Постанова 4813 № 523/19681/19

Номер провадження: 22-ц/813/93/22 Справа № 523/19681/19 Головуючий у першій інстанції Мурманова І. М. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.12.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Цюри Т.В., суддів Сегеди С.М., Комлевої О.С., За участю секретаря судового засідання: Мілєвої М.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 20 березня 2020 року по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні рішення, неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу в Одеській області Парфьонова Георгія Володимировича, заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,- ВСТАНОВИВ: 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси зі скаргою на неправомірні рішення, неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу в Одеській області Парфьонова Георгія Володимировича, заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (т.1, а.с.1-10). 20 березня 2020 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси у задоволенні скарги ОСОБА_1 на неправомірні рішення, неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, в рамках виконавчого провадження №56344088 відмовлено (т.1, а.с.197-200). Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 20 березня 2020 року скасувати повністю, постановити нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі (т.1, а.с.222-232). 05 серпня 2020 року Одеським апеляційним судом отримано відзив на апеляційну скаргу від представника приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. Рибак Х.М. У поданому відзиві представник наголошує на тому, що боржника було належним чином повідомлено про відкриття виконавчого провадження, а саме телефонним дзвінком та направленням рекомендованого поштового повідомлення. Представник вважає, що твердження апелянта не відповідають дійсності та не підтверджуються належними доказами. З огляду на вказане, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення (т.2, а.с.38-41). 05 жовтня 2020 року Одеським апеляційним судом отримано клопотання ОСОБА_1 про прийняття письмових доказів (т.2, а.с.57-58). 08 жовтня 2020 року Одеським апеляційним судом отримано клопотання ОСОБА_1 про прийняття письмового доказу (т.2 ,а.с.244). 15 квітня 2021 року Одеським апеляційним судом отримано клопотання ОСОБА_1 про прийняття письмових доказів (т.3, а.с.19). Судове засідання, призначене на 24 листопада 2022 року об 13 год 30 хв. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справі від сторін до суду не надходило. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, ненадання жодних доказів щодо існування підстав для відкладення розгляду справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу у відсутності сторін. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець Парфьонов Г.В. діяв у межах та у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження», а матеріалами виконавчого провадження спростовані обставини викладені у скарзі. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вважає вірними вказані висновки суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, судом встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси 14.11.2017 року справа №523/5762/17, на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором безпроцентної позики від 28.01.2014 року у розмірі 46230, 36 грн. та боргу за договором безпроцентної позики від 23.04.2014 року у розмірі 82941, 08 грн., а також судовий збір у розмірі 1291, 71 грн. На виконання вказаного рішення, 20.04.2018 року Суворовським районним судом м.Одеси було видано виконавчий лист. Із заявою про відкриття виконавчого провадження до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. звернувся представник стягувача ОСОБА_3 . На підставі заяви стягувача, приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. 07.05.2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №56344088. Як вбачається із виконавчого провадження, в процесі здійснення виконавчих дій, приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. 07.05.2018 року було винесено постанови про арешт коштів боржника, про звернення стягнення на майно боржника та про арешт майна боржника, накладено арешт на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить боржнику ОСОБА_1 . Також в рамках зазначеного виконавчого провадження, приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. було направлено низку запитів щодо наявності/відсутності майна боржника, грошових коштів на його рахунках тощо. Згідно відповіді Пенсійного фонду України від 07.05.2018 року вх. №1037476731 зазначено, що інформація про отримання ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , пенсій відсутня (а.с.106). У відповіді від 07.05.2018 року вх. №1037486061 отриманої від Пенсійного фонду України щодо інформації про боржників, які працюють за трудовим та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи вказано: « ОСОБА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 , - інформацію не знайдено» (а.с.107). Згідно листа-відповіді АБ «Південний» від 15.05.2018 року вх. №233-27034БТ на ім`я ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок у гривні. Залишок коштів станом на 14.05.2018 року складає 9,87 грн. (а.с.114). Також, згідно листа-відповіді ПАТ «ОТП Банк» від 15.05.2018 року вх. №25-4/3278-БТ, у боржника відкриті рахунки, на яких наявні грошові кошти 100, 62 грн, 14,31 дол. США та 100, 81 грн. відповідно (а.с.116). Листом №143-4/2240/5т від 15.05.2018 року ПАТ «Ідея Банк» повідомлено, що на одному рахунку ОСОБА_1 відсутні кошти, а на іншому залишок недостатній для виконання постанови про накладення арешту та станом на 14.05.2018 року складає 234,95 грн (а.с.129). Згідно відповіді №20.1.0.0.0/7-20180517/5155 від 15.05.2018 року, ПАТ КБ «Приват банк» накладено арешт на кошти ОСОБА_1 . На момент накладення арешту залишок коштів складає за першим рахунком 1,46 дол. США, за другим 4,08 грн (а.с.138). З відповідей АТ «Укрексімбанк», ПАТ «Універсал Банк», ПАТ «БТА Банк», ПАТ «Мегабанк», ПАТ «Банк Кредит Дніпро», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», ПАТ «Альфа-банк», АТ «Місто Банк», ПАТ «А-Банк», ПАТ «ВТБ Банк», ПАТ «ОТП Банк» ПАТ «Державний ощадний банк України», ПАТ «Сбербанк», АТ «Піреус Банк МКБ», АТ «УкрСиббанк», ПАТ «Промінвестбанк», ПАТ «МТБ Банк», АТ «Райффайзен Банк Аваль» вбачається, що ОСОБА_1 не має у цих банках відкритих рахунків та не обслуговується останніми. Згідно листа-відповіді Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області від 25.06.2018 року вих. № 1960/112-18 за наявними у Відділі Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою станом на 31.12.2012 року за ОСОБА_1 не зареєстровані державні акти (а.с.139). Відповіддю №15/01-33-4754 від 23.05.2018 року Головного управління державної служби з питань праці повідомлено, що за ОСОБА_1 не зареєстровано будь-якого майна в Головному управлінні. Відповідно до листа-відповіді №4089/08/22 від 22.05.2018 року Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, за ОСОБА_1 не значиться жодна техніка (а.с.147). У відповіді №2-9.1-17/3173-18 від 18.05.2018 року державного агентства рибного господарства, у державному судновому реєстрі України і Судновій книзі України за ОСОБА_1 риболовних суден не зареєстровано (а.с.148). Згідно інформації, що міститься у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, за ОСОБА_1 з 02.07.2009 року зареєстровано право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.102-103). Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради надано інформації щодо права власності на нерухоме майно, що зареєстровано за ОСОБА_1 . Станом на 31.12.2012 року, за ним зареєстровано 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.157-159). Приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. в рамках виконавчого провадження №56344088 12.07.2019 року винесено постанову про опис та арешт квартири, а саме: 1/2 її частки, належної ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та направлено постанову боржнику засобами поштового зв`язку. Суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_2 , 05.09.2019 року було складено звіт про незалежну оцінку 1/2 частини квартири, загальною площею 58,1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 . Згідно звіту, ринкова вартість об`єкта оцінки становить 348 422,00 грн (а.с.166-167). Згідно протоколу №445503 проведення електронних торгів та повідомлення Одеської філії державного підприємства «Сетам» №2766/31-17-19 від 18.11.2019 року, 18.11.2019 року електронні торги з реалізації 1/2 частини квартири, загальною площею 58,1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 і на яку накладено арешт в рамках виконавчого провадження №56344088, не відбулись через відсутність допущених учасників торгів. З протоколу №451129 проведення електронних торгів від 09.12.2019 року вбачається, що 09.12.2019 року електронні торги з реалізації 1/2 частини квартири, загальною площею 58,1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 і на яку накладено арешт в рамках виконавчого провадження №56344088, не відбулись через відсутність допущених учасників торгів (а.с.172). Відповідно до протоколу №457053 від 02.01.2020 року, 02.01.2020 року електронні торги з реалізації 1/2 частини квартири, загальною площею 58,1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 і на яку накладено арешт в рамках виконавчого провадження №56344088, не відбулись через відсутність допущених учасників торгів. На виконання вимог ч.9 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець Парфьонов Г.В. направив стягувачу ОСОБА_3 повідомлення №7 від 08.01.2020 року, у якому запропонував залишити нереалізоване нерухоме майно - 1/2 частину квартири, загальною площею 58,1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , за собою та повідомив про необхідність внести різницю між вартістю такого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню, на рахунок виконавця. В свою чергу, звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт вказує, що судом неправильно встановлені обставини щодо відсутності необхідності звернення до органу опіки та піклування, адже, як повідомляє апелянт, право користування квартирою є в його малолітньої доньки. Апеляційний суд, відхиляючи вказані доводи апеляційної скарги зазначає наступне. Так, є встановленим факт направлення приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. запиту №1198 від 04.03.2019 року до департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради та отримано на нього відповідь №1197/01-02-10 від 23.03.2019 року щодо кількості осіб, які проживають за адресою: АДРЕСА_1 . У відповіді на запит зазначено, що згідно поквартирної картки та карток реєстрації особи, отриманих департаментом від ЖБК «Жовтневий-28», що здійснює управління будинком №98, зареєстровані наступні особи: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації місця проживання 29.07.1991 року; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації місця проживання 16.04.2004 року; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації місця проживання 22.09.2008 року. При цьому, відповідно до акту про не проживання від 17.09.2018 року, що був наданий безпосередньо скаржником, у квартирі АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Слід зауважити, що ті документи, які були надіслані скаржником до суду першої інстанції вже після прийняття рішення по справі та на які посилається апелянт, вказуючи, що саме з поданих документів вбачається реєстрація його малолітньої дитини за адресою квартири, яка підлягає реалізації, не можуть бути взяті судом до уваги так як з них не вбчається особа, яка склала такі документи, крім того, скаржником надано копії документів з печаткою ЖБК «Жовтневий-28», щодо місцезнаходження оригіналів цих документів скаржником інформації не надано. Отже, із вищенаведеної відповіді ДНАП ОМР вбачається, що згідно поквартирної картки форми А та картки реєстрації осіб форми Б, отриманих від ДБК «Жовтневий-28», малолітня дитина ОСОБА_6 не зареєстрована за запитуваною адресою. З огляду на викладене, належним документом, що підтверджує місце проживання чи перебування особи є довідка про реєстрацію місця проживання, яка видається органом реєстрації виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Крім того, слід наголосити, що реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_7 станом на 03.05.2018 року міг здійснити лише Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради як орган реєстрації місця проживання. Разом з тим, відповідно до відомостей Департаменту, факт реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає дійсності. Згідно п. 3 Правил реєстрації місця проживання, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207,реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Та як вже зазначалось, довідка-виписка від 23.12.2019 року з будинкової книги, яка надана апелянтом не є документом, який видано відповідним органом реєстрації місця проживання, а тому відомості, які у ній містяться не можуть прийматись судом як належний та допустимий доказ по справі. Враховуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що твердження апелянта не відповідають обставинам справи та не підтверджуються належними доказами. Щодо доводів апеляційної скарги про неправильно застосовані норми права при визначенні правовідносин щодо оцінки нерухомого майна та неправильно встановлені обставини, апеляційний суд вказує наступне. Як зазначає апелянт, що саме на приватного виконавця покладається відповідальність за визначення вартості арештованого майна згідно зі Звітом про оцінку нерухомого майна. Слід наголосити, що апелянтом було безпідставно ототожнено професійну діяльність суб`єкта оціночної діяльності із процесуальними діями приватного виконавця. Так, відповідно до ст. 32 Закону України «про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності несуть відповідальність за порушення вимог цього Закону в порядку, встановленому Законом. Оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону. Оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності несуть відповідальність за недостовірну чи необ`єктивну оцінку майна згідно із законодавством. Отже, чинним законодавством передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання ним своїх обов`язків. Крім того, Верховним Судом також неодноразово зазначено, що аналіз статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, відповідно до цієї статті державний виконавець лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність. Верховним Судом також вказано, що у своїх діяльності суб`єкт оціночної діяльності є самостійним, а тому виконавець жодним чином не може впливати на порядом проведення оцінки майна. Слід наголосити, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Крім того, відмовляючи у скасуванні постанови приватного виконавця про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженнісуд першої інстанції правильно визначив суд, що аналіз ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що учасники виконавчого провадження мають право на оскарження оцінки майна, а не процесуальної дії державного виконавця, оскільки відповідно до цієї статті державний виконавець лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Однак, скаржником не надано суду доказів на підтвердження того, що останній звертався з вимогою про рецензування звіту про оцінку майна та надав такий звіт приватному виконавцю. Таким чином, законодавством визначений чіткий порядок спростування та оспорювання результатів оцінки майна, а саме: шляхом проведення рецензування звіту про оцінку. Як вже було встановлено судом, скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що останній звертався з вимогою про рецензування звіту про оцінку майна. При застосуванні зазначених норм права стосовно процедури оцінки майна боржника під час виконавчого провадження, судом першої інстанції вірно враховані правові висновки Великої палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 про визнання недійсним звіту про оцінку майна. Враховуючи, що скаржником, на спростування звіту оцінювача у виконавчому провадженні №56344088, не надано суду доказів того, що визначена вартість нерухомого майна значно відрізняється від дійсної (в більший чи менший бік), а недоліки чи необ`єктивність оцінки арештованого нерухомого майна не підтверджено належними та допустимими доказами, у задоволенні вимоги скаржника про визнання звіту про незалежну оцінку 1/2 частини квартири, загальною площею 58,1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , від 05.09.2019 року, слід відмовити. Відповідно до ч. 1ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. Як встановлено судом та зазначено самим скаржником, у боржника ОСОБА_1 відсутні грошові кошти у національній та/або іноземній валюті на рахунках, що відкриті у банківських установах, у розмірі, що необхідний для задоволення вимог стягувача. Окрім того, ОСОБА_1 не отримує пенсію, інформація про його останнє місце роботи відсутня. Згідно ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно. Стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» регулює порядок звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна фізичної особи. Так, звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому, в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Згідно приписів ст. 61 Закону України « Про виконавче провадження», не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому ст. 57 цього Закону. У разі повторної не реалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. У разі не реалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно. Враховуючи наведені правові норми та встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що дії приватного виконавця Парфьонова Г.В. щодо складення заявки на реалізацію арештованого майна та передачу його на реалізацію, здійснені у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2831/5 від 29.09.2016 року, отже вимоги скаржника про визнання таких дій протиправними не підлягають задоволенню, про що було вірно зазначено судом першої інстанції. Також, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що апелянтом в апеляційній скарзі наголошується на тому, що правові висновки Верховного Суду можуть бути застосовані до спірних правовідносин лише за аналогічними справами, які також розглядались у порядку саме спрощеного провадження. Апеляційний суд відхиляє вказані доводи апеляційної скарги та вказує, що вони є безпідставними та необґрунтованими, адже чт.4 ст.263 ЦПК України вказує на те, щопри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З системного аналізу положень процесуального законодавства вбачається, що висновки Верховного Суду є обов`язковими до врахування. Колегія суддів наголошує, що необхідність застосування норм права та правових позицій Верховного Суду обумовлена саме схожістю матеріально-правових відносин, зокрема в даному випадку, тих, що стосуються оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, та факт того чи проводився розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження ніяким чином не впливає на можливість врахування висновків Верховного Суду. Виходячи із викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що не підтверджуються обставинами справи та такими, що не спростовують правильні висновки суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 20 березня 2020 року по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні рішення, неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу в Одеській області Парфьонова Георгія Володимировича, заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 05.12.2022 року. Судді Одеського апеляційного суду Т.В. Цюра С.М. Сегеда О.С. Комлева