Постанова 4813 № 522/12204/18

Номер провадження: 22-ц/813/1127/22 Справа № 522/12204/18 Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.12.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., за участю секретаря Хухрова С.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні, без участі учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Бондара В.Я., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», в особі Державного реєстратора Мельник Тетяни Іванівни, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа Банк», яке на теперішній час має назву АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СЕНС БАНК» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання дій протиправними, скасування запису про право власності, поновлення права власності на житлову квартиру, встановив: 11.07.2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до Комунального підприємства (далі - КП) «Реєстрація нерухомості та бізнесу», в особі державного реєстратора Мельник Т.І., Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа Банк», яке на теперішній час має назву Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ « СЕНС БАНК») та просили: - визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 41739897 від 22.06.2018, прийняти державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу», стосовно об`єкта нерухомого майна: житлової квартири, що розташована в АДРЕСА_1 ; - визнати протиправним дії ПАТ «Укрсоцбанк» щодо проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно квартири АДРЕСА_2 ; - скасувати запис про право власності №26744933 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який був внесений на підставі рішення державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» від 22.06.2018 року №41739897 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «Укрсоцбанк»; - поновити право власності на житлову квартиру по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 у розмірі 2/3; - поновити право власності на житлову квартиру по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 у розмірі 1/3. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі посилались на те, що дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк» неправомірні, оскільки прийняті всупереч ч.1 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Вказали, що банком не було дотримано процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, адже позивачами не було отримано вимоги банку. 24.03.2018 року до суду надійшов відзив АТ «Укрсоцбанк» на позов, згідно якого вказане АТ просило відмовити у задоволенні позову, з посиланням на те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не застосовується в даному випадку, адже примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не відбулося, виконавчих написів не вчинено, рішення суду відсутнє. Право власності реєструвалося за згодою позивачів, висловленої в Іпотечному договорі. Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених законодавством, заборонена. Позивачем не наведено та не надано доказів наявності підстав для відмови в проведенні відповідачем державної реєстрації. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2019 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу», в особі державного реєстратора Мельник Т.І., ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання дій протиправними, скасування запису про право власності, поновлення права власності на житлову квартиру було залишено без задоволення (т.1, а.с.118-122). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.06.2019 року, та постановлення нового - прозадоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (т.1, а.с.134-139). Вирішуючи питання про слухання справи у спрощеному позовному провадженні, у відсутності учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи належним чином сповіщені про час і місце судового засідання, в тому числі - через своїх представників: адвокатів Гусельщикової М.А. і Борщенка К.Ю. (т.2, а.с. 155-157). Позивач ОСОБА_2 також вважається належним чином повідомленою про час і місце судового засідання, оскільки зареєстрована за однією адресою з іншим позивачем - ОСОБА_1 , в АДРЕСА_1 , та має з нею одну електронну адресу (т.1, а.с.134, 213). Крім того, враховуючи, що позивач ОСОБА_2 неодноразово належним чином повідомлялась судом апеляційної інстанції про розгляд справи в Одеському апеляційному суді (т.1, а.с.163, 165, 201, 209, 246, т.2, а.с. 1, 47, 81, 109), проте до суду жодного разу не з`явилась, вона вважається належним чином повідомленою про час і місце судового засідання. При цьому колегія суддів зазначає, щов своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. В подальшому поштова кореспонденція, яка відправлялась на адресу реєстрації позивача ОСОБА_2 , поверталась до суду з відміткою, що адресат відсутній за вказаною адресою, що у відповідності до ч.1 ст. 131 ЦПК України також вважається його належним чином сповіщенням. Що стосується її представника ОСОБА_3 , то колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що станом на 07.12.2022 року він представляє інтереси ОСОБА_2 , а та довіреність, яка мається в матеріалах справи, то строк її дії закінчився 06 липня 2021 року (т.1, а.с.47-48). Таким чином, враховуючи, що жоден із учасників даної цивільної справи не надав суду заяви про бажання прийняти участь у справі особисто, та відкладення у зв`язку з цим судового розгляду, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності її учасників, на підставі наявних у справі доказів. У зв`язку з вищевикладеним та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, а тому дана постанова прийнята 07.12.2022 року, а датована 19.12.2022 року. Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше 3-х років (т.1, а.с. 159), колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи. Слід також зазначити, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.12.2020 року була проведена заміна ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Альфа Банк» і розгляд справи було відкладено на 24.03.2021 року, на 12.00 год. (т.2, а.с.38-40), про що учасники справи були належним чином повідомленими (т.2, а.с.44-51). На даний час АТ «Альфа Банк» перейменовано в АТ «СЕНС БАНК» (т.2, а.с.163-165). Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №2008/25-100-225, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 45 000 доларів США зі сплатою 16% річних та комісій, в розмірі та в порядку, на умовах визначених цим договором (т.1, а.с.11-14). З матеріалів справи також вбачається, що кв. АДРЕСА_2 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про право власності на житло від 01.02.1994 року (т.1, а.с.23). В подальшому, позивач ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 12.02.2003 року, у спадок після смерті ОСОБА_5 , на 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 (т.1, а.с.25, 26). Таким чином, позивач ОСОБА_1 була власником 1\3, а ОСОБА_2 - 2/3 часток квартири АДРЕСА_2 . В забезпечення виконання зобов`язання позичальником за вищевказаним договором кредиту, між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» з однієї сторони та ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 з іншої сторони, 09.10.2008 року було укладено іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 22196 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е. (далі Іпотечний договір) (т.1, а.с.18-22). Згідно інформаційної довідки №128867746 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 41739897 від 22.06.2018 року, здійсненого ОСОБА_6 , 19.06.2018 року було зареєстроване за ПАТ «Укрсоцбанк» (т.1, а.с.31-35). Підставою виникнення права власності вказано: іпотечний договір, серія та номер 2219, виданий 09.10.2008 року, видавник: приватний нотаріус Чапський А.Е.; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, серія та номер: 1125, виданий 16.04.2018, видавник: ПАТ «Укрсоцбанк»; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: 1400039463999, виданий 16.04.2018 року, видавник: Укрпошта; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: 1400039464006, виданий 16.04.2018 року. Видавник: Укрпошта; договір про внесення змін №1, серія та номер: 107, виданий 19.02.2010 року, видавник: приватний нотаріус Чапський А.Е. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За змістом ч.1 ст. 33, ч.ч.1, 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку») у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону. Так, п. 4.5 Іпотечного договору обумовлені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема пунктом 4.5.3 визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки можливе шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Слід зазначити, що станом на час укладення між позивачем та АКБ СР «Укрсоцбанк» іпотечного договору від 13.09.2006 року ч.1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» діяла в наступній редакції: «Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки». Таким чином, сторони договору іпотеки погодили, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому ст. 37 Законом України «Про іпотеку». Згідно ч. 4 ст. 18 Закону України (в редакції на час державної реєстрації) «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягали виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. За змістом п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25 грудня 2015 р. № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Укрсоцбанк» направляв позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 16.04.2018 року повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, про що свідчать дані повідомлення та квитанції, списки відправлень (т.1, а.с.71-77). З відстеження доставлення листів на офіційному веб-сайті Укрпошти за номерами накладних відправлень вбачається, що відправлення №1400039454006 ( ОСОБА_1 ) вручено 27.04.2018 року, а відправлення №1400039463999 не було вручено та повернулося за зворотною адресою з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с.78). Тобто суд першої інстанції обгрунтовано встановив, з чим погоджується колегія суддів, що іпотекодержателем, в даному випадку ПАТ «Укрсоцбанк», у повному обсязі були виконані вимоги законодавства щодо попередження іпотекодавця про наміри перереєструвати право власності на іпотечне майно, а державний реєстратор не мав підстав для відмови у проведенні державної реєстрації права власності, у зв`язку з поданням вичерпним та необхідним пакетом документів, а тому посилання позивачів на те, що вони не отримували вимогу банку є такими, що не відповідають матеріалам справи. Також безпідставними є доводи заявника апеляційної скарги про те, що судом не було враховано Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», з огляду на наступне. Так, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з п. 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Проте, суд першої інстанції правильно зазначив, що звернення стягнення на квартиру ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як предмету іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем, здійснено не у примусовому порядку, оскільки позивачі надали іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Тобто, реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» здійснена за згодою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що висловлена у пункті 4.5.3 Іпотечного договору, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягав застосуванню до спірних правовідносин. Таких правових позицій дотримується Верховний Суд, які викладені в його постанові, у справі № 645/5280/16-ц від 13.06.2018 року. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти ухваленого судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19.12.2022 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк Т.В. Цюра