Постанова 4875 № 922/318/15

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2022 року м. Харків Справа № 922/318/15 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В.О. за участі секретаря судового засідання Андерс О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" (вх. №332 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.01.2022 у справі №922/318/15 (прийняту у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Міньковським С.В., ухвала підписана 18.01.2022) за результатами розгляду заяви кредитора ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину (вх. № 31811) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Даніка", м.Харків, до Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "Даніка", м.Харків, про визнання банкрутом, ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року до Господарського суду Харківської області в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Даніка" надійшла заява ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину (вх. №31811), в якій кредитор просить суд: визнати недійсним договір поруки від 04.09.2013, укладений між ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" та ТОВ - фірма "Даніка" на забезпечення виконання ТОВ СП "Соллі-Плюс" його зобов`язань перед ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал"; виключити ТОВ "ФК "Стандарт Кепітал" з реєстру вимог кредиторів ТОВ - фірма "Даніка" на загальну суму 3 001 218,00 грн, з яких: 1218,00 грн - витрати зі сплати судового збору (1 черга), 3 000 000,00 грн - основний борг (4 черга). Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.01.2022 заяву кредитора ОСОБА_1 (вх. № 31811) про визнання недійсним договору поруки від 04.09.2013 задоволено частково. Визнано недійсним договір поруки від 04.09.2013, укладений між ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" та ТОВ - фірма "Даніка". В решті вимог відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що оспорюваний договір поруки від 04.09.2013 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними, а був укладений для створення штучної заборгованості боржника перед ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" на суму 3 000 000,00 грн шляхом доведення до неплатоспроможності боржника і подальшого отримання ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" контролю над процедурою банкрутства ТОВ - фірма «Даніка» через збільшення у боржника кредиторської заборгованості, та прийняття «необхідних» рішень комітетом кредиторів, оскільки єдиним конкурсним кредитором у процедурі банкрутства боржника, який входить до складу комітеті кредиторів, є ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал", про що свідчить рішення загальних зборів кредиторів ТОВ - фірма «Даніка» від 23.07.2015 протокол №

1. Виходячи з вищенаведеного суд зробив висновок, що оспорюваний договір поруки від 04.09.2013, з обох сторін і ТОВ - фірма «Даніка» і ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" був фіктивним, оскільки був вчинений сторонами лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний боржником. Прямим умислом з обох сторін за вказаним договором було створення умов не для задоволення вимог кредитора ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" за договором поруки, а створення фінансової неплатоспроможності у боржника, введення до складу кредиторів боржника ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" і подальше отримання кредитором ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" контролю над процедурою банкрутства ТОВ - фірма «Даніка». Щодо виключення ТОВ "ФК "Стандарт Кепітал" з реєстру вимог кредиторів ТОВ - фірма "Даніка" на загальну суму 3 001 218,00 грн, то, як зазначено судом, на момент розгляду заяви кредитора про визнання правочину недійсним є судові рішення, які набрали законної сили, а саме: ухвала Господарського суду Харківської області від 28.04.2015, якою визнані вимоги ТОВ "ФК "Стандарт Кепітал" на суму 3 000 000,00 грн та 1218,00 грн судового збору, а також ухвала суду від 15.07.2015 про включення до реєстру вимог кредиторів, зокрема і ТОВ "ФК "Стандарт Кепітал" в сумі 3 001 218,00 грн, в зв`язку з чим суд не знайшов підстав для задоволення заяви кредитора ОСОБА_1 в цій частині. Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" з ухвалою суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.01.2022 у справі №922/318/15 в частині визнання недійсним договору поруки від 04.09.2013, укладеного між ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" та ТОВ - фірма "Даніка", та ухвалити нове рішення в цій частині, яким у задоволені заяви відмовити. Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції незаконно розглянув заяву ОСОБА_1 не в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, тоді як порядок розгляду спорів про визнання таких правочинів недійсними встановлений статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства. Зазначає, що господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. В порушення зазначеної норми, суд першої інстанції за результатом розгляду позовної заяви ОСОБА_1 прийняв ухвалу замість рішення. Посилається на те, що на виконання вимог ухвали суду від 16.11.2021 від представника ТОВ - фірма "Даніка" Пулькіна Ю.П. 14.12.2021 надійшли обґрунтування доводів щодо застосування позовної давності до вимог про визнання недійсним договору поруки від 04.09.2013. Судом не прийнято до уваги, що ліквідатор ТОВ - фірма "Даніка" Бондаренко В.А. не заперечував проти участі у справі представника ТОВ - фірма "Даніка" Пулькіна В.А. та підтримував позицію Пулькіна В.А. , яка висловлювалась під час розгляду справи ОСОБА_1 , в тому числі й щодо застосування строку позовної давності до вимог, які заявлені ОСОБА_1 . Оскільки ліквідатор ТОВ - фірма "Даніка" підтримав заяву про застосування строку позовної давності, суд повинен був вирішити питання про обґрунтованість або необґрунтованість цієї заяви, та з урахуванням цього прийняти відповідне судове рішення. Вказує, що ОСОБА_1 порушені встановлені законом строки позовної давності. Однак, суд першої інстанції не застосував позовну давність до вимог ОСОБА_1 . Звертає увагу на те, що якщо суд й встановив перевищення Куценко О.В. повноважень, у такому випадку таке перевищення не тягне автоматичної недійсності правочину, оскільки підлягає застосуванню спеціальна норма ст.241 ЦК України, якою унормовано вчинення правочинів з перевищенням повноважень. Вважає, що судом неповно встановлено обставини справи, порушено норми матеріального права про позовну давність та про дійсність правочинів. Суд не мав права просто "забракувати" довіреність, а мусив визнати таку довіреність недійсною, а це можливо тільки у позовному провадженні і тільки на підставі заявленого позову. Також посилається на те, що як вбачається з заяви ОСОБА_1 , в якості підстави визнання договору поруки від 04.09.2013 зазначено лише ч.2 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, інші підстави для визнання зазначеного правочину недійсним заява не містить. Таким чином, при зверненні до суду заявник (позивач) має обґрунтувати порушення або оспорювання саме своїх прав і охоронюваних законом інтересів. ОСОБА_1 в заяві не наводить обґрунтування в чому ж саме порушені його права правочином, який він просить визнати недійсними, не наводить, яка шкода укладеним правочином завдана кредиторам, в тому числі ОСОБА_1 . Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Як вбачається з тексту заяви ОСОБА_1 та тексту оскаржуваної ухвали від 13.01.2022, фактично суд вийшов за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обрав правову підставу позову. Зазначає, що після укладення договору поруки від 04.09.2013 було проведено декілька загальних зборів ТОВ - фірма "Даніка", в тому числі 04.12.2014, протокол від 04.12.2014, яким загальні збори затвердили звіт Куценко О.В. ТОВ - фірма "Даніка" про фінансово-господарську діяльність товариства за ІІ, ІІІ квартали 2014 року. Тому проведення після 04.09.2013 - дати укладення договору поруки, загальних зборів засновників та схвалень звітів директора ТОВ - фірма "Даніка", є схваленням цього правочину. Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від його імені представником із перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. 07.12.2022 до суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що договір про надання правової допомоги між ОСОБА_1 та адвокатом Оганезовим О.А. був укладений лише 28.11.2022, а матеріали даної справи були відкриті для адвоката, як представника ОСОБА_1 , лише 06.12.2022, тому у представника не було змоги надати відзив у строк відповідно до ухвали суду. Просить залишити ухвалу господарського суду від 13.01.2022 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ч.1 ст.263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Статтею 118 ГПК України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія "Стандарт Кепітал " (вх. №332 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.01.2022 у справі №922/318/15. Призначено справу до розгляду на "24" березня 2022р. Встановлено учасникам справи строк до 12.03.2022 для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами їх надсилання учасникам справи. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в зв`язку з чим судові засідання, призначені на період починаючи з 24.02.2022 (в тому числі, і в даній справі - на 24.03.2022), не відбулися. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022, з огляду на необхідність розгляду апеляційної скарги впродовж розумних строків, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" (вх. №332 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.01.2022 у справі №922/318/15 відбудеться "09" листопада 2022 р. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано лише 07.12.2022. Останній просить поновити строк на подання відзиву, посилаючись на те, що договір про надання правової допомоги з адвокатом було укладено лише 28.11.2022, однак наведене не є поважною причиною пропуску строку, встановленого судом, оскільки дана справа розглядається судом апеляційної інстанції тривалий час, а тому кредитор не був позбавлений можливості укласти договір з адвокатом раніше, в зв`язку з чим у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на апеляційну скаргу слід відмовити. З огляду на обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 і від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 16.11.2022 № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", справа розглядається у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав. Учасники провадження у справі у судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, місце і час розгляду справи. Ухвала суду від 09.11.2022 про відкладення розгляду справи на 07 грудня 2022 року на 12:30 год. була направлена всім учасникам справи 15.11.2022. ТОВ "Факторінгова компанія "Стандарт Кепітал" ухвалу суду від 09.11.2022 було надіслано в його електронний кабінет 15.11.2022, що підтверджується довідкою Східного апеляційного господарського суду про доставку електронного листа. Копії ухвал суду, направлені на адреси: арбітражного керуючого Бондаренка В.А., ТОВ "Факторінгова компанія "Стандарт Кепітал", ТОВ - фірма "Даніка", ТОВ "Авто.Інформ" повернулись до суду з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою". ОСОБА_1 та АТ "МТБ Банк" копію ухвали суду від 09.11.2022 отримали 25.11.2022, що підтверджується поштовими повідомленнями, які повернулись на адресу суду. Пунктом 4 ч.6 ст.242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Статтею 232 ГПК України унормовано види судових рішень. Згідно положень частини першої даної статті судовими рішеннями є ухвали, рішення, постанови, судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (ч.2 ст.232 ГПК України). Зважаючи на наведені норми закону, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. За таких обставин арбітражний керуючий Бондаренко В.А., ТОВ "Факторінгова компанія "Стандарт Кепітал", ТОВ - фірма "Даніка", ТОВ "Авто.Інформ" вважаються належно повідомленими про дату та час судового засідання. Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.01.2015 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ - фірма "Даніка", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Бондаренка В.А., оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про порушення справи про банкрутство ТОВ - фірма "Даніка". Ухвалою суду від 15.07.2015 у попередньому засіданні затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ - фірма "Даніка". Ухвалою суду від 30.07.2015 припинено процедуру розпорядження майном ТОВ - фірма "Даніка" та повноваження розпорядника майна, введено у відношенні ТОВ - фірма "Даніка" процедуру санації, встановлено строк виконання процедури санації до 30.01.2016, призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Бондаренко В.А. Постановою Господарського суду Харківської області від 18.07.2016 припинено процедуру санації ТОВ - фірма "Даніка" та повноваження керуючого санацією. Визнано ТОВ - фірма "Даніка" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Бондаренка В.А. Ухвалою суду від 16.03.2017 визнано грошові вимоги ОСОБА_1 в сумі 60120,00 грн, які підлягають погашенню у 6 чергу в ліквідаційній процедурі. 28.12.2019 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину (вх. №31811), в якій кредитор просить суд: 1) визнати недійсним договір поруки від 04.09.2013, укладений між ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" та ТОВ - фірма "Даніка" на забезпечення виконання ТОВ СП "Соллі-Плюс" його зобов`язань перед ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал"; 2) виключити ТОВ "ФК "Стандарт Кепітал" з реєстру вимог кредиторів ТОВ - фірма "Даніка" на загальну суму 3 001 218,00 грн, з яких: 1218,00 грн. - витрати зі сплати судового збору (1 черга), 3 000 000,00 грн - основний борг (4 черга). В обґрунтування заяви посилається на те, що боржник взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, а також на те, що боржник уклав договір із заінтересованою особою (ч.2 ст.42 КУзПБ). Крім того, зазначає, що даний договір не відповідає приписам ст. 215 та ст. 203 ЦК України. Зазначає, що 11.02.2013 Господарським судом Харківської області було прийнято до розгляду заяву ТОВ - фірма "Даніка" про її банкрутство у справі №922/569/13. Ухвалою суду від 19.02.2013 порушено провадження у справі №922/569/13 про банкрутство ТОВ - фірма "Даніка", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Саутенка С.О. Ухвалою від 17.04.2013 задоволено клопотання арбітражного керуючого Саутенко С.О. про дострокове припинення його обов`язків розпорядника майна банкрута, звільнено арбітражного керуючого Саутенко С.О. від виконання обов`язків розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Даніка", призначено розпорядником майна боржника - арбітражного керуючого Капустіна Володимира Володимировича. Ухвалою суду від 15.04.2014, яка набрала законної сили, припинено провадження у справі №922/569/13 про банкрутство ТОФ - фірма "Даніка" на підставі п. 8 та п. 11 ст. 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції після 19.01.2013), оскільки після офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство не висунуто вимог до боржника, та господарським судом не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника. 04.09.2013 (до припинення провадження у справі №922/569/13) між ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" в особі директора Капустіна В.В. (який в цей час був розпорядником майна ТОВ -фірма "Даніка" у справі №922/569/13) та ТОВ - фірма "Даніка" в особі директора Куценко О.В. укладається договір поруки, відповідно до п. 1.1. якого, ТОВ - фірма "Даніка" поручається перед кредитором (ТОВ "ФК "Стандарт Кепітал") за виконання ТОВ Спільне підприємство "Соллі-Плюс" (боржник) його зобов`язань перед кредитором і зобов`язується солідарно відповідати перед кредитором за порушення зобов`язань боржником. Відповідно до п.1.2. договору поруки від 04.09.2013 зобов`язанням, що є предметом поруки за цим договором (основне зобов`язання), є обов`язок боржника (ТОВ СП "Соллі-Плюс") сплатити грошові кошти кредитору, згідно з умовами договору про надання відновлювальної лінії №860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 з усіма додатками та додатковими угодами до нього (укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ТОВ СП "Соллі-Плюс"). 28.01.2015 порушено провадження у другій процедурі банкрутства ТОВ - фірма "Даніка" у справі №922/318/15 та 15.07.2015 до реєстру кредиторів включено вимоги ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" на суму 3 000 000,00 грн та 1218,00 грн судового збору. Кредитор ОСОБА_1 в своїй заяві зазначає, що господарський суд, приймаючи рішення від 15.07.2015 про включення ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" до реєстру вимог кредиторів ТОФ - фірма "Даніка" у справі №922/318/15 не встановив наявність мирової угоди від 02.10.2014, укладеної, зокрема, між ТОВ "ФК "Стандарт Кепітал" та ТОВ СП "Соллі-Плюс" (боржник за договором поруки), яку було затверджено ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.10.2014 у справі №Б-50/275-10 про банкрутство ТОВ СП "Соллі-Плюс", яка набрала законної сили. 05.02.2020 від представника банкрута Пулькіна Ю.П. надійшла заява про застосування позовної давнини, в якій останній просить суд відмовити у задоволенні заяви, в зв`язку з пропуском строку позовної давнини. Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного. Відповідно до положень ч.6 ст.12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Згідно з ч.9 ст. 30 ГПК України справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника. Отже особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів (постанова Верховного Суду у справі за № 910/10829/17 від 20.02.2018). Ухвала суду в частині відмови у задоволенні заяви щодо виключення ТОВ "ФК "Стандарт Кепітал" з реєстру вимог кредиторів ТОВ - фірма "Даніка" на загальну суму 3 001 218,00 грн, з яких: 1218,00 грн - витрати зі сплати судового збору (1 черга), 3 000 000,00 грн - основний борг (4 черга), не оскаржується, та відповідно до положень ст.269 ГПК України не переглядається судом апеляційної інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції повинен був розглянути заяву ОСОБА_1 згідно положень ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, та за результатами розгляду прийняти рішення, а не ухвалу. 18.10.2018 прийнятий новий Кодекс України з процедур банкрутства (надалі КУзПБ), який почав діяти з 21.10.2019. Відповідно до ч.4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ухвалою суду від 31.10.2019 судом здійснено перехід на нові норми Кодексу України з процедур банкрутства, тому подальший розгляд справи здійснюється з врахуванням норм нового Кодексу. За приписами ч.1 ст.3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно ч.3 наведеної статті, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Разом з тим, оскільки пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ урегульовано лише фактично подальший розгляд справ про банкрутство, відповідні приписи за своєю галузевою приналежністю є нормою процесуального права, яка не стосується жодним чином норм матеріального права, що містяться у цьому нормативно-правовому акті. Як вже було зазначено вище, до суду з заявою про визнання договору поруки від 04.09.2013 звернувся кредитор ОСОБА_1 , який посилаючись на частину 2 ст. 42 КУзПБ, статті 203, 215 ЦК України, зазначив, що боржник взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, а також, що боржник уклав договір із заінтересованою особою. Відповідно до ч.2 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав, зокрема: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою. Згідно з ч.4 ст. 42 КУзПБ за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу. При застосуванні ст.42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі, суть якого полягає в тому, що новий закон регулює правовідносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тобто, до події, факту застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце. На підтвердження такого розуміння застосування ст.42 КУзПБ свідчить також усталений в судовій практиці підхід щодо застосування норм закону під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Зазначений підхід підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18, від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19. Тобто, підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019. Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. Отже, до правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство, що регулює визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника. Відповідно до ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Статтею 7 КУзПБ визначено порядок вирішення спорів у справі про банкрутство. За приписами статті 9 зазначеного Кодексу, за результатом розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, суд виносить ухвали. За таких обставин, наведені посилання апелянта є необґрунтованими. Стосовно посилання апелянта на те, що після укладення договору поруки від 04.09.2013 було проведено декілька загальних зборів ТОВ - фірма "Даніка" та схвалено звіти директора ТОВ - фірма "Даніка", отже було схвалено цій правочин, що унеможливлює визнання такого правочину недійсним, а також якщо суд й встановив перевищення Куценко О.В. повноважень, у такому випадку таке перевищення не тягне автоматичної недійсності правочину, оскільки підлягає застосуванню спеціальна норма ст.241 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, договір поруки між ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" та ТОВ - фірма "Даніка" було укладено 04.09.2013. З боку ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" договір було підписано директором Капустіним В.В., який був одночасно розпорядником майна ТОВ - фірма "Даніка" (справа №922/569/13 відкрита 19.02.2013, припинено провадження 15.04.2014). З боку ТОВ - фірма "Даніка" договір підписано директором Куценко О.В. Згідно з ч.3, 4 ст.97 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній на момент укладення договору поруки) під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено), обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство. Під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний додержуватися вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" щодо обмеження використання своїх повноважень з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, одержання дарунків (пожертв). Відповідно до ст.99 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під час здійснення своїх повноважень арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є незалежним. Вказане, кореспондується зі статтями 12, 13 КУзПБ. Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, фактично арбітражний керуючий Капустін В.В. зловживав своїм правом при здійсненні повноважень розпорядника майна з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки. Тобто, будучи уповноваженою особою, суб`єктом незалежної професійної діяльності - розпорядником майна, маючи відповідно суб`єктивне право, визначене Законом про банкрутство в редакції, що діяла до 21.10.2019, і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки при укладенні договору поруки від 04.09.2013, якій був укладений між ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал", в який Капустин В.В. був директором, та ТОВ - фірма "Даніка", в якій останній на час укладення договору виконував обов`язки розпорядника майна, нехтуючи приписами ч.8 ст.22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутам" в редакції від 19.01.2013 (письмове погодження правочину), заподіяв певної шкоди боржнику ТОВ - фірма "Даніка", наслідком якої стало подальше збільшення суми кредиторської заборгованості у боржника, зменшення платоспроможності боржника, і, як наслідок, подальше неможливість боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур банкрутства. Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19). Також як встановлено судом, ліквідатором в межах справи про банкрутство ТОВ - фірма "Даніка" (справа №922/569/13) у боржника виявлено активи, зокрема основні засоби: нежитлові приміщення загальною площею 1691,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , які перебувають в іпотеці у ПАТ "Марфін банк" та інші основні засоби на незначну суму, грошові кошти в сумі 96 тис.грн, дебіторську заборгованість в розмірі 927256,61 грн та запаси балансовою вартістю 1 млн.грн. Разом з тим, як правильно зазначено місцевим господарським судом, на момент укладання договору поруки від 04.09.2013 боржник не мав достатньо активів для погашення солідарного зобов`язання перед ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал", сам боржник за договором поруки, ТОВ СП "Соллі Плюс" на той час перебував у процедурі банкрутства (справа №Б-50/275-10), а отже директор ТОВ - фірма "Даніка" Куценко О.В. повинна була усвідомлювати те, що виконання боржником ТОВ СП "Соллі Плюс" своїх обов`язків за кредитними зобов`язаннями є сумнівним. Відповідно до статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Поручитель, директор ТОВ - фірма "Даніка" Куценко О.В. , укладаючи договір поруки з ТОВ "Факторінгова компанія "Стандар Кепітал", не могла не розуміти, що у випадку невиконання боржником зобов`язання, саме боржнику доведеться виконувати зобов`язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору), яке у боржника ТОВ - фірма "Даніка" на суму поруки у розмірі 3 000 000,00 грн, було відсутнє. Як правильно виснував суд першої інстанції, поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником (основним боржником) свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, і як наслідок його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він в подальшому ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Згідно зі ст. 203 ЦК України однією із вимог, додержання якої є необхідним для дійсності правочину, - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. А недотримання цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним в силу ст. 215 ЦК України. Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя. За приписами ст.97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. На час укладання договору поруки 04.09.2013 був чинний Закон України "Про господарські товариства" в редакції від 18.05.2013, який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов`язки їх учасників та засновників. Відповідно до ст.58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Згідно зі ст.62 Закону України "Про господарські товариства" у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. За змістом п.і) ст.41 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Відповідно до п.п. 12 п.13.5 ст.13 Статуту ТОВ - фірма "Даніка" станом на 03.09.2012 до компетенції загальних зборів учасників товариства (або учасника) належить надання згоди на укладання директором кредитних договорів, а також договорів щодо надання порук, гарантій та поручительств. Пунктом 14.8 Статуту ТОВ - фірма "Даніка" передбачено, що директор має право укладати кредитні договори, а також договори щодо надання порук, гарантій та поручительств лише за попередньою згодою загальних зборів учасників товариства. Згідно з п.13.09 Статуту ТОВ - фірма "Даніка" загальні збори скликаються по мірі необхідності шляхом повідомлення кожного з учасників товариства. За змістом п.13.11 Статуту ТОВ - фірма "Даніка" позачергові загальні збори учасників скликаються відповідно до чинного законодавства України. Загальні збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу (п.13.12 Статуту ТОВ - фірма "Даніка"). Докази надання згоди на укладання спірного договору поруки учасниками справи в матеріалах справи відсутні. Розмір статутного (складеного) капіталу ТОВ - фірма - "Даніка" на час укладання договору поруки становив 660 000,00 грн. При цьому, 04.09.2013 між ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" в особі директора Капустіна В.В. та ТОВ - фірма "Даніка" в особі директора Куценко О.В. укладається договір поруки, відповідно до п.1.1. якого, ТОВ - фірма "Даніка" поручається перед кредитором за виконання ТОВ Спільне підприємство "Соллі-Плюс" (боржник) його зобов`язань перед кредитором і сам зобов`язується солідарно відповідати перед кредитором за порушення зобов`язань боржником. Відповідно до п.1.2. договору поруки від 04.09.2013 зобов`язання, що є предметом поруки за цим договором (основне зобов`язання), є обов`язок боржника (ТОВ СП "Соллі-Плюс") сплатити грошові кошти кредитору, згідно з умовами договору про надання відновлювальної лінії №860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 з усіма додатками та додатковими угодами до нього (укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ТОВ СП "Соллі-Плюс"). Обсяг відповідальності ТОВ - фірма "Даніка", відповідно до приписів п.1.5. договору поруки складає 3 000 000,00 грн. Тобто, як правильно зазначено судом першої інстанції, директор ТОВ - фірма "Даніка" Куценко О.В. не мала повноважень на підписання даного договору поруки без наявності згоди загальних зборів учасників товариства, в зв`язку з чим договір поруки від 04.09.2013 укладений з порушенням приписів ч. 3 ст. 92 ЦК України, п. "і" ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" в редакції, що діяла на момент укладання договору та приписів п.п.12 п. 13.5 та п. 14.8 Статуту ТОВ - фірма "Даніка". За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що оспорюваний договір поруки від 04.09.2013 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними, а був укладений для створення штучної заборгованості боржника перед ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" на суму 3 000 000,00 грн шляхом доведення до неплатоспроможності боржника і подальшого отримання ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" контролю над процедурою банкрутства ТОВ - фірма "Даніка" через збільшення у боржника кредиторської заборгованості, та прийняття "необхідних" рішень комітетом кредиторів, оскільки єдиним конкурсним кредитором у процедурі банкрутства боржника, який входить до складу комітету кредиторів є ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал", про що свідчить рішення загальних зборів кредиторів ТОВ - фірма "Даніка" від 23.07.2015 протокол №

1. Оспорюваний договір поруки від 04.09.2013 був фіктивним, оскільки був вчинений сторонами лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний боржником. Прямим умислом з обох сторін за вказаним договором було створення умов не для задоволення вимог кредитора ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" за договором поруки, а створення фінансової неплатоспроможності у боржника, введення до складу кредиторів боржника ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" і подальше отримання кредитором ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" контролю над процедурою банкрутства ТОВ - фірма "Даніка". Скаржник посилається на те, що загальними зборами 04.12.2014 було схвалено звіти директора ТОВ - фірма "Даніка", що є схваленням цього правочину. Як вбачається з протоколу загальних зборів ТОВ - фірма "Даніка" від 04.12.2014, на порядок денний було винесено наступні питання: 1) Заслуховування звіту директора ТОВ - фірма "Даніка" про фінансово-господарську діяльність товариства за ІІ, ІІІ квартали 2014 року; 2) Обговорення та вирішення питання щодо подання заяви про порушення справи про банкрутство у зв`язку із кризовою ситуацією, яка склалася на ТОВ - фірма "Даніка". Таким чином, питання щодо схвалення будь-яких правочинів загальними зборами не вирішувалось та до порядку денного не вносилось. Щодо посилання апелянта на те, що від представника ТОВ - фірма "Даніка" Пулькіна Ю.П. 14.12.2021 надійшли обґрунтування доводів щодо застосування позовної давності до вимог про визнання недійсним договору поруки від 04.09.2013, і ліквідатор ТОВ - фірма "Даніка" усно підтримав заяву про застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне. КУзПБ в редакції від 21.10.2019 спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду із заявою про визнання недійсними угод боржника) не встановлено, тому до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності. Відповідно до норм ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Нормами ст. 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Отже, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. Разом з тим, позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору. При цьому, згідно з приписами ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Як свідчать матеріали справи, представник ТОВ - фірма "Даніка" Пулькін Ю.П. діє на підставі довіреності від 05.07.2016, виданої ТОВ - фірма "Даніка" в особі директора Куценко Ольги Володимирівни. Однак, 30.07.2015 судом введено процедуру санації у відношенні ТОВ - фірма "Даніка". Відповідно до ч.4 ст.28 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з моменту винесення ухвали про введення процедури санації: керівник боржника звільняється з посади у порядку, визначеному законодавством; управління боржником переходить до керуючого санацією; зупиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи щодо управління та розпорядження майном боржника, повноваження органів управління передаються керуючому санацією, за винятком повноважень, передбачених планом санації. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про введення процедури санації та призначення керуючого санацією зобов`язані здійснити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, його печаток, штампів, матеріальних та інших цінностей. Саме це і було зазначено в ухвалі суду від 30.07.2015. Ухвала суду не оскаржувалась і набрала законної сили. Набрання рішенням суду законної сили означає, що воно набуває властивостей: обов`язковості, винятковості, виконуваності і преюдиціальності. Це означає, що рішення (ухвала) суду повинно виконуватися всіма сторонами та учасниками провадження. Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, на момент видачі довіреності від 05.07.2016 (майже через рік після введення процедури санації) директор Куценко Ольга Володимирівна не мала повноважень ані директора, ані повноважень на видачу будь-яких довіреностей. Крім того, 18.07.2016 ТОВ - фірма "Даніка" було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Бондаренко В.А. Згідно зі ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута. Отже, повноваження перейшли до ліквідатора Бондаренко В.А. За таких обставин, представник Пулькін Ю.П. не є тією особою, яка наділена правом заявляти суду про застосування строку позовної давності. При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що ліквідатор Бондаренко В.А. усно підтримав клопотання про застосування строків позовної давності, з огляду на те, що зазначене не підтверджене матеріалами справи, зокрема відсутні такі заяви від ліквідатора Бондаренка В.А. як окремий документ, так і в заявах наданих ліквідатором по суті справи. Інші особи про застосування строку позовної давності при розгляді заяви кредитора про визнання договору поруки недійсним, суду не заявляли. За таких обставин, судом першої інстанції правомірно не застосовано норми ч.3 ст.267 ЦК України щодо пропущення строків позовної давності. Колегія суддів також вважає необґрунтованим посилання апелянта на те, що суд повинен був визнати довіреність від 05.07.2016, видану ТОВ - фірма "Даніка" Пулькіну Ю.П. недійсною, з огляду на те, що у даному випадку наведена довіреність як письмовий документ, виданий однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, підлягає оцінці судом на предмет наявності повноважень у особи яка видала довіреність, обсягу повноважень наданих цією довіреністю, строку її дії та інших реквізитів необхідних для документів даного виду, відповідно до норм ГПК і ЦК України, що і було зроблено судом у даному випадку. Стосовно посилання апелянта на те, що в якості підстави визнання договору поруки від 04.09.2013 зазначено лише ч.2 ст.42 КУзПБ, інші підстави для визнання зазначеного правочину недійсним заява не містить, тому фактично суд вийшов за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обрав правову підставу позову, колегія суддів зазначає наступне. Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ. Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство. У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство. До того ж, на відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як ст. 42 КУзПБ, так і ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній з 19.01.2013) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними. Темпоральним критерієм для застосування норм ст. 42 КУзПБ та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію КУзПБ, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Як вже зазначалось, договір поруки, з заявою про визнання недійсним якого ОСОБА_1 звернувся у грудні 2019 року (тобто після введення в дію КУзПБ), було укладено сторонами 04.09.2013. Провадження у справі №922/318/15 про банкрутство ТОВ - фірма "Даніка" порушено ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.01.2015 відповідно до норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній з 19.01.2013 до 21.10.2019), умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано ст. 20 цього Закону. Так, згідно з ч.1 ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у зазначеній вище редакції) правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог. Виходячи з аналізу ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" наведена норма, у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника підлягає застосуванню у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито під час дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та до правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство. Враховуючи, що провадження у справі про банкрутство порушено на підставі норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній з 19.01.2013), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування при розгляді заяви кредитора про визнання недійсним договору підстав недійсності правочину, передбачених ст. 42 КУзПБ. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 липня 2022 року у cправі № 917/373/18 (917/1878/20). Разом з тим, укладення боржником договору поза межами "підозрілого періоду" (у цьому випадку - одного року, що передував відкриттю справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" або ст. 42 КУзПБ не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами (заявою) про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з заявою про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника. Аналогічний висновок був викладений Верховним Судом у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 28.10.2021 у справі №911/1012/13. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Колегія суддів зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Отже, за нормами цивільного законодавства суб`єктами оскарження правочину є сторони або інша заінтересована особа, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ. Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог. Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова

позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17). Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України). Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника. Дана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 914/2252/20 (914/2523/21). Наведені висновки спростовують доводи апелянта, що при зверненні до суду ОСОБА_1 не обґрунтував чим саме порушені або оспорені його права чи охоронювані законом інтереси оспорюваним договором, з огляду на те, що ОСОБА_1 обґрунтував свою заяву наявністю кредиторських вимог до боржника у даній справі відповідно до ухвали Господарського суду Харківської області від 16.03.2017. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 серпня 2022 року у cправі № 914/2252/20 (914/2523/21). Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (постанова Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17). Основними ознаками фіктивного правочину є свідомий намір невиконання зобов`язань договору, приховування справжніх намірів учасників правочину. Як правильно зазначено судом першої інстанції, розглядаючи заяву кредитора ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину в межах справи про банкрутство, суд не повинен обмежуватися тільки дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження, але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Наведені вище дії боржника не можуть розцінюватися як добросовісні щодо кредиторів, тому не можуть бути підставою для висновку, що оспорюваний договір не є фіктивним. До того ж цей факт оцінюється судом у сукупності з іншими встановленими обставинами, які в цьому разі не свідчать про легітимну мету укладеного договору. Стосовно посилання скаржника на те, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 було встановлено відсутність доказів фіктивного банкрутства боржника, колегія суддів зазначає, що наведена постанова була прийнята судом апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали Господарського суду Харківської області від 28.01.2015 про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ - фірма "Даніка" у даній справі. Судом апеляційної інстанції фактично була надана оцінка наявним в матеріалах справи документам щодо правомірності порушення провадження у справі про банкрутство та зазначено, що у відповідності до вимог ч. 3 ст. 22 Закону про банкрутство, фінансово-господарський стан боржника, причини виникнення його неплатоспроможності, в т.ч. виявлення (за наявності) ознак фіктивного банкрутства, аналізуються та встановлюються розпорядником майна у процедурі розпорядження майном боржника, за результатами якої відповідні висновки і мають бути оцінені господарським судом, що не є тотожнім встановленню відсутності доказів фіктивного банкрутства боржника, як преюдиції. У даному ж випадку кредитор звернувся до суду з заявою про визнання недійсним окремого правочину, по якому існує окреме провадження, і судом надана оцінка щодо його правомірності/неправомірності. За таких обставин судом першої інстанції правильно надано оцінку наявним у справі доказам в сукупності з встановленими обставинами справи та визнано недійсним договір поруки від 04.09.2013, укладений між ТОВ "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" та ТОВ - фірма "Даніка". Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Господарського суду Харківської області від 13.01.2022 у справі №922/318/15 в оскаржуваній частині без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Стандарт Кепітал" залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.01.2022 у справі №922/318/15 в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 19.12.2022 Головуючий суддя Я.О. Білоусова Суддя О.О. Крестьянінов Суддя В.О. Фоміна