Постанова 4811 № 462/5331/17

Справа № 462/5331/17 Головуючий у 1 інстанції: Румілова Н.М. Провадження № 22-ц/811/282/22 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія: 84 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2022 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., секретаря Салати Я.І., з участю: представника Залізничного ВДВС Николишин Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 17 грудня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії і рішення державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Николишин Яни Андріївни, в с т а н о в и в: 13 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, в якій просив визнати протиправними дії державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Николишин Я.А. у виконавчому провадженні №67624750 щодо винесення постанови від 23.11.2021 року про відкриття виконавчого провадження та постанови від 23.11.2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та скасувати ці постанови державного виконавця. Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що на примусовому виконанні у названому відділі державної виконавчої служби знаходиться виконавче провадження №67624750 про стягнення з нього на користь Залізничного районного суду м. Львова 200 грн. та виконавчого збору 20 грн. 09.12.2021 року заявник отримав копію постанови від 23.11.2021 року про відкриття виконавчого провадження та постанови від 23.11.2021 року про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 169 грн., і виявив, що в оскаржуваних постановах державного виконавця вказано неналежного стягувача, а саме: Залізничний районний суд м. Львова, хоча згідно з постановою Львівського апеляційного суду від 01.09.2021 року у справі №462/5331/17 належним стягувачем є Державна казначейська служба України, що заявник, який є боржником у цьому виконавчому провадженні, вважає протиправним. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 17 грудня 2021 року у задоволенні скарги відмовлено. Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , просить її скасувати та прийняти нове судове рішення, яким скаргу задовольнити в повному обсязі. Апелянт вважає, що зазначення в оскаржуваних постановах неналежного стягувача не є опискою державного виконавця, а помилкою Залізничного районного суду м. Львова, тому ці дві незаконні постанови від 23.11.2021 року про відкриття виконавчого провадження та про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження мали б бути скасованими. Звертає увагу, що суд першої інстанції покликався на постанову державного виконавця про виправлення описки, про існування якої йому (заявнику) невідомо та яку він не отримував. Після оголошеної в судовому засіданні апеляційного суду перерви для написання заяви про відвід колегії суддів, ОСОБА_1 не з`явився і заяви про відвід суддів не подавав, тому відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України розгляд справи проведено у його відсутності. Заслухавши пояснення представника Залізничного ВДВС Николишин Я.А. в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні №67624750 з примусового виконання виконавчого листа №462/5331/17, виданого Залізничним районним судом м. Львова 29.10.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави 200 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Вказане виконавче провадження відкрите постановою державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Николишин Я.А. від 23.11.2021 року. Постановою державного виконавця від 23.11.2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження визначено для боржника ОСОБА_1 до стягнення загальну суму мінімальних витрат у виконавчому провадженні №67624750 169 грн. У зв`язку з допущенням процесуальної описки під час реєстрації виконавчого документу, постановою державного виконавця від 17.12.2021 року внесено зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: замість «Залізничний районний суд м. Львова» зазначено «Державна судова адміністрація України» та, відповідно, змінено реквізити цієї юридичної особи. Вказані зміни здійснені державним виконавцем згідно з наданими йому законом повноваженнями, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправними дій державного виконавця щодо винесення постанови від 23.11.2021 року про відкриття виконавчого провадження та її скасування. Однак, при вирішенні скарги в іншій частині, суд допустив порушення норм процесуального права, з огляду на наступне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до частини першої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження», кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих із боржника коштів на витрати виконавчого провадження. За змістом частин другої-третьої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження», витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих із боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Згідно з частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, імперативною нормою частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі №921/16/14-г/15 (провадження №12-93гс18), у справі №127/9870/16-ц (провадження №14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі №2-01575/11 (провадження №14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі №545/2246/15-ц (провадження №14-639цс18) та від 19 травня 2020 року у справі №754/2223/15-ц (провадження №14-568цс19), а також у постановах Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі №361/1222/20, від 09 квітня 2020 року у справі №758/6070/19. З урахуванням зазначених норм права та релевантної судової практики, вимоги скарги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій державного виконавця щодо винесення постанови від 23.11.2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та скасування цієї постанови підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно із частинами першою та другою статті 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення, незалежно від доводів апеляційної скарги. Отже, суд першої інстанції розглянув справу в названій вище частині вимог заявника з порушенням норм процесуального закону, а саме, статті 19 ЦПК України, а тому, з урахуванням наведених норм ЦПК України, оскаржувана ухвала підлягає частковому скасуванню лише в частині вимог щодо оскарження постанови державного виконавця від 23.11.2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, із закриттям провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. В іншій частині, підстав для скасування або зміни ухвали суду першої інстанції немає, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Керуючись ст.ст. 255, 367, 374, 377, 381, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 17 грудня 2021 року в частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Николишин Яни Андріївни у виконавчому провадженні №67624750 щодо винесення постанови від 23 листопада 2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та скасування цієї постанови скасувати. Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Николишин Яни Андріївни в частині вимог про визнання протиправними дій державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Николишин Яни Андріївни у виконавчому провадженні №67624750 щодо винесення постанови від 23 листопада 2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та скасування цієї постанови закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його скаргою в частині вимог про визнання протиправними дій державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Николишин Яни Андріївни у виконавчому провадженні №67624750 щодо винесення постанови від 23 листопада 2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та скасування цієї постанови, віднесено до юрисдикції адміністративних судів. В іншій частині ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 17 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 21 листопада 2022 року. Головуючий С.М. Бойко Судді: С.М. Копняк А.В. Ніткевич