Постанова Одеський апеляційний суд № 522/14088/20

Номер провадження: 22-ц/813/2780/22 Справа № 522/14088/20 Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.12.2022 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК», відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Наталія Олександрівна, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2021 року у складі судді Бондар В.Я., в с т а н о в и в: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «ІМЕКСБАНК», ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», в якому після зміни предмету позову, просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48319146 від 20.08.2019; визнати недійсним договір №104 про відступлення прав вимоги від 15.08.2019 укладений між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та визнати недійсними результати відкритих електронних торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-07-01-000014-b в частині лоту (складу лоту), що стосується продажу кредитного портфелю: Право вимоги за договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007; визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами від 15.08.2019 укладений між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», посвідчений Мельник Н.О., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, що зареєстровано в реєстрі за №11230; припинити право іпотекодержателя - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» зареєстроване відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48319146 від 20.08.2019 вчинене на підставі договору про відступлення права вимоги серія та номер 11230 від 15.08.2019. Позовні вимоги вмотивовані тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2012 у справі №2/1522/8661/11 стягнуто на користь ПАТ «ІМЕКСБАНК» з ОСОБА_1 заборгованість за Договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 у сумі 67943,92 євро. Також стягнуто пеню, нараховану за неналежне виконання зобов`язань за Договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 у сумі 87246,82 грн. Відтак, як вважає позивач, правові відносини щодо повернення заборгованості за кредитним договором між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ОСОБА_1 ґрунтуються вже не на підставі кредитного договору, а на підставі судового рішення. 15.08.2019 між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення прав вимоги № 104, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №497 від 29.03.2007 перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Також 15.08.2019 між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами, що посвідчений Мельник Н.О., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, що зареєстровано в реєстрі за №11230. 20.08.2019 приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Мельник Н.О. внесено запис про іпотеку №32891674 відповідно до якого іпотекодержателем нерухомого майна визначено ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». Підставою виникнення іпотеки визначено Договір про відступлення прав вимоги, серія 11230, виданий 15.08.2019, видавник ПНКМНО ОСОБА_2 . Позивач вважає, що право грошової вимоги за кредитним договором №497 від 29.03.2007 не перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», вказаний договір є недійсним, в силу чого недійсним є договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами, а записи про іпотеку №32891674 підлягають скасуванню. Позивач зазначила, що договір уступки права вимоги №104 від 15.08.2019, уклався за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону №UA - EA-2019-07-01-000014-b від 18.07.2019, згідно якого придбано кредитний портфель, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами забезпеченими іпотекою, транспортними засобами та такими, що не забезпечені заставою (всього 92 позиції) згідно додатку до цього протоколу. Однак, жодна позиція додатку не містить інформації про заборгованість боржника - ОСОБА_1 . Крім того, за Договором від 15.08.2019, що укладений між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» останнім відступлено право щодо простроченої кредиторської заборгованості на суму 60693,92 євро, заборгованості за нарахованими відсотками на суму 279,00 євро та прострочену заборгованість за нарахованими відсотками на суму 63 391,44 євро (разом 124 364,69 євро). Однак, вказана вимога суперечить встановленим у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року обставинам та фактам і сумі боргу. Також, факт наявності тільки Договору уступки права вимоги не дає змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки докази перерахування Товариством суми за відступлені Банком права вимоги відсутні, що свідчить, на думку позивача, про передчасність здійснення державним реєстратором (нотаріусом) реєстрацію переходу права вимоги до заінтересованої особи. Крім того, у зв`язку з укладенням Договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг (зокрема, на здійснення валютних операцій), на фінансову установу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права. Оскільки недійсність договору уступки права вимоги (основного зобов`язання) тягне за собою недійсність Договору уступки про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами, які були укладені в забезпечення основного договору, то, на думку позивача, підлягає скасуванню й запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в державному реєстрі іпотек запис про іпотеку №32891674 відповідно до якого іпотекодержателем нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 визначено ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2021 року позовні вимоги задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48319146 від 20.08.2019. Визнано недійсним договір №104 про відступлення прав вимоги від 15.08.2019 укладений між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та визнано недійсними результати відкритих електронних торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-07-01-000014-b в частині лоту (складу лоту), що стосується продажу кредитного портфелю: Право вимоги за договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами від 15.08.2019 укладений між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», посвідчений Мельник Н.О., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, що зареєстровано в реєстрі за №11230. Припинено право іпотекодержателя - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» зареєстроване відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48319146 від 20.08.2019 вчинене на підставі договору про відступлення права вимоги серія та номер 11230 від 15.08.2019. Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі та стягнути зОСОБА_1 суму сплаченого судового збору. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд, розглядаючи справу помилково дійшов висновку, що оскаржувані договори відступлення права вимоги, укладені між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» є договорами факторингу, при цьому судом здійснений безпідставний висновок про відсутність в ТОВ «ФК «ФК «Довіра та Гарантія» ліцензії на проведення факторингових операцій. З офіційної інтернет-сторінки Національного Банку України, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» мала ліцензію на надання послуг з факторингу, яка була видана 11.05.2017 та діяла до 09.06.2020 за заявою Товариства. Таким чином, на день укладення договорів відступлення прав вимоги, які безпідставно були визнанні судом недійсними, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» мала дійсну ліцензію на надання послуг з факторингу. Апелянт зазначає, що посилання суду першої інстанції на приписи Декрету КМУ від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» для визнання недійсними оскаржуваних договорів є помилковим у зв`язку з тим, що як на день укладення оскаржуваних договорів, подання позивачем відповідного позову, ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції положення Декрету перестали діяти внаслідок втрати ним чинності, ще 07.02.2019. Апелянт посилається на те, що оскаржуваний договір відступлення право вимоги містить зміст відступленого права вимоги, який зазначений в п.1 Договору та обсяг відступлених прав, який передбачений додатком до відповідного договору. Суд безпідставно застосував до правовідносин цесії норми права, що регулюють правовідносини факторингу, на підставі чого прийшов до помилкового висновку, що було однією, з підстав ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення. Апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення містить висновок, що оскаржувані позивачем договори укладені без проведення сплати за їх укладення, втім зазначений висновок спростовується матеріалами справи, зокрема надаючи письмові пояснення на позовну заяву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» долучила доказ відповідної сплати таких коштів.На думку ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», при ухваленні оскаржуваного рішення процес здійснення правосуддя судом не відповідав критеріям справедливості. Так, суд не надав власної оцінки поясненням відповідача та не вмотивував, з яких підстав приймає абсолютно кожен довід позивача та чому відхиляє всі аргументи відповідача, чим порушив рівність учасників судового процесу, проявив упередженість та необ`єктивність при розгляді справи та ухваленні рішення.Апелянт послався на те, що подання позивачем заяви та прийняття її судом до розгляду про зміну предмету позову відбулося з порушенням імперативних норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного неповного та необґрунтованого рішення у справі. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надали. Враховуючи, що апелянт свої доводи щодо непогодження з рішенням суду виклав в апеляційній скарзі, матеріали справи містять необхідні докази для її вирішення, апеляційний суд вирішив розглянути справу без участі сторін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає. З матеріалів справи вбачається, що 29.03.2007 між Акціонерним комерційним банком "Імексбанк" (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено Договір кредиту N 497 за яким остання отримала кредитні кошти в розмірі 95000 Євро зі сплатою 12 % річних з кінцевим терміном повернення заборгованості 28.03.2014 року. У забезпечення вимог АКБ "Імексбанк" по договору кредиту N 497 від 29.03.2007, 02.04.2007 між АКБ "Імексбанк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, за яким предметом іпотеки виступає нерухоме майно - трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 76,3 кв. м. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2012 у справі N2/1522/8661/11, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов Договору кредиту N497 від 29.03.2007 року, стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" з ОСОБА_1 заборгованість за Договором кредитної лінії N 497 від 29.03.2007 у сумі 67943,92 євро, та пеню, нараховану за неналежне виконання зобов`язань за Договором кредитної лінії у сумі 87246,82 грн. За результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону NUA - EA-2019-07-01-000014-b від 18.07.2019, ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" придбало за 4170553,73 грн. у власника активів (майна) ПАТ "Імексбанк" кредитний портфель, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами забезпеченими іпотекою, транспортними засобами та такими, що не забезпечені заставою (всього 92 позиції) згідно додатку до цього протоколу. Зокрема, відповідно до п. 88 вказаного Додатку, Товариство придбало права вимоги за Договором кредитної лінії N 497 від 29.03.2007 року за ціною продажу цих прав вимоги в розмірі 34690,47 грн. Відповідно до платіжного доручення N284004893 від 14.08.2019 ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" сплатило на користь ПАТ "Імексбанк" 4170553,73 грн, призначення платежу: протокол N UA - EA-2019-07-01-000014-b від 18.07.2019. 15.08.2019 між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" укладено Договір N 104 про відступлення прав вимоги за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону N UA - EA-2019-07-01-000014-b від 18.07.2019, за яким керуючись ст. 6, 512, 627 ЦК України, банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників та/або поручителів фізичних осіб та/або юридичних осіб, зазначених у Додатку N 1 до цього Договору. Згідно з витягом з додатку 1 до Договору про відступлення прав вимоги N104 від 15.08.2019, відступлено права вимоги до позичальника ОСОБА_1 за договором N 497 від 29.03.2007 (валюта Євро) з простроченим тілом 60693,92 Євро; строковими відсотками 279,33 Євро; простроченими відсотками 63391,44 Євро, загальною заборгованістю на дату проводки 124364,69 Євро; всього в гривнях - 3509449,80 грн. 15.08.2019 між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" укладено Договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами, за яким керуючись ст. 6, 512, 627 ЦК України, банк відступив новому іпотекодержателю належні банку, а новий іпотекодержатель набув права вимоги банку до іпотекодавців фізичних осіб, зазначених у Додатку N1 до цього Договору. Договір посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Мельник Н.О. за реєст. N 11230. Згідно з витягом з додатку 1 до Договору про відступлення прав вимоги N104/1 від 15.08.2019, відступлено право вимоги до іпотекодавця ОСОБА_1 по Іпотечному договору від 02.04.2007, який посвідчено приватним нотаріусом ОМНО Задорожнюк В.К. Відповідно до витягу N178136205 від 20.08.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, внесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень N 48319146 від 20.08.2019 приватним нотаріусом ОМНО Мельник Н.О. щодо нового іпотекодержателя ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", боржника ОСОБА_1 щодо об`єкту нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем не спростовано, що на момент укладення вказаних оспорюваних правочинів умови кредитного договору виконані не були, борг не повернуто. Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів, суд першої інстанції виходив із того, що з укладенням оспорюваних договорів про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою - Банком, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг у валюті, на юридичну особу - Товариство, яке не може надавати фінансові послуги у валюті, отже, фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до товариства, яке не є відповідною до вимог закону фінансовою установою. Суд також дійшов висновку, що відступлення прав за іпотечним договором банк міг вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором у валюті) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ТОВ ФК "Довіра і Гарантія" бути не могло. Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі N 905/1227/17). Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (пункти 37, 38). Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" умови (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі N906/1174/18 (пункт 48). Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (пункт 51). Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (пункт 57). Апеляційний суд приймає до уваги те, що договір відступлення права вимоги за кредитним договором за його ознакою є договором, за яким банк у зобов`язаннях за кредитним договором замінений на ТОВ ФК "Довіра і Гарантія" як новий кредитор. ТОВ ФК "Довіра і Гарантія" не набуло права здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договору відступлення права вимоги за кредитним договором у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором. За змістом п. 2 договору про відступлення прав вимоги №104 від 15.08.2019 сторони обумовили, що за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у Додатку №1 до цього договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань тощо, Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку №1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів. Отже, такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (продавець продав, а покупець придбав право вимоги) і договору відступлення права вимоги (цесії) (первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Висновок щодо розмежування договорів відступлення права вимоги (цесії) та договорів факторингу викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі N909/968/16, в якій Верховний Суд зазначив, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України). Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України). Крім того, Верховний Суд в постанові від 31 січня 2018 року в справі N910/7038/17 вказав, що однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними. Отже, суд першої інстанції не врахував, що оспорюваний договір не містить умов, властивих договору факторингу, тому помилково визнав оспорюваний договір про відступлення права вимоги договором факторингу, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Крім того, у постанові від 19 лютого 2020 року у справі N 639/4836/17 Верховний Суд зазначив, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі N914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі N924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі N 924/1208/18. Отже, за наявності розбіжностей розміру переданої новому кредитору вимоги розміру заборгованості за кредитним договором, позивач не позбавлений права заперечувати проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору у справі про стягнення боргу, водночас такі обставини не можуть бути підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги. Апеляційний суд також звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 року у справі № 910/12525/20 погодилася з тим, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги в разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Також зазначено, що обставини, пов`язані з фактичним виконанням, чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами. Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність і дійсність договору про відступлення права вимоги. Також в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 зауважено, що оспорювання ланцюга договорів купівлі-продажу майнових прав (або інших правочинів) не є ефективним способом захисту (близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 23.02.2021 у справі №359/3373/16-ц). Отже, задоволення заявленої позовної вимоги про визнання недійсним договору № 81/1 купівлі-продажу майнових прав у частині іпотечних договорів від 28.08.2014 № 2286 та від 18.11.2014 №3181 не призведе до поновлення прав позивача. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що позов про визнання правочину недійсним є способом захисту прав позивача, а не способом захисту інтересу у правовій визначеності, на який вказує позивач. Натомість відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду інтерес позивача у правовій визначеності може захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності права. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц). Отже, за наявності вказаних обставин власник майна не позбавлений права звернутися з вимогою, зокрема, про визнання права іпотеки відсутнім і саме такий спосіб захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах. Однак вказане не означає, що позивач зобов`язаний використати цей спосіб захисту. Як Велика Палата Верховного Суду зазначила вище (пункти 115-118 цієї постанови), позивач є юридично захищеним. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155). Крім того Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові від 15 вересня 2022 року не знайшла підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19.02.2020 у справі №639/4836/17, від 28.07.2021 у справі №761/33403/17, щодо відсутності правових підстав для оспорювання правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено, що оспорені договори відступлення прав є договорами факторингу, крім того, позивачем не доведено, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання недійсними оспорюваних договорів, так і недоведено порушення цими правочинами прав та інтересів позивача. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду доводи позивача про незаконність договорів відступлення прав вимоги від 15.08.2019 року, укладених між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не знайшли свого підтвердження і задоволенню не підлягають, не можуть бути задоволені як похідні інші вимоги щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.08.2019, визнання недійсними результатів відкритих електронних та припинення права іпотеко держателя. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» задовольнити. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2021 року скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Наталія Олександрівна, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги, визнання недійсними результатів відкритих електронних торгів, припинення прав іпотекодержателя відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 23.12.2022 Головуючий: Судді: