Постанова Дніпровський апеляційний суд № 177/1737/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6672/26 Справа № 177/1737/25 Суддя у 1-й інстанції - Березюк М.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року м. Кривий Ріг справа № 177/1737/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Березюк М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, УСТАНОВИВ: В липні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Позов мотивовано тим, що 27 січня 2025 року на 144 км перегону «Воскобійня-Кам`янське пасажирський» в Кам`янському районі Дніпропетровської області, поїзд № 2318 в складі електровоза ВЛ8 № 743 сполученням «Верхівцеве-Кам`янське вантажний» під керуванням машиніста ОСОБА_3 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих травм загинув на місці події. Внаслідок смерті батька, позивачам завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях та невідворотній втраті батька. Сам факт загибелі людини є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних, адже життя людини є найвищою цінністю. Внаслідок смерті батька позивачі назавжди позбавлені можливості взаємодіяти з батьком і жодні зусилля з їх сторони, не зможуть виправити ситуацію, що склалася. Вони втратили можливість тривалого життєвого зв`язку з батьком, що спричиняє їм страждання, не може не спричиняти зміни в психоемоційному стані, адже зруйноване звичне коло спілкування позивачів, передчасна смерть батька стала різкою психотравматичною подією для позивачів, і цей стан не змінити. З урахуванням наведеного вище, невідновності заподіяної шкоди, її тривалості та глибини страждань, позивачі оцінюють розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті по 250 000 гривень, який просили стягнути з відповідача на свою користь. Позивачі вважають, що такий розмір є розумним і справедливим і зможе хоча б частково допомогти в організації свого життя після тяжкої втрати. Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 100 000 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди завданої смертю батька внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір 1 211 грн 20 коп. Акціонерне товариство «Укрзалізниця», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, не врахування всіх доказів та пояснень відповідача, просить змінити оскаржуване судове рішення, зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої на користь позивачів. При цьому, скаржник зазначає, що комісією, що створена на підставі наказу директора регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця», було проведено службове розслідування аварії, за результатами складено Акт службового розслідування аварії від 31 січня 2025 року, у якому зазначено обставини транспортної події. Комісія з розслідування встановила відсутність вини працівників регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» та встановила, що травмування ОСОБА_4 , 1977 року народження, сталося через особисту необережність потерпілого внаслідок порушення ним Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України. Апелянт зазначає, що позовній заяві позивачів їх представником зазначено обставини смертельного травмування потерпілого викладені у позовній заяві кількома рядками, що свідчить про недостатню обізнаність представника позивачів щодо фактичних обставин справи. Також представник позивачів жодним чином не може бути обізнаним щодо цих деталей, тому не міг надати суду необхідних пояснень, у чому полягає моральна шкода, що була завдана позивачам, і яка є предметом доказування у справі. Крім того, до позовної заяви не додано доказів про зміну стану здоров`я позивача, вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, доданих зусиль для відновлення нормального способу життя. При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції при визначені розміру відшкодування моральної шкоди не врахував дійсні обставини справи, відсутність вини Акціонерного товариства «Українська залізниця» у настанні смерті ОСОБА_4 , який загинув через власну необережність, тому вважає розмір моральної шкоди таким, що не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності та на підставі норм ч.2 ст.1193 ЦК України має бути зменшеним. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника АТ «Укрзалізниця» - Григоріву О.Ю., яка підтримала доводи апеляційної скарги відповідача та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом установлено та з матеріалів справи убачається, ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 29 січня 2025 року, виданого Департаментом адміністративних послуг виконавчого комітету Криворізької міської ради (а.с.18). Позивач по справі ОСОБА_1 , дошлюбне прізвище якої « ОСОБА_5 », та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження та одруження відповідно (а.с.19-21). З лікарського свідоцтва про смерть № 156-к від 29 січня 2025 року слідує, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцем смерті є Кам`янський район Дніпропетровської області, перегон Воскобійня-Кам`янське пасажирське, пл

144. ОСОБА_4 був травмований при зіткненні з поїздом, збитий потягом, причинами смерті є шок, інші уточнені травми з залученням декількох ділянок тіла (а.с.15-16,17). Як слідує з висновку експерта № 156 к від 07 лютого 2025 року, причиною смерті ОСОБА_4 , стала тупа травма тулубу, що виникла внаслідок дії тупого твердого предмета, предметів, що мали велику кінетичну енергію в область правої поверхні тіла, можливо за обставин вказаних у постанові про призначення експертизи, а саме «в ході ДТП за участі потяга». Ушкодження виникли безпосередньо перед настанням смерті, про що свідчить ступень вираженості прижиттєвої реакції. Виявлені тілесні ушкодження перебували у прямому причинному зв`язку з настанням смерті. При цьому, при судово-токсикологічному дослідженні крові трупа ОСОБА_4 не виявлені спирти, він мав ознаки наступних захворювань: атеросклеротична серцево-судинна хвороба, гіпертонічна хвороба (а.с.10-14). Вказаний нещасний випадок був обговорений на нарадах Локомотивного депо Нижньодніпровського-Вузол та Верхівцевської дистанції колії, за результатами яких вказаний випадо транспортної події, що мав місце 27 січня 2025 року о 03:57 год на 144 км ПК9 парної колії двоколінійної ділянки перегону Воскобійня-Кам`янське Пасажирське РФ «Придніпровська залізниця», в якій травмовано сторонню особу, вини працівників локомотивного депо не встановлено (а.