Постанова Миколаївський апеляційний суд № 479/1002/18

04.03.20 22-ц/812/345/20 Єдиний номер справи 479/1002/18 Провадження 22-ц812/345/20 Головуючий по 1 інстанції Репушевська О.В. Головуючий і доповідач по 2 інстанції Колосовський С.Ю. П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 04 березня 2020р. м. Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: Колосовський С.Ю., Локтіонова О.В., Ямкова О.О., секретар судового засідання Андрієнко Л.Д., за участі: представника позивача Якимів О.М., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2019р. за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, встановила: У вересні 2018р. ОСОБА_3 пред`явив позов до ОСОБА_1 про стягнення 195000 грн. боргу за договором позики. Позивач зазначав, що 21 травня 2014р. надав відповідачу позику в розмірі 195000 грн., що підтверджується розпискою. Оскільки відповідач після пред`явлення до нього 29 серпня 2018р. вимоги ухиляється від виконання зобов`язань по поверненню позики, позивач просив про задоволення позову. Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2019р. позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 195000 грн. боргу за договором позики. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність рішення суду, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно зі ст.1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Статтею 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013р. по справі № 6-63цс13. Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 21 травня 2014р. ОСОБА_1 склав розписку, якою підтвердив отримання ним від директора ТОВ «Тропік» ОСОБА_3 . 195000 грн. відповідно до укладеного 21 травня 2014р. договору позики. Суд, вирішуючи спір, оцінивши належним чином надані позивачем докази, надавши їм належну правову оцінку з урахуванням наведених норм права, дійшов правильного висновку, що між сторонами склалися зобов`язальні правовідносини на підставі укладеного ними договору позики, за яким позивач передав у борг відповідачеві 195000 грн., що підтверджується складеною відповідачем розпискою. Також судом встановлено, що відповідач зобов`язання за договором позики не виконав, суму боргу після пред`явлення позивачем 28 серпня 2018р. вимоги не повернув. Зокрема, невиконання боржником свого зобов`язання підтверджується наявністю у позивача оригіналу боргової розписки, яка долучена до матеріалів справи (ст.545 ЦК) Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК). Згідно з положеннями ст.ст.526,530 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства, з дотриманням строку (терміну) його виконання, якщо такий встановлено зобов`язанням. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі ст.525 ЦК недопустима одностороння відмова від виконання зобов`язань, якщо інше не передбачене договором або законом. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Статтею 1053 ЦК передбачено, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст.1047 цього Кодексу). Отже, підтвердження як обставин щодо безгрошовості договору позики, так і заміни позиковим зобов`язанням боргу, який виник з інших договорів, може відбуватися лише певними доказами, а саме письмовими доказами. Між тим, будь-яких допустимих доказів того, що договір позики від 21 травня 2014р. є безгрошовим, і що між сторонами існували інші цивільно-правові договори, зобов`язання за якими замінені позиковими, відповідачем не надано. Враховуючи те, що позичальником за договором позики зобов`язання щодо повернення суми боргу належним чином не виконані, суд дійшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Аргументи в апеляційній скарзі щодо неналежного позивача підлягають відхиленню, так як у розписці не зазначено, що ОСОБА_3 уповноважувався на укладання позикового зобов`язання і діяв саме в інтересах ТОВ «Тропік», а тому сама по собі вказівка в розписці, що позивач є директором цього підприємства не має юридичного значення. Безпідставними є й доводи про непідвідомчість спору загальному суду, тому що сторонами договору позики є фізичні особи (в розписці не зазначено про отримання позики відповідачем як фізичною особою- підприємцем, а відносно статусу позикодавця аргументи викладені вище), що за суб`єктним складом з огляду на положення ст.19 ЦПК, ст.ст.1, 12 ГПК не дає підстав кваліфікувати його як господарський спір. Також не можна погодитись з доводами про відсутність обов`язку повернути кошти. Так, в розписці зазначено про укладання саме договору позики, а виникнення таких правовідносин в силу правової природи такого правочину (ст.1046 ЦК) зобов`язує позичальника повернути таку ж суму грошових коштів, які ним були отримані у власність від позикодавця. А відсутність дати повернення боргу не звільняє позичальника від його повернення (ч.2 ст.530 ЦК). Оскільки суд ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК підлягає відхиленню. Керуючись ст.ст.367,374,375,382 ЦПК, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2019р. - без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 04 березня 2020р. Головуючий: Судді: