залишення скарги без розгляду, а не про закриття провадження у справі, а тому приписи ч.1 ст.37 ЦПК України не були порушені при розгляді справи головуючим суддею. Зазначаючи в апеляційній скарзі про не направлення судом судового наказу, скаржниця не вказує, про який саме судовий наказ йдеться та яким чином ця обставина впливає на розгляд справи, яка переглядається апеляційним судом. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що в судовому засіданні не було проголошено оскаржувану ухвалу суду, колегія суддів виходить з такого. За приписами ст.248 ЦПК України у судовому засіданні секретар судового засідання забезпечує ведення протоколу судового засідання, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 248 ЦПК України у протоколі судового засідання зазначаються такі відомості: 1) рік, місяць, число і місце судового засідання; 2) найменування суду, який розглядає справу, прізвища та ініціали судді, секретаря судового засідання; 3) справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших учасників справи; 4) порядковий номер вчинення процесуальної дії; 5) назва процесуальної дії; 6) час вчинення процесуальної дії; 7) ухвали суду, постановлені в судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати; 8) інші відомості, визначені цим Кодексом. За приписами ч. 3 ст. 248 ЦПК України протокол судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно, але не пізніше наступного дня після судового засідання і приєднується до справи. Під час здійснення повного фіксування судового засідання технічними засобами, а також проведення судового засідання в режимі відеоконференції протокол судового засідання створюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 4 ст. 248 ЦПК України). Матеріали справи містять протокол судового засідання №2062569 від 25.10.2023 року, з якого вбачається, що головуючий суддя оголосив резолютивну частину ухвали (т.3, а.с.43-44). Відповідно до статті 249 ЦПК України учасники справи мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, протоколом судового засідання та протягом п`яти днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису. Головуючий розглядає зауваження щодо технічного запису судового засідання та протоколу судового засідання, про що постановляє відповідну ухвалу. Зауваження щодо технічного запису судового засідання чи протоколу судового засідання повинні бути розглянуті не пізніше п`яти днів з дня їх подання. Отже, скаржниця не була позбавлена можливості ознайомитися із технічним записом судового засідання, протоколом судового засідання та протягом п`яти днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду першої інстанції письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису. За результатами апеляційного перегляду суд має право на певні висновки щодо розгляду справи по суті. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено нормами статті 374 ЦПК України. За приписами ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті. Таким чином, вирішення питання про притягнення приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитра Юрійовича до дисциплінарної або кримінальної відповідальності під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановленої за результатами розгляду скарги на дії та бездіяльність приватного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судового рішення у цивільній справі не входить до повноважень апеляційного суду. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду підлягає скасуванню згідно зі ст. 376 ЦПК України з прийняттям постанови про часткове задоволення скарги, визнання незаконними дій приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитра Юрійовича щодо накладення арешту на грошові кошти на грошовому рахунку, відкритому в АТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_1 , який призначений для виплати їй пенсії, та визнання незаконними дій приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитра Юрійовича щодо списання з карткового рахунку, відкритого в АТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_1 , суми в розмірі суми, стягнутої за рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя на користь Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» (11 063,69 грн.). В іншій частині скарги - відмовити. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2023 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову. Скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича задовольнити частково. Визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича щодо накладення арешту на грошові кошти на грошовому рахунку, відкритому в АТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_1 , який призначений для виплати їй пенсії. Визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича щодо списання з карткового рахунку, відкритого в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_1 , суми в розмірі 11 063 (одинадцять тисяч шістдесят три) гривні 69 копійок. В іншій частині скарги - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 27 грудня 2023 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: В.Ю. Бєлка І.В. Кочеткова