Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/13936/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" листопада 2022 р. Справа№ 910/13936/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Руденко М.А. суддів: Кропивної Л.В. Пономаренка Є.Ю. при секретарі Реуцькій Т.О. За участю представників: від позивача: Найда М.М. (особисто) від відповідача 1: Перцев Д.П. (довіреність від 24.03.2021 б/н) від відповідача 2: не з`явився розглянувши апеляційні скарги акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» та ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №910/13936/21 (суддя Бойко Р.В.) за позовом ОСОБА_1 до 1. товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Пауер Трейд», 2. акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» про стягнення 488 793,65 грн., В С Т А Н О В И В: Позов заявлено про стягнення з відповідача 1 та відповідача 2 як солідарних боржників коштів у загальній сумі 488 793,65 грн., які складаються з: - 3 % річних в сумі 31 918,60 грн., інфляційних втрат в сумі 80 211,35 грн. та пені в сумі 274 634,20 грн. нарахованих за період з 08.02.2018 по 30.06.2021 на суму коштів у розмірі 313 541,73 грн., яка є сумою невиконаного зобов`язання з повної оплати вартості належних позивачу акцій відповідача 2 викуп яких проводився в порядку, визначеному ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» та яку присуджено до стягнення постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18, та повністю сплачено 30.06.2021 в межах примусового виконання вказаного судового рішення; - 3% річних в сумі 218,34 грн., інфляційних втрат в сумі 719,46 грн. та пені в сумі 1 091,70 грн. нарахованих за період з 29.04.2021 по 15.06.2021 на загальну суму судових витрат у розмірі 55 343,10 грн., яка була присуджена до стягнення з відповідача 1 постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 та повністю сплачена 15.06.2021; - моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що: - в результаті проведення процедури обов`язкового продажу акцій відповідача 2, позивача позбавлено права власності на такі акції за ціною, яка не відповідала їх дійсній вартості, так як ціна придбання та обов`язкового продажу акцій визначені відповідачами з порушенням вимог, визначених ст. 8, 65-1, 65-2 Закону України «Про акціонері товариства», а отримані позивачем з рахунку умовного зберігання (ескроу) грошові кошти не забезпечили повну компенсацію дійсної ринкової вартості проданих в обов`язковому порядку акцій; - з огляду на вказані обставини позивач у вересні 2018 року звернувся до суду з відповідним позовом у якому, серед іншого, просив відповідача 1 перерахувати позивачу на його банківський рахунок як доплату за акції відповідача 2 кошти в розмірі 313 541,73 грн. (справа № 910/12591/18). За результатами розгляду вказаної справи постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 вказана позовна вимога позивача задоволена, а крім того до стягнення з відповідача 1 присуджено судові витрати у загальній сумі 55 343,10 грн.; - з огляду на те, що постанову Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 відповідачем 1 повністю виконано лише 30.06.2021, є підстави для стягнення з відповідачів пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 08.02.2021 (дата перерахування відповідачем 1 на рахунок умовного зберігання ціну акцій акціонерам відповідача 2) по дати у які відповідні частини грошових коштів надходили позивачу у межах процедури примусового виконання вищезгаданого судового рішення; - також наявні підстави і для стягнення з відповідачів моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн. До позовної заяви позивачем долучено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, в якому зазначено, що позивач планує понести витрати на сплату судового збору у розмірі 7 331,91 грн., витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 7 000,00 грн. та витрати на поштове пересилання документів (інші витрати) у розмірі 300,00 грн. Відповідач 1 проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що: - Верховним Судом було захищено права позивача шляхом стягнення на його користь подвійної вартості справедливої вартості акцій відповідача 2 як компенсації за завдані збитки у процедури обов`язкового продажу акцій відповідача 2, а відтак стягнення додатково ще й інфляційних втрат та 3% річних, які також мають компенсаторний характер, фактично призведе до подвійного стягнення з відповідачів за одним і тим же зобов`язанням. Крім того зобов`язання по сплаті компенсації за завдані збитки у процедурі сквіз-ауту у розмірі 313 541,73 грн. наявність якого встановлена Верховним Судом не існувало станом на 08.02.2018, а відтак відсутнє прострочення грошового зобов`язання починаючи із вказаної дати; - законодавством не передбачено можливість солідарного стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат; - ані законодавством, ані згодою сторін не встановлено можливість нарахування пені та її розмір у спірних правовідносинах, що унеможливлює задоволення позовних вимог про стягнення пені; - позивачем не надано належних доказів та пояснень щодо того, що незабезпечення виплати справедливої вартості акцій завдало йому моральної шкоди (публічного приниження честі та гідності позивача, а також його ділової репутації); - позивач жодного разу не заявляв про наявність у нього стресу саме від участі в засіданнях по справі №910/12591/18, в той час як сам позивач користувався послугами адвоката у вказаній справі. Також відповідач 1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про застосування строку позовної давності. Разом із відзивом відповідачем 1 до суду першої інстанції подано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого станом на дату подання відзиву відповідач 1 очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 48 000,00 грн., та заяву про подання доказів понесених судових витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення суду. Відповідач 2 проти задоволення позову заперечив пославшись на те, що: - жодних підстав для виникнення у відповідачів солідарного обов`язку для сплати на користь позивача неустойки, 3% річних та інфляційних втрат немає; - Верховним Судом судові витрати були стягнуті саме з відповідача 1, а відтак відповідач 2 не є належним відповідачем в частині сплати неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на присуджені до стягнення судові витрати; - саме відповідач 1 повинен був сплатити стягнуті Верховним Судом кошти в сумі 313 541,73 грн., а відтак підстав для солідарної відповідальності боржників немає; - у позовній заяві позивачем не обґрунтовано в чому саме полягає моральна шкода у зв`язку з проведенням процедури обов`язкового продажу акцій відповідача 2 та якими діями вона завдана так як оскільки наведені позивачем обґрунтування фактично вказують на те, що моральна шкода завдана позивачу саме під час розгляду справи № 910/12591/18; - відсутні підстави для стягнення пені; - керуючись висновками Верхового Суду від 28.04.2021 у справі № 910/12591/18 станом на 08.02.2018 не було обов`язку відповідачів сплачувати позивачу 386 764,15 грн., а сума недоплати фактично складала 84 525,76 грн.. Разом із відзивом відповідачем 2 до суду першої інстанції подано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого станом на дат подання відзиву відповідач 1 очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 48 000,00 грн., та заяву про подання доказів понесених судових витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення суду. Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2021, повний текст якого складений 04.11.2021, у справі № 910/13936/21 позов задоволено частково, до стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача присуджено інфляційні втрати у розмірі 80 211,35 грн., 3% річних у розмірі 31 841,29 грн. та моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн., до стягнення з відповідача 2 на користь позивача присуджено судовий збір у розмірі 1 222,39 грн., до стягнення з відповідача 1 на користь позивача присуджено інфляційні втрати у розмірі 719,46 грн., 3% річних у розмірі 213,79 грн. та судовий збір у розмірі 1 222,40 грн., в іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів нарахованих за період з 08.02.2018 по 30.06.2021 на суму коштів у розмірі 313 541,73 грн. інфляційних втрат у розмірі 80 211,35 грн. та 3% річних у розмірі 31 918,60 грн. суд першої інстанції виходив з того, що: - правовою природою стягнутих коштів за постановою Верховного Суду у справі №910/12591/18, з огляду на характер правовідносин між сторонами, є ціна товару (акцій) за правочином їх відчуження в процедурі сквіз-ауту; - обов`язок щодо їх сплати повинен бути виконаний до набуття права власності на акції; оскільки частину ціни акцій у розмірі 488,14 грн./1 акцію було сплачено 08.02.2018 із наступним ініціюванням в односторонньому порядку переоформленням права власності на акції, саме цей день і є строком виконання зобов`язання по сплаті ціни акцій у повному обсязі; - вказане зобов`язання є грошовим, а відтак цілком законними є вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 08.02.2018 по дату фактичного отримання таких коштів позивачем; - водночас при перерахунку сум 3 % річних та інфляційних втрат позивачем допущено помилки; - солідарне стягнення з відповідачів вказаних сум обумовлено тим, що у пунктах 5.23, 5.24 постанови від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 Верховним Судом було встановлено наявність у відповідачів солідарного обов`язку зі сплати основного зобов`язання - коштів у розмір 313 541,73 грн., а пред`явлення позивачем у справі №910/12591/18 вимоги про стягнення вказаної суми лише до відповідача 1 не свідчить про нівелювання солідарного обов`язку боржників за похідними вимогами від основної вимоги; - позивачем не було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму коштів у розмірі 313 541,73 грн. так як в силу положень п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України строк позовної давності продовжено на строк дії карантину. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів 3% річних в сумі 218,34 грн., інфляційних втрат в сумі 719,46 грн., та пені в сумі 1 091,70 грн. нарахованих за період з 29.04.2021 по 15.06.2021 на загальну суму судових витрат у розмірі 55 343,10 грн. судом першої інстанції зазначено про те, що: - враховуючи, що постановою Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 вказана сума була присуджена до стягнення саме з відповідача 1 саме у останнього виник обов`язок щодо її сплати, який є грошовим та мав бути виконаний до 29.04.2021 включно, проте фактично був виконаний 15.06.2021, а відтак цілком законними є вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 інфляційних втрат та 3% річних за період з 30.04.2018 по дату фактичного отримання таких коштів позивачем; - при перерахунку сум 3 % річних суд першої інстанції встановив, що правомірним буде стягнути з відповідача 1 на користь позивача 3% річних у розмірі 213,79 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 274 634,20 грн. нарахованої за період з 08.02.2018 по 30.06.2021 на суму коштів у розмірі 313 541,73 грн. та пені в сумі 1 091,70 грн. нарахованої за період з 29.04.2021 по 15.06.2021 на загальну суму судових витрат у розмірі 55 343,10 грн. суд першої інстанції встановив, що законодавством не передбачено, а сторонами не погоджувалось умов, якими встановлюється порядок та розмір нарахування пені за невиконання вказаних зобов`язань. Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції встановивши, що мало місце позбавлення відповідачами позивача права власності на майно за несправедливою ціною, що призвело до необхідності позивача змінити звичний спосіб життя для відновлення свого порушеного права, витратити більш як 2,5 роки на поновлення своїх прав, особистий час, моральні та матеріальні ресурси, дійшов висновку про те, що з урахуванням вимог розумності і справедливості є розумним та справедливим стягнути солідарно з відповідачів суму моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн., що становить близько 20% від вартості ціни акцій, яка б підлягала сплаті відповідачем 1 позивачу в разі належного виконання ним вимог законодавства, та становить близько 11% від ціни акцій, яка була визначена касаційним судом у зв`язку з порушенням відповідачами процедури сквіз-ауту, що відповідає ступеню вчиненого відповідачами порушення. Крім того, 21.10.2021 господарським судом міста Києва постановлено окрему ухвалу щодо виявлених недоліків методологічного забезпечення застосування Розділу ХІІ Закону України «Про акціонерні товариства» щодо механізму визначення ціни викупу у процедурі сквіз-ауту; порушень законодавства, які призвели до набуття права власності на акції відповідача 2 без сплати колишнім міноритарним акціонерам справедливої ціни набутих акцій. 27.10.2021 до господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про надання доказів понесення судових витрат після ухвалення рішення суду в якій позивач просив винести додаткове рішення яким солідарно стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу в сумі 27 750,00 грн. Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2021, повний текст якого складений 25.11.2021, у справі № 910/13936/21 у задоволенні заяви позивача про відшкодування судових витрат відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про відшкодування судових витрат суд першої інстанції виходив того, що встановлені під час розгляду заяви обставини (дефекти у доказах, поданих на підтвердження розміру судових витрат, неможливість пояснити дати та порядок складення додатку до договору про надання правничої допомоги та акту прийому-передачі наданих послуг, плутанина у поясненнях з приводу складення попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, істотна розбіжність між попередньо визначеним розміром судових витрат на професійну правничу допомогу та заявленим до відшкодування, непослідовність доводів та пояснень з приводу того хто та коли складав документи на підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, кількості оригіналів документів та внесення виправлень до таких документів) свідчать про те, що позивачем не доведено реальність (дійсність) понесених (таких, що підлягають понесенню) ним адвокатських витрат. Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вказана апеляційна скарга надійшла до суду 02.12.2021 - примітка суду), в якій просить частково скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21 в частині незадоволення позовних вимог щодо солідарного стягнення з відповідачів штрафу/пені/неустойки в розмірі 274 634,20 грн. та повного розміру 100 000,00 грн. моральної шкоди і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача повністю задовольнити, а також стягнути з відповідачів на користь позивача вартість судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, для чого призначити окреме судове засідання у відповідності до ст. 129, 221 ГПК України. У апеляційній скарзі позивач послався на те, що рішення у оспорюваній частині є незаконним, необґрунтованим, прийнятим із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права та з неправильним тлумаченням закону та висновків Верховного Суду. У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що при розгляді по суті позовної вимоги про стягнення з відповідачів пені суд першої інстанції мав застосувати аналогію закону та аналогію права (за відсутності звичаїв ділового обороту) та, врахувавши те, що: 1) правочин щодо примусового викупу акцій є таким правочином в якому особа, яка володіє домінуючим контрольним пакетом акцій може впливати на спосіб визначення ціни акцій та набуває права власності на них унаслідок виконання вимог, визначених законодавством, тоді як мінорітарний акціонер втрачає право власності на акції за відсутності свого волевиявлення, без будь-якого впливу на визначення ціни та за відсутності законодавчого механізму здійснення спеціального контролю з боку суду або комісії; 2) Великою Палатою Верховного Суду при розгляді справи № 908/137/18 та Верховним Судом під час розгляду справи № 910/12591/18 встановлено недобросовісність дій відповідачів у процедурі купівлі акцій; 3) як у типових договорах, які відповідачі укладають на купівлю акцій у мінорітарних акціонерів, так і у договорах за якими підприємства групи ДТЕК до яких належать відповідачі купують акції інших акціонерних товариств передбачена відповідальність покупця за невиконання (несвоєчасне виконання) обов`язку щодо оплати акцій у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а також сплату штрафу в сумі 10 % від вартості акцій; 4) відповідно до положень ст. 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину; 5) за змістом положень чинного законодавства штрафні санкцій, які застосовує державний регулятор ринку цінних паперів за подібні правопорушення є значно вищою, ніж розмір пені який позивачем заявлено до стягнення; 6) позивач пропонував досудове мирне врегулювання спору проте відповідачами вказана пропозиція була проігнорована, а відповідач і на даний час своєю поведінкою та діями продовжують порушувати права та майнові інтереси позивача та інших мінорітарних акціонерів, погодити стягнення на користь позивача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. До апеляційної скарги позивачем додані додаткові документи, а саме копії типових договорів купівлі-продажу акцій підприємства групи ДТЕК та роздрукованого з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення господарського суду Київської області від 03.03.2021 по справі № 911/3473/20. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2021 апеляційну скаргу у справі №910/13936/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А. Крім того, не погоджуючись із рішенням, акціонерне товариство «ДТЕК Дніпроенерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вказана апеляційна скарга надійшла до суду 06.12.2021 - примітка суду), в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21 та окрему ухвалу від 21.10.2021 у справі № 910/13936/21. Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 06.12.2021 апеляційну скаргу у справі №910/13936/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А. Крім того, не погоджуючись з додатковим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вказана апеляційна скарга надійшла до суду 15.12.2021 - примітка суду), у якій просить скасувати додаткове рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №910/13936/21 і ухвалити нове рішення яким заяву про відшкодування судових витрат позивача задовольнити частково та стягнути солідарно з відповідачів 27 000,00 грн. а також стягнути з відповідачів на користь позивача вартість судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, для чого призначити окреме судове засідання у відповідності до ст. 129, 221 ГПК України. У апеляційній скарзі позивач послався на те, що додаткове рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим із неповним з`ясуванням обставин та вивченням доказів, що мають значення для справи, із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, із невідповідністю висновків, викладених у додатковому рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права та з неправильним тлумаченням закону та висновків Верховного Суду. У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на те, що: - він не є адвокатом або юристом, що викликало необхідність отримання юридичної допомоги при формулювання власних правових позицій; - допущені позивачем у поданих до суду доказах на підтвердження факту понесення ним витрат на правову допомогу технічні помилки/описки не можуть бути підставою для відмови у задоволенні поданої заяви про стягнення з відповідачів судових витрат; - труднощі з наданням позивачем пояснень з приводу технічних помилок/описок у наданих суду документах були наслідком того, що 11.11.2021 було перше судове засіданні у якому позивач намагався захистити майнові інтереси щодо відшкодування судових витрат, а також довгого очікування вказаного судового засіданні в коридорі будівлі суду в умовах «масочного» карантину при значній кількості питань суду за короткий час; - істотна розбіжність між попередньо визначеним розміром судових витрат на професійну правничу допомогу та заявленим до відшкодування не суперечить положенням чинного законодавства та не є підставою для відмови у стягнення судових витрат. До того ж у випадку значного перевищення остаточно заявленого розміру судових витрат попередньо заявленому суд першої інстанції мав би стягнути з відповідача ту суму витрат, яка позивачем була заявлена попередньо, а не відмовляти у стягнення таких витрат у повному обсязі; - позивач отримав заперечення відповідачів на заяву позивача про відшкодування судових витрат лише в день судового засідання та не мав можливості проконсультуватися з адвокатом щодо зазначених недоліків документів чим фактично був позбавлений права на отримання правової допомоги. До вказаної апеляційної скарги позивачем доданий додатковий доказ, а саме копія квитанції, яка свідчить про перерахування 02.12.2021 позивачем адвокатському об`єднанню «Віталій Ткачук і Партнери» оплати за юридичні послуги в сумі 27 000,00 грн. Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 15.12.2021 справу №910/13936/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А. З огляду на те, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» надійшли до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи №910/13936/21, що унеможливлює вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021, від 16.12.2021 та від 17.12.2021 відповідно матеріали справи №910/13936/21 витребувано у господарського суду міста Києва та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом вказаних апеляційних скарг на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 та на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №910/13936/21 до надходження матеріалів справи №910/13936/21. 20.12.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/13936/21. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 враховуючи перебування у відпустці судді Кравчука Г.А., який не є головуючим суддею, справу №910/13936/21 передано на повторний автоматизований розподіл. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2021 та протоколів передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 21.12.2021 справу №910/13936/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Агрикова О.В., Козир Т.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині, а саме здійснення доплати судового збору у сумі 1 098,26 грн. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 апеляційну скаргу акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 та на окрему ухвалу господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині, а саме здійснення доплати судового збору у сумі 2 270,00 грн. та подання доказів на підтвердження надсилання копії скарги товариству з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Пауер Трейд». Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення від 11.11.2021 у справі №910/13936/21, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення від 11.11.2021 у справі №910/13936/21 призначено до розгляду, учасників справи повідомлено, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 08.02.2022 о 13 год. 50 хв. 13.01.2022 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду відповідачем 2 на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги в якій відповідач 2 повідомив, що відмовляється від частини вимог апеляційної скарги, яка стосується оскарження окремої ухвали суду, у зв`язку з чим подає апеляційну скаргу у новій редакції та просить прийняти до розгляду апеляційну скаргу відповідача 2 на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 (у новій редакції) в межах апеляційного провадження, відкритого у справі № 910/13936/21. У вказаній апеляційній скарзі відповідач 2 послався на те, що рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права. У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач 2 послався на те, що: - висновок суду першої інстанції про те, що правовою природою стягнутих коштів за постановою Верховного Суду у справі №910/12591/18, з огляду на характер правовідносин між сторонами, є ціна товару (акцій) за правочином їх відчуження в процедурі сквіз-ауту є помилковим, так як спір у вказаній справі № 910/12591/18, з огляду на предмет спору, полягав не стільки у тому, якою була справедлива вартість акцій відповідача 2 при проведені сквіз-ауту, стільки у тому, які саме збитки відшкодовувались подвійним розміром від біржової вартості, а у вказаній постанові не зазначено про те, що подвійна біржова вартість акцій є саме справедливою їх вартістю, а навпаки зазначено про те, що вартістю акцій для цілей сквіз-ауту є саме середній біржовий курс на відповідну дату; - жодною нормою закону не встановлено, що ціна акції для сквіз-ауту має розраховуватись у розмірі подвійної біржової вартості чи подвійної справедливої вартості; - цілком очевидним є те, що стягнута з відповідача 1 сума у розмірі 313 541,73 грн. повністю компенсує позивачу і суму грошового зобов`язання, встановленого Верховним Судом (84 526,15 грн.) і сумі інфляційних втрат та 3 % річних, розрахованих на таку суму грошового зобов`язання та будь-яку ймовірну майнову та моральну шкоду позивача; - положення ст. 625 ЦК України не передбачають можливості солідарного стягнення з кількох боржників інфляційних втрат та 3 % річних; - позивач не довів у суді фактів приниження відповідачами його честі, гідності та ділової репутації. В свою чергу позивач, як професійний інвестор у цінні папери має цілком приймати ризики, які пов`язані з волатильністю цін на належні йому цінні папери, а також ризики можливих судових спорів з емітентами таких цінних паперів та іншими власниками з цього приводу. До того ж всі збитки позивача були йому компенсовані постановою Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18; - висновок суду першої інстанції про те, що відповідач 1 мав сплатити суму судових витрат у розмірі 55 343,10 грн., присуджену до стягнення постановою Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18, до 29.04.2021, тобто до дати, наступної за датою набуття чинності вказаної постановою не ґрунтується на нормах права та фактичних обставинах, так як відповідач 1 не мав можливість фактично виконати вказане зобов`язання 29.04.2021 оскільки: 28.04.2021 Верховним Судом оголошено лише вступну та резолютивні частини, повний текст постанови був виготовлений лише 12.05.2021, а оприлюднений 13.05.2021; лист позивача від 28.05.2021 про добровільне виконання вказаної постанови із довідкою про актуальний банківський рахунок було отримано лише 31.05.2021; банківські реквізити позивача у вказаній постанові відрізнялись від реквізитів, наданих самим позивачем. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 заяву про самовідвід колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Коробенка Г.П. - головуючого, Агрикової О.В., Козир Т.П. про самовідвід від розгляду справи №910/13936/21 задоволено, справу №910/13936/21 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до ст. 32 ГПК України. 24.01.2022 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду позивачем на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подано клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, а саме квитанцію про доплату судового збору. Розпорядженням керівника апарату суду від 27.01.2022 №09.1-07/85/22, у зв`язку із задоволенням самовідводу суддів Коробенка Г.П., Агрикової О.В., Козир Т.П., відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/13936/21. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2022 та протоколів передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 27.01.2022 для розгляду апеляційних скарг у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Кропивна Л.В., Владимиренко С.В. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 враховуючи перебування судді Владимиренко С.В., яка не є головуючим суддею, у відпустці, справу №910/13936/21 передано на повторний автоматизований розподіл. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справ від 14.02.2022 та протоколів передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 14.02.2022 справу №910/13936/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 апеляційні скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2021 та на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Руденко М.А. (головуюча суддя), Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В., ОСОБА_1 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21, зупинено дію оскаржуваного рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21 до закінчення апеляційного провадження у даній справі, відкрито апеляційне провадження у справі №910/13936/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021, об`єднано апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 та на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2021, в одне апеляційне провадження у справі №910/13936/21, призначено справу до розгляду на 22.03.2022 об 11 год. 45 хв. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 апеляційну скаргу акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про направлення нової редакції апеляційної скарги товариству з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Пауер Трейд», подання до суду відповідної заяви про усунення недоліків. 21.02.2022 через канцелярію суду відповідачем 2 на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 акціонерному товариству «ДТЕК Дніпроенерго» поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21, зупинено дію оскаржуваного рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21 до закінчення апеляційного провадження у даній справі, апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021, на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2021 та акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 об`єднано в одне апеляційне провадження у справі №910/13936/21, призначено справу до розгляду на 22.03.2022 об 11 год. 45 хв. У зв`язку із веденням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в України» з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану в України та активними бойовими діями, судові засідання призначені на 22.03.2022 не відбулись. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2022 розгляд апеляційних скарг відкладено на 07.06.2022 на 11год. 15 хв. В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався. Щодо доданих позивачем до апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 додаткових доказів, а саме копій типових договорів купівлі-продажу акцій підприємства групи ДТЕК та роздрукованого з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення господарського суду Київської області від 03.03.2021 по справі № 911/3473/20, колегія суддів зазначає про те, що всі вказані документи містяться у вільному доступі в мережі Інтернет, а відтак такі документи не можна вважати додатковими доказами по справі. Щодо доданого позивачем до апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21 додаткового доказу, а саме копії квитанції, яка свідчить про перерахування 02.12.2021 позивачем адвокатському об`єднанню «Віталій Ткачук і Партнери» оплати за юридичні послуги в сумі 27 000,00 грн. колегія суддів зазначає таке. Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України). У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. З огляду на дату перерахування позивачем коштів адвокатському об`єднанню «Віталій Ткачук і Партнери» наданий відповідачем додатковий доказ не існував на момент розгляду по суті судом першої інстанції заяви позивача про відшкодування судових витрат. Водночас така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18. За таких обставин, додана позивачем під час апеляційного перегляду копії квитанції, яка свідчить про перерахування 02.12.2021 позивачем адвокатському об`єднанню «Віталій Ткачук і Партнери» оплати за юридичні послуги в сумі 27 000,00 грн., як додатковий доказ колегією суддів не приймається. В подальшому розгляд справи декілька разів відкладався. У судовому засіданні, 15.11.2022 позивач підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині незадоволених позовних вимог, прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, та скасувати додаткове рішення задовольнивши вимоги щодо стягнення судових витрат. Представника відповідача 2 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Представник відповідача 1 у судове засідання, 15.11.2022 не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить підпис представника відповідача 1 на повідомленні про перенесення судового засідання від 01.11.2022 (а.с.180 т.2). Крім того, представник відповідача 1, неодноразово був присутній на судових засіданнях та надавав свої пояснення у справі, про що свідчать протоколи судових засідань від: 06.09.2022, 18.10.2022, 01.11.2022 (а.с.151,160-166,180) Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника відповідача 1 за наявними матеріалами апеляційного провадження. Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач був власником цінних паперів - 296 простих акції відповідача 2. 11.09.2017 відповідач 2 отримав від компанії ORNEX LIMITED, яка є афілійованою особою відповідача 1, повідомлення вих. №10/2017 від 08.09.2017, в якому зазначено про те, що компанія разом ще з 9 юридичними особами (особами, що діють спільно) набула право власності на значний контрольний (75% та більше простих акцій) та домінуючий (95% та більше простих акцій) пакет акцій відповідача

2. До 08.09.2017 особам, що діють спільно, належав контрольний пакет простих акцій відповідача 2 у сукупності 73,55% (встановлено судами, Постанова ВС України від 28.04.2021 у справі №910/12591/18). 19.09.2017 наглядова рада відповідача 2 прийняла рішення, яким обрала та залучила суб`єкта оціночної діяльності консалтингову фірму у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Експерт-Аналітик» для проведення незалежної оцінки ринкової вартості акцій відповідача

2. Суб`єктом оціночної діяльності надано звіти про незалежну оцінку вартості однієї акції відповідача 2, в яких зазначено, що ринкова вартість акцій відповідача 2 станом на 07.09.2017 для цілей ст.ст. 65-2, 65-3 Закону України «Про акціонерні товариства» становить 250,01 грн. за одну акцію, а для цілей ст. 65-1 Закону України «Про акціонерні товариства» - 251,14 грн. за одну акцію відповідача 2. 04.10.2017 наглядова рада відповідача 2 прийняла такі рішення (а.с. ): 1) відповідно до вимог абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» затверджено ринкову вартість однієї простої акції відповідача 2 станом на 07.09.2017 у розмірі 250,01 грн. Доручено генеральному директору повідомити компанії ORNEX LIMITED або її уповноваженим особам ринкову вартість акції (питання перше порядку денного); 2) відповідно до вимог ч.ч. 3, 4 ст. 65-3 Закону України «Про акціонерні товариства» затверджено ціну обов`язкового придбання акцій компанією ORNEX LIMITED та її афілійованими особами у акціонерів відповідача 2 - власників простих акцій товариства, щодо яких не встановлено обмеження (обтяження) у розмірі 488,14 грн. за одну просту акцію відповідача

2. Доручено генеральному директору повідомити компанії ORNEX LIMITED або її уповноваженим особам ціну обов`язкового придбання акцій відповідача 2 у акціонерів товариства-власників простих акцій товариства, щодо яких не встановлено обмеження (обтяження) (питання друге порядку денного); 3) відповідно до вимог абз. 3 ч. 2 ст. 65-1 Закону України «Про акціонерні товариства» затверджено для компанії ORNEX LIMITED та її афілійованих осіб ціну придбання акцій відповідача 2 у розмірі 488,14 грн. за одну просту акцію товариства. Доручено генеральному директору повідомити компанії ORNEX LIMITED або її уповноваженим особам ціну придбання акцій відповідача 2 у акціонерів товариства-власників простих акцій товариства (питання третє порядку денного). 09.10.2017 відповідач 1 подав до відповідача 2 публічну безвідкличну пропозицію (а.с. ) для всіх акціонерів-власників акцій товариства про придбання належних їм акцій (оферти) за ціною 488,14 грн. за одну просту акцію. Наглядова рада розмістила зазначену оферту на веб-сайті відповідача

2. У пункті 1 оферти визначено, що відповідач 1 є відповідальною особою. 07.12.2017 відповідач 1 подав до відповідача 2 публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій товариства за ціною 488,14 грн. за одну просту акцію. 08.02.2018 відповідачем 1 сплачено на рахунок умовного зберігання ціну акцій акціонерам відповідача 2. 13.02.2018 на рахунок у цінних паперах відповідача 1 переведено цінні папери (акції) відповідача 2, в тому числі і позивача. Вказані обставини сторонами не заперечуються та встановлені судовими рішеннями у справі №910/12591/18 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Пауер Трейд» та акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» про зобов`язання вчинити дії (а.с. 11-20). В свою чергу позивач не погодився з ціною придбання акцій та у вересні 2018 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1 та відповідача 2 (справа № 910/12591/18) у якому просив: - зобов`язати відповідача 1 перерахувати позивачу на його банківський рахунок, як доплату за акції відповідача 2 в розмірі 313 541,73 грн.; - затвердити ціну придбання акцій відповідача 2 по публічній безвідкличній оферті відповідача 1 від 09.10.2017 та по публічній безвідкличній вимозі відповідача 1 від 07.12.2017 - у розмірі 1 547,4026 грн. за одну акцію відповідача 1; - визнати недійсним рішення наглядової ради відповідача 2 від 04.10.2017 в частині затвердження ринкової вартості однієї простої акції відповідача 2, затвердження ціни обов`язкового придбання акцій відповідача 2 та затвердження ціни придбання акцій відповідача 2 на рівні 488,14 грн. за одну просту акцію відповідача

2. Рішенням господарського суду міста Києва від 29.01.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2019, у справі №910/12591/18 у позові відмовлено повністю. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 (а.с.11-20 ): - рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2019 у справі № 910/12591/18 скасовано в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача 1 перерахувати позивачу на його банківський рахунок, як доплату за акції відповідача 2 в розмірі 313 541,73 грн. та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено; - стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 313 541,73 грн., як доплату за акції відповідача 2; - рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2019 у справі № 910/12591/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо затвердження ціни придбання акцій та визнання недійсним рішення наглядової ради відповідача 2 від 04.10.2017 залишено без змін; - визначено новий розподіл судових витрат, до стягнення з відповідача 1 на користь позивача присуджено 7 048,14 грн. - судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, 12 340,70 грн. - судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, 16 454,26 грн. - судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги та 19 500,00 грн. - витрат на правову допомогу (загальна сума судових витрат яка присуджена до стягнення з відповідача 1 на користь позивача становить 55 343,10 грн. - примітка суду). Позивач зазначає про те, що вказане судове рішення в частині перерахування позивачу коштів відповідачем 1 в добровільному порядку своєчасно виконано не було, а фактично виконано в примусовому порядку із залученням приватного виконавця шляхом стягнення: 15.06.2021 грошових коштів в сумі 55 343,10 грн. та 105 115,67 грн., 30.06.2021 - в сумі 2 502,11 грн. та 07.07.2021 - в сумі 205 923,95 грн., З огляду на несвоєчасне виконання постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просить стягнути з відповідача 1 та відповідача 2 як солідарних боржників коштів у загальній сумі 488 793,65 грн., які складаються з: - 3 % річних в сумі 31 918,60 грн., інфляційних втрат в сумі 80 211,35 грн. та пені в сумі 274 634,20 грн. нарахованих за період з 08.02.2018 по 30.06.2021 на суму коштів у розмірі 313 541,73 грн. яка є сумою невиконаного зобов`язання з повної оплати вартості належних позивачу акцій відповідача 2 викуп яких проводився в порядку, визначеному ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», яку присуджено до стягнення постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 та повністю сплачено лише 30.06.2021 в межах примусового виконання вказаного судового рішення; - 3% річних в сумі 218,34 грн., інфляційних втрат в сумі 719,46 грн. та пені в сумі 1 091,70 грн. нарахованих за період з 29.04.2021 по 15.06.2021 на загальну суму судових витрат у розмірі 55 343,10 грн., яка була присуджена до стягнення з відповідача 1 постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 та повністю сплачена 15.06.2021; - моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн. Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача, що присуджена до стягнення у справі №910/12591/18 сума коштів (313 541,73 грн.) за своєю правовою природою є сумою доплати за акції, а обов`язок відповідачів сплатити вказану суму існував з 08.02.2018, проте фактично дані кошти були сплачені відповідачем 1 лише у червні-липні 2021 року в межах виконавчого провадження з виконання постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18, у зв`язку з чим наявні правові підстави для нарахування на вказану суму заборгованості пені, 3% річних та інфляційних втрат. В свою чергу відповідачі заперечують проти позову з посиланням на те, що обов`язок зі сплати на користь позивача вказаних коштів в сумі 313 541,73 грн. виник лише після прийняття Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постанови від 28.04.2021 у справі №910/12591/18, а зазначена сума коштів за своєю правовою природою не є доплатою за акції, так як Верховним Судом у межах розгляду вказаної вище справи було захищено права позивача шляхом стягнення на користь позивача подвійної вартості справедливої вартості акцій відповідача 2 як компенсації за завдані збитки у процедури обов`язкового продажу акцій відповідача 2, а відтак стягнення додатково ще й інфляційних втрат та 3% річних, які також мають компенсаторний характер, фактично призведе до подвійного стягнення з відповідачів за одним і тим же зобов`язанням. Крім того, відповідачі заперечили можливість солідарного стягнення заявлених позивачем сум з відповідачів, а також наявність підстав для стягнення з відповідачів моральної шкоди. Враховуючи викладені вище обставини щодо підстав якими позивач ґрунтує позовні вимоги в частині стягнення нарахованих на присуджену до стягнення касаційним судом суму у розмірі 313 541,73 грн. 3 % річних, інфляційних втрат та пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для вирішення спору сторін в цій частині необхідно надати відповіді на наступні питання: 1) яка правова природа присуджених до стягнення Верховним Судом на користь позивача коштів в сумі 313 541,73 грн.; 2) коли виник обов`язок зі сплати на користь позивача коштів у розмірі 313 541,73 грн.; 3) чи підлягають нарахуванню на вказану суму коштів пеня, 3% річних та інфляційні втрати. Щодо правової природи присуджених до стягнення Верховним Судом коштів у розмірі 313 541,73 грн. слід зазначити таке. Зі змісту постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 слідує, що: - у пунктах 5.26, 5.31 постанови Верховний Суд вказує, що дана сума є збитками; - у пункті 5.26 постанови Верховний Суд також зазначає про подвійний розмір вартості акцій відповідача 2; - у п. 5.27 та у п. 4 резолютивної частини постанови вказує, що дана сума є доплатою за акції відповідача 2; - у п. 5.5 постанови мова йде про середній біржовий курс акцій відповідача 2; - у п. 5.11 постанови зазначається про ціну придбання акцій відповідача 2; - у п. 5.20 постанови мова йде про справедливу компенсацію за майно, яке було відчужене без волі позивача (акції відповідача 2), збитки та шкоду. Як вірно встановлено судом першої інстанції сума коштів у розмірі 313 541,73 грн. була одержана судом внаслідок виконання наступної дії: (773,7013 грн. ціни 1 акції, що визначена як середній біржовий курс х 2 (подвійний розмір ціни 1 акції) х 296 акцій, належних позивачу) - (488,14 грн. визначеної відповідачами ціни 1 акцій х 296 акцій, належних позивачу). Отже, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 на користь позивача стягнуто подвійну ціну належних йому акції за мінусом виплачених за відповідні акції коштів. В свою чергу при задоволенні позовних вимог та стягненні на користь позивача коштів у розмірі 313 541,73 грн. Верховний Суд виходив з того, що: - при проведенні сквіз-ауту ціна має бути не лише ринковою, а й справедливою. Це означає, що така ціна може бути вище ринкової, адже у особи без волі та бажання вилучають майно, яким вона володіла на праві власності і не планувала його відчужувати; - дослідження наведених обставин має істотне значення для вирішення даного спору, адже наявність певної недобросовісної поведінки з боку власника домінуючого контрольного пакета акцій (зокрема, опосередкованої рішеннями акціонерного товариства) може спричинити покладення на міноритарного акціонера, який не має можливості вплинути на визначення ціни акцій, непропорційного тягаря у зв`язку з примусовим відчуженням належних йому акцій; - наглядова рада відповідача 1, затвердивши ціну придбання акцій розмірі у розмірі 488,14 грн. за одну просту акцію товариства (абз. 3 ч. 2 ст. 65-1 Закону України «Про акціонерні товариства», а відповідач 1, визначивши у публічній безвідкличній пропозиції (оферті) ціну придбання акцій у розмірі 488,14 грн. (що є найвищою ціною, за якою особа придбавала акції товариства протягом 12 місяців, що передують дню набуття значного контролюючого та домінуючого контрольного пакету акцій товариства), допустили порушення п. 2 ч. 2 ст. 8, п. 1 ч. 3 ст. 65-1 Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки проігнорувала середній біржовий курс, хоча закон у такому разі прямо передбачав необхідність його врахування при визначенні ціни придбання акцій. З наведених висновків Верховного Суду слідує, що ціна акцій може бути і вище, однак не нижче середнього біржового курсу, в свою чергу постанова від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 не містить чіткого визначеного розміру справедливої ціни однієї акції відповідача 2, яка мала визначатися при процедурі сквіз-ауту. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що: - за логікою Верховного Суду справедлива ціна за акцію відповідача 2 при проведені наприкінці 2017 року - на початку 2018 року процедури сквіз-ауту становила не менше 773,7013 грн. за одну акцію; - такі логічні висновки випливають з того, що в іншому випадку - подвійний розмір ціни акції становив би менше суми ніж було заявлено до стягнення позивачем за вимогою про доплату за акцію з відповідача 1 в межах справи №910/12591/18 (різниця між сумою 2 х 773,7013 грн. - суму раніше виплаченого), та відповідно Верховним Судом було б частково задоволено вимоги позивача; - в даному випадку позовні вимоги задоволено повністю, що свідчить про погодження Верховним Судом з доводами та розрахунками позивача, який заявляв позов виходячи із справедливої ціни у розмірі 773,7013 грн. - при цьому, можливий і більший розмір такої справедливої ціни, оскільки якщо б справедлива ціна акцій становила б більший розмір, Верховний Суд все одно був би обмежений заявленим позивачем розміром вимог, проте задоволення позовних вимог в повному обсязі в такому випадку, не свідчить про те, що справедлива ціна акції не може бути більшою; - з пояснень сторін дійсний розмір ціни акції встановлюється за наслідками проведення експертного дослідження в межах іншої справи, проте її визначення ніяким чином не впливає на вирішення даного спору, а визначення її у більшому розмірі не виключатиме можливість пред`явлення вибувшими акціонерами (в т.ч. позивачем у даній справі) нових позовів на суму різниці. Отже, правовою природою стягнутих коштів за постановою Верховного Суду у справі №910/12591/18 з огляду на характер правовідносин між сторонами є ціна товару (акцій) за правочином їх відчуження в процедурі сквіз-ауту. При цьому, на думку колегії суддів, визначення ціни акцій, яку мав отримати позивач внаслідок примусового відчуження належних йому акцій, на рівні подвійного розміру вартості таких акцій обумовлено саме тим, що при проведенні сквіз-ауту ціна має бути не лише ринковою, а й справедливою так як у особи без волі та бажання вилучають майно, яким вона володіла на праві власності і не планувала його відчужувати та без будь-якого впливу на визначення ціни, і саме з огляду на вказані обставини Верховний Суд зазначив про компенсаційний характер присудженої до стягнення суми. Вказаним спростовуються посилання відповідачів на те, що присуджена до стягнення Верховним Судом сума коштів за своєю правовою природою не є доплатою за акції. Щодо строку з якого виник обов`язок зі сплати на користь позивача коштів у розмірі 313 541,73 грн. колегія суддів зазначає про таке. Позивач зазначає про те, що вказаний обов`язок виник 08.02.2018, тобто у день сплати відповідачем 1 на рахунок умовного зберігання ціни акцій акціонерам відповідача 2, а відповідачі - про те, що такий обов`язок виник лише після прийняття Верховним Судом постанови у справі №910/12591/18. За змістом ч. 9 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» заявник вимоги сплачує ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції (їхні спадкоємці або правонаступники, або інші особи, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів). Заявник вимоги відкриває такий рахунок умовного зберігання (ескроу) не пізніше дати надсилання публічної безвідкличної вимоги. З огляду на обставини, які встановлені вище, а саме те, що кошти в сумі 313 541,73 грн. є ціною товару (акцій) за правочином їх відчуження в процедурі сквіз-ауту, то й отримати вказані кошти позивач мав у день сплати відповідачем 1 на рахунок умовного зберігання ціни акцій акціонерам відповідача 2, а саме 08.02.2018. Отже, твердження відповідачів про виникнення обов`язку зі сплати на користь позивача коштів у розмірі 313 541,73 грн. після прийняття Верховним Судом постанови від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 є помилковим, а такий обов`язок повинен був бути виконаний до набуття акцій у власність (до вилучення їх із власності позивача). Щодо нарахування на суму коштів у розмірі 313 541,73 грн. пені, 3% річних та інфляційних втрат. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. В силу ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати з правочинів, безпосередньо з актів цивільного законодавства та інших юридичних фактів. З матеріалів справи слідує, що зобов`язання, стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення якого є предметом позову у цій справі, виникло з огляду на проведення процедури обов`язкового продажу належних позивачу акцій відповідача 2 на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій (ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства»). За змістом ст.ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12 та неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 20.06.2018 у справі № 910/21812/17, від 17.01.2018 у справі № 910/11316/17, від 12.03.2019 у справі № 904/8223/16, від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц. Так як обов`язок щодо виплати позивачу вартості акцій виражений в грошових одиницях України та передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку, вказане зобов`язання є грошовим. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом. За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Отже, враховуючи те, що зобов`язання з оплати на користь позивача справедливої вартості акцій є грошовим, у випадку його прострочення позивач, відповідно до положень ст. 625 ЦК України, має право нарахувати 3 % річних та інфляційні втрати за весь період у якій отримало прострочення вказаного обов`язку та звернутися за їх стягнення до суду. Суд першої інстанції цілком вірно, перевіривши виконані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, встановив, що позивачем при визначенні періоду їх нарахування допущені помилки, а саме до вказаного періоду безпідставно включено день у якій зобов`язання мало бути виконано та день у якій воно фактично було виконано, так як: - за змістом ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, тобто, початком для нарахування 3% річних та інфляційних втрат (як міри відповідальності) за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано; - фактичного виконання зобов`язання не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки відсотки річних та інфляційні втрати можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання. З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням встановленого судом періоду нарахування, цілком вірно встановив, що арифметично вірною є сума інфляційні втрат у розмірі 80 211,35 грн. та 3% річних у розмірі 31 841,29 грн. Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, нарахування неустойки (пені) за прострочення виконання обов`язку зі сплати грошових коштів в сумі 313 541,73 грн. не ґрунтується на положеннях чинного законодавства так як: - за змістом ч. 1 ст. 546 ЦК України, яка встановлює види забезпечення виконання зобов`язання, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. - згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; - правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 547 ЦК України); - відповідно до положень ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; - законодавством не передбачено, а сторонами не погоджувалось умов, якими встановлюється порядок та розмір нарахування пені за невиконання заявником вимоги свого обов`язку зі сплати ціни акцій у визначений у відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства» строк. Щодо посилань позивача на те, що при розгляді по суті позовної вимоги про стягнення з відповідачів пені суд першої інстанції мав застосувати аналогію закону та аналогію права (за відсутності звичаїв ділового обороту) та погодити стягнення на користь позивача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, колегія суддів зазначає про те, що за змістом ст. 9 ЦК України, яка визначає випадки у яких суд може застосувати аналогію закону та аналогію права, їх застосування можливо у випадках, якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, проте порядок викупу акції врегульований положеннями Закону України «Про акціонерні товариства», а відсутність у вказаному законі положень щодо нарахування пені за прострочення обов`язку по оплати акцій, не свідчить про те, що вказані правовідносини не врегульовані. Вказане свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача пені за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати грошових коштів в сумі 313 541,73 грн. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні таких вимог залишається без змін. Щодо поданої відповідачем 1 заяви про застосування строку позовної давності щодо вимог позивача про стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму коштів у розмірі 313 541,73 грн., слід зазначити таке. Враховуючи відсутність підстав для стягнення на користь позивача пені за прострочення обов`язку по сплаті коштів у розмірі 313 541,73 грн., питання строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені не досліджується. Щодо строку позовної давності за вимогами позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму коштів у розмірі 313 541,73 грн., слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Відповідач 1 зазначає, що позивачами було пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки останні нараховуються починаючи з 08.02.2018, в той час як позивач звернувся до суду із даним позовом лише у серпні 2021 року, а відтак пропустив строк позовної давності. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 02.04.2020 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» яким Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, ст.ст. 257 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказане свідчить про те, що строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину, який відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України з 12.03.2020. Вказані обставини свідчать про те, що строк позовної давності за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за лютий 2018 року, а також за всі послідуючі місяці, станом на дату подання позову було продовжено в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та, відповідно не було позивачем пропущено. Щодо вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає про таке. Так як вже зазначалось вище, рішенням суду першої інстанції на відповідачів покладений солідарний обов`язок зі сплати на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат від суми збитків, встановлених Постановою Верховного суду від 28.04.2021. Відповідно до ч.1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Вимогами ст. 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов`язок виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Стаття 625 ЦК України не передбачає можливості солідарного стягнення з кількох боржників інфляційних втрат та 3% річних. Позивачем не наведено належного обґрунтування та доказів щодо неподільності позовних вимог. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що стягненню підлягають інфляційні втрати у розмірі 80 211,35 грн. та 3% річних у розмірі 31 841,29 грн., нараховані за прострочення обов`язку зі сплати на користь позивача коштів з відповідача 1 (ТОВ «ДТЕК Пауер Трейд».) Рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити. Щодо позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів 3% річних в сумі 218,34 грн., інфляційних втрат в сумі 719,46 грн. та пені в сумі 1 091,70 грн. нарахованих за період з 29.04.2021 по 15.06.2021 на загальну суму судових витрат у розмірі 55 343,10 грн., колегія суддів зазначає про таке. Як встановлено вище та не заперечується сторонами вказана сума судових витрат була присуджена до стягнення з відповідача 1 на користь позивача постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2021 у справі №910/12591/18 та повністю сплачена 15.06.2021. Зі змісту постанови Верховного Суду у справі №910/12591/18 слідує, що судом при розгляді вказаної справи встановлено наявність солідарного обов`язку щодо сплати на користь позивача коштів у розмірі 313 541,73 грн. (п.п. 5.23, 5.24 постанови), водночас при зверненні до суду з вимогами про стягнення коштів у розмірі 313 541,73 грн. позивач, користуючись визначеним ч. 1 ст. 543 ЦК України, правом на пред`явлення кредитором вимоги до усіх боржників разом, так і до будь-кого з них окремо, реалізував вказане право та пред`явив вимогу до одного із солідарних боржників - відповідача 1, у зв`язку з чим Верховний Суд судові витрати стягнув саме з відповідача

1. В свою чергу покладення на відповідача 1 в межах справи №910/12591/18 судових витрати позивача не зумовлює виникнення у відповідача 2 солідарного обов`язку зі сплати таких коштів на користь позивача. За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 2 інфляційних втрат у розмірі 719,46 грн., 3% річних у розмірі 218,34 грн. та пені у розмірі 1 091,70 грн., нарахованих на суму судових витрат у розмірі 55 343,10 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін. Щодо стягнення вказаних сум з відповідача 1 колегія суддів зазначає про таке. За змістом положень ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Отже, обов`язок відповідача 1 сплатити на користь позивача суму судових витрат у розмірі 55 343,10 грн. виник з огляду на прийняття Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постанови у справі №910/12591/18 та мав бути виконаний останнім у день наступний за прийняттям вказаної постанови, а саме 29.04.2021 та, відповідно, з 30.04.2021 вказаний обов`язок вважається простроченим. Посилання відповідача 1 на те, що він не мав можливість фактично виконати вказане зобов`язання 29.04.2021 оскільки: 28.04.2021 Верховним Судом оголошено лише вступну та резолютивні частини, повний текст постанови був виготовлений лише 12.05.2021, а оприлюднений 13.05.2021; лист позивача від 28.05.2021 про добровільне виконання вказаної постанови із довідкою про актуальний банківський рахунок було отримано лине 31.05.2021; банківські реквізити позивача у вказаній постанові відрізнялись від реквізитів, наданих самим позивачем, колегією суддів не приймаються так як за положеннями чинного законодавства не обумовлюють необхідність виконання судового рішення з визначеними відповідачем 1 обставинами. До того ж колегія суддів зауважує відповідачу 1 на тому, що: - зі змісту вищевказаної постанови слідує, що його представник був присутній в судовому засіданні 28.04.2021 та, відповідно, був обізнаний як про стягнення з нього на користь позивача судових витрат, так і про їх суму, а відтак мав можливість виконати судове рішення у добровільному порядку; - вказане судове рішення відповідачем 1 незважаючи на відповідні звернення позивача у добровільному порядку виконано не було. Водночас, враховуючи те, зобов`язання зі сплати на користь позивача коштів у розмірі 55 343,10 грн. є грошовим, а відповідач 1 прострочив його виконання та таке прострочення тривало з 30.04.2021 по 14.06.2021, наявні правові підстави для стягнення з відповідача 1 визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум 3 % річних та інфляційних втрат. Водночас з огляду на обставини, які встановлені при перегляді рішення суду першої інстанції в частинні стягнення пені, нарахованої на суму доплати за акції, та враховуючи те, що законодавством не передбачено, а сторонами не погоджувалось умов, якими встановлюється порядок та розмір нарахування пені за прострочення обов`язку зі сплати коштів на відшкодування судових витрат, правові підстав для нарахування та стягнення такої пені відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні таких вимог залишається без змін. При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем при розрахунку сум 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати на користь позивача коштів у розмірі 55 343,10 грн. були допущені помилки аналогічні тим, які були допущені при розрахунку сум 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму доплати за акції (помилкове включення до періоду нарахування дня у якій відповідне зобов`язання мало бути виконано та дня у якій таке зобов`язання фактично було виконано - примітка суду). За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно здійснив власний перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням встановленого судом періоду прострочення відповідача 1 та дійшов висновку про те, що правомірним буде стягнути з відповідача 1 на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 719,46 грн. та 3% річних у розмірі 213,79 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін. Щодо позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн., слід зазначити про таке. Як передбачено ст. 386 Цивільного кодексу України, власник права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди та моральної шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до ч. 1 ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені в ст.1167 ЦК України. Так, згідно ч. 1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. В той же час законодавством не передбачена презумпція наявності моральної шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це: а) наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювана шкоди; в) причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г) вина заподіювана шкоди. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (за змінами та доповненнями), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до правового висновку, викладених у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №К/9901/10765/18, відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені. У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №216/3521/16-ц (провадження № 14/74цс19) від 01.09.2020 визначено, що виходячи з положень ст. 16 та ст.23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі Недайборщ проти Російської Федерації зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом. На підтвердження моральної шкоди, заподіяної відповідачами, позивачем не надано жодних доказів, що підтверджують, що його право та яке саме порушено, також позивач не зазначив та не надав належних доказів на підтвердження заявленого ним розміру. Враховуючи вищенаведене, позовна вимога позивача про стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. є необґрунтованою, тому суд вважає за необхідне у задоволенні вказаної вимоги відмовити повністю. Щодо додаткового рішення колегія суддів зазначає про наступне. До позовної заяви позивачем долучено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, в якому зазначено, що позивач планує понести витрати на сплату судового збору у розмірі 7 331,91 грн., витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 7 000,00 грн. та витрати на поштове пересилання документів (інші витрати) у розмірі 300,00 грн. Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2021, повний текст якого складений 04.11.2021, у справі № 910/13936/21 позов задоволено частково, до стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача присуджено інфляційні втрати у розмірі 80 211,35 грн., 3% річних у розмірі 31 841,29 грн. та моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн., до стягнення з відповідача 2 на користь позивача присуджено судовий збір у розмірі 1 222,39 грн., до стягнення з відповідача 1 на користь позивача присуджено інфляційні втрати у розмірі 719,46 грн., 3% річних у розмірі 213,79 грн. та судовий збір у розмірі 1 222,40 грн., в іншій частині в задоволенні позову відмовлено. 27.10.2021 до господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про надання доказів понесення судових витрат (а.с.135-139 т.1) після ухвалення рішення суду в якій позивач просив винести додаткове рішення яким солідарно стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу в сумі 27 750,00 грн. Додатковим господарського суду міста Києва від 11.11.2021, повний текст якого складений 25.11.2011, у справі № 910/13936/21 у задоволенні заяви позивача про відшкодування судових витрат відмовлено повністю. Стаття 221 ГПК України встановлює, що: - якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1); - для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2); - у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України). Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України). Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З матеріалів справи слідує, що попередній розрахунок суми судових витрат позивачем було додано до позову, в судовому засіданні 21.10.2021 позивач просив надати йому час для підготовки заяви про понесення судових витрат, а відповідну заяву про надання доказів понесення судових витрат позивачем до суду подано 27.10.2021. Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат. Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що: - витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; - за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України). На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 27 750,00 грн., ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії: - укладеного між позивачем як замовником та адвокатським бюро «Віталій Ткачук і Партнери» як бюро договору про надання правової допомоги № 010-07/21 від 10.07.2021 (далі Договір) (а.с.139-140 т.1 ); - документу без назви від 10.07.2021 у правому верхньому куті якого міститься посилання на Договір та який позиціонується позивачем як додаток до Договору (а.с. 140 т.1); - акту прийому-передачі наданих послуг від 22.10.2021 (а.с. 141 т.1); - свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2993від 21.06.2007 (а.с. 142 т.1); - ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АА № 1121361 від 10.07.2021. (а.с. 142-143 т.1) Крім того, позивачем до матеріалів справи надані витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Єдиного реєстру адвокатів України. Зі змісту Договору слідує, що: - бюро бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу та юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та у строки, обумовлені сторонами (п. 1.1); - за правову допомогу, передбачену у п. 1.2 Договору, замовник сплачує бюро винагороду у розмірі та в порядку, визначеному у додатку №1 до цього Договору. У випадку не підписання сторонами додатку №1 надана в рамках даного Договору правова допомога вважається безоплатною (п. 3.1); - розмір оплати праці бюро при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків визначаються сторонами в додатках до цього Договору (п. 4.1). Як вірно встановлено судом першої інстанції з аналізу умов Договору слідує, що вказаний договір є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, вказаний Договір містить загальні умови надання послуг адвокатським бюро, а погодження істотних умов (вид послуг/робіт, їх вартість, порядок оплати) кожного окремого доручення замовника на представництво інтересів погоджується сторонами, зокрема, у додаткових угодах (додатках) до Договору. Як встановлено вище позивачем до заяви про надання доказів понесення судових витрат після ухвалення рішення суду було додано документ від 10.07.2021, який хоча і містить посилання на те, що він укладений до Договору, проте не містить визначень щодо зазначення статусу такого документу - чи то додаток, чи то додаткова угода, чи то лист, та зі змісту якого слідує, що в ньому позивачем та бюро погоджено, що винагорода бюро та гонорар адвоката за цим Договором розраховуються з урахуванням наступних орієнтовних тарифів: розмір адвокатського гонорару за годину роботи становить 1 500,00 грн. При цьому вказаний документ, так само як власне і Договір не містить жодного посилання на спір у справі №910/13936/21. Водночас відповідачем 1 до клопотання щодо витрат на оплату правничої допомоги вих. №122/11-21 від 03.11.2021 долучено аналогічний документ від 10.07.2021 (без зазначення статусу такого документу - чи то додаток, чи то додаткова угода, чи то лист), однак у вказаному документі у вступній частині невірно зазначено по-батькові замовника, а саме замість «Мироновича», зазначено «Миколайовича». Аналогічна помилка наявна у наданих відповідачем 1 суду копіях акту прийому-передачі наданих послуг від 22.10.2021 (а.