Постанова 4824 № 761/39145/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Притула Н.Г. Єдиний унікальний номер справи № 761/39145/20 Апеляційне провадження №22ц/824/10767/ 2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 грудня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Савченка С.І., Ігнатченко Н.В. секретар - Олешко Л.Ю. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Заслухав доповідь судді апеляційного суду , дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : У грудні 2020 року позивач звернувся із вказаним позовом. Вимоги обґрунтовані тим, що під час розгляду іншої цивільної справи виявився факт внесення завідомо неправдивих відомостей та підробка офіційних документів працівниками землевпорядної організації. Позивач звернувся до Дарницького РУ ГУНП у м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення та 15 серпня 2013 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за №12013110020009848 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України. На думку позивача умисне нерозслідування кримінальних справи та не притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб, які в інтересах третіх осіб скоїли зазначені злочини, які напряму випливають на прийняття об`єктивного та справедливого рішення у цивільній справі № 02/2 -6518/2011, що слухається у Дарницькому районному суді м. Києва за його позовом щодо земельного спору . Внаслідок незаконних дій працівників слідчих органів , які не проводять ніяких слідчих дій, може бути зруйнованим будинок, в якому проживає родина позивача , нанесено йому шкоди щонайменше на 2 млн грн. Як зазначає позивач, процесуальні слідчі дії не проводились, підозру на даний час не оголошено. Таким чином своєю бездіяльністю орган досудового розслідування завдав позивачу моральної шкоди. Моральну шкоду позивач розраховує виходячи з тривалості досудового розслідування (7 років 3 місяці - 87 місяців) та мінімальної заробітної плати (5 000,00 грн.), що становить 435 000,00 грн. Як зазначає позивач, завдана моральна шкода через бездіяльність та неправомірність дій посадових осіб, які не розслідують кримінальне провадження, виражається у його душевних хвилюваннях, необхідністю додаткових зусиль для організації життя , витратах часу на доказування своєї правоти, У прохальній частині позову, позивач ОСОБА_1 просить, - стягнути на його користь з Державної казначейської служби України компенса3цію у виді моральної шкоди у сумі 435 000,00 грн. за рахунок Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку у відповідності до вимог Бюджетного кодексу. До суду 28 жовтня 2021 року надійшов відзив Державної казначейської служби України на заявлені вимоги в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало в правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало. Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема інших державних органів. Позивач не надав рішення суду яким би було визнано протиправним (неправомірним) рішення відповідача, а тому підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні. Крім того, 26 липня 2021 року до суду надійшов відзив ГУНП у м. Києві в якому представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог на тій підставі, що відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок між тривалим досудовим розслідуванням і заподіянням шкоди позивачу. Так оскільки позивач є потерпілим в кримінальному провадженні відтак шкода йому заподіяна особами, які винні у вчиненні злочину, а не державними органами які розслідують вказаний злочин. До суду 26 листопада 2021 року надійшли відповіді на відзиви відповідачів в яких позивач наполягає на задоволенні заявлених вимог. Заява позивача про збільшення позовних вимог від 276 листопада 2021 року залишена без розгляду, оскільки вона подана з порушенням положень ч.3 ст.279 та п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати . Ухвалити нове рішення про задоволення позову . В апеляційній скарзі посилався на неповне з`ясування судом обставин , що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, що мають значення для справи , які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи. На думку апелянта, суд не врахував положення ст. 23 , 1166 ЦК України і висновок про відмову є хибним. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 08 грудня 2022 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи, Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від апелянта не надходило. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Підстави вважати причини неявки поважними відсутні. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції , 15 серпня 2013 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 була внесена інформація про кримінальне провадження №12013110020009848 за ч.1 ст.358 КК України - щодо факту підроблення акту встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі. Як вбачається з матеріалів справи, після внесення інформації до ЄДРДР, досудове розслідування здійснювало Дарницьке районне управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві. Як зазначає позивач в позовній заяві, протягом тривалого часу досудове розслідування не здійснювалось, не була оголошена підозра, не передано справу до суду. Разом з тим , з копії відповіді Київської місцевої прокуратури №2 від 26.02.2020 року за №52-9848-13 вбачається, що зазначене кримінальне провадження закрите на підставі п.2 ч.1 ст.284 КК України постановою слідчого від 14 грудня 2019 року. Доказів, відповідно до ст. 76-81 ЦПК України щодо скасування вказаної постанови позивач суду не надав. Матеріали справи не містять доказів, що в межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_1 звертався з будь-якими клопотаннями до слідчого чи оскаржував його бездіяльність. Посилання позивача , як на обґрунтування своїх доводів на клопотання від 16лютого 2020 року про проведення слідчих дій та встановлення розумного строку досудового розслідування по кримінальному провадженню №12013110020009848, яке адресоване прокурору Київської місцевої прокуратури №2 , суд першої інстанції правильно оцінив критично ,з урахуванням того , що докази отримання вказаного клопотання прокуратору позивачем не надано . Скарги та клопотання, які надав позивач до позовної заяви стосуються розслідування кримінального провадження №42015100020000104. Як вбачається з копії листа Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 03 жовтня 2016 року за №20320/125/48/03-2016, Дарницьке управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві 21 вересня 2016 року розпочало кримінальне провадження №12016100020010683 за заявою ОСОБА_1 . За відсутності витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, суд позбавлений можливості встановити обставини, що стали підставою для внесення інформації. Крім того з матеріалів справи вбачається, що 25 червня 2015 року прокуратурою Дарницького району м. Києва були внесені відомості за №42015100020000104 за ч.1 ст.367 КК України щодо службової недбалості працівників Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві та досудове розслідування здійснювалось слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва. Звертаючись до суду , позивач зазначав, що йому спричинена моральна шкода бездіяльністю Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві при розслідуванні кримінальних проваджень що впливає на розгляд цивільної справи (земельного спору) і вважає, що внаслідок цього він може втратити будинок, який може зруйнуватися. Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Застосовуючи стаття 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Крім того, відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до положень зазначеної статті, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача. Судова практика при цьому виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору" (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначав, що йому спричинена моральна шкода, однак не надав суду доказів її спричинення. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Так , відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набула чинності для України з 11 вересня 1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Вимогами ЦПК України передбачено ,що учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 13 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Слід зазначити,що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Європейський суд з прав людини надаючи тлумачення принципу верховенства права в світлі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, що формальності не можуть бути підставами для виправдання несправедливості. У відповідності до ст. ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно з ст.ст. 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як встановлено судом першої інстанції , на підтвердження обґрунтування моральної шкоди позивач не надав доказів невідповідності рішення, дії чи бездіяльності відповідачів вимогам закону чи іншого нормативного акта. Будь-які належні , допустимі докази факту заподіяння позивачеві моральних страждань позивачем не надано , а відтак суд позбавлений можливості встановити причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідачів та спричиненням шкоди позивача. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи, відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності вказаних умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Вказаний висновок відповідає висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 березня 2019 року у справі №916/1423/17 (ЄДРСРУ № 87527961) правовій позиції. У вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що «Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України). Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі. Отже, держава Україна зобов`язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, перед фізичними особами відповідно до ЦК України та спеціального закону, тоді як стосовно юридичних осіб держава Україна такого позитивного обов`язку не має. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), дослідивши приписи статті 1177 ЦК України в редакції, що була чинною до 9 червня 2013 року, та статті 1207 цього кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими - фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які в них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08, і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13) …». За положенням ч.1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що законодавцем встановлена презумпція вини завдавача шкоди, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкода була завдано не з його вини. При цьому потерпілий повинен надати докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Висновок суду , що відсутній один із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення - факт наявності рішення щодо бездіяльності або незаконності дій відповідача, без якого неможливо притягнути до відповідальності та зобов`язати відшкодувати шкодує цілком обґрунтованим. Суд першої інстанції враховуючи вимоги частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, дійшов цілком обґрунтованого висновку, що не знайшли підтвердження а ні підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, а ні посилання позивача на обґрунтування своїх правових вимог, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, і з огляду на вказане вище відсутні підстави для задоволення позову. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає ,що суд першої інстанції всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно дослідив наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які скаржник посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, ухвала суду є законною і обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 365, 367,369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України , суд,- П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено 21 грудня 2022 року. Головуючий: Судді: