Постанова 4811 № 463/2449/16-ц

Справа № 463/2449/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р. Провадження № 22-ц/811/2447/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 червня 2022 року, - ВСТАНОВИВ: у травні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової Ірини Олександрівни, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 20 березня 2008 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір «Автопакет» № 030/27/08-Ф, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 42 0131.00 доларів США строком до 19 березня 2015 року зі сплатою відсотків в сумі 123.55 % річних. Стверджує, що банк виконав свої обов`язки за кредитним договором та надав кредит відповідачу, що підтверджується меморіальним ордером № NL-1 від 20 березня 2008 року, однак позичальник не виконує умови кредитного договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними у встановлені договором терміни, внаслідок чого у нього виникла заборгованість. Зазначає, що станом на 16 травня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 030/27/08-Ф від 20 березня 2008 року становить 33 633.99 доларів США та 1 016 294.41 грн., що складається із: заборгованості по сплаті відсотків в розмірі 33 633.99 доларів США, заборгованості за пенею за прострочення сплати кредиту в розмірі 909 316.37 грн., штрафу за невиконання умов кредитного договору в розмірі 106 978.04 грн. З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 030/27/08-Ф від 20 березня 2008 року в розмірі 33 633.99 доларів США та 1 016 294.41 грн. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 червня 2022 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», як правонаступника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової Ірини Олександрівни, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», як правонаступника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової Ірини Олександрівни, заборгованість за кредитним договором № 030/27/08-ф від 20 березня 2008 року в розмірі 100 000 грн. та судовий збір в розмірі 15244.42 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» не належить право вимоги за кредитним договором №030/27/08-ф від 20 березня 2018 року, оскільки таке перейшло на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги № 0302/1К від 03 лютого 2021 року до ОСОБА_3 , якому належить право вимоги за даним позовом, однак такий не був залучений до розгляду справи. Зазначає, що покупець за договором купівлі-продажу право вимоги після переходу до нього прав вимоги стає кредитором за кредитним договором, укладеним з боржником, та одержує право вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відчуження права вимоги. У разі заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні суд залучає до участі у справі його правонаступника на буд-якій стадії судового процесу. Вважає, що суд першої інстанції не визначив характеру спірних правовідносин та не встановив обставин, які випливають з них, внаслідок чого застосував закон, який не підлягає застосуванню та не застосував закон, який повинен застосовуватися, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. З наведених підстав просить рішення суду в частині задоволених позовних скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. З апеляційної скарги вбачається, що рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 червня 2022 року оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а відтак законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в частині інших вимог, судом апеляційної інстанції не перевіряється. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», як правонаступника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової Ірини Олександрівни,суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належними чином не виконувала умови кредитного договору №030/27/08-ф від 20 березня 2008 року, у зв`язку з чим зобов`язана сплатити неустойку, розмір якої лише за один рік більш як в два з половиною рази перевищує розмір заборгованості, що є підставою для зменшення розміру неустойки до суми 100 000 грн., оскільки це відповідатиме принципу розумності та справедливості. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Судом встановлено, що 20 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір «Автопакет» № 030/27/08-Ф, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на придбання автотранспортного засобу в розмірі 42031,00 доларів США на строк до 19 березня 2015 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,55% річних. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитом в розмірі 384 040.74 грн., судовий збір в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., а всього стягнуто 385 860.74 грн. На виконання вищезазначеного заочного рішення суду Шевченківським районним судом м. Києва 25 лютого 2014 року видано виконавчий лист № 2-11832/10. Постановою заступника начальника Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Гнатишина І.С. від 17 березня 2014 року відкрито виконавче провадження № 42541468 з виконання виконавчого листа № 2-11832/10, виданого 25 лютого 2014 року. 04 серпня 2020 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» укладено договір про відступлення права вимоги № GL48N718070_А_1, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до позичальників за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором № 030/27/08-ф від 20 березня 2008 року. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» залучено до участі в даній справі як правонаступника позивача, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра». З долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 030/27/08-ф від 20 березня 2008 року станом на 16 травня 2016 року вбачається, що така становить 73 563.56 доларів США, що еквівалентно 1872352.61 грн., та складається із: заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочених) в розмірі 33 633.99 доларів США, що становить 856 058.20 грн., заборгованості за пенею за прострочення сплати кредиту в розмірі 35 726.47 доларів США, що становить 909316.37 грн., та заборгованості за штрафами за невиконання умов кредитного договору в розмірі 4203.10 доларів США, що становить 106 978.04 грн. (т. 1 а.с. 15). Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пунктом 5.1 кредитного договору № 030/27/08-ф від 20 березня 2008 року передбачено, що у разі прострочення позичальником строку сплати мінімальних необхідних платежів по погашенню кредиту/кредитної лінії, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення. Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 030/27/08-ф від 20 березня 2008 року, за результатами якого ухвалено заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2010 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року, банк змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором. Оскільки зі спливом строку кредитування право позивача нараховувати заборгованість за основним зобов`язанням припинилося, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення неустойки за неправомірно нараховану заборгованість. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Однак, банк після цього продовжував нараховувати штрафні санкції, передбачені договором, незважаючи на те, що заборгованість за кредитним договором № 030/27/08-ф від 20 березня 2008 року стягнута з позичальника в судовому порядку. Таким чином, банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, яка залишилася несплаченою та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, і пені за порушення умов договору, звернувшись з позовом до суду у 2010 році, а відтак нарахування банком штрафних санкцій після звернення до суду з вказаним позовом є неправомірним. Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем на підтвердження позовних вимог, нарахування пені в розмірі 35 726.47 доларів США, що становить 909 316.37 грн., яку просить стягнути позивач, здійснювалося банком, починаючи з 16 травня 2015 року, тобто за період, який виник після зміни строку основного зобов`язання, який закінчився у 2010 році у зв`язку зі зверненням з вимогою про дострокове повернення усієї суми кредиту та стягнення заборгованості. Оскільки після спливу строку кредитування, у разі прострочення виконання зобов`язання позичальником, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення неустойки, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», як правонаступника Публічного акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової Ірини Олександрівни пені за прострочення сплати кредиту, а відтак, ця позовна вимога не підлягає до задоволення. Крім заборгованості за пенею, позивач також просив стягнути заборгованість за штрафом за невиконання умов кредитного договору в розмірі 106 978.04 грн. Відповідно до п. 5.2. кредитного договору №030/27/08-ф від 20 березня 2008 року у разі порушення позичальником вимог п.п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.7, 4.3.9., 4.3.10 цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту, визначеної у п. 1.1 цього договору, за кожен випадок. Отже, умовами кредитного договору №030/27/08-ф від 20 березня 2008 року диференційовано відповідальність позичальника за порушення умов кредитного договору, а саме: за порушення строку сплати платежів передбачено нарахування неустойки, а за порушення пунктів 4.3.1, 4.3.2, 4.3.7, 4.3.9, 4.3.10 передбачена сплата штрафу за кожен випадок такого порушення. Таким чином, в умовах кредитного договору сторонами договору погоджено, що у позичальника виникає обов`язок сплати штрафу в розмірі 10 % від суми кредиту лише у разі порушення пунктів договору, визначених у п. 5.2. кредитного договору №030/27/08-ф від 20 березня 2008 року, а саме, позичальник зобов`язаний: забезпечити банк всіма необхідними документами для здійснення ним дій, передбачених п. 2.1 цього договору (п. 4.3.1); суворо дотримуватися положень договору (п. 4.3.2); протягом двох робочих днів повідомляти банк про зміну адреси місця роботи, номерів телефонів, прізвища та імені, а також про факти розлучення, одруження, народження дітей та інших обставин, що можуть вплинути на виконання зобов`язань за цим договором, з наданням відповідних документів, що їх підтверджують (п. 4.3.7); на вимогу банку надавати документи, що підтверджують поточний фінансовий стан позичальника (п. 4.3.9); надавати додаткове забезпечення виконання зобов`язань за цим договором у разі суттєвого погіршення фінансового стану позичальника, зниження вартості забезпечення за цим договором (п. 4.3.10). Однак, позивачем, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності випадків порушення відповідачем пунктів 4.3.1, 4.3.2, 4.3.7, 4.3.9., 4.3.10 кредитного договору №030/27/08-ф від 20 березня 2008 року, які були б підставою для стягнення штрафу в розмірі 10 % від суми кредиту. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази зміни у ОСОБА_1 адреси місця роботи, номерів телефонів, прізвища та імені, а також про факти розлучення, одруження, народження дітей та інших обставин, що можуть вплинути на виконання зобов`язань за цим договором, про які відповідач зобов`язана була повідомляти банк відповідно до умов кредитного договору. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення банку до позичальника з вимогою про надання документів, що підтверджують поточний фінансовий стан позичальника, та ненадання позичальником таких документів на вимогу банку. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» заборгованості за штрафом за невиконання умов кредитного договору. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 червня 2022 року в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», як правонаступника Публічного акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової Ірини Олександрівни, заборгованості за кредитним договором № 030/27/08-Ф від 20 березня 2008 року в розмірі 100 000 грн. та судового збору в розмірі 15 244.42 грн. скасувати та ухвалити в цій частині постанову, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» у задоволенні цих позовних вимог. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 07.12.2022 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк