Постанова 4850 № 360/2427/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2022 року справа №360/2427/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., за участю секретаря судового засідання Усенко Т.І., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Луганського апеляційного суду на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021р. у справі №360/2427/21 (суддя І інстанції Тихонов І.В., повне судове рішення складено 05 жовтня 2021 року в м.Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 02.04.2020 № 50-к/тр/а, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, - УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенка К. № 50-к/тр/а від 02.04.2021р. Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду та поновити на вказаній посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; компенсацію на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням відповідача, у розмірі 200000 гривень. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021р. позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Луганського апеляційного суду від 02.04.2020р. № 50-к/тр/а «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено позивача на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 03 квітня 2021 року. Стягнуто з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.04.2021р. по 27.09.2021р. в сумі 105238,80 грн (сто п`ять тисяч двісті тридцять вісім грн. 80 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн. (двадцять тисяч грн 00 коп.). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі керівник Луганського апеляційного суду просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що спірний наказ був виданий в.о. керівника Луганського апеляційного суду ОСОБА_2 .. Керівник суду є окремою процесуальною одиницею в системі суду і має брати участь у справі як суб`єкт владних повноважень, але судом не було залучено до участі у справі керівника Луганського апеляційного суду або особу, яка виконувала його обов`язки. Судом не враховано, що у голови суду відсутні дискреційні адміністративні повноваження щодо призначення на посади та звільнення державних службовців в апараті суду і відсутні також повноваження щодо зобов`язання керівника апарату приймати на роботу та звільняти з посад державних службовців. Судом не були розмежовані дії голови суду та керівника апарату відносно позивача. Під час розгляду справи судом не враховано той факт, що доступ до секретної інформації позивачеві було припинено наказом голови суду ще 07 серпня 2019р., який позивачем не оскаржено. Жоден документ не зобов`язує керівника установи ініціювати перед органами СБ України подачу документів щодо відновлення, подовження допуску та доступу до державної таємниці саме після поновлення на посаді, оскільки даний допуск на час поновлення на посаді був припинений. Отже, дії щодо звільнення позивача на підставі п.2 ст.40 КЗпП України є правомірним. Апелянт також вважає, що позивачем не доведено спричинення їй моральної шкоди внаслідок прийняття спірного наказу. Позивачка під час апеляційного провадження проти доводів апеляційної скарги заперечувала, вважає, що рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивачка має статус учасника бойових дій, з 08.08.1998р. по 06.11.2015р. проходила службу в органах внутрішніх справ, з 05.11.2015р. по 07.04.2016р. в Національній поліції, з 08.04.2016р. позивачку призначено на посаду головного спеціаліста відділу діловодства та обліку звернень громадян Апеляційного суду Луганської області, та прийнято присягу державного службовця, 24.10.2016р. переведена на посаду головного спеціаліста з режимно-секретної роботи, 02.10.2017р. - переведена на посаду начальника відділу з режимно-секретної роботи, 08.01.2019р. відповідно до статті 41 Закону України «Про державну службу» та пункту 5 статті 36 КЗпП України звільнена за власним бажанням із займаної посади за переведенням для подальшої роботи в Луганському апеляційному суді; 09.01.2019 призначена на посаду начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду в порядку переведення з Апеляційного суду Луганської області; 04.09.2019 - звільнена з займаної посади за перевищення службових повноважень відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.05.2020р. у справі №360/4354/19 визнано протиправним та скасовано наказ № 96-ос/а від 04.09.2019р. «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 04 вересня 2019 року. 01.06.2020р. наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О. № 69-к/т позивача поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 04.09.2019р. (т.2 арк.спр.97). 25.06.2020р. наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О. № 95-к/тр/а позивача звільнено з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи, 25 червня 2020 року за п.2 ст.40 КЗпП України, у зв`язку зі скасуванням допуску до державної таємниці, оскільки виконання покладених на неї обов`язків потребує доступу до державної таємниці (т.2 арк.спр.106). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.12.2020р. по справі № 360/2775/20 визнано протиправним та скасовано наказ Луганського апеляційного суду від 25 червня 2020 року №95-к/тр/а «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 26 червня 2020 року. Згідно з наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду від 10.12.2020р. № 246-к/тр/а ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи з 26.06.2020р. (т.2 арк.спр.125). Наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду № 248-к/тр/а від 11.12.2020р. позивачку ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи 11.12.2020 на підставі ст. 26 Закону України «Про державну таємницю», п. 87 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених постановою КМУ від 18.12.2013 № 939, п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скасуванням допуску до державної таємниці (т.2 арк.спр.132). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 31.03.2021р. по справі № 360/26/21 визнано протиправним та скасовано наказ Луганського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року №248-к/тр/а «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 12 грудня 2020 року. Згідно з наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду від 01.04.2021р. № 48-к/тр/а ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи з 12.12.2020 (т.2 арк.спр.157). Наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду № 50-к/тр/а від 02.04.2021 р. позивачку ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скасуванням допуску до державної таємниці (т.2 арк.спр.163). Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірним у цій справі є наказ в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенка К. № 50-к/тр/а від 02.04.2021р. про звільнення позивачки з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду за п.2 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скасуванням допуску до державної таємниці. Вищезазначений наказ мотивований тим, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 31.03.2021р. по справі № 360/26/21 визнано протиправним та скасовано наказ Луганського апеляційного суду «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду. Розпорядчі документи Луганським апеляційним судом відповідно до ст.29 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» щодо звільнення ОСОБА_1 не видавались. На підставі викладеного та оскільки, розпорядчий документ керівника апарату Луганського апеляційного суду «Про звільнення ОСОБА_1 » від 11.12.2020 за № 248-к/тр/а є чинним, в.о керівника апарату Луганського апеляційного суду прийнято рішення про звільнення позивачки з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скасуванням допуску до державної таємниці. Наведені обставини сторонами не оспорюються. Статтею 26 Закону України «Про державну таємницю» №3855 (далі - Закон №3855) визначено, що громадянина, якому скасовано допуск до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов`язану з державною таємницею, чи звільнено. У відповідності до вимог частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці. Частина 1 статті 21 Закону №3855 передбачає, що в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що провадять діяльність, пов`язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням створюються на правах окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи (далі - РСО), які підпорядковуються безпосередньо керівнику державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації. Відповідно до статті 22 Закону №3855 допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України. Для розгляду питання про надання громадянам допуску до державної таємниці державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, де працюють, проходять службу або навчаються громадяни, оформляються документи, які надсилаються до органів Служби безпеки України. Перелік та форми таких документів, а також порядок їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до вимог частин 1 та 5 статті 37 Закону №3855 керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов`язані здійснювати постійний контроль за забезпеченням охорони державної таємниці. Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, а також у зв`язку з виконанням цих повноважень одержувати безоплатно від них інформацію з питань забезпечення охорони державної таємниці. Висновки Служби безпеки України, викладені в актах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної таємниці, є обов`язковими для виконання посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності. Порядок організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013р. №939 дск (далі Порядок №939), згідно пункту 49 якого громадянин, якого призначено на посаду, включену до зазначеної номенклатури, у місячний строк з дня видання наказу про його призначення подає РСО підприємства, установи, організації документи, передбачені п.54 цього порядку. РСО підприємства, установи, організації протягом 40 днів з дня призначення громадянина на посаду, яку включено до номенклатури посад подає до органу СБУ документи, передбачені п.56 цього Порядку, для розгляду питання про надання громадянинові допуску до державної таємниці та проведення його перевірки у зв`язку з таким допуском. У відповідності до вимог пункту п.55 Порядку № 939 з громадянином, якому необхідно оформити допуск до державної таємниці проводиться співбесіда з метою попереднього з`ясування відсутності чи наявності обставин, передбачених ст.23 Закону України «Про державну таємницю». Згідно пункту 56 Порядку № 939 для розгляду питання про надання громадянину допуску до державної таємниці та проведення його перевірки у зв`язку з таким допуском РСО підприємства, установи, організації подає до органу СБУ підписаний керівником підприємства, установи, організації вмотивований запит, в якому зазначається необхідність надання громадянину допуску до державної таємниці та викладається інформація, отримана під час співбесіди з громадянином, що може мати значення для прийняття рішення про надання йому допуску до державної таємниці. За результатами перевірки орган СБУ, який проводив перевірку, приймає рішення щодо надання чи відмови у наданні громадянину допуску до державної таємниці (п. 58 Порядку № 939 ). У пунктах 60,61 Порядку № 939 визначено, що якщо за результатами перевірки органом СБУ прийнято рішення щодо відмови в наданні громадянину допуску до державної таємниці, до підприємства, установи, організації, що звернулися з приводу надання громадянину допуску до державної таємниці, надсилається письмове повідомлення із зазначенням причин і підстав для відмови в наданні такого допуску та посиланням на відповідні положення ст.23 Закону України «Про державну таємницю». Після отримання письмового повідомлення органу СБУ про відмову в наданні громадянину допуску до державної таємниці керівник підприємства, установи, організації відмовляє такому громадину у доступі до секретної інформації. За приписами пункту 63 Порядку № 939 право надання керівником підприємства, установи, організації доступу громадянину до державної таємниці настає з моменту отримання таким підприємством, установою, організацією від органу СБУ повідомлення про надання допуску до державної таємниці та облікової картки. У відповідності до вимог пункту 87 Порядку № 939 громадянина, якому відмовлено у наданні допуску до державної таємниці або скасовано такий допуск, якщо виконання ним трудових чи службових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов`язану з державною таємницею, чи звільнено. Частиною 1 статті 23 Закону №3855 встановлено, що допуск до державної таємниці не надається у разі: 1) відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією; 2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом; 3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов`язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв`язку з допуском до державної таємниці; 4) наявності у громадянина судимості за тяжкі або особливо тяжкі злочини, не погашеної чи не знятої в установленому порядку; 5) наявності у громадянина психічних розладів, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров`я