Постанова 4856 № 600/3759/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/3759/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Брезіна Т.М. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 14 грудня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С. , за участю:секретаря судового засідання: Стаднік Л.В. представника відповідача: Олара В.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, вимог, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі ГУ ДПС у Чернівецькій області, Управління), в якому просила: -визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернівецькій області №0012771304 від 19.09.2019, №0012761304 від 17.09.2019, №0012741304 від 17.09.2019, №0012751304 від 17.09.2019, №0012721304 від 17.09.2019, №0009425407 від 13.02.2020; -визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у Чернівецькій області №1405-54 від 31.03.2020. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року позов задоволено частково: -визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернівецькій області №0012771304 від 19.09.2019. В решті позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, Управління посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. Позивач, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася та уповноваженого представника для участі у справі, до суду не направила. На електронну адресу суду від адвоката Шевченка О.О.-представника ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи, однак остання залишена без розгляду, оскільки не підписана електронним цифровим підписом. Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведено документальну планову перевірку платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, дотримання норм законодавства щодо ввезення, виробництва чи реалізації підакцизних товарів за період з 01.01.2016 по 31.12.2018р, за результатами якої складено акт від 22.08.2019 р. №167/24-13-13-04-18/ НОМЕР_1 . В акті від 22.08.2019 р. №167/24-13-13-04-18/ НОМЕР_1 зафіксовано наступні порушення: -заниження суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2016 р. в сумі 54718,08 грн.; -не нараховано та не утримано військовий збір з оподатковуваного (чистого доходу) за 2016 р. по31.12.2016 р. на загальну суму 4559,83 грн; -донараховано єдиний внесок, який підлягає нарахуванню з чистого оподатковуваного доходу на суму доходу (прибутку) за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р. на загальну суму 66877,65 грн; -порушення, допущені ОСОБА_1 як управителем майна, згідно договору управління майном, внаслідок чого встановлено заниження сум податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету на 4768169 гривень; -завищено суми податку на додану вартість, що підлягають сплаті до державного бюджету за 2018 рік в сумі 199446 грн; -не надано посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документів, що підтверджують показники, відображені такими платниками податків у податковій звітності; -відсутнє ведення книги обліку доходів і витрат, а також невідображення отриманого від здійснення господарської діяльності коштів, зокрема, що надійшли на поточний рахунок, касу, готівкою, суми фактично понесених витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, та суми чистого оподаткованого доходу, що призвело до перекручування даних у податковій декларації; -п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»; -п.п. 2.2 п.п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004; -порушено граничні терміни реєстрації акцизних накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі акцизних накладних. 06.09.2019 позивачем подано заперечення на акт від 22.08.2019 №167/24-13-13-04-18/3248116527. В подальшому, контролюючим органом відносно ОСОБА_1 прийнято наступні рішення: -податкове повідомлення-рішення №0012771304 від 19.09.2019, яким збільшено суму грошових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 5710903,75 грн; -податкове повідомлення-рішення №0012761304 від 17.09.2019, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в сумі 5699,79 грн; -податкове повідомлення-рішення №0012741304 від 17.09.2019, яким застосовано адміністративні штрафні санкції в сумі 510 грн; -податкове повідомлення-рішення №0012751304 від 17.09.2019, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 68397,60 грн; -рішення №0012721304 від 17.09.2019 р. яким нараховано штрафні санкції по єдиному внеску в сумі 20063,30 грн; -рішення №0009425407 від 13.02.2020 р. про нарахування штрафу в сумі 6000 грн та пені по єдиному внеску в сумі 2345 грн; -податкову вимогу №1405-54 від 31.03.2020 р., в якій визначено податковий борг позивача станом на 30.03.2020 р. в сумі 7617041,81 грн. Не погодившись з вказаними рішеннями, позивач звернулася до суду з даним позовом. Приймаючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідачем оскаржується рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.08.2022 в частині що стосується податкового повідомлення-рішення №0012771304 від 19.09.2019, а відтак виходячи із приписів ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів надає правову оцінку судовому рішенню лише в цій частині. