Постанова 4824 № 757/948/21-ц

Постанова Іменем України 20 грудня 2022 року м. Київ провадження № 22-ц/824/12579/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., за участю секретаря Ратушного А. В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2022 року в складі судді Батрин О. В. у цивільній справі №757/948/21-ц Печерського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", про стягнення коштів У С Т А Н О В И В: 24 грудня 2020 року ОСОБА_1 , посилаючись на порушення Акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) зобов`язань за договорами банківського вкладу, подала до Печерського районного суду м. Києва позов про стягнення коштів. В обґрунтування позову вказувала, що між нею та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», на території Автономної Республіки Крим було укладено три договори банківського вкладу, а саме: Договір №SAMDN80000730232081 від 02 листопада 2012 року на суму 26 930,00 доларів США з процентною ставкою 9% річних, строком до 02.11.2013; Договір №SAMDN80000736972771 від 06 серпня 2013 року на суму 41 195,00 доларів США з процентною ставкою 6,5% річних, строком до 06.11.2013 та Договір №SAMDN80000736972750 від 06 серпня 2013 року на суму 40 000,00 доларів США з процентною ставкою 6,5% річних, строком до 06.11.2013. Вказувала, що 02 грудня 2020 року вона направила заяву про розірвання трьох договорів банківського вкладу, яку Банк отримав 04.12.2020, а враховуючи що 05 та 06 грудня 2020 року вихідні дні, то датою розірвання договорів є 09 грудня 2020 року, у відповідності до умов цих же договорів. Однак, після розірвання договорів відповідач не повернув їй суми вкладів та нараховані відсотки за умовами договору. За наведених обставин, позивачка просила позов задовольнити та стягнути з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" суму вкладів за договорами банківського вкладу в загальному розмірі 108 125,00 доларів США та відсотки за вкладами в загальному розмірі 51 281,59 доларів США. Також, посилаючись на те, що відповідач в обумовлений в договорах строк не повернув суми вкладів з відсотками, просила з підстав, визначених ст. 625 ЦК України, стягнути з відповідача 3% за період з дня розірвання договору (09.12.2020) до дати подання позову (24.12.2020) та пеню на підставі ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" в сумі 1 384 261,30 грн. Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що замість АТ КБ «ПРИВАТБАНК» боржником за депозитними договорами, які є предметом спору, укладеними з ОСОБА_1 , на підставі Договору про переведення боргу від 17.11.2014, є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ "ФК "Фінілон"), а тому останнє несе відповідальність перед позивачем за неповернення вкладу і є належним відповідачем у справі. Крім того, 12 квітня 2021 року відповідач надав письмові пояснення, в яких вказував, що позивачем неправильно здійснено розрахунок відсотків. Зокрема, посилався на те, що із заявою про розірвання договору та повернення грошових коштів у повному обсязі позивач вже раніше звертався, а саме 22.01.2015. Тому при розрахунку відсотків з дня розірвання договору до 04.05.2017 має бути застосована відсоткова ставка «на вимогу» у розмірі 1,0% річних, відповідно до Наказу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №7 від 05.01.2014 та з 04.05.2017 зі ставкою 0,01% річних, відповідно до Протоколу Комітету управління активами і пасивами АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Також зазначив про необхідність застосування строку позовної давності до вимог про стягнення 3% річних. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 суму вкладів з нарахованими відсотками у розмірі 148 628,22 доларів США, 3% річних у розмірі 3 318 грн 71 коп., без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, з яких: - за договором №SAMDN80000730232081 від 02.11.2012: сума вкладу у розмірі 26 930,00 доларів США, відсотки за вкладом у розмірі 16 023,23 доларів США, 3% в розмірі 33,11 доларів США, що еквівалентно 822 грн 78 коп.; - за договором № SAMDN80000736972771 від 06.08.2013: сума вкладу у розмірі 41 195,00 доларів США, відсотки за вкладом у розмірі 12 420,15 доларів США, 3% в розмірі 50,64 доларів США, що еквівалентно 1 258 грн 40 коп.; - за договором №SAMDN80000736972750 від 06.08.2013: сума вкладу у розмірі 40 000,00 доларів США, відсотки за вкладом у розмірі 12 059,84 доларів США, 3% в розмірі 49,18 доларів США, що еквівалентно1 237 грн. 53 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення коштів, оскільки в матеріалах справи відсутні оригінали договорів банківських вкладів та квитанцій про внесення коштів за такими договорами. Зазначав, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК" є неналежним відповідачем у справі, оскільки внаслідок укладання між Банком та ТОВ "ФК "ФІНІЛОН" Договору переведення боргу від 17.11.2014, в тому числі за договорами щодо виплати коштів, останнє несе відповідальність з виконання зобов`язань за такими договорами. На думку відповідача, факт "мовчазної" згоди позивачки є підтвердженням її відношення до договору від 17.11.2014 та відповідно є досягненням ефекту переведення боргу на ТОВ "ФК "ФІНІЛОН". Суд першої інстанції не врахував, що депозитний договір позивачем розірвано на підставі письмової заяви від 22.01.2015, яка міститься в матеріалах справи та була отримана Банком 27.01.2015 та як наслідок дійшов помилкового висновку про стягнення відсотків за умовами договору поза межами дії таких договорів. За наведених обставин просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 10.08.2022 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Представник відповідача - Гайдамащук О. В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній. Представник позивача - ОСОБА_2. в судовому засіданні в режимі відеоконференції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми вкладів разом з нарахованими відсотками, суд першої інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, обґрунтовано виходив із того, що позивачем доведено належними та достатніми доказами факт укладення договорів та внесення грошових коштів за такими договорами. Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено три договори банківського вкладу: договір №SAMDN80000730232081 від 02 листопада 2012 року на оформлення вкладу "Стандарт" на суму 26 930,00 доларів США з процентною ставкою 9% річних, строком на 366 днів до 02 листопада 2013 року включно (а. с. 12); договір №SAMDN80000736972771 від 06 серпня 2013 року на оформлення вкладу «Стандарт» на суму 41 195,00 доларів США з процентною ставкою 6,5 % річних, строком на 92 дні до 06 листопада 2013 року включно (а. с. 14); договір №SAMDN80000736972750 від 06 серпня 2013 року на оформлення вкладу «Стандарт» на суму 40 000,00 доларів США з процентною ставкою 6,5 % річних, строком на 92 дні до 6 листопада 2013 року включно а. с. 16). Як вбачається зі змісту вищевказаних договорів банківського вкладу, в кожному з договорів банківського вкладу між сторонами погоджено умови, що договори вкладу передбачають автоматичне продовження дії на той самий строк, якщо сторони не виявляють бажання розірвати ці договори. У разі, якщо одна із сторін хоче розірвати договір, вона повідомляє про це іншу сторону. Дострокове розірвання договору відбувається через два банківські дні після здійснення такого повідомлення. Після внесення позивачкою за договорами коштів, в розмірі відповідно до умов договорів, їй було видано Банком квитанції (касові чеки), копії яких знаходяться в матеріалах справи (а. с. 26). Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що відсутність в матеріалах справи оригіналів договорів та оригіналів квитанцій є підставою для відмови у задоволенні позову. Як вбачається з матеріалів справи в 2017 році в провадженні Московського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа №643/7994/17 за позовом ОСОБА_1 про стягнення коштів за цими самими банківськими вкладами, які є предметом розгляду справи, що переглядається (а. с. 27). У цивільній справі №643/7994/17 позивачкою було надано до суду оригінали отриманих від Банку квитанцій за договорами банківського вкладу, які є предметом у справі, що переглядається. У зв'язку з тим, що оригінали квитанцій мали згаслі друковані тексти, Московським районним судом м. Харкова у цивільній справі №643/7994/17 було призначено судово-технічну експертизу документів та передано експертам оригінали банківських квитанцій (а. с. 31-44). Експертом, в результаті проведеного дослідження з лицьових боків наданих документів було виявлено згаслі тексти про внесення ОСОБА_1 до Кримської філії Центрального відділення «ПриватБанк» грошових коштів: 02.11.2012 в розмірі 26 930 доларів США; 06.08.2013 в розмірі 40 000 доларів США; 06.08.2013 в розмірі 41 195 доларів США. Долучений до матеріалів справи Висновок експерта №1940/5236/5237 є належним та допустимим письмовим доказом внесення позивачкою на депозитні рахунки коштів в загальному розмірі 108 125 доларів США, який не спростовано відповідачем. Крім того, в матеріалах справи наявна довідка, яка видана АТ «КБ «Приватбанк» про те, що в Банку відкриті рахунки на ім`я ОСОБА_1 , на яких розміщено кошти, в тому числі і в розмірі 108 125 доларів США, які розміщено на вкладних рахунках (а. с. 45). За наведених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем доведено факт внесення коштів на банківські рахунки Банку, оскільки внесення грошових коштів на передбачені договорами відповідні рахунки підтверджуються копіями квитанцій про внесення коштів на рахунок банку, висновком експерта №1940/5236/5237 від 12 березня 2019 року за результатами проведення судово-технічної експертизи документів у справі №643/7994/17 та довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 31 липня 2018 року про залишки коштів на рахунках позивача станом на 31 грудня 2016 року (а. с. 27, 28, 31-44, 45, 46). Колегія суддів погоджується з висновком суду про невиконання Банком умов договору по поверненню коштів, оскільки відповідач фактично визнав факт невиконання умов договорів укладених з ОСОБА_1 посилаючись на те, що кошти за трьома банківськими вкладами, які є предметом розгляду, були передані ТОВ "ФК "ФІНІЛОН" на підставі Договору переведення боргу від 17.11.2014 укладеним з АТ «КБ «Приватбанк». Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що укладення між АТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ "ФК "ФІНІЛОН" Договору переведення боргу від 17.11.2014 свідчить, що позов заявлено до неналежного відповідача. Судом першої інстанції правильно зазначено в мотивувальній частині рішення, що факт укладення між Банком та ТОВ "ФК "ФІНІЛОН" 17.11.2014 Договору про переведення боргу не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог до АТ КБ "ПРИВАТБАНК", оскільки позивачка, як кредитор за договорами банківського вкладу, не надавала своєї згоди на заміну боржника АТ КБ "ПРИВАТБАНК" у зобов'язанні за договорами банківського вкладу на іншу особу ТОВ "ФК "ФІНІЛОН". Так, в статті 520 ЦК України визначено, що боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Верховний Суд в постанові від 27.04.2022 у справі №321/1260/19 у тотожних правовідносинах зазначив, що відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу. Доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи оригіналів договорів та оригіналів квитанцій про внесення коштів за такими договорами не спростовують висновку суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки як правильно встановив суд в матеріалах справи міститься Довідка АТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 31.07.2018 про залишки коштів на рахунках ОСОБА_1 , яка і підтверджує факт укладення договорів банківських вкладів та внесення коштів за такими договорами. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі №591/678/16-ц зазначено, що: «укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, встановивши, що сума вкладів за трьома договорами, не була повернута на вимогу позивача, суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення сум вкладів на користь позивача. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом не вірно визначена дата розірвання договорів. Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що із заявою про розірвання договорів вона звернулася до Банку 02 грудня 2022 року, а тому з урахуванням умов договорів та вихідних днів, днем розірвання договорів є 09 грудня 2020 року. Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що 02 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 направив до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заяву про розірвання договорів банківського вкладу: №SAMDN80000730232081 від 02.11.2012, №SAMDN80000736972771 від 06.08.2013 та №SAMDN80000736972750 від 06.08.2013, видачу суми вкладів та нарахованих відсотків, яка банком була отримана 4 грудня 2020 року (а. с. 18-22). Взявши до уваги заяву позивача до Банку від 02.12.2020 суд, відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України, вважав, що вищевказані договори є розірваними через два банківських дні з дати отримання заяви, тобто з 9 грудня 2020 року. Однак, до такого помилкового висновку суд дійшов внаслідок порушення норм процесуального права, у зв'язку з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд не звернув уваги, що заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у поясненнях на позовну заяву посилався на те, що із заявою про розірвання договорів банківського вкладу ОСОБА_1 звернулася до Банку 22 січня 2015 року. Позивачка будучи обізнаною із запереченнями відповідача проти позовних вимог, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 94), не подавала до суду належних доказів на спростування таких заперечень відповідача. Суд не врахував, що в матеріалах справи наявні письмові докази перебування в 2017 році в провадженні Московського районного суду м. Харкова цивільної справи №643/7994/17 за позовом ОСОБА_1 про стягнення коштів за цими самими банківськими вкладами, які є предметом у справі, що переглядається. Таким чином, наявні у справі письмові докази спростовують доводи позивача, що дату розірвання договорів банківських вкладів слід обраховувати з дати її повторного звернення до Банку із заявою. Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги, а також сприяючи повному та всебічному з`ясуванню обставин, на які посилається відповідач, та при цьому зберігаючи об`єктивність, долучив до матеріалів справи надану відповідачем копію першої заяви ОСОБА_1 про розірвання договорів та дослідив її в судовому засіданні. З даної заяви від 22 січня 2015 року вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та просила з підстав, визначених ст. 1060 ЦК України, і умов укладених договорів видати належні їй грошові кошти за договорами банківського вкладу (основні суми та нараховані відсотки). На заяві міститься відмітка про отримання заяви Банком 27 січня 2015 року. Отже, належними доказами підтверджується, що із заявою про розірвання договорів банківського вкладу ОСОБА_1 звернулася 22 січня 2015 року. А тому у відповідності до вимог частини третьої статті 651 ЦК України, вищевказані договори банківського вкладу є розірваними через два банківських дні з дати отримання заяви банком, тобто з 29 січня 2015 року. Матеріали справи не містять доказів, що Банк після отримання 29 січня 2015 року заяви про розірвання договорів повернув ОСОБА_1 грошові кошти за вкладами в сумі 26 930 доларів США, 41 195 доларів США та 40 000 доларів США, а також нараховані відсотки за цими вкладами. За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення коштів за вкладами та стягнення відсотків за умовами договорів, оскільки між сторонами були укладені договори банківського вкладу, факт внесення грошових коштів підтверджується належними доказами, позивач звертався до відповідача з вимогою повернути вклад, проте ці вимоги виконані не були. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення відсотків у розмірі, заявленому позивачем, з огляду на таке. Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Умовами договорів банківських вкладів, які фактично є предметом розгляду, встановлені строки дії договорів з правом подальшої автоматичної лонгації без укладення додаткових угод до договору та з можливістю дострокового розірвання договору на вимогу вкладника. Як зазначалося вище, договори банківського вкладу достроково розірвані на підставі письмової заяви ОСОБА_1 від 22.01.2015, яка отримана банком 27.01.2015. Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. З наведеного слідує, що право вкладника на розірвання депозитного рахунку в односторонньому порядку безумовне. Договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви про розірвання договору та повернення коштів, з урахуванням строку, вказаного у депозитному договорі, в якій така заява може бути подана вкладником до банку. Таким чином, відповідно до умов договорів банківських вкладів №SAMDN80000730232081 від 02 листопада 2012 року, №SAMDN80000736972771 від 06 серпня 2013 року та №SAMDN80000736972750 від 06 серпня 2013 року, з огляду на наявність передбаченого права для вкладника на дострокове розірвання договору на його вимогу, дані договори банківських вкладів в силу вимог ч. 3 ст. 651 ЦК України є розірваними через два банківські дні з дати отримання заяви відповідачем 27.01.2015, тобто з 29.01.2015. Отже, з дня розірвання договору банківського вкладу відсутні підстави для нарахування відсотків на вклад за умовами такого договору. Відтак, відсотки за вкладами за умовами договору необхідно обраховувати з дати укладення договору по 29.01.2015. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача відсотки за вкладами, обраховані за період з 01 квітня 2014 року по 07 листопада 2020 року, а саме: за договором №SAMDN80000730232081 від 2 листопада 2012 року відсотки за вкладом у розмірі 16 023,23 доларів США. за договором №SAMDN80000736972771 від 6 серпня 2013 року відсотки за вкладом у розмірі 12 420,15 доларів США. за договором №SAMDN80000736972750 від 6 серпня 2013 року відсотки за вкладом у розмірі 12 059,84 доларів США. Проте, враховуючи наявність в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 22.01.2015 подала до Банку заяву про розірвання договорів, яка останнім отримана 27.01.2015, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні правові підстави для стягнення відсотків за вкладами в розмірі та за період, який просить позивачка. Визначаючи розмір відсотків, які підлягають стягненню, колегія суддів бере до уваги дату укладення між сторонами кожного з трьох договорів, умови кожного договору щодо погодженого розміру відсотків, виписку, надану АТ КБ "ПРИВАТБАНК", яка доводить розмір коштів за вкладами, дату розірвання договору. Таким чином, оскільки сума вкладу за Договором вкладу №SAMDN80000730232081 від 02.11.2012 складає 26 930,00 доларів, то сума нарахованих відсотків за умовами цього договору станом на 29.01.2015 (день розірвання договору) становить 193,68 доларів США. За Договором вкладу №SAMDN80000736972771 від 06 серпня 2013 року сума вкладу складає 41 195 доларів США, сума нарахованих відсотків за цим договором станом на 29.01.2015 (день розірвання договору) становить 1 920,45 доларів США. За Договором вкладу №SAMDN80000736972750 від 06 серпня 2013 року сума вкладу складає 40 000 доларів США, сума нарахованих відсотків за цим договором станом на 29.01.2015 (день розірвання договору) 1 864,55 доларів США. Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення відсотків за вкладами є доведеними на загальну суму 3 978,68 доларів США (193,68+1864,55+1920,45). Отже, загальна сума вкладів за трьома договорами становить 108 125 доларів США, а загальна сума відсотків за цими договорами становить 3 978,68 доларів США, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки. Оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення відсотків лише за відсотковою ставкою, яку сторони погодили в кожному договорі, то відсутні підстави для вирішення питання про стягнення відсотків «на вимогу» після розірвання договорів, оскільки таких позовних вимог позивачем не заявлено, а суд може розглядати позов лише в межах позовних вимог. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в силу ст. 376 ЦПК України в частині позовних вимог про стягнення відсотків за вкладами підлягає зміні шляхом зменшення суми коштів, які підлягають стягненню. Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що незважаючи на зміну розміру простроченого зобов`язання, у зв`язку із зменшенням розміру відсотків, відсутні підстави для зменшення 3% річних, оскільки звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просила стягнути 3% річних за прострочення виконання зобов`язання, обраховуючи їх розмір лише із суми неповернутих вкладів. Разом з тим, колегія суддів, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №320/5115/17, вважає, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення 3% річних також підлягає зміні, зокрема в частині щодо валюти в якій необхідно стягувати такі кошти, з огляду на наступне. Так, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду ( ч. 4 ст. 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.11.2021 зазначила, що грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та підтверджується таким. Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року у справі №757/6367/13-ц (провадження №14-422цс18) від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16 (провадження №14-446цс18) та №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18). Отже, як вклад, так і нарахування на нього мають здійснюватися в тій валюті, яка була внесена на банківські рахунки фізичними особами, і при розрахунку трьох процентів річних має братися за основу розмір заборгованості, визначений в іноземній валюті. Такий висновок зроблено й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) та №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18). Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця. Саме таким чином необхідно діяти у випадку примусового виконання грошового зобов`язання, визначеного в іноземній валюті, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18). З наведених підстав вказівка в резолютивній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції про стягнення 3% річних з еквівалентом цієї суми в національну валюту є помилковою, тому з резолютивної частини рішення суду першої інстанції слід виключити слова «…що еквівалентно…» у всіх випадках їх застосування. Оскільки апеляційна скарга відповідача не містить доводів незгоди з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог про стягнення пені на підставі ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а також рішення суду в цій частині не оскаржувалося позивачем, колегія суддів у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України не переглядає рішення суду в цій частині. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року в частині стягнення суми банківських вкладів - залишити без змін. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року - змінити в частині стягнення відсотків за вкладами, зменшивши загальний розмір відсотків з 51 281, 59 доларів США до 3 978,68 доларів США. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року - змінити в частині стягнення 3% річних. Резолютивну частину рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення відсотків за вкладами та 3% річних викласти в наступній редакції: "Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 : - за договором вкладу №SAMDN80000730232081 від 02 листопада 2012 року відсотки за вкладом в розмірі 193 (сто дев'яносто три) долари США 68 центів та 3% річних в розмірі 33 (тридцять три) долари США 11 центів; - за договором №SAMDN80000736972771 від 06 серпня 2013 року відсотки за вкладом у розмірі 1 920 (одна тисяча дев'ятсот двадцять) доларів США 45 центів та 3% в розмірі 50 (п'ятдесят) доларів США 64 центи; - за договором №SAMDN80000736972750 від 06 серпня 2013 відсотки за вкладом у розмірі 1 864 (одна тисяча вісімсот шістдесят чотири) долари США 55 центів та 3% в розмірі 49 (сорок дев'ять) доларів США 18 центів". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 22 грудня 2022 року. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа В. А. Кравець