України і Службою безпеки України. У відповідності до вимог ст. 24 Закону №3855 перевірка громадян у зв`язку з їх допуском до державної таємниці здійснюється виключно органами Служби безпеки України у строк до одного місяця у порядку, встановленому цим Законом і Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність". У ході перевірки органами Служби безпеки України з`ясовуються наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону. За результатами перевірки органи Служби безпеки України надсилають протягом п`яти робочих днів з дня її закінчення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, що звернулися з приводу надання громадянам допуску до державної таємниці, повідомлення про надання або відмову в наданні такого допуску. Наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 цього Закону, з`ясовується державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, що оформляє документи на допуск. Повідомлення органів Служби безпеки України про відмову в наданні громадянам допуску до державної таємниці мають містити посилання на відповідні положення статті 23 цього Закону. Відмова не виключає повторного звернення державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з цього приводу в разі зміни обставин, за яких у наданні допуску до державної таємниці було відмовлено. Отже, виходячи з приписів наведеної норми, державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, що оформляє документи на допуск, з`ясовується лише наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 Закону№3855. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано та не наведено будь-яких доказів, які б підтверджували наявність чи відсутність у позивачки обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 Закону№3855. Окрім того, у відповідності до вимог статті 24 Закону№3855 рішення про відмову в наданні громадянам допуску до державної таємниці приймають органи Служби безпеки України. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду від 01.04.2021р. № 48-к/тр/а позивачку було поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи з 12.12.2020р.. При цьому, відповідачем в порушення вимог Закону№3855 та Порядку №939 не були вчинені дії щодо оформлення та направлення матеріалів до Служби безпеки України про надання позивачці допуску до державної таємниці. Доводи апеляційної скарги про те, що під час розгляду справи судом не враховано той факт, що доступ до секретної інформації позивачеві було припинено наказом голови суду ще 07 серпня 2019р., який позивачем не оскаржено, колегією суддів не прийнято до уваги з огляду на ті обставини, що на виконання судового рішення у справі № 360/26/21 позивачку було поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду. Окрім того, наведена обставина не була зазначена відповідачем при прийнятті спірного наказу. У спірному наказі підставою для його прийняття відповідачем зазначено те, що розпорядчий документ керівника апарату Луганського апеляційного суду «Про звільнення ОСОБА_1 » від 11.12.2020 за № 248-к/тр/а є чинним. При цьому, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 31.03.2021р. по справі № 360/26/21 визнано протиправним та скасовано наказ Луганського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року №248-к/тр/а «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 12 грудня 2020 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ є безпідставним і таким, що прямо суперечить зазначеним вище вимогам Закону України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 року № 3855-XІI, Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013р. № 939 дск, а тому правомірно його скасовано та поновлено позивачку на посаді з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відповідно до вимог частин першої та другої статті 235 КЗпП України. При визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції правомірно керувався положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Відповідачем стягнута на користь позивачки сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03.04.2021р. по 27.09.2021р. в сумі 105238,80 грн. не оспорюється. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було враховано, що спірний наказ був виданий в.о. керівника Луганського апеляційного суду Беззубенком К.Ю., який є окремою процесуальною одиницею в системі суду, самостійним суб`єктом владних повноважень стосовно державних службовців в установі суду, колегією суддів не прийнято до уваги з огляду на наступне. Законом України «Про державну службу» визначено поняття державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретарфаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Суд апеляційної інстанції вважає, що у справах про поновлення на посаді державних службовців належним відповідачем є саме державний орган, який зареєстрований у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, тобто та установа, з якої державного службовця було звільнено, а не посадова особа яка прийняла наказ про звільнення. Отже, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про те, що оскільки позивачка перебувала у відносинах публічної служби саме з Луганським апеляційним судом, то належним відповідачем у справі є саме Луганській апеляційної суд. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що неодноразове звільнення позивачки в порушенням вимог чинного законодавства відповідачем, який є не лише суб`єктом владних повноважень, але й органом судової влади, небажання відповідача поновлювати позивачку на посаді на виконання рішення суду, формальне здійснення такого поновлення з одночасним звільненням безумовно призвело до моральних страждань позивачки та змусило позивачку докладати додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення своїх прав. Отже, виходячи із вимог розумності, справедливості і достатності та враховуючи психоемоційний стан позивача, їх характер та зусилля позивача на відновлення свого порушеного права, суд дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення на її користь моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін. Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу керівника Луганського апеляційного суду на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021р. у справі №360/2427/21 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021р. у справі №360/2427/21 - залишити без змін. Постанова у повному обсязі складена та підписана 01 грудня 2022 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 01 грудня 2022 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.В. Сіваченко