Постанова 4815 № 569/6448/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 грудня 2022 року м. Рівне Справа № 569/6448/22 Провадження № 22-ц/4815/1354/22 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Тарновецького Я.М. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 вересня 2022 року, ухвалене в складі судді Гордійчук І.О., повний текст якого складено 08.09.2022року у справі № 569/6448/22, в с т а н о в и в : У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Позов обґрунтовано тим, що 30 грудня 2021 року між сторонами було укладено договір завдатку. Згідно п.1 вказаного Договору завдатку "Сторони домовилися про купівлю-продаж будинку житлового та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 за ціну 240000,00 доларів США". Відповідно до п.2 вказаного Договору завдатку "В рахунок платежу, який Покупець зобов`язується сплатити, та в доказ того, що договір купівлі-продажу зазначеного об`єкта відбувається не пізніше 1 березня 2022 року, я покупець передаю Продавцю завдаток в сумі (три) 3000,00 (три тисячі) доларів США". Відповідно до п.5 вказаного Договору завдатку, "Сторона, яка буде відповідальною за невиконання договору, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки з урахуванням суми завдатку" Станом на день подачі позову, договір купівлі - продажу зазначеного об`єкту між ними не укладено, оскільки відповідач не підготовив усіх належних документів. Отримані кошти відповідач не повернув, тому кошти, які були йому передані підлягають стягненню з відповідача. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого авансу за договором завдатку від 30.12.2021 року у розмірі 3000 (три тисячі) доларів США. Вирішено питання про судовий збір. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку щодо передачі позивачем йому грошових коштів у розмірі 3000 доларів США. Будь-яку розписку про отримання грошей він не підписував. Вважає, що позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували факт передачі грошових коштів за договором завдатку. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення відповідає. Установлено, що 30 грудня 2021 року між ОСОБА_1 (покупцем) та ОСОБА_2 (продавцем) було укладено договір завдатку. Згідно п.1 вказаного Договору завдатку "Сторони домовилися про купівлю-продаж будинку житлового та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 за ціну 240000,00 доларів США". Відповідно до п.2 вказаного Договору завдатку "В рахунок платежу, який Покупець зобов`язується сплатити, та в доказ того, що договір купівлі-продажу зазначеного об`єкта відбувається не пізніше 1 березня 2022 року, я покупець передаю Продавцю завдаток в сумі (три) 3000,00 (три тисячі) доларів США" У термін до 1 березня 2022 р. договір купівлі-продажу будинку житлового та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 між сторонами укладений не був. При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з того, що внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у випадку наявності зобов`язання, яке б могло випливати із договору, укладеного між сторонами. Оскільки такий договір між сторонами укладений не був, то передані відповідачеві кошти у розмірі 3000 дол. США є авансом. Колегія суддів погоджується з таким висновком. Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частинами 1 та 3 ст. 635 ЦК України також передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку ( у певний термін) укласти договір в майбутньому ( основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлене обмеження щодо строку ( терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена,- у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку ( у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставною, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. У ч.1 ст.547 ЦК України закріплене правило про те, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Відповідно до положень ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Отже, правила ст. 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір був укладений, але одна із сторін ухиляється від його виконання. Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу. Встановивши, що договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки який би за своєю формою і змістом відповідав вимогам закону, між сторонами не був укладений, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що передані ОСОБА_2 кошти є авансом, тому підлягають поверненню позивачу. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2019 року № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18), від 6 листопада 2019 року у справі №367/661/16, від 17.06.2021 року № 711/5065/15-ц (провадження №61-18537св19). Враховуючи вищезазначене, підстави для зміни чи скасування рішення суду відсутні. Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження отримання відповідачем грошових коштів від позивача є неспроможним, оскільки спростовуються пунктом 2 договору, відповідно до якого в забезпечення своїх зобов`язань по укладанню договору купівлі-продажу ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 завдаток у розмірі 3000 доларів США. Факт передачі та отримання суми авансу підтверджується підписами сторін на цьому договорі, а письмова форма договору завдатку з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення цього правочину, але й факту передачі обумовленої грошової суми. Крім того, умовами спірного договору не було передбачено обов`язку відповідача видавати позивачу розписку про отримані гроші. При аналізі змісту договору завдатку є очевидним висновок, що грошові кошти були передані відповідачу саме під час його укладання (підписання) та в цьому договорі не йдеться про те, що спочатку між сторонами укладається попередній договір, а потім передається завдаток в забезпечення договору. Таким чином висновки суду першої інстанції про те, що порушене право позивача на повернення авансу підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на його користь переданих/отриманих грошових коштів у розмірі 3000 доларів США є правильним. Така позиція узгоджується з постановою Великої палати Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі за № 296/1021/15-ц. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Витрати за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок відповідача. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Тарновецького Я.М. залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 вересня 2022 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 14 грудня 2022 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Ковальчук Н.М.