Постанова 4803 № 177/435/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7028/22 Справа № 177/435/22 Суддя у 1-й інстанції - Березюк М. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2022 року м.Кривий Ріг Справа № 177/435/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання - Гладиш К.І. сторони: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Бутко Олександр Олександрович, та відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2022 року, яке ухвалено суддею Березюк М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 13 вересня 2022 року,- В С Т А Н О В И В: У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - АТ «Українська злізниця») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Позовна заява мотивована тим, що 26.01.2006 року на залізничній станції Гейківка, внаслідок наїзду потягу, загинув син позивачки - ОСОБА_2 . Внаслідок смерті сина, позивачці завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях та невідворотній втрати її сина, яких зазнала та продовжує зазнавати позивачка, оскільки є особою похилого віку, яка залишилася самотньою після смерті чоловіка і сина та позбавлена моральної та матеріальної підтримки з боку померлого сина. Вважає, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди, спричиненою позивачу смертю сина, має бути покладений на АТ «Українська залізниця», оскільки шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки, у зв`язку із чим просить суд задовольнити позов у повному обсязі та стягнути на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки 496 200,00 грн., без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 80 000 гривень 00 копійок, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір 992 гривні 40 копійок. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Бутко О.О., просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Вважає, що судом першої інстанції в повній мірі не враховано, що позивачка втратила близьку людину та залишилася самотньою. Смерть сина є для неї незворотною втратою, що не може бути відновлена, а тому її душевні страждання будуть тривати й надалі, що свідчить про їх безстроковість. Звістка про смерть сина призвела до того, що вона зазнала сильного нервового потрясіння. Зазначає, що судом не було встановлено причинного зв`язку перебуванням потерпілого у стані сп`яніння із настанням нещасного випадку, внаслідок якого він загинув. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неврахування судом першої інстанції всіх обставин справи та недотримання принципів розумності та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди. Зауважує на тому, що позивачкою по справі не надано доказів, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдачем шкоди, або особою, яка відповідно до закону, зобов`язана відшкодувати шкоду. При цьому, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то, залежно від ступеня вини потерпілого, розмір морального відшкодування повинен бути зменшений, або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено. Відзиви на апеляційні скарги не подано. Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 яка підтримала свою апеляційну скаргу та просила її задовольнити, залишивши апеляційну скаргу відповідача АТ «Українська залізниця» без задоволення, представника відповідача АТ «Українська залізниця» - адвоката Русланову В.В., яка підтримала апеляційну скаргу відповідача та просила її задовольнити, залишивши без задоволення апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , про що Виконавчим комітетом Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області 01.02.2006 року складено відповідний актовий запис № 02, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане 01 лютого 2006 року (а.с. 3). Згідно корінця лікарського свідоцтва про смерть до форми №106/о-95 №318 від 30 січня 2006 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до п.4.1 зазначено, що причиною смерті стали множинні переломи кісток голови, тулуба та кінцівок, ушкодження внутрішній органів, сполучена травма тіла (а.с.4). Листом вих. № 931 від 21.10.2021 року за підписом завідувача Криворізького міжрайонного відділу КЗ "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи" ДОР Рубанова А. роз`яснено ОСОБА_1 причини смерті ОСОБА_2 , згідно виданого лікарського свідоцтва про смерть № 318 від 30.01.2006 року: а) травматичний шок б) множинні переломи кісток голови, тулуба та кінцівок з ушкодженням внутрішніх органів; в) сполучена травма тіла; г) не уточнений транспортний нещасний випадок. Труп доставлений зі ст. Гейківка (а.с. 5). Листом вих. №04/60-82-7417-21 від 25.11.2021 року за підписом першого заступника керівника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської обласної прокуратури Потєшнього М. повідомлено ОСОБА_1 , що відповідно до п.п."в" п.31 Переліку документів, що створюються під час діяльності органів прокуратури України, із зазначенням строків зберігання документів затвердженого наказом Генеральної прокуратури України №2 від 08.01.2019 року, закриті кримінальні провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями Кримінального кодексу України, санкції яких встановлюють позбавлення волі, та наглядові провадження заведені за ними зберігаються 10 років, після чого підлягають знищенню. На підставі викладеного, не можливо надати копію процесуального рішення за фактом загибелі ОСОБА_2 внаслідок наїзду потягу на станції Гейківка (а.с.6). Відповідно до листа Криворізької транспортної прокуратури на адресою ОСОБА_1 № 579- від 10.04.2006, за фактом смерті ОСОБА_2 була проведена перевірка, в ході якої встановлено, що в порушенні кримінальної справи за фактом його смерті відмовлено, у зв`язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ст.