Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/20217/13-ц

Справа № 127/20217/13-ц Провадження № 22-ц/801/1433/2024 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кашпрук Г. М. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2024 рокуСправа № 127/20217/13-цм. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М., з участю секретаря судового засідання Куленко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 адвоката Романюка Б. І. на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Кашпрука Г. М. від 01 жовтня 2013 року, в с т а н о в и в: 22 серпня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»» (далі ПАТ «КБ «Надра»», банк) звернулось з цим позовом, за яким просило стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 35 146, 37 доларів США заборгованості за кредитом, яка складається з: -20 404, 23 доларів США борг з повернення суми кредиту (тілу кредиту); -11 675, 18 доларів США борг по процентах за користування кредитом; -3 066, 96 доларів США пеня за порушення строків сплати ануїтентного платежу. На обґрунтування позовних вимог покликалось на те, що 31 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «КБ «Надра» (далі ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого стало ПАТ «КБ «Надра»», та ОСОБА_1 як позичальником і ОСОБА_4 як поручителькою було укладено кредитний договір № 31/05/2007/840-АП/230, відповідно до якого позичальнику було надано цільовий кредит на придбання автотранспортного засобу в розмірі 23 892, 00 доларів США. Всупереч умовам договору відповідачі не виконують взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість в зазначеному розмірі. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надрабанк»» заборгованість за кредитним договором № 31/05/2007/840-АП/230 від 31 серпня 2007 року в розмірі 35 146, 37 доларів США, що еквівалентно 280 924, 93 грн, яка складається з: 20 404, 23 доларів США, що еквівалентно 163 091, 01 грн, борг з повернення суми кредиту (тіло кредиту); 11 675, 18 доларів США, що еквівалентно 93 319, 71 грн, борг по процентах за користування кредитом; 3 066, 96 доларів США, що еквівалентно 24 514, 21 грн, пеня за порушення строків сплати ануїтентного платежу. Вирішено питання про судові витрати у справі. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «КБ «Надрабанк»» суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував умови кредитного договору, у зв`язку з чим допустив заборгованість по тілу кредиту та процентах за користування ним в зазначеному розмірі, а тому, ця сума, а також пеня за порушення строку виконання зобов`язання підлягає стягненню солідарно з боржника і поручительки. 25 березня 2024 року ОСОБА_5 (на час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_4 через свого представника адвоката Романюка Б. І. подала заяву про перегляд заочного рішення, яку ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 квітня 2014 року залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 адвокат Романюк Б. І., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові. Апеляційна скарга мотивована тим, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів на підтвердження суми отриманого ОСОБА_1 кредиту та розміру заборгованості за ним. Стверджував, що оскільки порушення зобов`язання боржником зі своєчасного внесення чергового платежу відбулось у листопаді 2008 року, то на час звернення у серпні 2013 року з цим позовом порука ОСОБА_6 припинилась на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України). Звертав увагу, що за умовами договору поручитель зобов`язувався виконати зобов`язання не пізніше трьох банківських днів з моменту отримання повідомлення банку, таке повідомлення на адресу поручителя направлено 12 серпня 2013 року, воно містить вимогу про виконання зобов`язання за кредитним договором протягом семи банківських днів з дати її надсилання, а з позовом ПАТ «КБ «Надра»» звернулося вже 15 серпня 2013 року, тобто до моменту закінчення строку на добровільне виконання зобов`язання, що вказує на відсутність права банку вимагати стягнення заборгованості в судовому порядку. Правонаступник ПАТ «КБ «Надра»» у виконавчому провадженні за цим заочним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» (далі ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ») подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до установлених обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частини перша та друга статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачають, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, суд розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 31 травня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого на час звернення з позовом було ПАТ «КБ «Надра», а на тепер є ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», та ОСОБА_1 як позичальником і ОСОБА_4 як поручителькою було укладено кредитний договір № 31/05/2007/840-АП/230, відповідно до якого позичальнику було надано цільовий кредит на придбання автотранспортного засобу в розмірі 23 892, 00 доларів США на строк до 24 травня 2014 року зі сплатою 1,69 % відсотків на місяць. Згідно з пунктом 2.2.2. договору сплата кредиту мала здійснюватися шляхом внесення рівними частинами в сумі 451,03 долари США щомісячно. Поручитель безвідзивно та безспірно зобов`язувався відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, що витікають з цього договору, в тому ж об`ємі, що й позичальник (пункт 3.2.1.) (а. с. 9 12). 31 травня 2007 року ОСОБА_1 отримав визначену у договорі суму в розмірі 23 892, 00 доларів США (а. с. 8). ОСОБА_1 не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитом, зв`язку з чим станом на серпень 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 35 146, 37 доларів США, яка складається з: -20 404, 23 доларів США борг з повернення суми кредиту (тіло кредиту); -11 675, 18 доларів США борг по процентах за користування кредитом; -3 066, 96 доларів США пеня за порушення строків сплати ануїтентного платежу (розрахунок (розшифровка суми заборгованості) на а. с. 113 14). Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання За змістом статтей 526, 530 зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, у визначений у ньому строк. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У відповідності до частин першої, другої статті 554 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Оскільки ОСОБА_1 допустив заборгованість зі сплати кредиту та процентів за користування ним, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність стягнення такої заборгованості та пені солідарно з боржника і поручительки. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність факту отримання ОСОБА_1 передбачених договором коштів та розміру заборгованості, тому що вони спростовуються заявою на видачу готівки № 995 від 31 травня 2007 року. Жодних обґрунтувань щодо неправильності зробленого банком розрахунку заборгованості апеляційна скарга не містить, власного розрахунку відповідачі не наводили. Щодо доводів апеляційної скарги про припинення поруки, то апеляційний суд виходить із такого. Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до пункту 1.1.4 кредитного договору строк погашення кредиту установлено до 20 травня 2014 року, а з позовом ПАТ «КБ «Надра»» звернулось 22 серпня 2013 року, тобто в межах строку дії кредитного договору. Несплата чергового платежу (припинення сплати кредиту взагалі) автоматично не тягне за собою настання строку виконання основного зобов`язання, тому що обов`язку достроково виконати зобов`язання зі сплати кредиту за умовами кредитного договору має передувати письмова вимога банку до позичальника (пункти 4.2.5, 4.3.5) та вимога до поручителя (пункт 3.2.5). Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про неотримання відповідачами досудової вимоги, передбаченої пунктом 4.3.5 кредитного договору, та про те, що на момент подання позовної заяви не закінчився установлений договором строк на добровільне виконання вимог банку з часу направлення / отримання відповідачами досудової вимоги про погашення боргу, тому що вони є взаємовиключними з одного боку, а з іншого з часу звернення з цим позовом минуло майже одинадцять років, а зобов`язання за кредитним договором залишається невиконаним до тепер. Крім того апеляційний суд звертає увагу, що згідно з пунктом 3.2.5 кредитного договору банк набуває право вимагати виконання зобов`язання, що випливає з цього договору, при умові, якщо в установлений договором строк виконання позичальником зобов`язання в цілому чи в будь-якій його частині, вони не будуть виконані, а також при умові обов`язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов`язання позичальника в цілому (або в тій чи іншій його частині). Повідомлення, що направляється банком поручителю, повинно бути здійснено у письмовій формі і буде вважатись поданим належним чином, якщо воно надіслано рекомендованим чи іншим цінним листом (за адресою, що вказана у договорі) чи надано особисто поручителю (пункт 3.2.8 кредитного договору). Таке повідомлення ОСОБА_7 було направлене на її адресу, зазначену у договорі, рекомендованим листом 12 серпня 2013 року, отже вважається поданим належним чином, незалежно від того, що у справі відсутні докази його отримання відповідачкою. Також апеляційний суд зауважує, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що: «вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року); «одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків». Згідно з частиною четвертою статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Ухвалу про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення у цій справі було постановлено 24 квітня 2024 року. А апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_3 подана засобами поштового зв`язку 23 травня 2024 року, тобто в межах установленого частиною першою статті 354 ЦПК України тридцятиденного строку на її подання, відповідно питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду від 01 жовтня 2013 року апеляційним судом не вирішувалось. Разом з тим відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17. У постанові від 18 жовтня 2021 року у справі № 299/3611/19 Верховний Суд висував, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Добросовісність учасників судового процесу, зокрема, полягає у тому щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов`язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов`язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення. За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства, яким зобов`язані керуватися суд і усі учасники цивільного судочинства і яке привалює над буд-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Верховенство права, повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами та обов`язковість судового рішення визначено серед основних засад (принципів) цивільного судочинства. Очевидно, що такі дії ОСОБА_3 як подання заяви про перегляд заочного рішення з посиланням на необізнаність про таке рішення через понад 10 років після його ухвалення, при тому що вона достеменно знала про розгляд судом цієї справи (на а. с. 29, 34 є її розписки про вручення рекомендованого повідомлення повістки в судові засідання на 09 вересня 2013 року та 01 жовтня 2013 року), є несумісними із завданням цивільного судочинства, суперечать її попередній поведінці і спрямовані на унеможливлення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, на шкоду кредитору (його правонаступнику), який розумно розраховував на виконання зобов`язання позичальником або його поручителем, а з жовтня 2013 року шляхом примусового стягнення у встановленому законом порядку. Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Романюка Б. І. залишити без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2013 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. (Повний текст судового рішення виготовлено 08 серпня 2024 року) Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий Т. М. Шемета