с.70-71). Згідно акта службового розслідування аварії від 31 січня 2025 року, 27 січня 2025 року о 03:56 год мала місце аварія на перегоні Воскобійня-Кам`янське Пасажирське 144 км п/к 9 Крива підрозділу «Верхівцевська дистанція колії» РФ «Придніпровська залізниця», за участі поїзда № 2318 (при електровозі ВЛ8-743), що перебуває на балансі СП «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол» рф «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (а.с.9), під керуванням машиніста ОСОБА_3 , в ході якої смертельно травмовано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно даних службового розслідування, ДТП сталася в нічний час, на перегоні де освітлення не передбачено. Машиніст застосував екстрене гальмування, подачу звукових сигналів великої та малої гучності, але запобігти наїзду на людну не вдалося. На момент аварії об`єкти залізничного транспорту знаходилися у справному стані, відповідно нормативної документації, дії локомативної бригади визнані вірними та оперативними, а травмування ОСОБА_4 є наслідком особистої необережності потерпілого, порушення ним Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, адже перед тим як ввійти в небезпечну зону (ступити на колію), він мав впевнитися у відсутності потяга, не мав ходити по колії залізниці та наближатися до неї менш ніж на 5 метрів, не мав права переходити чи перебрати через колії перед поїздом, якщо до нього залишалося менше 400 м, натомість згідно пояснень членів локомотивної бригади ОСОБА_4 сидів на шпалі поблизу колії, по якій рухався поїзд. При цьому, місце транспортної події відбулося на 144 км пк 9 парної колії, де число головних колій 2, має місце насип висотою 4,23 м, температура повітря складала близько + 2.1 градуси (а.с.62- 69,70-71). Вищевказані обставини підтверджено також змістом постанови про закриття кримінального провадження за фактом ДТП на залізниці, внесено в ЄРДР за № 12025041460000027 від 27 січня 2025 рокру. Так, зі змісту постанови слідує, що в діях машиніста ОСОБА_3 та помічника машиніста порушень не вбачається, вони не мали технічної можливості уникнути наїзду на пішохода шляхом зупинки локомотива до місця наїзду, а отже в діях відсутні ознаки кримінального правопорушення. В ході розслідування вказаного кримінального провадження, знайшло підтвердження те, що потерпілий ОСОБА_4 сидів на шпалі, в безпосередній близькості до колії, по якій рухався потяг, не реагуючи на подані звукові сигнали (а.с.111-114). В змісті вказаної постанови слідчого зафіксовано покази допитаних на досудовому розслідуванні машиніста та його помічника, які намагаючись поспілкуватися з травмованим ОСОБА_4 відчували з його ротової порожнини запах алкоголю (а.с.114 зворот). Представник відповідача вважала за необхідне врахувати вказані покази як доказ перебування потерпілого у стані алкогольного сп`яніння в момент події ДТП. Однак, керуючись ст. 76 ЦПК України, суд не сприймає вказані пояснення як самостійний доказ, оскільки машиніст ОСОБА_3 та помічник машиніста ОСОБА_6 не допитувалися судом, клопотання про їх допит як свідків у суді не заявлялося. Доводи щодо перебування ОСОБА_4 в стані алкогольного сп`яніння в момент розглядуваної події контактування з потягом, спростовується висновком експерта № 156к від 27 сінчя 2025 року, зі змісту якого слідує, що для судово-токсикологічного дослідження з трупа ОСОБА_4 взято кров на наявність алкоголю, та при судово-токсикологічному дослідженні крові трупа ОСОБА_4 різного роду спирти, в тому числі етиловий спирт, не виявлені (а.с.13). Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивачів, на підставі досліджених доказів наданих сторонами по справі, виходив з того, що батько позивачів загинув внаслідок ДТП, яка мала місце на залізниці, а відтак, АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, спричиненої позивачам суд першої інстанції врахував обставини справи, зокрема, що смерть батька спричинила та буде спричиняти протягом усього життя їм душевних страждань, що істотно змінює життя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та тягне за собою зараз і потягне у подальшому додаткові зусилля на організацію свого життя. Відновити становище, яке існувало до смерті батька у житті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неможливо. За наслідками смерті позивачі позбавлені моральної підтримки з боку померлого у житті в майбутньому. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення з відповідача АТ «Українська залізниця» на користь позивачів моральної шкоди, завданої смертю батька, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно приписів ч.1 статті 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо). Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків). Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування. Судом першої інстанції під час судового розгляду встановлено, що причиною нещасного випадку на залізниці стала груба необережність ОСОБА_4 який порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України, однак оскільки батько позивачів загинув внаслідок ДТП, яка мала місце на залізниці, висновок суду першої інстанції про те, що саме АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, колегія суддів вважає правильним і повністю з ним погоджується. На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які втратили близьку людину батька, судом врахована і наявність вини самого загибленого ОСОБА_4 , тому не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача, що визначений судом розмір стягнутої моральної шкоди є необґрунтований належним чином, оскільки смерть рідної людини, не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання. Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону, обґрунтовано дійшов висновку, що позивачам у справі - дітям загиблого заподіяна моральна шкода у зв`язку зі смертю батька, яка пов`язана з належним відповідачу джерелом підвищеної небезпеки, тому саме АТ «Українська залізниця» зобов`язана відшкодувати дітям загиблого на залізниці ОСОБА_4 моральну шкоду. Колегія суддів, з наведеного вище не знаходить підстав для зменшення розміру моральної шкоди, як просив відповідач в апеляційній скарзі, оскільки вважає, що визначений сумом розмір відшкодування позивачам моральної шкоди повністю відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення. Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 28 травня 2026 року. Головуючий: Судді: