Постанова 4873 № 910/8060/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" листопада 2022 р. Справа№ 910/8060/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Буравльова С.І. суддів: Шапрана В.В. Андрієнка В.В. секретар судового засідання Рибчич А.В. за участю представників: позивача - Іванишин О.О. відповідача-1 - не з`явились відповідача-2 - Підгородецька О.Ю. ( відповідача-3 - Гнатюк І.О. розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" та Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.2020 р. у справі № 910/8060/19 (суддя Павленко Є.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до

1. Юридичної особи за законодавством США компанії "Юпітер Сервіс" (Jupiter Service LLC)

2. Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

3. Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора ВСТАНОВИВ: У червні 2019 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - банк, позивач) звернулося з позовом до Юридичної особи за законодавством США компанії «Юпітер Сервіс» (Jupiter Service LLC) (далі - компанія, відповідач-1) та державного реєстратора Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Миронюка Тараса Руслановича про визнання протиправними і скасування рішень останнього від 28.05.2013 р. за реєстраційним № 2657403, від 28.05.2013 р. за реєстраційним № 2656572, від 29.05.2013 р. за реєстраційним № 2684553 та від 29.05.2013 р. за реєстраційним № 2683877. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані рішення державного реєстратора є протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки їх було прийнято на підставі неналежних документів, поданих суб`єктом, який не був наділений правом на звернення з відповідними заявами про припинення іпотек та заборон. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2019 р. відкрито провадження у справі № 910/8060/19, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Також цією ухвалою залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета, спору на стороні Юридичної особи за законодавством США компанії «Юпітер Сервіс» (Jupiter Service LLC) - Приватне акціонерне товариство "Київ-Одяг" (далі - товариство). Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 р. замінено первісного відповідача - державного реєстратора Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Миронюка Т.Р. на належного відповідача - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 р. залучено до участі у справі № 910/8060/19 співвідповідача - Приватне акціонерне товариство "Київ-Одяг" (далі -відповідач-3). Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.08.2020 р. у справі № 910/8060/19 у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, Господарський суд м. Києва зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки матеріальне право банку за кредитними договорами, а також договором іпотеки від 27.10.2008 р. без оформлення заставної та договором наступної іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009 р. було фактично відновлено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі № 910/25766/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 р., а також зважаючи на те, що позивачем у цій справі не було пред`явлено вимог щодо скасування записів, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі оспорюваних рішень державного реєстратора. Судом зазначено, що саме лише скасування спірних рішень державного реєстратора не призведе до реального відновлення порушених прав банку та буде мати наслідком невиконання основного завдання господарського судочинства. Окрім цього, місцевий господарський суд зазначив, що з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі № 910/25766/13, банком станом на час розгляду даної справи в суді на підставі виконавчого напису нотаріуса визнано право власності на адміністративно-виробничий комплекс загальною площею 20732,5 кв. м, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Куренівська, 2-Б, що додатково свідчить про відсутність правових підстав для задоволення вимог банку, оскільки скасування оскаржуваних рішень державного реєстратора не вирішить питання про речові права позивача на зазначену нерухомість. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за умов неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги позивач наголошує на тому, що за наслідком прийняття оспорюваних рішень державного реєстратора не скасовувалися записи про іпотеку чи обтяження та не вносилися записи про припинення іпотеки чи припинення обтяження. Виконання оспорюваних рішень державного реєстратора здійснювалося технічною операцією (реєстраційною дією) з припинення іпотеки та припинення обтяження, інформація про яку фіксувалась в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а відтак, поновлення записів про іпотеки та заборони банку чи скасування записів щодо припинення іпотек і заборон технічно та юридично було неможливо. Законодавець передбачав лише можливість внесення запису про скасування державної реєстрації прав, водночас, наявність оскаржуваних рішень та факт державної реєстрації припинення іпотек та заборон позбавляла банк права на задоволення своїх вимог за кредитними договорами, що прямо порушувало право іпотеки банку. Скаржник вказує на те, що на момент винесення рішень державним реєстратором діяла редакція ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка передбачала порядок захисту права особи шляхом оскарження в судовому порядку рішення державного реєстратора, на підставі якого вносився запис, а також звернення до державного реєстратора із відповідним рішенням суду із заявою, внаслідок чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. За змістом ч. 2 ст. 26 вказаного закону в редакції, чинній на момент подання позову, порядок захисту доповнився можливістю окремо скасувати сам запис про державну реєстрацію прав, саме як альтернативу до скасування рішення про державну реєстрацію прав, тобто ефективність обох способів судового захисту є однаковою. Можливість скасування рішення державного реєстратора також підтверджується окремим порядком, встановленим ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент подання позову. Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» було викладено в новій редакції, яка діяла з 16.01.2020 р. по дату винесення оскаржуваного рішення суду. Зокрема, внаслідок внесення відповідних змін виключено такий спосіб судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію. З огляду на викладене, посилання суду в оскаржуваному рішенні на правові позиції, викладені у наведених ним постановах Верховного Суду є некоректними, оскільки такі висновки зроблені щодо норм матеріального права, які втратили чинність, а скасування відомостей чи їх вилучення навіть за наявності ефективності за певних умов законом не допускається. Останні правові позиції Верховного Суду підтверджують можливість, ефективність та правильність оскарження саме рішень державних реєстраторів. Отже, обраний позивачем у даній справі спосіб захисту є ефективним, відповідає обставинам спірних правовідносин, усуває в ретроспективі порушення права іпотеки банку, а також поточну невизначеність у правовідносинах сторін щодо права власності на адміністративний комплекс, в тому числі, підстав його набуття. При цьому, захист права власності та права іпотеки банку у інший спосіб є неможливим. Також за доводами позивача, незалежно від того, що питання, які стосуються кредитних правовідносин сторін спору, уже вирішені в межах розгляду спору у справі № 910/25766/13, це не виключає необхідності усунення порушення прав банку оскарженими у цій справі рішеннями державного реєстратора з наведених у позові підстав. Судом не було надано належної правової оцінки доводам позивача щодо підроблення документів, які стосуються діяльності Компанії Jupiter Service LLC та її єдиного керівника і власника ОСОБА_1 та представника Г. Севіяна. Станом на момент вчинення оспорюваних рішень державного реєстратора про припинення іпотеки та заборон за договором іпотеки та договором наступної іпотеки, у заявника, який діяв, начебто від імені Компанії Jupiter Service LLC, Г.Севіяна не було достатнього обсягу дієздатності. Компанія Jupiter Service LLC перебувала в стані адміністративного припинення з 01.11.2008 р., її дієздатність була обмеженою згідно з законодавством штату Кентуккі. Компанії не відступалися вимоги за договором іпотеки та договором наступної іпотеки, аналогічно як і за кредитними договорами. Ані ОСОБА_1 , ані Г. Севіян не мали до Компанії Jupiter Service LLC жодного відношення, а відповідно до відомостей з відкритого реєстру компаній штату Кентуккі будь-які юридично значимі дії від імені Компанії Jupiter Service LLC мали би здійснювати її зареєстровані менеджери ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також зареєстрований агент С. Макнамара. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" у справі № 910/8060/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А. (судді доповідача), суддів Коробенка Г.П та Козир Т.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 р. поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/8060/19 та призначено її до розгляду на 17.11.2020 р. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Київ-Одяг" також звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення, а саме відмовити у позові на тій підставі, що права позивача не порушені оспорюваними рішеннями державного реєстратора, оскільки банк відступив свої права вимоги до боржника новому кредитору - Компанії Jupiter Service LLC. Відповідач-3 також посилається на те, що з моменту початку перебігу позовної давності за вимогами банку про захист його прав минуло більше 6 років, а посилання останнього на подання аналогічного позову раніше не є підставою вважати строк для подання позову у цій справі таким, що не пропущений, та таким, що переривався, і ця обставина, на його думку, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Крім того, скаржник вказує на те, що судом залишені поза увагою обставини, встановлені судовими рішеннями в господарських справах №№ 6/711 та 6/712 про відмову у позові банку про стягнення з відповідача-3 заборгованості на тій підставі, що право вимоги за кредитними договорами № 82 від 01.10.2008 р. та № 3 від 25.02.2019 р. перейшло до Компанії Jupiter Service LLC на підставі договору уступки права вимоги від 01.04.2009 р., а також в адміністративній справі № 826/1709/16 стосовно того, що до державного реєстратора звернулася уповноважена особа, яка діяла від імені діючого суб`єкта господарських правовідносин, що не був обмежений в цивільній дієздатності. Ще одним аргументом відповідача-3 є те, що після відступлення права вимоги до нього банк фактично втратив охоронюваний законом інтерес до предмета іпотеки, оскільки повністю відступив право вимоги за забезпеченим іпотекою зобов`язанням. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" у справі № 910/8060/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А. (судді доповідача), суддів Коробенка Г.П та Козир Т.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 р. поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/8060/19 та призначено її до розгляду на 17.11.2020 р. На підставі службової записки секретаря судової палати та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/623/20 від 08.12.2020 р. у зв`язку з перебуванням головуючого судді Кравчука Г.А. на лікарняному з 16.11.2020 р., призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8060/19. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та витягів з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 08.12.2020 р. апеляційні скарги у справі № 910/8060/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 р. апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" та Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.01.2021 р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 р. залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача-2 - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" залишено без задоволення, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" задоволено, рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.2020 р. у справі № 910/8060/19 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд виходив з того, що станом на час ухвалення оскаржуваного рішення у справі такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому визнав помилковим посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не було пред`явлено вимог щодо скасування записів, внесених до реєстру на підставі оспорюваних рішень державного реєстратора. Суд апеляційної інстанції також встановив, що 09.06.2011 р. Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справах №№ 6/711 та 6/712, залишені без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2011 р. та від 02.08.2011 р. відповідно та Вищого господарського суду України від 09.11.2011 р., про відмову у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості з Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" за кредитними договорами № 3 від 25.02.2009 р. та № 82 від 01.10.2008 р. на тій підставі, що банк вибув із зобов`язання за ними внаслідок відступлення прав та обов`язків за договором уступки прав вимоги від 01.04.2009 р. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції послався на те, що розгляд справ №№ 6/711, 6/712 здійснювався без залучення ймовірної сторони договору уступки - Компанії Jupiter Service LLC, у зв`язку з чим вказав на те, що рішення у цих справах не мали жодного юридичного значення для Компанії Jupiter Service LLC. До того ж, апеляційний господарський суд встановив, що банк звертався до Господарського суду міста Києва з позовом про солідарне стягнення з Компанії Jupiter Service LLC та Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.Г.Л. Груп» суми в розмірі 242993569,10 грн як плати за уступку вимог за договором уступки. Розгляд справи № 910/25766/13 за указаним позовом здійснювався з залученням до її участі Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" як третьої особи. 22.12.2015 р. Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/25766/13 про відмову у задоволенні позовних вимог банку, установивши при цьому, що договір уступки є неукладеним, а також указав на відсутність підстав вважати припиненими правовідносин за кредитними договорами № 3 від 25.02.2009 р. та № 82 від 01.10.2008 р., укладеними між позивачем та відповідачем-3. Суд апеляційної інстанції також визнав відсутніми підстави для спростування обставин, установлених у судовому рішенні у справі № 910/25766/13, у тому числі щодо неукладеності договору уступки, а також непогашення зобов`язань за кредитними договорами перед банком. За висновками апеляційного суду договір уступки є неукладеним, він не породжує для Компанії Jupiter Service LLC та банку жодних правових наслідків, а тому визнав протиправними оспорювані рішення державного реєстратора та факт порушення ними майнових прав позивача з урахуванням того, що у державного реєстратора були відсутні підстави, передбачені ст. 17 Закону України «Про іпотеку», для припинення іпотек та заборон і він не перевіряв достовірності документів, наданих для державної реєстрації прав. Разом з цим, постановою Верховного Суду від 10.11.2021 р. у справі № 910/8060/19 частково задоволено касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 р. у справі № 910/8060/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду. Повертаючи дану справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виходив з того, що, покладаючи в основу висновок про доведення позивачем обставин протиправності оспорюваних рішень державного реєстратора внаслідок відсутності достовірних документів, необхідних для державної реєстрації прав, зокрема укладеного договору уступки, суд апеляційної інстанції не надав оцінки встановленим судом першої інстанції обставинам стосовно перебування спірного майна у власності позивача станом на день вирішення спору. Про ці обставини йшлося в апеляційній скарзі банку, в якій останній зазначав про те, що скасування 04.04.2016 р. державної реєстрації припинення іпотек і заборон, вчиненої реєстратором на підставі оскаржуваних у цій справі рішень, надала можливість банку звернути стягнення на предмет іпотеки, що відбулося у позасудовому порядку, визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі чинної на той момент державної реєстрації іпотек і заборон. Банк також наголошував на тому, що залишення чинності оскаржуваних ним рішень державного реєстратора може мати незворотні наслідки для його права власності. Отже, не спростувавши висновків суду першої інстанції та заявника апеляційної скарги про ці обставини, суд апеляційної інстанції припустився порушень норм процесуального права, дійшовши передчасних та недостатньо обґрунтованих висновків стосовно відновлення порушеного права позивача у заявлений у цьому позові спосіб. Тому Верховний Суд вважав передчасним висновок апеляційного господарського суду про відновлення права, на захист якого позивачем подано цей позов. Відповідно, викликають сумнів обставини про те, що оспорювані рішення державного реєстратора порушують право позивача на мирне володіння майном відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив, чи є визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень державного реєстратора достатнім та необхідним для відновлення відповідних прав позивача, на захист яких поданий позов у справі, що розглядається, з урахуванням, зокрема, принципу процесуальної економії та повноти судового захисту, або ж такий захист потребуватиме звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Натомість у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 р. у справі № 910/10011/19 зазначено про те, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (принцип процесуальної економії). Отже, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції припустився порушень норм процесуального права та дійшов передчасних висновків щодо порушеного права позивача, у власності якого за твердженням банку перебуває спірне майно, і його відновлення шляхом пред`явлення позову про визнання протиправними і скасування оспорюваних рішень державного реєстратора. Матеріали справи № 910/8060/19 було повернуто до Північного апеляційного господарського суду 24.11.2021 р. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (складу суду) Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 р. апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" та Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" у справі № 910/8060/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/8060/19 та призначено її до розгляду на 21.12.2021 р. 17.12.2021 р. до суду від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшли письмові пояснення, в яких позивач просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.2020 р. скасувати. 21.12.2021 р. до суду від Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" надійшли письмові пояснення, в яких відповідач-3 просить апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" залишити без задоволення, а свою апеляційну скаргу задовольнити та змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.2020 р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 р. оголошено перерву у розгляді справи до 25.01.2022 р. До суду 25.01.2022 р. від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшло клопотання, у якому позивач просив відкласти розгляд справи у зв`язку з необхідністю повідомлення та направлення процесуальних документів відповідачу-1 - Юридичній особі за законодавством США компанії "Юпітер Сервіс" (Jupiter Service LLC) в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах. У призначеному судовому засідання 25.01.2022 р. оголошено перерву до 01.02.2022 р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 р: - зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Київ-Одяг" в термін до 28.02.2022 р. надати суду належним чином (нотаріально) засвідчений переклад на англійську мову копію апеляційної скарги з додатками в трьох примірниках; - зобов`язано Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" в термін до 28.02.2022 р. надати суду належним чином (нотаріально) засвідчені переклади на англійську мову копії апеляційної скарги з додатками, ухвали Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 р. про відкриття апеляційного провадження, ухвали Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 р. про відкладення розгляду справи, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів в трьох примірниках; - зобов`язано Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" провести оплату в сумі 95,00 доларів США за вручення Уповноваженим органом запитуваної іноземної Держави судових документів відповідачу, про що в строк до 28.02.2022 р. року надати належні докази до суду; - розгляд справи № 910/8060/19 відкладено до 31.05.2022 р. Колегія суддів вказує на те, що на підставі Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. в Україні з 24.02.2022 р. введено воєнний стан та продовжено його дію до 23.08.2022 р. відповідно до указу № 341/2022 від 17.05.2022 р. До суду 05.05.2022 р. від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку на вчинення дій, встановлених у резолютивній частині ухвали Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 р. Цього ж дня від позивача надійшла заява про виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 р. До суду 23.05.2022 р. від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшла заява про зміну способу та порядку виконання вимог п. 4 резолютивної частини ухвали Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 р., а також клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 31.05.2022 р. У клопотанні позивач просив суд встановити новий (додатковий) строк для виконання п. 4 ухвали суду від 01.02.2022 р. Крім того, при вирішенні питання щодо наступної дати судового засідання врахувати строк, на який в Україні запроваджено воєнний стан, та заборону здійснення валютних переказів за кордон. До суду 26.05.2022 р. від Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" надійшло клопотання про надання документів та виконання вимог п. 2 резолютивної частини ухвали Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 р. На електронну адресу суду 23.05.2022 р. від Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тим, що представники не можуть з`явитися в засідання суду у зв`язку з введенням в країні воєнного стану та існуючим постійним обмеженням і загрозам, в тому числі життю та здоров`ю. Крім того, враховуючи ситуацію в країні, документи на виконання вимог п. 2 резолютивної частини ухвали суду від 01.02.2022 р. були надані лише 26.05.2022 р. і не встигнуть бути вручені відповідачу-1 до призначеного засідання, що унеможливлює розгляд справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2022 р. зобов`язано Публічне акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" звернутися до Міністерства юстиції України щодо роз`яснення процедури оплати за вручення учаснику справи судової повістки за кордон з урахуванням існуючої заборони здійснення валютних переказів за межі України та відкладено розгляд справи до 21.06.2022 р. На електронну адресу суду 20.06.2022 р. від Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшло клопотання, у якому останнє просило проводити судове засідання за відсутності представника. До суду 21.06.2022 р. від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшла заява щодо виконання ухвали суду від 31.05.2022 р. У поданій заяві останній зазначив про те, що представник позивача звернувся з адвокатським запитом до Міністерства юстиції України для надання інформації щодо порядку та способу здійснення оплати за вручення Уповноваженим органом запитуваної іноземної держави судових документів, за умови дії воєнного стану в Україні та обмежень встановлених постановою Правління Національного банку України № 18 від 24.02.2022 р. "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану". Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 р. розгляд справи відкладено до 05.07.2022 р. До суду 30.06.2022 р. від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшли письмові пояснення, в яких позивач просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.2020 р. скасувати. До суду 04.07.2022 р. від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшло повідомлення на виконання вимог п. 4 резолютивної частини ухвали суду від 01.02.2022 р., до якого додано платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах № 1 від 28.06.2022 р. про сплату збору в сумі 95,00 доларів США за вручення Уповноваженим органом запитуваної іноземної держави судових документів відповідачу-1. Також, до суду 05.07.2022 р. від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшли письмові пояснення, у яких позивач просить розгляд справи № 910/8060/19 здійснювати без подальших дій стосовно вручення процесуальних документів у справі відповідачу-1 в порядку, передбаченому Гаазькою конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 р: - поновлено Публічному акціонерному товариству Акціонерний банк "Укргазбанк" строк на вчинення дій, визначений п. 3 резолютивної частини ухвали Північного апеляційного господарського суду 01.02.2022 р. у справі № 910/8060/19; - зобов`язано Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" надати до суду належним чином (нотаріально) засвідчені переклади на англійську мову ухвали Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 р. про відкладення розгляду справи в трьох примірниках та прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів в термін до 12.07.2022 р; - розгляд справи № 910/8060/19 відкладено до 04.10.2022 р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 р. оголошено перерву до 18.10.2022 р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 р. оголошено перерву до 22.11.2022 р. У призначене засідання суду 22.11.2022 р. з`явилися представники позивача, відповідача-3 та надали пояснення по суті апеляційних скарг. У судовому засіданні 22.11.2022 р. було оголошено перерву до 29.11.2022 р. У судове засідання 29.11.2022 р. представник відповідача-1 не з`явився, про причини неявки суду не повідомив. Доказів поважності відсутності представника суду не надано. Крім цього, відповідач-1 не наполягав на обов`язковій участі у судовому засіданні представника, відповідних клопотань не було подано апеляційному суду. Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представників відповідача-1 не перешкоджає розгляду справи. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування її розгляду, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду. Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2 та відповідача-3, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. 01.10.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є позивач (банк), та Відкритим акціонерним товариством "Київ-Одяг", правонаступником якого є відповідач-3 (позичальник), укладено кредитний договір № 82, за умовами якого (з урахуванням внесених в подальшому змін та доповнень на підставі угод про внесення змін та доповнень № 1 від 27.10.2008 р., № 2 від 31.12.2008 р., № 3 від 21.01.2009 р. та № 4 від 23.02.2009 р.) банк надав позичальнику кредит в сумі 86851700,00 грн. 25.02.2009 р. між сторонами також укладено кредитний договір № 3, за умовами якого (з урахуванням внесених в подальшому на підставі угоди № 1 від 03.03.2009 р. змін та доповнень) банк надав позичальнику кредит в сумі 150000000,00 грн. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаними кредитними договорами між кредитором та позичальником було укладено договір іпотеки без оформлення заставної від 27.10.2008 р., посвідчений цього ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрований в реєстрі за № 9042 (з урахуванням договору про внесення змін та доповнень № 1 від 03.03.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 472), а також договір наступної іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009 р., посвідчений цього ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрований в реєстрі за № 449 (з урахуванням договору про внесення змін та доповнень № 1 від 03.03.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 473). За змістом вказаних іпотечних договорів Приватне акціонерне товариство "Київ-Одяг" передало в іпотеку банку нерухоме майно - адміністративно-виробничий комплекс загальною площею 20732,5 кв. м, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Куренівська, 2-Б (далі - адміністративний комплекс). Вказані обставини також встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі №910/25766/13, залишеному без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 р., а крім того, визнаються сторонами у даній справі, у зв`язку з чим в силу приписів ч. ч. 1, 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню. У травні 2013 року представник Компанії Jupiter Service LLC звернувся до Реєстраційної служби ГТУЮ у м. Києві із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо обтяження речового права) про припинення іпотеки за реєстраційними №№ 1323806 та 1323697, а також із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо обтяження речового права) - заборона на нерухоме майно, за реєстраційними №№ 223760 та 1323643, щодо припинення заборони на нерухоме майно - адміністративний комплекс. До зазначених заяв відповідно до карток їх прийому було додано наступні документи: - лист від 22.05.2013 р. (видавник: Генріх Севіян); - довіреність від 04.04.2011 р. (видавник: Джупітер Ел Ел Сі); - паспорт громадянина Вірменії; - картку фізичної особи-платника податків, видану 16.03.2010 р.; - статут Компанії Jupiter Service LLC від 24.05.2013 р.; - рішення Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006 р.; - договір відступлення права вимоги від 01.04.2009 р., укладений між банком та Компанією Jupiter Service LLC; - кредитний договір № 82 від 01.10.2008 р.; - лист-вимога банку № 241021/3311 від 14.09.2009 р. За результатами розгляду вищенаведених заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби ГТУЮ у м. Києві Миронюком Т.Р. прийнято наступні рішення: - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним № 2683877, яким припинено обтяження (заборона на нерухоме майно) нерухомого майна - адміністративний комплекс на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим № 449; - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним № 2684553, яким припинено інше речове право (іпотеку) АБ «Укргазбанк» на адміністративний комплекс на підставі договору наступної іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим № 449; - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним № 2657403, яким припинено інше речове право (іпотеку) АБ «Укргазбанк» на адміністративний комплекс на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 27.10.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Заєць І.О. за реєстровим № 9042; - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним № 2656572, яким припинено обтяження (заборона на нерухоме майно) нерухомого майна - адміністративний комплекс на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 27.10.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим № 9042. За твердженням позивача, банк не укладав з Компанією Jupiter Service LLC жодних договорів про відступлення прав вимоги за кредитними договорами та не відступав на користь цієї юридичної особи прав іпотекодержателя за вищенаведеними договорами іпотеки, у зв`язку з чим вказані документи не могли бути підставою для припинення іпотек та заборон відчуження нерухомого майна з огляду на подання їх особою, яка не була обтяжувачем цієї нерухомості. Посилаючись на вказані обставини, вважаючи зазначені рішення державного реєстратора протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки їх було прийнято на підставі неналежних документів, поданих суб`єктом, який не був наділений правом на звернення з відповідними заявами про припинення іпотек та заборон, позивач звернувся з даним позовом до суду. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не може погодитися з позицією суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог та доводами апеляційної скарги відповідача-3, а доводи апеляційної скарги позивача вважає обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З урахування положень ст. 4 ГПК України наведені приписи законодавства визначають об`єктом захисту, у тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право. Процесуально-правовий аспект способу судового захисту закріплений у ст. 5 ГПК України, де зазначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України). У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ГПК України). Власне, в цьому і полягає ефективність судового захисту, як засадничий принцип, закріплений у ст. 2 ГПК України, що в цілому забезпечує доступ до правосуддя або право на справедливий суд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції. Іншими словами, завдання судочинства не звужувати права шляхом пошуку прогалин в обраному способі судового захисту, а саме ефективний захист порушеного права. І це право суд може реалізувати самостійно. В той же час, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Щодо порушеного права, то таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Вирішуючи господарський спір, слід з`ясувати: чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку правові підстави для задоволення вимог відсутні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 р. у справі № 910/6642/18, від 21.01.2020 р. у справі № 910/7815/18 та від 11.02.2020 року у справі № 922/1159/19. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Конституційний Суд України у цьому рішенні також зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 р. у справі №1-152/2019(3426/19) юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). З викладеного випливає, що легітимні (законні) очікування також підлягають судовому захисту на рівні із захистом порушених або не визнаних прав та інтересів. Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Ця норма кореспондується із ч. 1 ст. 74 цього ж кодексу. Як було зазначено вище, предметом позову у цій справі є вимоги банку про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, якими припинено речове право (іпотеку) банку на адміністративний комплекс. Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора повинно бути доведено суду обставини порушення його прав та законних інтересів унаслідок прийняття цих рішень, невідповідність їх вимогам чинного законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси позивача буде відновлено. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою є вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом. Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку»). Частинами 1 та 2 статті 182 ЦК України також визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ДРРПНМ). Згідно з п. 5 ч. 1 наведеної статті закону обтяженням є заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину. Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення ДРРПНМ у процесі проведення таких реєстраційних дій (ч. 1 ст. 12 закону). Разом з тим, державній реєстрації підлягає заявлене право, реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема, за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Як правильно встановлено судом першої інстанції, даний спір не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки ані державний реєстратор Реєстраційної служби Управління Миронюк Т.Р., приймаючи оскаржувані рішення, ані Компанія Jupiter Service LLC, як заявник таких реєстраційних дій, не мали публічно-правових відносин саме з позивачем. Як вже зазначалося вище, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно, якими було припинено інші речові права (іпотеку) та припинено обтяження (заборони на нерухоме майно) щодо нерухомого майна. За таких обставин, колегія суддів погоджується з правовою позицією суду першої інстанції про те, що даний спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме, є спором позивача та Компанії Jupiter Service LLC щодо речових прав на спірну нерухомість. Разом з тим, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту у даній справі та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки матеріальне право банку за кредитними договорами, а також договором іпотеки від 27.10.2008 р. без оформлення заставної та договором наступної іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009 р. було фактично відновлено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі № 910/25766/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 р., а також зважаючи на те, що позивачем у даній справі не було пред`явлено вимог щодо скасування записів, внесених до ДРРПНМ на підставі оспорюваних рішень державного реєстратора, а також беручи до уваги, що саме лише скасування спірних рішень державного реєстратора не призведе до реального відновлення порушених прав банку та буде мати наслідком невиконання основного завдання судочинства. Також судом першої інстанції зазначено, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до ДРРПНМ вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права та інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Отже, за висновками суду першої інстанції банком не було доведено, яким чином задоволення заявлених позовних вимог про скасування рішень державного реєстратора про припинення іпотеки, які вже вичерпали свою дію, призведе до відновлення та ефективного захисту його прав за умови наявності рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі № 910/25766/13, а також посилань позивача на реалізацію його права на спірне іпотечне майно шляхом визнання права власності. Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного. Приписами ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16.01.2020 р., яка діяла на час звернення з позовом у даній справі) було унормовано порядок внесення записів до ДРРПНМ, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього закону, до ДРРПНМ вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013 р., або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в ДРРПНМ, запис про державну реєстрацію прав вноситься до ДРРПНМ та скасовується. Однак, згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020 р., ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Так, відповідно до п. п. 1, 2 та 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції після 16.01.2020 р., відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, яка діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, судове рішення про скасування державної реєстрації прав. Викладене свідчить, що з 16.01.2020 р., тобто на час ухвалення оскаржуваного рішення у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, а відтак, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на те, що позивачем у даній справі не було пред`явлено вимог щодо скасування записів, внесених до ДРРПНМ на підставі оспорюваних рішень державного реєстратора. Колегія суддів також зазначає, що у п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим законом. Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тобто, до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Тому, починаючи з 16.01.2020 р., цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у законі. Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 р. у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 р. у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 р. у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 р. у справі № 910/8387/19 та від 20.08.2020 р. у справі № 916/2464/19. Поряд з викладеним слід зазначити про те, що зважаючи на істотну зміну з 16.01.2020 р. і на час ухвалення оскаржуваного судового рішення матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для врахування при вирішенні спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 р. у справі № 915/127/18 і від 29.05.2019 р. у справі № 367/2022/15-ц, на які посилається в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції щодо застосування норми ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, яка вже втратила свою чинність, оскільки через наведену зміну законодавства має місце неоднакове правове регулювання відносин (різні редакції ст. 26 закону), що виключає подібність правовідносин у наведених справах з правовідносинами у цій справі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 р. у справі № 910/10963/19. Отже, висновки суду першої інстанції про те, що оскаржувані у даній справі рішення державного реєстратора вичерпали свою дію, а єдиним ефективним способом захисту прав банку може бути скасування запису про речове право, є помилковими. Дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, колегія суддів також дійшла висновку про порушення прав та законних інтересів банку оспорюваними рішеннями державного реєстратора з огляду на таке. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2011 р. у справі №6/711, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2011 р., у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3 від 25.02.2009 р., укладеним між банком та відповідачем-3, відмовлено повністю. Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.06.2011 р. у справі №6/712, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2011 р., у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором № 82 від 01.10.2008 р., укладеним між банком та відповідачем-3, відмовлено повністю. Зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що підставою для відмови у задоволенні позовів банку була та обставина, що останній вибув із господарського зобов`язання за кредитним договором № 82 від 01.10.2008 р. та кредитним договором № 3 від 25.02.2009 р. внаслідок відступлення прав та обов`язків за договором уступки прав вимоги від 01.04.2009 р. Водночас, розгляд обох наведених справ здійснювався без залучення ймовірної сторони договору уступки - Компанії Jupiter Service LLC, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що в розумінні ч. 2 ст. 35 ГПК України (яка діяла на момент ухвалення вказаних вище судових рішень) рішення у справі № 6/711 та № 6/712 не мали жодного юридичного значення по відношенню до Компанії Jupiter Service LLC. За таких обставин, банк звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про солідарне стягнення з Компанії Jupiter Service LLC та Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.Г.Л. Груп» грошових коштів в сумі 242993569,10 грн, що є платою за уступку вимог за договором уступки. При цьому, розгляд справи № 910/25766/13 за вказаним позовом здійснювався із залученням третьої особи - Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг". За результатами розгляду справи № 910/25766/13 рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. визнано недійсним договір поруки, укладений 10.09.2009 р. між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Р.Г.Л. Груп», а у задоволенні позовних вимог банку відмовлено в повному обсязі. Під час розгляду справи № 910/25766/13 судом також встановлено, що договір уступки є неукладеним, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави вважати припиненими правовідносини за кредитним договором № 82 від 01.10.2008 р. та кредитним договором № 3 від 25.02.2009 р., кредитором за якими є банк, а боржником Приватне акціонерне товариство "Київ-Одяг". Разом з цим, як встановлено судом у зазначеному рішенні, з наданої на виконання вимог ухвал суду Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Преміум» інформації вбачається, що інвестиційний рахунок Компанії Jupiter Service LLC № 26008010109798 в ПАТ «КБ «Преміум» був відкритий лише 30.03.2010 р. на підставі заяви повіреного Компанії Jupiter Service LLC Г. Севіяна про відкриття поточного рахунку від 30.03.2010 р. Виходячи з наведених документів, вбачається, що лист Компанії Jupiter Service LLC, в якому було визначено номер рахунку для сплати третьою особою коштів в якості погашення заборгованості за кредитним договором № 82 від 01.10.2008 р. та кредитним договором № 3 від 25.02.2009 р. (№ 26008010109798), було отримано Приватним акціонерним товариством "Київ-Одяг" раніше ніж відкрито сам рахунок. Наведене достеменно свідчить про підробку такого листа в частині дати його направлення/отримання. Крім того, місцевим господарським судом у справі № 910/25766/13 встановлено наступні обставини: - ініціювання Приватним акціонерним товариством "Київ-Одяг" укладення додаткової угоди до кредитного договору № 3 від 25.02.2009 р. про зменшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами, що підтверджується заявою представника про зміну предмету позову у справі № 37/110 від 29.11.2010 р., листом Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" від 20.09.2010 р., направленим на адресу банку з пропозицією укласти відповідну додаткову угоду (в той час, як у квітні 2010 року на користь «нового кредитора» вже було сплачено 120000000,00 грн); - листування Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" з банком щодо вирішення питання погашення заборгованості за кредитним договором № 82 від 01.10.2008 р. та кредитним договором № 3 від 25.02.2009 р. (листи №11/9-27-17 від 07.09.2010 р., №11/9-27-26 від 27.09.2010 р.), при цьому, з його пояснень вбачається, що з березня 2010 року Приватне акціонерне товариство "Київ-Одяг" було обізнано про заміну кредитора, а з квітня 2010 року почало здійснювати виплату коштів на користь нового кредитора (Компанії Jupiter Service LLC); - відображення Приватним акціонерним товариством "Київ-Одяг" в фінансовій звітності за 2010 та 2011 роки існування у нього станом 01.01.2011 р. зобов`язання за кредитами банків у розмірі 236852 тис. грн, що відповідає розміру наданих банком за кредитним договором № 82 від 01.10.2008 р. та кредитним договором № 3 від 25.02.2009 р. кредитних коштів третій особі, хоча згідно наданих останнім платіжних доручень вбачається, що сплата коштів на користь Компанії Jupiter Service LLC в якості погашення, нібито, відступленого банком права вимоги була здійснена у період з квітня по грудень 2010 року. Тобто, посадові особи Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" внесли до фінансової звітності відомості про наявність зобов`язань перед кредитними установами. Наведене, як зазначає місцевий господарський суд у рішенні по справі № 910/25766/13, свідчить про те, що протягом 2010 року Приватне акціонерне товариство "Київ-Одяг" ініціювало перед банком вирішення питання щодо погашення його заборгованості по поверненню кредитних коштів за кредитним договором № 82 від 01.10.2008 р. та кредитним договором № 3 від 25.02.2009 р., одночасно (протягом квітня-грудня 2010 року) здійснюючи перерахування грошових коштів на користь Компанії Jupiter Service LLC, нібито, на підставі договору уступки та повідомлення Компанії Jupiter Service LLC про купівлю-продаж вимоги, отриманого 12.03.2010 р., з визначенням номеру рахунку, який було відкрито лише 30.03.2010 р. Як було зазначено вище, рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі № 910/25766/13 було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 р. Додатково Київським апеляційним господарським судом у постанові від 02.03.2016 р. у справі № 910/25766/13 зазначено, що договір уступки зі сторони Компанії Jupiter Service LLC був підписаний Генріхом Севіяном, який діяв на підставі довіреності від 04.06.2006 р. Як вбачається із матеріалів справи № 910/25766/13, довіреність від 04.06.2006 р. підписана директором Компанії Jupiter Service LLC ОСОБА_1. Проте, як встановлено колегією суддів у справі № 910/25766/13, з наданих відомостей державного реєстру штату Кентуккі вбачається, що директорами Компанії Jupiter Service LLC були ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_6 був директором Компанії Jupiter Service LLC сторони суду не надали. Також колегією суддів у справі № 910/25766/13, встановлюючи обставину неукладеності договору уступки, враховано, що Компанія Jupiter Service LLC з 01.11.2008 р. є ліквідованою в адміністративному порядку та не має належної правосуб`єктності. Також судом встановлено, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 р. у справі № 910/2605/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04.03.2020 р., скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 р. та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у позові банку до Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3 від 25.02.2009 р. Як вбачається зі змісту вказаних судових рішень, підставою для відмови в задоволенні позову банку була та обставина, що останній вибув із господарського зобов`язання за кредитним договором № 3 від 25.02.2009 р. внаслідок відступлення прав та обов`язків за договором уступки на користь Компанії Jupiter Service LLC, що вже було встановлено судовими рішеннями у справі № 6/711. Водночас, розгляд наведеної справи здійснювався без залучення ймовірної сторони договору уступки - Компанії Jupiter Service LLC. Частиною 4 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 р. у справі № 922/2391/16). Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. У постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі № 922/2013/18, від 25.03.2021 р. у справі № 911/2961/19 та від 30.08.2022 р. у справі № 904/1427/21 зазначено, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених ст. 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Проаналізувавши докази, наявні в матеріалах справи № 910/8060/19, доводи сторін спору з приводу обставин, наведених та встановлених судами у справі № 910/25766/13, а також враховуючи склад учасників зазначених справ, колегія суддів не вбачає підстав для спростування обставин, встановлених у рішеннях суду у справі № 910/25766/13, які набрали законної сили, в тому числі щодо неукладеності договору уступки, а також непогашення зобов`язань за кредитним договором № 82 від 01.10.2008 р. та кредитним договором № 3 від 25.02.2009 р. перед банком. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що на підтвердження обставин відступлення права вимоги відповідач-3 посилається на обставини дійсності договору уступки, встановлені в судових рішеннях у справах № 6/711, № 6/712 та № 910/2605/19, та наявні, серед іншого, в матеріалах даної справи копії наступних документів: договору уступки, генерального доручення Компанії Jupiter Service LLC від 28.11.2001 р., договору Компанії Jupiter Service LLC від 01.08.2003 р., протоколу зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 15.02.2006 р., протоколу зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006 р., свідоцтва про участь Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006 р., довіреності від 04.06.2006 р. від імені Компанії Jupiter Service LLC, повідомлення про купівлю-продаж права вимоги від 12.03.2010 р. (а. с. 19-43, т. 5). В контексті встановлених обставин у справі № 910/25766/13, які не потребують доказування згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України у відношенні до банку, Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" та Компанії Jupiter Service LLC, а також враховуючи, що вони не оспорюються іншими учасниками провадження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. 22.12.2003 р. в Україні набрала чинність Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, сторонами якої є, зокрема, Сполучені Штати Америки, Республіка Кіпр, Російська Федерація. Відповідно до ч. 2 ст. 1 цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів. Однак, вказана Конвенція не поширюється: a) на документи, складені дипломатичними або консульськими агентами; b) на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій. Статтею 2 Конвенції передбачено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ. Частиною 1 статті 3 Конвенції встановлено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Таким чином, документи, які видані на території Сполучених Штатів Америки (в т. ч. Штату Кентуккі), Республіки Кіпр, а також інших держав учасників Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, для пред`явлення на території України повинні бути скріплені апостилем. Колегія суддів, дослідивши наявні в матеріалах справи протокол зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 15.02.2006 р., протокол зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006 р., а також свідоцтво про участь Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006 р., погоджується з доводами позивача про те, що такі документи не є достовірними в розумінні ст. 78 ГПК України та не можуть підтверджувати обставини, викладені у їх змісті, оскільки не містять апостилю відповідно до вимог Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Також колегія суддів погоджується з доводами позивача, що встановити осіб, а також їх представників, які підписували протокол зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 15.02.2006 р. та відчужували 100% частки на користь громадянина Російської Федерації ОСОБА_7 , неможливо. Крім того, дослідивши матеріали реєстраційної справи, надані секретарем штату Кентуккі, а також актуальні відомості, надані з реєстру компаній штату Кентуккі на запит позивача станом на момент розгляду даної справи, колегією суддів встановлено наступне. Відповідно до установчого договору Компанії Jupiter Service LLC від 30.05.2001 (а. с 52, т. 1) компанія створена та зареєстрована в реєстрі штату Кентуккі 06.06.2001 р. Її управління відповідно до цього договору здійснюють менеджери. Засновниками компанії та її первісними менеджерами були громадяни Республіки Кіпр (м. Нікосія) Еміліос Хеджівагеліс (Emilios Hadjivagelis) та Єлена Партоу ( ОСОБА_8 ). В реєстрі компаній штату Кентуккі містяться відомості, подані менеджерами (керівниками) Компанії Jupiter Service LLC із зазначенням офіційної адреси, керівництва, а також іншої інформації. Поряд з цим, Компанія Jupiter Service LLC неодноразово поновлювала свою діяльність за заявою керівників. Вказані обставини підтверджуються заявою на поновлення діяльності від 08.07.2003 р. (а. с. 54, т. 1), річним звітом, поданим менеджером Jupiter Service LLC ОСОБА_4 до секретаря штату Кентуккі від 08.07.2003 р. (а. с. 56, т. 1), заявою на поновлення діяльності від 25.08.2006 р., подану менеджером ОСОБА_5 (а. с. 57, т. 1), листом аудитора про правосуб`єктності компанії від 14.11.2006 р., адресованим менеджеру ОСОБА_5 (а. с. 58, т. 1), річним звітом, який поданий менеджером Компанії Jupiter Service LLC ОСОБА_5 до секретаря штату Кентуккі від 25.08.2006 р. (том 1, а. с. 59), річним звітом (в електронній формі) від 07.11.2007 р. з повідомленням про керівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , агента ОСОБА_9 за підписом адвоката Дж.Каручіо, витягом з офіційного реєстру компаній штату Кентуккі (а. с. 66, т. 6) тощо. З наведених відомостей колегією суддів встановлено, що зареєстрованими менеджерами (керівниками) Компанії Jupiter Service LLC з 08.07.2003 р. та до моменту розгляду справи № 910/8060/19 є ОСОБА_5 та ОСОБА_4. В той же час, належних та допустимих доказів будь-якого відношення як ОСОБА_7 , так і Генріха Севіяна (ймовірного його повіреного) до Компанії Jupiter Service LLC в матеріалах справи № 910/8060/19 відсутні. Вказані обставини також спростовуються з точки зору вірогідності згідно зі ст. 79 ГПК України, а також додатково підтверджуються висновком експерта у галузі права штату Кентуккі (США), а саме партнера юридичної компанії Dentons Bingham Greenebaum LLP, J. Mark Grundy, який, серед іншого наголошує на тому, що відповідно до § 275.190 Збірки законів Штату Кентуккі, товариство з обмеженою відповідальністю зобов`язане подавати річні звіти, в яких вказується прізвище, ім`я та адреса місця роботи кожного керівника. Компанія Jupiter Service LLC з 01.11.2008 р. перебуває в статусі адміністративного припинення, є неактивною, що підтверджується офіційним витягом із реєстру компаній штату Кентуккі (а. с. 66, т. 6), а також сертифікатом про адміністративне припинення від 01.11.2008 р. за підписом секретаря штату Кентуккі Т.Грейсон (а. с. 60, т. 1). За роз`ясненням партнера юридичної компанії Dentons Bingham Greenebaum LLP, J. Mark Grundy, викладеними у висновку від 04.08.2020 р., адміністративне припинення товариства з обмеженою відповідальністю не впливає і не перешкоджає тому, що воно може виступати позивачем або відповідачем у судовому процесі, незалежно від того, чи такий процес було розпочато до процедури адміністративного припинення, чи після неї (див. § 275.300 (4)(а)-(b) Закону штату Кентуккі про товариства з обмеженою відповідальністю, який викладений у Розділі 275 Збірки законів Штату Кентуккі). Аналогічні доводи викладені позивачем із посиланням на офіційні джерела законодавства штату Кентуккі. На переконання колегії суддів, наведені обставини свідчать про те, що Компанія Jupiter Service LLC не вчиняла жодних правочинів на території України, на які посилається відповідач-3, у зв`язку з чим враховує висновки судів, викладені у судових рішеннях у справі № 910/25766/13 щодо відсутності підстав вважати погашеними зобов`язання за кредитним договором № 82 від 01.10.2008 р. та кредитним договором № 3 від 25.02.2009 р. Верховний Суд у своїй постанові від 30.07.2019 р. у справі № 907/804/17 дійшов висновку, що вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення, і така вимога не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Встановлення судом такого факту відсутності укладення договору може мати місце при розгляді іншого господарського спору. З урахуванням вищевикладеного, місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні правильно встановлено ту обставину, що договір уступки права вимоги від 01.04.2009 р., з урахуванням якого державним реєстратором прийнято оспорювані рішення, є неукладеним. Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу того, що матеріальне право банку за вищезазначеними кредитними договорами, а також договором іпотеки від 27.10.2008 р. без оформлення заставної і договором наступної іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009 р., було фактично відновлено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі № 910/25766/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 р. Згідно зі ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. З викладеного вбачається, що відомості про відступлення прав іпотекодержателя підлягають державній реєстрації, а внесення таких відомостей і є зміною речового права - права іпотеки. До проведення державної реєстрації відповідне право не виникає, а його перехід не відбувається. У розумінні наведених положень законодавства державна реєстрація відступлення права вимоги, яка відбувається шляхом здійснення заміни іпотекодержателя за таким предметом іпотеки у Реєстрі речових прав, є обов`язковою. Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. За змістом ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону (в тому числі іпотека та заборона відчуження нерухомого майна) виникають з моменту такої реєстрації. Отже, момент виникнення права вимоги за іпотечним договором чинне законодавство пов`язує з фактом державної реєстрації іпотеки в порядку, визначеному законодавством, а відтак виникнення прав у нового іпотекодержателя за вказаним договором може відбутися лише після нотаріального посвідчення правочину про відступлення прав за іпотечним договором, а також державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 р. у справі № 911/2392/17. Колегія суддів відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази укладення між банком та Компанією Jupiter Service LLC нотаріально посвідчених договорів про відступлення прав за договором іпотеки без оформлення заставної від 27.10.2008 р. та договором наступної іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009 р., а також докази проведення державної реєстрації у Реєстрі речових прав права іпотеки на адміністративний корпус за Компанією Jupiter Service LLC, що свідчить про відсутність законних підстав вважати припиненим належне банку речове право (право іпотеки) на адміністративний комплекс. З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що Компанія Jupiter Service LLC не набувала речового права (права іпотеки) на адміністративний корпус згідно договору іпотеки без оформлення заставної від 27.10.2008 р. та договору наступної іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009 р., та відповідно не мала належних прав та повноважень для звернення до державного реєстратора з заявою про припинення в Реєстрі речових прав відповідного речового права. Також, враховуючи вищенаведене, судом відхиляються доводи відповідача-3 щодо дійсності договору уступки, вибуття позивача з кредитних та іпотечних правовідносин з відповідачем-3 та відповідно відсутність у позивача жодних прав, які випливають із даних кредитних та іпотечних правовідносин. За приписами ч. 2 ст. 9 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка діяла на момент прийняття оспорюваних рішень, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених ст. 18 цього закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Пунктом 2 ч. 2 цієї ж статті передбачено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до ч. ч. 1 - 4, 7, 11 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом. Реєстрація заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості їх надходження. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не приймається у разі відсутності документа, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень. Під час подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі фізична особа повинна пред`явити документ, що посвідчує її особу, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - також документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб. У випадках, установлених законом, представник іноземної особи пред`являє документи, легалізовані в установленому нормативно-правовими актами порядку. У відповідності до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень, підставами для відмови у державній реєстрації прав передбачено, зокрема, наступні випадки: із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. При цьому, положення ч. 2 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» закріплюють обов`язок державного реєстратора прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень за наявності підстав для відмови в державній реєстрації. Зміст зазначених вище правових норм вказує, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор може прийняти одне із рішень: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації. У свою чергу, рішення про державну реєстрацію обтяжень приймається за умови подання заявником достатніх та належним чином оформлених документів, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також за відсутності підстав для відмови у державній реєстрації. Таким чином, для підтвердження правомірності дій державного реєстратора необхідно встановити наявність підстав для державної реєстрації припинення обтяження на об`єкт нерухомого майна, подання необхідних документів та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно. Крім того, згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до п. 9 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація припинення іпотеки, обтяження проводиться на підставі заяви обтяжувача, яку він зобов`язаний подати протягом п`яти робочих днів з дня припинення іпотеки, обтяження самостійно або на письмову вимогу боржника чи іншої особи, права якої порушено через наявність таких реєстраційних записів. Частиною 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку», в редакції, яка діяла станом на дату винесення оскаржуваних рішень, передбачено, що іпотека припиняється у разі: - припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; - реалізації предмета іпотеки відповідно до цього закону; - набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; - визнання іпотечного договору недійсним; - знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; - з інших підстав, передбачених цим законом. Отже, державний реєстратор Реєстраційної служби ГТУЮ у м. Києві Миронюк Т.Р. повинен був встановити особу заявника (Г.Севіяна) та дієздатність юридичної особи, від якої останній діяв (Компанії Jupiter Service LLC); достовірність документів вцілому, що стосується будь-яких аспектів державної реєстрації; належність особи-заявника реєстраційної дії; підстави для припинення іпотек та заборон, передбачені ст. 17 Закону України «Про іпотеку». За результатом дослідження та аналізу копій реєстраційних справ, які містяться в матеріалах справи, колегією суддів встановлено, що приймаючи зазначені рішення, державний реєстратор керувався положеннями ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що діяла на момент прийняття оспорюваних рішень) та п. 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 р., та прийняв до розгляду копії документів, надані Генріхом Севіяном, а саме: - лист від 22.05.2013 р. Генріха Севіяна щодо відсутності заперечень проти зняття обтяжень та іпотек; - довіреність від 04.04.2011 р., підписану ОСОБА_1 від імені Компанії Jupiter Service LLC на ім`я Генріха Севіяна ; - паспорт Генріха Севіяна від 18.10.2005 р.; - картку фізичної особи-платника податків, видану 16.03.2010 р.; - договір Компанії Jupiter Service LLC від 01.08.2003 р.; - свідоцтво про державну реєстрацію Jupiter Service LLC від 30.05.2001 р.; - протокол зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006 р.; - свідоцтво про участь Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006 р.; - договір уступки; - кредитний договір № 3 від 25.02.2009 р.; - кредитний договір № 82 від 01.10.2008 р.; - лист-вимогу ВАТ «Укргазбанк» від 14.09.2009 р. Разом з тим, на переконання колегії суддів, станом на час прийняття спірних рішень у державного реєстратора були відсутні підстави для припинення іпотек та їх заборон, які встановлені ст. 17 Закону України «Про іпотеку», з огляду на те, що державним реєстратором не перевірено достовірність наданих для проведення державної реєстрації прав документів, зокрема, протокол зборів учасників Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006 р. та свідоцтво про участь Компанії Jupiter Service LLC від 16.02.2006 р., оскільки такі не є апостильованими, внаслідок чого неможливо перевірити достовірність підписів та печаток, які містяться на них. Крім того, як було зазначено вище, договір уступки є неукладеним, право іпотеки на адміністративний корпус не було зареєстровано за Компанією Jupiter Service LLC в установленому законом порядку, а відтак, неукладений правочин не породжує для Компанії Jupiter Service LLC та банку жодних правових наслідків. Також, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що з урахуванням встановлених обставин справи, відсутні підстави вважати, що до державного реєстратора звертався представник саме Компанії Jupiter Service LLC. Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що станом на дату оскаржуваних у даній справі рішень державного реєстратора були відсутні підстави, передбачені ст. 17 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на дату винесення таких рішень) для припинення іпотек та заборон, у зв`язку з чим право іпотеки банку було порушене. Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, що мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18 та від 04.12.2019 р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц. Враховуючи вищевикладене, дослідивши належним чином подані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку про протиправність рішень державного реєстратора Реєстраційної служби ГТУЮ у м. Києві Миронюк Т.Р. від 28.05.2013 р. за реєстраційним № 2657403, від 28.05.2013 р. за реєстраційним № 2656572, від 29.05.2013 р. за реєстраційним № 2684553 та від 29.05.2013 р. за реєстраційним № 2683877. Колегія суддів також звертає увагу на те, що з метою захисту своїх порушених речових прав на нерухоме майно вищевказаними рішеннями державного реєстратора та відповідно до усталеної на той час судової практики в лютому 2016 року банк звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, що є предметом спору у даній справі. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2016 р. у справі № 826/1709/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2016 р., адміністративний позов банку було задоволено повністю та скасовано оспорювані у даній справі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби ГТУЮ у м. Києві Миронюк Т.Р. від 28.05.2013 р. за реєстраційним № 2657403, від 28.05.2013 р. за реєстраційним № 2656572, від 29.05.2013 р. за реєстраційним № 2684553 та від 29.05.2013 р. за реєстраційним № 2683877 про припинення іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна. Під час розгляду справи № 826/1709/16 через відсутність на підставі оскаржуваних рішень державного реєстратора Реєстраційної служби ГТУЮ у м. Києві Миронюк Т.Р. в Реєстрі речових прав зареєстрованого речового права іпотеки банку та заборон відчуження нерухомого майна, згідно договору купівлі-продажу від 01.04.2016 р., укладеного між Приватним акціонерним товариством "Київ-Одяг" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Анмейд Груп», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С за № 994, право власності на адміністративний корпус перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анмейд Груп» за відсутності згоди банку, як належного та законного іпотекодержателя даного нерухомого майна. Враховуючи набрання вищезазначеними рішеннями законної сили, за заявою банку приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. своїми рішеннями від 04.06.2016 р. скасував оспорювані у цій справі реєстраційні дії державного реєстратора щодо припинення іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна, в результаті чого фактично було відновлено державну реєстрацію права іпотеки банку на адміністративний корпус. В подальшому, 05.02.2019 р. на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 27.10.2008 р. та чинної на той момент державної реєстрації права іпотеки банку в реєстрі речових прав позивачем було звернуто стягнення на адміністративний корпус (предмет іпотеки) в позасудовому порядку, визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку», в результаті чого позивач став власником даного нерухомого майна та є його власником і на момент розгляду судом даної справи. Однак, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2016 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2016 р. у справі № 826/1709/16 були скасовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.03.2017 р., а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. На новому розгляді рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2019 р. у справі № 826/1709/16 в задоволенні адміністративного позову банку було відмовлено повністю. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 р. у справі № 826/1709/16 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2019 р. було скасовано, а провадження у справі закрито у зв`язку з непідвідомчістю вказаного спору адміністративній юрисдикції. Отже, судові рішення у адміністративній справі №826/1709/16, якими було скасовано спірні у даній справі рішення державного реєстратора та на підставі яких 04.06.2016 р. в Реєстрі речових прав було відновлено державну реєстрацію права іпотеки банку та заборони відчуження нерухомого майна, станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом вже були повністю скасованими. Скасування вищезазначених судових рішень та закриття провадження у справі № 826/1709/16 має наслідком відновлення чинності прийнятих державним реєстратором Реєстраційної служби ГТУЮ у м. Києві Миронюк Т.Р. рішень від 28.05.2013 р. за реєстраційним № 2657403, від 28.05.2013 р. за реєстраційним № 2656572, від 29.05.2013 р. за реєстраційним № 2684553 та від 29.05.2013 р. за реєстраційним № 2683877 про припинення права іпотеки банку та заборони відчуження нерухомого майна. Таким чином, незважаючи на протиправність оспорюваних у даній справі рішень державного реєстратора та фактичне відновлення судовими рішеннями у справі № 910/25766/13 матеріального права банку за кредитними договорами, наявність на даний час чинних рішень державного реєстратора Реєстраційної служби ГТУЮ у м. Києві Миронюк Т.Р. про припинення права іпотеки банку та заборон на відчуження нерухомого майна ставить під сумнів законність здійснених позивачем дій щодо поновлення в Реєстрі речових прав державної реєстрації свого законного речового права (права іпотеки) на адміністративний корпус та подальшої реалізації цього права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та набуття у власність відповідного нерухомого майна. Обставина чинності рішень державного реєстратора Реєстраційної служби ГТУЮ у м. Києві Миронюк Т.Р. сама по собі є свідченням та підставою невизнання набутого банком згідно договорів іпотеки від 27.10.2008 р. та від 27.02.2009 р. речового права на адміністративний корпус, яке в подальшому було реалізовано шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Підтвердженням вказаного є розгляд справи № 910/6642/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анмейд Груп» до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" про визнання протиправними та скасування рішень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. від 05.02.2019 р. та державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстратор» Нікітіної Ю.В. від 18.03.2019 р. про державну реєстрацію за банком права власності на адміністративний корпус. Станом на час розгляду апеляційних скарг у даній справі ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2019 р. у справі № 910/6642/19, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 р., зупинено провадження до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у даній справі № 910/8060/19. Як убачається зі змісту ухвали у справі № 910/6642/19, обґрунтовуючи підстави позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Анмейд Груп», зокрема, посилається на те, що згідно рішень державного реєстратора від 28.05.2013 р. та від 29.05.2013 р. за реєстраційними номерами 2657403, 2656572, 2684553 та 2683877 припинено інше речове право (іпотеку) та обтяження (заборону на нерухоме майно) Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" на адміністративно-виробничий комплекс. Оскільки встановлений судом у справі № 910/8060/19 факт наявності або відсутності чинних рішень державного реєстратора Миронюка Т.Р. № 2657403 від 28.05.2013 р., № 2656572 від 28.05.2013 р., № 2684553 від 29.05.2013 р. та № 2683877 від 29.05.2013 р. може мати істотне та/або преюдиціальне значення для вірного вирішення спору у даній справі, суди дійшли висновку про неможливість розгляду справи № 910/6642/19 до результатів розгляду справи № 910/8060/19. Чинність оскаржуваних у даній справі рішень державного реєстратора, яка фактично була поновлена за наслідком завершення розгляду справи № 826/1709/16, вносить невизначеність у правовідносини сторін, а також порушує майнові права банку, гарантовані ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та підлягає захисту. Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача, що залишення чинності оспорюваних у даній справі рішень державного реєстратора може мати незворотні наслідки, як для набутого банком права власності на нерухоме майно, так і для права іпотеки банку (в ретроспективі), адже може призвести до скасування набутого права власності на нерухоме майно, поставить під сумнів наявність у банку права іпотеки (з огляду на чинність рішень про припинення такого права), тобто, призведе до правової невизначеності сторін спірних правовідносин та до необхідності ініціювання нових судових спорів щодо захисту банком належного йому на законних підставах, але порушеного іншими особами права іпотеки. Таким чином, позивач має відповідний законний інтерес та легітимні очікування щодо визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень про припинення права іпотеки банку та заборон на відчуження нерухомого майна на користь банку, які були прийняті державним реєстратором з порушеннями вимог чинного законодавства України та в порушення належних банку на момент їх прийняття речових прав. При цьому, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" мало «легітимні очікування» та «охоронюваний законом інтерес» стосовно того, що державний реєстратор Миронюк Т.Р., який здійснював публічно-владні управлінські функції на підставі законодавства (прийняття оспорюваних рішень про державну реєстрацію прав) буде діяти відповідно до порядку встановленого Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Разом з цим, як встановлено колегією суддів, оспорювані рішення було прийнято з численними порушеннями порядку для їх вчинення, чим порушено вищезазначені законні сподівання (легітимні очікування) та охоронюваний законом інтерес банку, захист яких гарантовано Конституцією України та за захистом яких позивач звернувся до суду. Звернення позивача до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів є реалізацією права на звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів до суду, передбачене ст. 4 ГПК України, гарантованого ст. 55 Конституції України та закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На переконання колегії суддів, спосіб захисту, який було обрано позивачем у цій справі, є ефективним, він відповідає дійсним обставинам спірних правовідносин, дозволяє усунути в ретроспективі порушення (невизнання) права іпотеки банку, а також поточну невизначеність у правовідносинах сторін щодо права власності на нерухоме майно, що було предметом іпотеки. В контексті способу захисту порушеного права слід вказати на ситуацію, що склалася для позивача внаслідок тривалого розгляду його вимог адміністративним судом та зміну судової практики у зв`язку зі змінами у процесуальному законодавстві. Як вже було зазначено вище та встановлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 р. у цій справі: - матеріальне право банку за кредитними договорами та договорами іпотеки і наступної іпотеки було фактично відновлено рішенням Господарського суду м. Києва від 22.12.2015 р. у справі № 910/25766/13; - скасування 04.04.2016 р. державної реєстрації припинення іпотек і заборон, вчиненої реєстратором на підставі спірних у цій справі рішень, надала можливість позивачу звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Так, Верховний Суд у цій справі зазначив, що, не спростувавши висновків суду першої інстанції та заявника апеляційної скарги про ці обставини, суд апеляційної інстанції припустився порушень норм процесуального права, дійшовши передчасних та недостатньо обґрунтованих висновків стосовно відновлення порушеного права позивача у заявлений у цьому позові спосіб. Тому колегія суддів вважає передчасним висновок апеляційного господарського суду про відновлення права, на захист якого позивачем подано цей позов. Відповідно, викликають сумнів обставини про те, що оспорювані рішення реєстратора порушують право позивача на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив, чи є визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень державного реєстратора достатнім та необхідним для відновлення відповідних прав позивача, на захист яких поданий позов у справі, що розглядається, з урахуванням, зокрема, принципу процесуальної економії та повноти судового захисту, або ж такий захист потребуватиме звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Іншими словами, Верховний Суд вказав, що: - права Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" з боку Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" та Компанії Jupiter Service LLC були порушені; - порушене матеріальне право банку вже фактично відновлено; - задоволення позовних вимог про визнання протиправними і скасування рішень державного реєстратора (похідних позовних вимог у розумінні п. 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України) не призведе до відновлення порушеного права банку, оскільки таке права вже фактично відновлене. Однак, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 173 ГПК України у чинній редакції в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України у чинній редакції вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо розгляд таких вимог віднесено до юрисдикції господарського суду, розглядаються господарським судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги. Тут слід зазначити, що до 2017 року (до прийняття так званих «нових» процесуальних кодексів) особа для захисту своїх порушених прав мала ініціювати два судових процеси: - спершу особа повинна була звернутися до суду загальної юрисдикції або господарського суду з позовом до незаконного володільця про визнання права власності та/або витребування майна з чужого незаконного володіння і довести в суді, що саме вона є законним власником (спір про право); - потім особа мала звернутися до адміністративного суду з позовом до державного реєстратора з вимогою скасувати раніше вчинену реєстрацію речового права на майно і зареєструвати її як власника (спір про реєстрацію). Саме такої послідовності дій і дотримувався позивач у даній справі, захищаючи свої права. Спершу, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" звернулося до господарського суду з позовом, що розглядався у справі № 910/25766/13, тобто ініціювало спір про право. В подальшому, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора (спірні рішення у даній справі), який розглядався у межах справи № 826/1709/16, тобто ініціював спір про реєстрацію. В межах розгляду справи № 826/1709/16 постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2016 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2016 р., адміністративний позов банку задоволено та визнано протиправними і скасовано рішення державного реєстратора, що є спірними і у даній справі. Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.03.2017 р. вказані вище судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. На новому розгляді рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2019 р. у справі № 826/1709/16 у задоволенні адміністративного позову банку відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 р. рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2019 р. скасовано та закрито провадження у справі № 826/1709/16. У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 р. зазначено, що у цій справі вирішується спір про цивільне право між особами, які вимагають скасування реєстраційної дії, та особами, в інтересах яких вчинена така дія, а тому мають розглядатися судами господарської юрисдикції, з огляду на суб`єктний склад сторін спору. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що цей позов може бути розглянутий за правилами, встановленими КАС України. Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 804/6365/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/25908/15. Таким чином, судом зазначено, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. При цьому, відразу та невідкладно після закриття провадження в адміністративній справі № 826/1709/16 банк звернувся з позовом з аналогічними вимогами у даній справі № 910/8060/19. Отже, підсумовуючи викладене, з огляду на тривалість судового провадження у справі № 826/1709/16, суттєву зміну процесуального закону, зокрема, норми щодо юрисдикції спору та, у зв`язку з цим, і судової практики щодо юрисдикції спору про визнання протиправними і скасування рішень державного реєстратора, вимога щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права не може ставитися у залежність від подій та обставин, що склалися поза волею позивача. З огляду на ситуацію, що склалася, та правовідносини сторін захист порушених (невизнаних) прав, законних інтересів та легітимних очікувань позивача щодо належного йому права власності на нерухоме майно, набутого в результаті реалізації належного банку речового права (іпотеки), у будь-який інший спосіб, окрім визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, є неможливим. Також суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що норми ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо необхідності ухвалення судових рішень про скасування рішення державного реєстратора з одночасним обов`язковим визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав), не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з тієї причини, що на момент розгляду даного судового спору банк і так вже є власником відповідного нерухомого майна, яке було ним набуто шляхом реалізації свого права іпотеки. Речове право особи не може двічі набуватись, а тому захищене у конкретному випадку право іпотеки (в ретроспективі) чи право власності банку апріорі не може набуватись, змінюватись чи припинятись одночасно зі скасуванням оскаржуваних рішень державного реєстратора. У спірних правовідносинах, розглядаючи підстави для задоволення позовних вимог, суд має оцінювати чи є необхідним саме для ефективного захисту визнання речового права, зміна чи припинення прав в учасників справи, тобто чи лише за таких дій відповідне право буде захищеним. Схожої правової позиції щодо ефективності скасування судовим рішенням лише рішення про державну реєстрацію прав без одночасного визнання, зміни чи припинення цим рішенням речових прав дотримується також Верховний Суд у своїй постанові від 27.10.2021 р. у справі № 545/1883/20. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності та скасування запису про реєстрацію права власності, який є неналежним способом захисту порушеного права. У постанові від 10.11.2021 р. у справі № 361/3659/18 Верховний Суд зазначив, що колегія суддів погоджується з висновками судів та відхиляє доводи касаційної скарги, що при скасуванні рішення державного реєстратора не вирішено питання щодо визнання, зміни чи припинення цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав), оскільки за встановлених судами обставин саме скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем є ефективним способом захисту, який поновлює відповідне право позивача, а визнання за власником майна прав власності на це ж майно актами цивільного законодавства не передбачено. Відтак, захист прав позивача в конкретному випадку відбувається в особливому порядку, який потребує захисту судом згідно з ч. 2 ст. 5 ГПК України шляхом виключно визнання протиправними та скасування спірних рішень державного реєстратора, оскільки позивач не потребує на підставі судового рішення здійснення нової державної реєстрації за собою речового права на відповідне нерухоме майно, так як він вже є його власником. Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що Приватне акціонерне товариство "Київ-Одяг" звернулося до місцевого господарського суду з заявою про застосування наслідків спливу позовної давності, в обґрунтування якої посилалося на те, що оспорювані рішення державного реєстратора прийняті 28 та 29 травня 2013 року, а позивач звернувся до суду з даним позовом у червні 2019 року, тобто з порушенням трирічного строку позовної давності, який сплив 29.05.2016 р. У поданих до суду апеляційної інстанції письмових поясненнях Приватне акціонерне товариство "Київ-Одяг", посилаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 29.12.2020 р. у справі № 909/1165/19, від 02.04.2019 р. у справі № 902/326/16 та від 24.09.2019 р. у справі № 922/1151/18, також вказувало на те, що банк не подав клопотання про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності. Разом з цим, як убачається з матеріалів справи, у відповіді на відзив, а також окремо у запереченнях від 06.08.2020 р. на заяву Приватного акціонерного товариство "Київ-Одяг" про застосування позовної давності банк просив суд визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду з даним позовом, а у задоволенні заяви про застосування позовної давності просив відмовити. В обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності позивач посилається на обставини звернення до суду у справі № 910/25766/13 із захистом саме цивільного права, що випливає із кредитних договорів, внаслідок чого лише з набранням законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі № 910/25766/13 спір про право між Приватним акціонерним товариством "Київ-Одяг", Компанією Jupiter Service LLC та банком щодо кредитних договорів № 82 від 01.10.2008 р. та № 3 від 25.02.2009 р. було остаточно вирішено. Крім того, як зазначає позивач, в подальшому банк оскаржив рішення державного реєстратора в порядку адміністративного судочинства згідно зі встановленою на той момент судовою практикою, а її зміна в ході розгляду адміністративної справи № 826/1709/16 не може бути перешкодою особі в доступі до правосуддя, яке гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Дослідивши доводи відповідача-3 та позивача щодо спливу строку позовної давності, а також докази, які надані на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску позовної давності з огляду на таке. Відповідно до положень ст. ст. 256 та 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до положень ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях наголошує на том, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Фінікарідов проти Кіпру» механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права. За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Таким чином, фактичний пропуск строку позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту у порядку, встановленому ЦК України та ГПК України. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 р. у справі № 910/10963/19. Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.11.2019 р. у справі № 911/3677/17, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). При цьому, чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 р. у справі № 902/326/16 та від 24.09.2019 р. у справі № 922/1151/18. Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача-3 з посиланням на висновки Верховного Суду від 29.12.2020 р. у справі № 909/1165/19 щодо того, що викладення поважних причин пропуску строку позовної давності повинно здійснюватися виключно у клопотанні, оскільки ані законодавством, ані вказаними висновками Верховного Суду не обмежується право особи викласти свої доводи з цього приводу в будь-якому іншому процесуальному документі, зокрема, в запереченнях, поясненнях тощо. На можливість висловити саме заперечення з цього приводу звертає увагу Верховний Суд у постанові від 02.04.2019 р. у справі № 902/326/16, на яку посилається сам заявник. Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що лише з набранням рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі №910/25766/13 законної сили спір про право між учасниками цієї справи щодо кредитних договорів № 82 від 01.10.2008 р. та № 3 від 25.02.2009 р. було остаточно вирішено, в тому числі встановлено, що договір уступки є таким, що не укладався. Колегією суддів встановлено, що вказане рішення набрало законної сили лише після винесення постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 р. у справі № 910/25766/13, а відтак, лише у березні 2016 року у позивача виникли правові підстави оскарження рішень державного реєстратора. Як вбачається з матеріалів справи та вже було зазначено, у лютому 2016 року банк звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ГТУЮ у м. Києві з вимогами про визнання протиправним та скасування рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно Миронюка Т.Р., які є предметом розгляду у даній справі. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 р. у справі № 826/1709/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2016 р., вказаний адміністративний позов задоволено повністю. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.03.2017 р. у справі № 826/1709/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2016 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, скасування Вищим адміністративним судом України рішень судів попередніх інстанцій відбулося з підстав, які не були пов`язані з вирішенням питання порушення строків на подання адміністративного позову чи належної юрисдикції. Відповідно до ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла на час звернення з указаним адміністративним позовом, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи. Отже, банк правомірно здійснював захист свого порушеного майнового права в порядку адміністративного судочинства. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2019 р. у справі № 826/1709/16 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 р. у справі № 826/1709/16 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.02.2019 р. скасовано, провадження у справі за адміністративним позовом закрито та роз`яснено позивачеві його право на звернення до суду для захисту своїх прав в порядку господарського судочинства. Як вбачається з вказаної постанови Шостого апеляційного адміністративного суду, останній мотивував своє рішення з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 р. у справі № 804/6365/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 р. у справі № 826/25908/15 та від 04.09.2018 р. у справі № 823/2042/16. Отже, на момент звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав банком були відсутні правові висновки вищих судових інстанцій, обов`язкових для застосування судами нижчих інстанцій, які перешкоджали розглядати подібні спори саме в порядку адміністративного судочинства, про що, в свою чергу, свідчить також і правова позиція Вищого адміністративного суду України, викладена в ухвалі від 23.03.2017 р. у справі № 826/1709/16. Колегія суддів також бере до уваги, що зміни в юрисдикції цієї категорії спорів були внесені постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі № 823/2042/16, в якій остання відступила від висновків, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що перешкодою для вирішення спору по суті та захисту прав банку була зміна правових позицій щодо юрисдикції спорів у даній категорії справ. Суд апеляційної інстанції також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.03.2020 р. у справі № 826/10808/18, відповідно до яких зміна судової практики щодо юрисдикції справ і закриття провадження у цивільній справі не повинна бути перешкодою для доступу до суду та є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду. Застосовуючи наведені вище положення ЦК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, враховуючи характер спірних правовідносин, керуючись засадами здійснення господарського судочинства, з огляду на дійсне порушення прав та законних інтересів позивача, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску ним строку позовної давності на звернення з даним позовом до суду та необхідність захисту його порушеного права. Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на встановлені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази та вищенаведені вимоги законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення у повному обсязі позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора від 28.05.2013 р. за реєстраційним № 2657403, від 28.05.2013 р. за реєстраційним № 2656572, від 29.05.2013 р. за реєстраційним № 2684553 та від 29.05.2013 р. за реєстраційним № 2683877. За приписами ч. ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У рішенні від 10.02.2010 р. у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційних скаргах та у відзивах на них, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до п. п. 1 - 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та нез`ясування обставин, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2020 р. у справі № 910/8060/19 - скасуванню, з ухваленням нового рішення про повне задоволення позову. При цьому, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" суд апеляційної інстанції визнає необґрунтованою з підстав, викладених у даній постанові, у зв`язку з чим подана відповідачем-3 скарга задоволенню не підлягає. Враховуючи задоволення позову та апеляційної скарги позивача, понесені останнім витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на відповідачів-2 та -3 порівну. При цьому, з огляду на встановлений факт адміністративного припинення Компанії "Юпітер Сервіс" (Jupiter Service LLC) дана особа не бере участі у розподілі судових витрат. Також, у зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг", понесені останнім судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на зазначену особу. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2020 р. у справі № 910/8060/19 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" задовольнити повністю.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Миронюка Тараса Руслановича Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 28.05.2013р. за реєстраційним № 2657403, яким припинено інше речове право (іпотеку) Відкритого акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" на адміністративно-виробничий комплекс, загальною площею 20732,50 кв. м, розташований за адресою: м. Київ, вулиця Куренівська, 2-Б, на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 27.10.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим № 9042.

5. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Миронюка Тараса Руслановича Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 28.05.2013 р. за реєстраційним № 2656572, яким припинено обтяження (заборона на нерухоме майно) нерухомого майна - адміністративно-виробничий комплекс, загальною площею 20732,50 кв. м, розташований за адресою: м. Київ, вулиця Куренівська, 2-Б, на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 27.10.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим № 9042.

6. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Миронюка Тараса Руслановича Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 29.05.2013 р. за реєстраційним № 2684553, яким припинено інше речове право (іпотеку) Відкритого акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" на адміністративно-виробничий комплекс, загальною площею 20732,50 кв. м, розташований за адресою: м. Київ, вулиця Куренівська, 2-Б, на підставі договору наступної іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим № 449.

7. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Миронюка Тараса Руслановича Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 29.05.2013 р. за реєстраційним № 2683877, яким припинено обтяження (заборона на нерухоме майно) нерухомого майна - адміністративно-виробничий комплекс, загальною площею 20732,50 кв. м, розташований за адресою: м. Київ, вулиця Куренівська, 2-Б, на підставі договору іпотеки без оформлення заставної від 27.02.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим № 449.

8. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київ-Одяг" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 2-Б; ідентифікаційний код 01554255) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1; ідентифікаційний код 23697280) 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві),00 грн судового збору за подання позовної заяви та 5763 (п`ять тисяч сімсот шістдесят три),00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

9. Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (01001, м. Київ, провулок Музейний, 2-Д; ідентифікаційний код 43315602) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1; ідентифікаційний код 23697280) 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві),00 грн судового збору за подання позовної заяви та 5763 (п`ять тисяч сімсот шістдесят три),00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

10. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 14.12.2022 р. Головуючий суддя С.І. Буравльов Судді В.В. Шапран В.В. Андрієнко