LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова КЦС ВС2/1522/8661/11

від 27.10.2021 · Цивільна
Резолютивна:Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова Іменем України 27 жовтня 2021 року м. Київ справа № 2/1522/8661/11 провадження № 61-3653 св 21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Осіяна О. М. (суддя-доповідач), суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «ІмексБанк»,правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»; відповідач - ОСОБА_1 ; особи, які подали апеляційні скарги, - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року у складі судді Єршової Л. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Комлевої О. С., Сегеди С. М.; за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року у складі судді Колеснікова Г. Я., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2011 року публічне акціонерне товариство «ІмексБанк» (далі - ПАТ «ІмексБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 29 березня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ІмексБанк» (далі - АКБ «ІмексБанк»), правонаступником якого є ПАТ «ІмексБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 497, на підставі якого банк відкрив відповідачу невідновлювальну кредитну лінію з лімітом 95 000 євро зі сплатою відсотків у розмірі 12 % річних за користування кредитом. Терміни сплати кредиту та процентів погоджені сторонами у кредитному договорі та графіку погашення кредиту, згідно з якими відповідач зобов`язалася кожного місяця сплачувати встановлені ним суми. Відповідач не виконувала умови укладеного договору у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредитної лінії від 29 березня 2007 року № 497 у розмірі 67 943,92 євро основного зобов`язання за кредитом; пеню, нараховану за неналежне виконання зобов`язань за договором, у сумі 87 246,82 грн, а також судові витрати по справі. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року позов ПАТ «ІмексБанк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ІмексБанк» за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 497 заборгованість у розмірі 67 943,92 євро; пеню, нараховану за неналежне виконання зобов`язань, у розмірі 87 246,82 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконувала, унаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої підтверджується наданим банком розрахунком, який відповідачем не спростовано. На підставі вказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2013 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 відхидено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, розмір якої підтверджено наданим банком розрахунком та позичальником не спростовано, тому є правильними висновки суду першої інстанції про стягнення кредитної заборгованості. У листопаді 2020 року ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року. Постановою Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_1 передала в іпотеку банку у забезпечення виконання зобов`язань за укладеним між нею та банком кредитним договором від 29 березня 2007 року № 497, належить позичальнику на підставі договору дарування від 21 березня 2001 року та є особистим майном ОСОБА_1 . Посилання ОСОБА_2 на відсутність нотаріально посвідченої згоди, як чоловіка ОСОБА_1 , на укладання договору іпотеки, не має правового значення для вирішення цієї справи та не стосується предмету спору щодо стягнення кредитної заборгованості, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. У квітні 2021 року ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року відмолено у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року не вирішувались питання про права та обов`язки ОСОБА_3 та її права оскаржуваним рішенням не порушено. Короткий зміст вимог касаційних скарг У березні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «ІмексБанк» відмовити. У червні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року й передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_2 зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду України від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення ОСОБА_3 зазначала неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Разом з цим, підставою касаційного оскарження судових рішень заявники зазначали порушення судом норм процесуального права, а саме суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України) Також заявники вказували на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано цивільну справу № 2/1522/8661/11 із Приморського районного суду м. Одеси. У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 в указаній справі. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи осіб, які подали касаційні скарги Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги, що договір кредитної лінії від 29 березня 2007 року № 497 та договір іпотеки від 29 березня 2007 року були укладені між ПАТ «ІмексБанк» та ОСОБА_1 без його згоди, як другого з подружжя; предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , яка є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до статей 60, 61 СК України. Вважав, що суди вирішили питання про його права, зокрема право на майно, за рахунок якого може бути погашена кредитна заборгованість, крім того, оскаржувані судові рішення стосуються прав, свобод та інтересів неповнолітніх дітей, які опинилися під загрозою втрати житла. Також заявник посилався на невірність розрахунків стягнутої з ОСОБА_1 кредитної заборгованості, зокрема, на безпідставність стягнення процентів та пені, нарахованих після дострокового припинення кредитного договору. Вказував, що апеляційний суд розглянув справу за його відсутності, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості надати додаткові докази щодо погашення кредиту. Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що при вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги суддя-доповідач не має права вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість скарги, у прийнятті апеляційної скарги не може бути відмовлено у зв`язку з тим, що судове рішення не порушує прав та інтересів особи, яка не брала участі у справі, але подала скаргу. Встановлення судом обставин, які свідчать про те, що оскаржуваним рішенням порушено права особи, яка не була залучена до участі у розгляді справи, є процесуально можливим лише після відкриття провадження за апеляційної скаргою такої особи і розгляду її по суті. Тобто суд апеляційної інстанції до вирішення питання про відкриття апеляційного провадження не мав процесуальних повноважень встановлювати наявність/відсутність порушеного права заявника оскаржуваним рішенням суду першої інстанції. Відзив на касаційні скарги не надійшов. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що 29 березня 2007 року між АКБ «ІмексБанк», правонаступником якого є ПАТ «ІмексБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 497, на підставі якого банк відкрив відповідачу невідновлювальну кредитну лінію з лімітом 95 000 євро зі сплатою відсотків у розмірі 12 % річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 28 березня 2014 року. ОСОБА_1 , в свою чергу, прийняла на себе зобов`язання щодо повернення отриманого кредиту і сплати нарахованих по ньому відсотків у порядку, розмірі та строки, передбачені умовами вищезазначеного договору. Починаючи з вересня 2009 року ОСОБА_1 систематично порушувала умови повернення суми кредиту та відсотків за користування кредитом, визначених кредитним договором та графіком погашення кредиту. Відповідно до пункту 4.2. кредитного договору у випадку невиконання позичальником зобов`язань, визначених пунктами 3.3.2.-3.3.8. цього договору, протягом більше п`яти днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити відсотки за фактичний час використання кредиту і нараховану пеню. 10 лютого 2011 року за вих. № 683 ПАТ «ІмексБанк» направив ОСОБА_1 лист з вимогою повернути суму кредиту в повному обсязі та відсотків за фактичний строк його користування. Зазначений лист відповідач отримала особисто 11 лютого 2011 року, про що свідчить її підпис на листі, проте, заборгованість за кредитним договором не погасила. Згідно наданого банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 20 грудня 2012 року становить 67 943,92 євро основного зобов`язання за кредитом та 87 246,82 грн пені, нарахованої за неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором. Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції встановив такі обставини. Із матеріалів справи відомо, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ІмексБанк» за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 497 заборгованість у розмірі 67 943,92 євро; пеню, нараховану за неналежне виконання зобов`язань, у розмірі 87 246,82 грн та судові витрати у справі. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2020 року, яка набрала законної сили, замінено стягувача ПАТ «ІмексБанк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у виконавчих листах, виданих на підставі рішенняПриморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року. Посилаючись на те, що ОСОБА_3 не була стороною кредитного договору, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року не вирішувались питання про права та обов`язки ОСОБА_3 та її права оскаржуваним рішенням не порушено, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_3 . 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає; касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року та постанова Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року ухвалені з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_2 цих висновків не спростовують. Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить обов`язковість рішень суду. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій реалізації права на доступ до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Апеляційним судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ІмексБанк» заборгованість за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 497 у розмірі 67 943,92 євро; пеню, нараховану за неналежне виконання зобов`язань, у розмірі 87 246,82 грн. Переглядаючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ІмексБанк» кредитної заборгованості у розмірі, який підтверджено наданим банком розрахунком та відповідачем не спростовано. Також апеляційний суд зауважив, що квартира АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_1 передала в іпотеку банку у забезпечення виконання зобов`язань за укладеним між нею та банком кредитним договором від 29 березня 2007 року № 497, належить позичальнику на підставі договору дарування від 21 березня 2001 року та є особистим майном ОСОБА_1 в силу частини першої статті 24 КпШС України, а тому посилання ОСОБА_2 на відсутність нотаріально посвідченої згоди, як чоловіка ОСОБА_1 , на укладання договору іпотеки, не має правового значення для вирішення цієї справи та не стосується предмету спору щодо стягнення кредитної заборгованості. За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що кредитні зобов`язання на підставі укладеногодоговору кредитної лінії від 29 березня 2007 року № 497 виникли між ПАТ «ІмексБанк» та ОСОБА_1 , є обґрунтованим. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено. Посилання касаційної скарги ОСОБА_2 на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду України від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах. Вказані та інші доводи, наведені у касаційній скарзі ОСОБА_2 , висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних ним судових рішень не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, оскільки рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року та постанова Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 відповідають вимогам матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування відсутні. Щодо касаційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України). При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань. Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року не вирішувались питання про права та обов`язки ОСОБА_3 її права оскаржуваним рішенням не порушено. Крім того, повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд не звернув уваги на таке. Відповідно до частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України. Згідно з цією нормою перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів. У пунктах 15, 16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20) зазначено, що регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, і ті, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження. Натомість, ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у главі І «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду вважає, що слова «суд апеляційної інстанції», вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України). Усупереч наведеним нормам процесуального права суд апеляційної інстанції неповноважним складом суду (суддя-доповідач одноособово) постановив ухвалу, якою відмовив у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року, хоча підстави повернення апеляційної скарги мав би оцінити суд апеляційної інстанції у складі колегії з трьох суддів. Згідно з частинами першою, третьою-четвертою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Відповідно до пункту 1 частини першої, частини шостої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. З огляду на викладене є підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 та скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи для продовження розгляду до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Щодо клопотання про закриття провадження Відповідно до частини третьої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що доводи клопотання ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 є необґрунтованими, оскільки заявник має право на касаційний перегляд постанови, ухваленої за наслідками розгляду його апеляційної скарги. Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 травня 2021 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Касаційну скаргуОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. М. Осіян Судді: О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»