Постанова Одеський апеляційний суд № 946/1299/21

Номер провадження: 22-ц/813/6804/22 Справа № 946/1299/21 Головуючий у першій інстанції Адамов А. С. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.12.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С., за участю секретаря Хухрова С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2022 року, ухваленого під головуванням судді Адамова А.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, встановив: 22.02.2021 ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в розмірі 291 480 грн. в якості боргу, а також 3-х% річних за прострочення повернення боргу в розмірі 26 260 грн., а всього - в розмірі 317 740,00 грн. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 20.04.2017 року вона передала в борг ОСОБА_1 суму в розмірі 10 500,00 доларів США на наступних умовах: 50% переданої суми, що складало 5 250,00 доларів США відповідачка зобов`язувалася повернути їй протягом півроку (шість місяців); 50% залишку, відповідно 5250,00 доларів США, повернути протягом року загалом; зазначену грошову суму було передано під 3% кожного місяця. Зазначила в позову, що станом на 10.04.2017 року 10500,00 доларів США за курсом НБУ (26,97 грн. за один долар) у гривневому еквіваленті дорівнювало 283 185,00 грн. Станом на дату звернення із позовом, на 22.02.2021 р. тобто за спливом більше двох с половиною років, борг їй не повернуто, свої зобов`язання відповідачка не виконала, від врегулювання спору та повернення боргу ухиляється, мотивуючі відсутністю грошей. Також вказала в позові, що відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу у розмірі 3% річних від простроченої суми, що, зокрема, передбачено умовами розписки від 10.04.2017 року про повернення позики. Таким чином, станом на дату звернення до суду з позовом, а саме на 22.02.2021 року сума боргу в розмірі 10 500,00 доларів США по курсу НБУ 291 480,00 грн. та 3% річних за спливом терміну неповернення боргу складає 945 доларів США, що по курсу НБУ дорівнює 26 260,00 грн. Позивач вказала, що загалом сума боргу, який підлягає стягненню із відповідачки, складає 317 740,00 грн. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.02.2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 146 195,70 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних від простроченої суми в розмірі 13 181,56 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.02.2022 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Вирішуючи питання про слухання справи у спрощеному позовному провадженні, у відсутності учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи належним чином сповіщені про час і місце судового засідання (а.с. 142-145). Враховуючи, що жоден із учасників даної цивільної справи не надав суду заяви про бажання прийняти участь у справі особисто, та відкладення у зв`язку з цим судового розгляду, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності її учасників, на підставі наявних у справі доказів. У зв`язку з вищевикладеним та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, а тому дана постанова прийнята 30.11.2022 року, а датована 12.12.2022 року. Також слід зазначити, що у задоволенні клопотання представника заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 адвоката Корецької Л.А. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.11.2022 року було відмовлено, через порушення заявником клопотання вимог ч. 2 ст. 212 ЦПК України (а.с.148-150, 152). Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції понад шість місяців (а.с. 138-139), колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_2 , які зазначені вище, відповідач ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неотримання нею грошових коштів при складанні розписки від 10.04.2017 року. Пояснила, що за два роки, приблизно у 2015 році, до складання розписки від 10.04.2017 року вона отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у борг на загальну суму 20 000 грн. без розписки. За період з 2015 року до 2017 року вона сплачувала їй частинами ці грошові кошти у рахунок погашення боргу на її картковий рахунок у банку «Південний». Крім того пояснила, що ОСОБА_2 також приходила до місця роботи її чоловіка ОСОБА_3 до автогосподарства Ізмаїльського порту та вимагала у нього гроші, які вона отримувала у неї у борг. Тому він також був вимушений сплачувати їй гроші частинами у рахунок боргу. Однак, відповідач ніколи не давала розписки про отримання грошей, а позивач теж не просила розписок, оскільки вона їй надала гроші без розписки. У цей період ОСОБА_2 постійно приходила до неї та вимагала сплачувати ще більше грошей, оскільки вона зараховувала їх як проценти за користування грошима, незважаючи на те що вони не домовлялися за проценти. За таких обставин між позивачем та нею склалися неприязні відносини, почалися сварки та конфлікти, тому повертати борг у сумі 10 500 доларів США після сварок з нею та її чоловіком, вона б не змогла. ОСОБА_2 пояснювала, що їй потрібні гроші, та ОСОБА_1 не могла сплатити їй борг у повному обсязі. 10.04.2017р. ОСОБА_2 запросила її до своєї квартири АДРЕСА_1 , де також знаходилися свідки, які вказані у розписці. Прізвище цих осіб вона не знала та паспорти вони не показували, їх прізвища зазначені у її розписці зі слів ОСОБА_2 . Розписку про отримання боргу вона написала під диктовку ОСОБА_2 за її проханням нібито для її чоловіка. Вона не була згодна на складання розписки, однак ОСОБА_2 вимагала надати їй розписку та вона вимушена була написати з її слів розписку, яка є у матеріалах справи. Вона повірила ОСОБА_2 , що ця розписка нібито лише для її чоловіка і що вона на підставі цієї розписки не буде вчиняти будь-які дії. Відповідач вважала, що розписка була складена нею під впливом обману та психологічного насильства зі сторони позивача, вона знаходилася в її квартирі, вона та її свідки були агресивно налаштовані проти неї, однак вона не зверталася з заявою на такі дії ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що повірила їй, що нібито розписка потрібна для її чоловіка. Крім того, за спливом одного року, як зазначено у розписці, вона не зверталася за стягненням боргу за цієї розпискою. Ніяких грошових коштів, у тому числі 10 500 доларів США у ОСОБА_2 в той день вона не отримувала. Свідки, прізвища яких зазначені у розписці зі слів ОСОБА_2 , можуть підтвердити факт складання розписки 10.04.2017 року без отримання нею грошей. На той період у неї не було необхідності в отриманні боргу, та у ОСОБА_2 також не було можливості надати їй таку суму у борг. Зазначила, що на період складання розписки зі слів ОСОБА_2 , вона сплачувала кредит. До цього періоду вони вже знаходилися у неприязних відносинах. Після отримання копії позову та ознайомлення з матеріалами позову, вона звернулася до Ізмаїльського РВ ГУНП з заявою про внесення до ЄРДР інформації про скоєння ОСОБА_2 правопорушення відносно неї, однак, їй було повідомлено, що це цивільні правовідносини та не здійснили перевірку обставин за її заявою. Крім того, вважала, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення 5250 доларів США, оскільки у розписці від 10.04.2017 року зазначено, що частина грошових коштів у розмірі 50 % вона зобов`язана повернути на протязі 6 місяців, тобто до 10.10.2017 року. Таким чином, з урахуванням часу складання розписки термін позовної давності тривалістю 3 роки спливає 10.10.2020 року. Оскільки позовна заява подана до суду 22.02.2021 року, тобто після спливу строку позовної давності для стягнення частини боргу у розмірі 5 250 доларів США та додаткових вимог щодо 3% річних, то просила застосувати позовну давність відносно частини позовних вимог у розмірі 5 250 доларів США, та просила відмовити у задоволенні цієї частини позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності. Також, просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 в іншій частині позовних вимог про стягнення 5 250 доларів США у зв`язку з неотриманням грошових коштів при складанні розписки від 10.04.2017 року (а.с.35-36). Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції також допитав в якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які зазначили, що грошові кошти передавались ОСОБА_2 в руки ОСОБА_1 , ніяких правопорушень не було, атмосфера між всіма особами була нормальною, після отримання грошових коштів, ОСОБА_1 писала розписку. Таким чином, судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що 10.04.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір, згідно якого, ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 у борг грошові кошти у розмірі 10 500 доларів США, які ОСОБА_1 зобов`язалася повернути протягом року, а саме: частину грошей повернути протягом шести місяців, в розмірі 50 %, з урахуванням ставки 3 % на місяць, а іншу частину протягом року. Вказаний договір оформлено у формі письмової розписки, якою підтверджується факт передачі грошей (а.с.5). Станом на день винесення рішення, відповідачка не виконала умови Договору. Добровільно кошти відповідачкою не повернуті. Суд правильно виходив із того, що предметом спору та доказування у цій справі є факт отримання коштів, факт повернення коштів, одержаних за вказаним договором позики, доведення виконання (чи невиконання) відповідачем обов`язку повернення коштів. При цьому суд обгрунтовано виходив із того, що договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною 2 ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника. При цьому, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Суд правильно послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), та згідно якої за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Крім того, суд правильно вказав, що у відповідності до ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Проте, із матеріалів справи вбачається, що на час пред`явлення позову та виникнення спору оригінал договору позики з розпискою позичальника про отримання суми позики, знаходився у позивача (позикодавця), що свідчить про те, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. За змістом абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Аналогічні положення містяться й у ст. 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Проте, суд правильно вказав, що в даному випадку доказів укладення договору під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини суду не надано. Оскільки наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань суд дійшов правильного висновку про те, що позивач обґрунтовано вимагає повернення коштів, переданих за розпискою від 10.04.2017р. Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже позивач правомірно вимагає й стягнення 3 процентів річних від простроченої суми. Разом з тим, відповідно до ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Стаття 253 ЦК України встановлює, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Згідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Стаття 257 ЦК України встановлює, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Як вбачається з матеріалів справи і було вказано вище, договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено 10.04.2017р., згідно якого позивачка передала у борг ОСОБА_1 суму в розмірі 10 500 доларів США та 50% цієї суми, що складало 5 250 доларів США, відповідачка зобов`язувалася повернути протягом шести місяців (тобто - до 10.10.2017р.), а 50% залишку, відповідно 5 250 доларів США, повернути протягом року загалом (тобто до 10.04.2018р.) та зазначену грошову суму було передано під 3% кожного місяця. Таким чином, та виходячи з матеріалів справи та норм ст.ст.257,260,261 ЦК України строк позовної давності за вимогами ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, який становить три роки, до вимоги про стягнення 5250 доларів США (50% від основної суми боргу), яка підлягала поверненню протягом шести місяців з моменту підписання розписки, та в частині стягнення 3% річних від цієї частини простроченої суми заборгованості, сплив 11.10.2020 року, а тому в цій частині позовних вимог суд відмовив обгрунтовано. Оскільки позовна заява подана до суду 22.02.2021 року, то інша частина боргу, а саме 50% суми боргу, що становить 5 250 доларів США, яка підлягала поверненню протягом року з моменту підписання розписки, та 3% річних від вказаної простроченої суми (5 250 доларів США) боргу, що складає 473,36 доларів США, так як за вказаною вимогою строк позовної давності не сплив, підлягає стягненню з відповідачки на клристь позивачки. Розмір 3% річних від вказаної простроченої суми (5250 доларів США) боргу вирахувано за наступним розрахунком: 3% = 5250 доларів США х 1097 х 3 / 365/100 = 473,36 доларів США, в якому: 1097 кількість днів за три роки (з 22.02.2018р. по 22.02.2021р., за які можуть бути стягнуті відсотки); 5250 доларів США заборгованість тіла (50% від загального розміру тіла, що підлягають стягненню). Оскільки позивач просила суд стягнути грошові кошти у грошовій одиниці України - гривні, що дату подачі позову до суду 22.01.2021р. за курсом Національного банку України складало 27,8468 грн. за 1 долар США, то суд дійшов правильного висновку про те, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_1 на її користь суми боргу в розмірі 146 195,7 грн. (5 250 доларів США х 27,8468 грн. за 1 долар) та 13 181,56 грн. - 3% річних від простроченої суми (473,36 доларів США х 27,8468 грн. за 1 долар). Суд правильно вказав, що за змістом ч. 2 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 76 ЦПК України передбаченоє, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно до вимог ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, ухваленого судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12.12.2022 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк О.С. Комлева