с. 141 т.1). У наданих позивачем в у судовому засіданні 11.11.2021 усних пояснень ним зазначено про те, що ним 26.10.2021 відповідачам було направлено вказані документи (додаток до Договору та акт прийому-передачі наданих послуг), однак після їх направлення відповідачам позивач виявив помилку в реквізитах (у зазначенні його по-батькові) вказаних документів, а тому він «виправив» помилку та відправив вірні копії до суду. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції: - виправлення у первинних документах будь-яких даних може та повинне здійснюватися шляхом укладення додаткових угод, зауважень до актів, складення уточнюючих актів тощо, однак в ніякому разі не може мати місце фактичне передруковування нового документу аналогічного змісту тією ж самою датою (реквізитами), проте із внесенням змін; - документ (який визначається позивачем як додаток до Договору) датований 10.07.2021, а акт прийому-передачі наданих послуг - 22.10.2021, в той же час Договір укладений також 10.07.2021, однак у ньому вірно вказано по-батькові замовника. Зважаючи на аналогічність помилки у наведеному додатку до Договору датованому 10.07.2021, та акті датованому 22.10.2021, а також зважаючи на фактичне виправлення такої помилки не раніше ніж 26.10.2021 (після направлення таких документів відповідачам) проте не пізніше ніж до 26.10.2021 18 год. 39 хв. (дата та час направлення таких документів позивачем до суду першої інстанції) у суду наявні підстави для висновку, що останні (тобто документ, якій за твердженням позивача погоджує вартість наданих послуг - примітка суду) складались саме 26.10.2021, тобто після ухвалення судом рішення по суті спору у справі №910/13936/21 та, відповідно, після надання всього обсягу послуг; - доводи позивача, що після надсилання відповідачам даних документів ним разом із бюро (яке як суб`єкт професійної діяльності у сфері права повинне бути обізнане яким чином вносяться правки в первинні бухгалтерські документи) було виправлено дані помилки шляхом передрукування нових документів, однак при цьому із повним ігноруванням того, що назва документу (який визначається позивачем як додаток до Договору), за поясненнями позивача, «з`їхала», а також що ні даний додаток, ні зміст Договору не визначають доручення позивача здійснювати представництво його інтересів в межах спору про стягнення з відповідачів інфляційних втрат, 3% річних, пені та моральної шкоди (тобто, не містять посилань на предмет спору у справі №910/1936/21) слід оцінювати критично; - позивач не міг чітко пояснити яким чином та у які дати відбувалось підписання додатку до Договору та акту прийому-передачі наданих послуг від 22.10.2021. Достовірними доказами в розумінні ст. 78 ГПК України є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Як вірно встановлено судом першої інстанції також заслуговують уваги пояснення позивача щодо зазначення у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат розміру витрат на правову допомогу адвоката - 7 000,00 грн., який майже в чотири рази є меншим ніж заявлено позивачем до відшкодування з відповідачів: - спочатку позивач вказував, що позов був підготований бюро. Водночас згідно наданого позивачем акту прийому-передачі наданих послуг від 22.10.2021 станом на дату подання даного позову до суду бюро вже було надано позивачу юридичні послуги вартістю 15 750,00 грн., проте у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат розмір було зазначено, що позивач загалом очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у орієнтовному розмірі 7 000,00 грн.; - на уточнюючі питання суду першої інстанції позивач спочатку сказав, що адвокат готував позов. Потім після посилання суду першої інстанції на норму ч. 6 ст. 129 ГПК України позивач зазначив, що він особисто підготував та подав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а потім сказав, що ним було виправлено суму таких витрат у підготованому бюро попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат та поставлено нижчу суму; Також позивач вказував, що самостійно брав участь у засіданнях, оскільки адвокат, з огляду на статус відповідачів у справі (група компаній ДТЕК), не хоче брати участь у засіданнях («боїться»), однак це йому не заважає складати процесуальні документи по суті даного спору. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що плутанина у пояснення позивача з приводу обставин надання правничої допомоги та формування заявленої до відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу надає суду підстави для сумніву у реальності надання таких послуг. До того ж, як вказано самим позивачем у письмових поясненнях, які надійшли до суду першої інстанції 18.10.2021, розгляд справи №910/12591/18 (вказана справи є пов`язаною з цією справою № 910/13936/21 - примітка суду) відбувався протягом понад 15 судових засідань, які тривали сумарно понад 10 годин, судові матеріали, що готувались позивачем склали понад 250 сторінок. Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції, в межах справи №910/12591/18 позивачем заявлялись до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу та постановою Верховного Суду від 28.04.2021 на користь позивача було стягнуто такі витрати у розмірі 19 500,00 грн. Наведене (повідомлення суду взаємовиключних обставин) також ставить під сумнів реальність надання юридичної допомоги позивачу в межах цієї справи №910/13936/21 Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. З конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК України слідує, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Частина 1 ст. 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловжила. Аналогічна правова позиція щодо наявності у суду правових підстав для відмови у захисті цивільного права, яким особам зловжила, викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17. Суд відзначає, що інститут відшкодування витрат учасника справи на оплату професійної правничої допомоги не повинен та не може використовуватись з метою завдання матеріальних збитків іншій стороні по справі або з метою збагачення за рахунок іншої сторони. Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути реальним, а не залежати від того скільки до відшкодування витрат заявила інша сторона. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Тобто, в цілому нормами процесуального та матеріального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, додаткова постанова Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20). З огляду на встановлені вище обставини у їх сукупності (дефекти у доказах, поданих на підтвердження розміру судових витрат, неможливість пояснити дати та порядок складення додатку до договору про надання правничої допомоги та акту прийому-передачі наданих послуг, плутанина у поясненнях з приводу складення попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, істотна розбіжність між попередньо визначеним розміром судових витрат на професійну правничу допомогу та заявленим до відшкодування, непослідовність доводів та пояснень з приводу того хто та коли складав документи на підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, кількості оригіналів документів та внесення виправлень до таких документів), колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено реальність (дійсність) понесених (таких, що підлягають понесенню) ним адвокатських витрат. За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно відмовив позивачу у стягненні з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу в сумі 27 750,00 грн. Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване додаткове рішенні, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник ОСОБА_1 не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, в свою чергу апеляційна скарга АТ «ДТЕК Дніпроенерго» підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21 в частині солідарного стягнення, а також стягнення моральної шкоди слід змінити, додаткове рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №910/13936/21 залишити без змін. Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційними скаргами розраховують пропорційно. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №910/13936/21 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21 задовольнити частково. Рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції. «

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Пауер Трейд» (01032, м. Київ, вул. Льва Толстого, буд. 57, ідентифікаційний код 36380332) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) інфляційні втрати у розмірі 80 211 грн. 35 коп., 719 грн. 46 коп.; 3% річних у розмірі 31 841 грн. 29 коп., 213 грн.79 коп.; витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 069 грн. 27 коп. за подачу позову. В іншій частині позову відмовити.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» (69006, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, буд. 20; ідентифікаційний код 00130872) витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 393 грн. 94 коп. за подачу апеляційної скарги.» Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва. Додаткове рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №910/13936/21 залишити без змін Поновити дію рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/13936/21. Матеріали справи №910/13936/21 повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст судового рішення складено 07.12.2022. Головуючий суддя М.А. Руденко Судді Л.В. Кропивна Є.Ю. Пономаренко