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (п.1.1 ст.1 ПК України). За приписами п.180.1 ст.180 ПК України для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є: 1) будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено. Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб`єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 цього Кодексу; 4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи; 5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов`язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном. Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону; 6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 243 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, визначеної пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством; 7) особа, що уповноважена вносити податок з об`єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 8) особа - інвестор (оператор), який веде окремий податковий облік, пов`язаний з виконанням угоди про розподіл продукції. Пунктом 181.1 статті 181 ПК України передбачено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 000 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи. В свою чергу, п. 183.1 ст.183 ПК України визначено, що будь-яка особа, що підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву. Будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування (п. 183.10 ст.183 ПК України). У підпункті "а" пункту 185.1 статті 185 ПК міститься визначення, що об`єктом оподаткування, зокрема, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю. Згідно пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). Так, обставинами, якими відповідач обґрунтовує свою позицію щодо заниження позивачем суми податкового зобов`язання за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 зазначено, що позивач у вказаний період, перебуваючи на загальній системі оподаткування, здійснювала господарські операції, що пов`язані з використанням майна, отриманого нею як управителем майна в довірче управління згідно договору від 14.09.2008. При цьому, перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 не реєструвалась платником податку на додану вартість та відповідно податкові декларації з податку на додану вартість до податкового органу не подавала. Господарські операції, що пов`язані з використанням майна, що отримане за Договором управління майном від 14.09.2008, позивачем в порушення статей 185, 198 ПК України задекларовано в податковій декларації з податку на додану вартість, як фізичною особою-підприємцем. З огляду на зазначене, відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_1 занижено суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету на суму 4760271 грн., у тому числі за 2016 рік - 1225053 грн., за 2017 рік - 1637147 грн., за 2018 рік - 1898071 грн. та донарахував позивачу суму податкового зобов`язання. Отже, податковий орган, взявши відомості задекларовані ОСОБА_1 за період 01.01.2016 по 31.12.2018 року як фізичної особи-підприємця платника ПДВ, продублював ці дані і провів донарахування, ставлячи в порушення позивачу не реєстрацію її ще й платником ПДВ як управителя майна. Тобто, відповідач фактично здійснив повторне нарахування сум податку на додану вартість позивачу як фізичній особі підприємцю, і донарахування задекларованих нею сум вже як фізичній особі - управителю майна. В той же час, як вірно зауважено судом першої інстанції, у податкового органу не було підстав для нарахування суми грошових зобов`язань з податку на додану вартість позивачу як управителю майна, оскільки згідно наказу ГУДФС у Чернівецькій області від 11.07.2019 р. №485 посадових осіб Управління відряджено на проведення планової перевірки ОСОБА_1 як фізичної особи, а тому податковий орган в межах проведеної перевірки не може здійснювати нарахування суми грошових зобов`язань з податку на додану вартість позивачу як управителю майна беручи для донарахування суми, які були задекларовані і відповідно з яких сплачені податки позивачем як ФОП платником ПДВ. При цьому, відповідач в акті перевірки не фіксував порушення позивачем як фізичною особою-підприємцем вимог податкового законодавства зі сплати ПДВ і для формування бази оподаткування з ПДВ позивачу як управителю майна, були взяті відомості про ФОП ОСОБА_1 , що є протиправним і призводить до подвійного нарахування сум податку останній як ФОП, та як управителю майна та до штучного збільшення податкових зобов`язань. Крім того, відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 "Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів" (далі - Порядок №1588) та наказу Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130 "Про затвердження Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість" визначено процедури взяття на облік у контролюючих органах договорів управління майном та реєстрації їх платниками ПДВ. Згідно з п. 1.7 Порядку № 1588 управитель майна - особа (в розумінні підпункту 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 розділу І Податкового кодексу України для цілей оподаткування розділу V Податкового кодексу України, крім осіб, визначених у другому реченні абзацу другого підпункту 5 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України), яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов`язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном. У п. 3.5 розділу ІІI Порядку № 1588 закріплено, що підставою для взяття на облік договору (угоди) є, зокрема, прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію платником ПДВ управителя майна та отримання документів, визначених пунктом 4.7 розділу IV цього Порядку (для договору управління майном). За змістом положень п. 3.6 Порядку № 1588 підставою для взяття на облік договору управління майном є прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію платником ПДВ управителя майна та отримання відповідних документів. Аналіз вищезазначених правових норм дає суду підстави для висновку, що надання особі статусу управителя майна передує прийняття податковим органом рішення про реєстрацію платником ПДВ управителя майна та отримання відповідних документів. Однак, відповідач не надано доказів на підтвердження прийняття такого рішення, а також, що контролюючим органом вимагалися у позивача документив щодо управління майном. Отже, зважаючи на те, що саме податковий орган наділений повноваженнями щодо реєстрації платником ПДВ управителя майна та отримання документів, визначених пунктом 4.7 розділу IV цього Порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме контролюючий орган повинен був здійснити відповідний облік платника податку. За приписами ст. 19-1 п.19-1.1 пп. 19-1.1.7. ПК України та ст.19-3 п.19-3.1 пп. 19-3.1.1. ПК України функціями податкового органу, зокрема, є реєстрування та ведення обліку платників податків, здійснення сервісного обслуговування платників податків. Таким чином, функції податкового органу в цьому питанні направленні на допомогу платнику податків і при виявленні невідповідностей у обліку, відповідач повинен був з`ясувати всі обставини та привести його у відповідність. Слід також зазначити, що ОСОБА_1 , заперечуючи під час перевірки щодо здійснення господарської діяльності як управитель майна, надавала перевіряючим договори оренди нежитлових приміщень від 20.01.2009 р. №1, №2, №3, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме- на нежитлові приміщення: площею 1475 кв.м за адресою АДРЕСА_1 ; площею 111,90 кв.м за адресою АДРЕСА_2 ; площею 69,60 кв.м за адресою АДРЕСА_3 (приміщення АЗС). Натомість, податковий орган не надав вказаним доводам та доказам позивача належної оцінки, а самостійно визначив сферу господарської діяльності позивача та надав формальну перевагу укладеному у 2008 році договору управління майном. Разом з цим, позивачем за перевіряємий 2018 рік подано повідомлення за Формою № 20-ОПП про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність, де у графі "вид права на об`єкт оподаткування", зазначено "довірче управління майном", однак, контролюючий орган не реєстрував останню в податковому органі окремо як управителя майна і не було окремого податкового обліку з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов`язаних з використанням такого майна. ПК України визначає, що особою - управителем майна, є особа, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов`язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном, тоді як позивач не вела такого окремого податкового обліку як особа- управитель майна. Поряд з цим, судом першої інстанції вірно наголошено, що в акті перевірки від 22.08.2019 р. №167/24-13-13-04-18/ НОМЕР_1 не зафіксовано порушень з нарахування та сплати ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем податку на додану вартість, а тому підстав для збільшення грошових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 5710903,75 грн у податкового органу не було. Частиною 1 ст.77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернівецькій області №0012771304 від 19.09.2019. В той же час, надаючи правову оцінку доводам відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів виходить із наступного. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджено матеріалами справи та вбачається із відомостей ЄДРС, ОСОБА_1 13.04.2020 вже зверталася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС у Чернівецькій області, до предмету оскарження якого входила позовна вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернівецькій області №0012771304 від 19.09.2019 (адміністративна справа № 824/493/20-а), однак позовна заява залишена ухвалою від 29.01.2021 без розгляду з підстав невиконання вимог ухвали від 11.01.2021-не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом. Відповідно до судової практики, яка була сформована на момент первинного звернення до суду, строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становив 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, яке оскаржено. Таку правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 2540/2576/18. Тобто, позивач мала обгрунтовані підстави вважати, що строк на оскарження спірного податкового повідомлення-рішення складає 1095 днів, про що свідчила правова позиція Верховного Суду. Однак, 26.11.2020 Верховний Суд у справі № 500/2486/19 відступив від позиції про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в постанові Верховного Суду від 03.04.2020 року у справі № 2540/2576/18 та вказав, що оскаржити податкове повідомлення-рішення можна протягом шести місяців, а після адміністративного оскарження можна оскаржити протягом одного місяця після дня, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження. У справі Bellet v. France, Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, як свідчить позиція Європейського Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби. На переконання колегії суддів, зміна правової позиції, щодо строку оскарження рішень, прийнятих податковим органом не може бути підставою для позбавлення особи права на звернення до суду. Слід також зазначити, що законом не встановлено строку для повторного подання позовної заяви, але виходячи із загальних засад він повинен бути розумним з огляду на сукупність усіх обставин. Так, Верховний Суд у постанові від 13 січня 2022 року у справі №620/3663/20, надаючи правову оцінку поважності причинам пропуску строку на подання процесуального документу зазначив, що сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, тому при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду, яким чином діяла ця особа протягом зазначеного часу. Суди мають враховувати, чи вчинялись особою, яка має намір подати апеляційну скаргу, усіх можливих та залежних від неї дій у розумні строки, без невиправданих зволікань з метою виконання процесуального обов`язку щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень. Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року (справа № 280/4682/19), від 18 червня 2020 року (справа № 400/524/19), від 17 червня 2020 року (справа № 280/4951/19) тощо. Як з`ясовано судом першої інстанції, на момент прийняття Верховним Судом у справі № 500/2486/19 від 26.11.2020 податкові повідомлення-рішення, які є предметом розгляду у цій справі, перебували на оскаржені в судовому порядку до 29.01.2021 (дата ухвали про залишення позову без розгляду). Згідно інформації з діловодства Чернівецького окружного адміністративного суду позивач одержала ухвалу суду від 29.01.2021 у справі № 824/493/20-а 04.02.2021 року. Також, згідно відомостей діловодства Чернівецького окружного адміністративного суду встановлено, що в подальшому ОСОБА_1 вживались заходи для повторного звернення до суду з даним позовом, а саме: 17.06.2021 до суду надійшов вказаний позов (адміністративна справа №600/2707/21-а), який 22.06.2021 залишено без руху, а 15.07.2021 р. повернуто позивачу у зв`язку із не усуненням недоліків позову; 20.07.2021 до суду надійшов вказаний позов (адміністративна справа №600/3344/21-а), який 22.07.2021 залишено без руху, а 06.08.2021 повернуто позивачу, у зв`язку із не усуненням недоліків позову; 10.08.2021 до суду надійшов вказаний позов (адміністративна справа №600/3759/21-а), який 11.08.2021 залишено руху, а 17.08.2021 відкрито провадження в даній справі. З урахуванням наведено, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що позивачем з моменту першого звернення до суду з даним позовом, а також до і після зміни судової практики Верховним Судом у справі № 500/2486/19 від 26.11.2020 вживалися активні дії щодо своєчасного оскарження до суду спірних рішень податкового органу. Варто звернути увагу і на те, що повернення позовної заяви в адміністративних справах №824/296/20-а, № 824/493/20-а, №600/2707/21-а, №600/3344/21-а та про залишення її без розгляду ухвалою суду в адміністративній справі № 824/493/20-а відбулось через технічні недоліки позовної заяви, а не з причин пропуску строку звернення до суду. У постанові Верховного Суду від 26.11.2020 року у справі № 500/2486/19 зауважено на тому, що суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми; зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій; задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики. Отже, виходячи із того, що вперше ОСОБА_1 звернулася до суду до прийняття 26.11.2020 року постанови Верховного Суду, якою змінено правовий підхід до визначення строків звернення до суду за оскарженням податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань, а також враховуючи правові висновки, висловлені в постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 520/3793/19, від 20 серпня 2021 року у справі № 380/10381/20, від 17.02.2022 р. у справі № 640/10118/20, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно поновив позивачу строк звернення до суду. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 21 грудня 2022 року. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.