ст. 115, 276 КК України. Дана подіяла мала місце 27.01.2006 близько 01:10 год на станції Гейківка в 170 м від краю посадочної платформи по напрямку до ст. Кривий Ріг-Головний. Смерть останнього настала внаслідок нещасного випадку та винних в його смерті немає. Зокрема встановлено, що 26.01.2006 приблизно о 21:40 год, ОСОБА_2 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи на станції Гейківка, був помічений робітниками залізниці спочатку стоячим на платформі, а потім лежачим біля пасажирських платформ станції. Оглядачем вагонів він був піднятий на ноги та направлений додому, після чого ОСОБА_2 пішов у невідомому напрямку, про перебування на території станції сторонньої особи - ОСОБА_2 оглядач вагонів повідомив чергового по станції, після чого 27.01.2006 о 01:10 год ОСОБА_2 був смертельно травмований електровозом ВЛ-8-300 потягу № 2102. За результатами огляду СМЕ в крові ОСОБА_2 виявлено 1,9 проміле етилового спирту, що відповідає середньому ступеню сп`яніння. До зіткнення машиніст електровоза застосовував екстрене гальмування, при якому гальмівний шлях склав 320 м, а розрахунковий гальмівний шлях складав 330м. Таким чином, смерть ОСОБА_4 відбулася внаслідок нещасного випадку, отримані ним травми характері для залізнично-дорожньої травми. Виявлені тілесні ушкодження підтверджували факт нещасного випадку, а саме потрапляння ОСОБА_4 під рухомий залізний склад, перебуваючи в стані сп`яніння (а.с. 62). Відповідно до Акту № 4 службового розслідування обставин нещасного випадку невиробничого характеру на залізничному транспорті, витребуваного судом, о 01:07 год 27.01.2006 мала місце подія нещасного випадку на станції Гейківка, навпроти І посадкового платформи головного шляху № ІІ. Потерпілий ОСОБА_2 лежав всередині колії ІІ шляху, на сигнали, що подавалися не реагував. У потерпілого виявлені множинні переломи кісток голови, тулубу та кінцівок з пошкодженням внутрішніх органів, в його крові виявлено 1,9 проміле етилового спирту. Причиною нещасного випадку визнано знаходження на залізничних шляхах в нетверезому стані, в неробочий час, порушення п. 2.1, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті (а.с. 67). Померлий ОСОБА_2 доводився сином ОСОБА_5 (а.с. 8), що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого ВДАЦС Первомайського району м. Владивосток (а.с. 7). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з факту смерті сина позивачки внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, власником якого є АТ «Українська залізниця», а тому останнє зобов`язане відшкодувати позивачці моральну шкоду, завдану смертю останнього, розмір якої судом визначено у 80 000,00 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави. На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Відповідно до вимог частин 2 та 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, якщо шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, вказане не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непереборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року № 14-463цс18 (справа № 210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа № 336/3665/16-ц). Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61 - 12464св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19). Згідно Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом міністра транспорту України №1059 від 22.11.2007 року, а саме п. 2.5 та 2.6 де вказано, що пішоходам забороняється ходити по залізничним коліям та переходити і перебігати через залізничні колії перед потягом, що наближається, до якого залишилось менш як 400 метрів. Крім того, пунктом 3.16 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті визначено, що пасажирам забороняється перебувати ближче, ніж 2 метри від краю платформи під час проходу поїзда без зупинки. Пунктом 2.20 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті передбачено, що пішоходам забороняється знаходитись на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння. Доводи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_5 про те, що судом не було встановлено причинного зв`язку перебуванням потерпілого у стані сп`яніння із настанням нещасного випадку, внаслідок якого він загинув, колегією суддів не приймаються, оскільки сам факт перебування останнього на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння свідчить про порушення ним Правил безпеки громадян на залізничному транспорті. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню заподіяної позивачці моральної шкоди, оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли і закон, який їх регулює. Обставин непереборної силі або умислу потерпілого колегією суддів із матеріалів справи не встановлено, у зв`язку з чим колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача АТ «Українська залізниця». Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку та при встановленні розміру моральної шкоди врахував фактичні обставини, а саме те, що смерть ОСОБА_2 було заподіяно, без умислу відповідача, а з необережності самого потерпілого, який перебував в стані алкогольного сп`яніння та порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті. Тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості. суд першої інстанції вважав за необхідне визначити розмір заподіяної моральної шкоди в сумі 80 000,00 грн. Відповідно до частин 1 та 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно із частиною 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, колегія суддів виходить з того, що моральна шкода позивачці завдана смертю її сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивачки їй душевні страждання; зазначені обставини істотно змінюють життя позивачки, тягнуть за собою зараз та потягнуть у подальшому з віком додаткові зусилля з її боку на організацію свого життя та матеріальне її забезпечення. Відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті позивачки не можливо. Внаслідок смерті сина, позивачка позбавлена матеріальної та моральної підтримки з боку померлого у житті в майбутньому. При цьому, судом першої інстанції також враховано, з чим погоджується і судова колегія, що смерть сина позивачки спричинена також у зв`язку з його особистою необережність, а отже однією з причин загибелі є недотримання померлим правил поведінки на залізничному транспорті, що спричинило зменшення судом суми відшкодування, у зв`язку з чим колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги позивачки щодо заниженого розміру відшкодування моральної шкоди. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені, як в апеляційній скарзі позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Бутко О.О., так і в апеляційній скарзі відповідача АТ «Українська залізниця», не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Бутко Олександр Олександрович, та відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення. Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 02 грудня 2022 року. Головуючий: Судді: