Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/7353/20

30.11.22 22-ц/812/959/22 Справа № 490/7353/20 Головуючий у 1-й інстанції Гуденко О. А. Провадження № 22ц/812/959/22 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 30 листопада 2022 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючої: Ямкової О. О., суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 вересня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Гуденко О. А. у місті Миколаєві зі складанням його повного тексту, по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 25 705 грн 32 коп. заборгованості за кредитним договором у вигляді простроченого тіла кредиту та відсотків нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, а також пені, вимоги за якою зменшив у листопаді 2021 року та остаточно просив суд про стягнення заборгованості у розмірі 20 293 грн 23 коп., яка складається з 14 912 грн 83 коп. простроченого тіла кредиту та 5 380 грн 40 коп. відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. В обґрунтування позову банк зазначив, що 1 квітня 2011 року позичальником ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг та оформлення картки, підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, на підставі якої відкрито рахунок та надана кредитна картка. Між тим, в порушення умов договору кредитування з використанням кредитної карти, позичальником у визначені строки не погашена сума основного кредиту та проценти за користування кредитом, а тому банк має право вимагати повернення простроченої кредитної заборгованості та відсотків нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. У відзиві на позовну заяву відповідач з заперечував щодо задоволення позову, та вважав його необґрунтованим. Вказував, що додана до позову анкета не містить доказів, що сторони погодили надання банківської послуги з використанням кредитної картки «Універсальна», або щодо будь-яких умов кредитування. Заявляв про сплив позовної давності, та просив про застосування позовної давності, як окремої підстави для відмови в задоволенні позову. У відповіді на відзив позивач заперечив доводи відзиву на позовну заяву, та зазначив, що укладення кредитного договору відбулося на умовах приєднання до вже існуючих умов та тарифів, запроваджених банком. Наголошував, що підписавши заяву, відповідач ознайомився з Умова та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з умовами та правилами обслуговування по платіжним карткам, які були йому надані для ознайомлення у письмовому вигляді під час підписання заяви-анкети. Посилався на те, що виписка за кредитним рахунком відповідача, з якої вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, та вносив власні кошти на їх погашення, є беззаперечним доказом обізнаності відповідача щодо кредитних відносин. Заперечував про доцільність посилання відповідача на зазначену ним судову практику, та посилався на інші приклади судової практики у подібних правовідносинах. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 вересня 2022 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, ухвалено про стягнення з позичальника ОСОБА_1 14 912 грн 83 коп. заборгованості за тілом кредиту, в іншій частині позову відмовлено. При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за допомогою належних доказів не доведено узгодження усіх істотних умов з позичальником при укладенні договору кредитування, а тому немає підстав для стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за користування кредитом, однак вважав наявними підстави для стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, та внаслідок неповного встановлення обставин по справі, просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове, про відмову в задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення не оскаржене. Зазначав, що анкета - заява про оформлення зарплатної картки не є кредитним договором, тому підстави для висновку про укладення кредитного договору відсутні. Вказував, що банком отримано ліцензію для здійснення діяльності вже після укладення з ним угоди за заявою. Звертав увагу суду апеляційної інстанції, що судом не обґрунтовано наявність простроченої заборгованості за тілом кредиту, в той час як заборгованість за поточним тілом кредиту становить 0,00 грн. Пояснював, що користувався грошовими коштами, отриманими від банку та погашав їх, однак банком було здійснено безпідставне списання карткового рахунку за двома картками на загальну суму 25 020 грн 73 коп. Вважав, що виписка за користування коштами, має складатись за кожною виданою карткою окремо. Звертав увагу суду, що позивачем пропущено позовну давність та просив суд апеляційної інстанції про її застосування. Ухвалами колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 10 та 28 листопада 2022 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково із наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 1 квітня 2011 року відповідачем ОСОБА_1 підписана анкета - заява про приєднання до надання ПАТ «ПриватБанк» банківських послуг з оформленням зарплатної картки. Між тим за довідкою, що надана банком, відповідачу оформлено за цією ж заявою кредитний рахунок, яким він, як позичальник, користувався на підставі виданих йому платіжних карток із встановленою сумою ліміту з отримання банківських коштів, а саме станом: на 28 листопада 2012 року в 300 грн , який збільшено 20 листопада 2013 року до 8 000 грн, 27 червня 2014 року до 13 000 грн, після чого 15 серпня 2014 року зменшено до 11 610 грн, 30 вересня 2014 року до 2 000 грн, і потім, 2 жовтня 2014 року, збільшено до 12 000 грн та остаточно зведено до 0,00 грн 6 травня 2019 року. Кінцевий термін повернення банківських коштів визначено за строком дії шести платіжних карток, які були надані позичальнику для користування кредитними коштами у період, починаючи з 28 листопада 2012 року і до квітня 2021 року включно (а.с.20-22). Тарифи, Умови та правила кредитування позичальником не підписані та розміщені на сайті банку (а.с.23, 24-48). Відтак, договір кредитування, на укладення якого посилається банк, повинен був складатися із заяви позичальника щодо приєднання, тарифів надання кредиту, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою. Разом з тим, позичальником ОСОБА_1 підписана тільки заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, та не узгоджено з банком інші складові договору про надання банківських послуг, а саме розмір відсотків, тощо, так як «Умови та Правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» ним не підписані (а.с.23,24-48). Відповідачем надана лише згода на те, що він зобов`язується знайомитися з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», які викладені на банківському сайті та були пред`явлені йому в паперовому вигляді (а.с.21). Відповідно до частини 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, і повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, то банк має обов`язок підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме такі умови, які ним надані, і не інші. Відтак, положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений. За такого та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин. Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 та є підставою для застосування до правовідносин, що виникли між учасниками даної цивільної справи, яка знаходиться на перегляді у суді апеляційної інстанції. Ця позиція вірно застосована судом першої інстанції до встановлених ним правовідносин між учасниками справи, внаслідок чого зроблено правильний висновок про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту, але сума такої заборгованості визначена судом помилково. Так розрахунок заборгованості тіла кредиту, як заборгованості за простроченим тілом кредиту, яку суд першої інстанції вважав належною до стягнення вираховано банком з урахуванням неузгоджених відсотків, погашених за рахунок тіла кредиту та комісійних виплат, які також не узгоджені з відповідачем, але віднесені на витрати клієнтом кредитних коштів. За такого позивачем хибно розрахована заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 14 912 грн 83 коп., за рахунок його штучного збільшення через включення нарахованих відсотків за користування кредитом та комісії у витрати клієнта, внаслідок чого сума заборгованості за тілом кредиту штучно збільшена на 6 607 грн 73 коп.. Крім того, з наданої позивачем виписки за рахунком відповідача вбачається, що ОСОБА_1 використано 291 241 грн 90 коп. банківських коштів, але повернуто менше, а саме на суму в 282 936 грн 80 коп.. При цьому сума не повернутих позичених коштів банку, не повернута відповідачем, як позичальником, в межах строку дії платіжної картки, строк якої закінчився лише у квітні 2021 року, тобто вимоги банком в цій частині позову пред`явлені до суду в межах позовної давності і підстав для її застосування ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом не встановлено. За такого позичальником не повернуто банку тіла кредиту на суму 8 305 грн 10 коп., які є фактично заборгованістю за тілом кредиту. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту, однак помилився, визначаючи суму такої заборгованості, а тому наявні підстави для зміни постановленого рішення в цій частині. Доводи відповідача щодо відсутності кредитних правовідносин між ним та банком спростовуються наданими позивачем довідками про видані платіжні картки та встановлений кредитний ліміт, та насамперед наданою банківською випискою, яка свідчить про активне користування коштами банку. Вирахування відповідачем списань коштів за окремо взятими платіжними картками у певний період не пливає на загальний баланс коштів по рахунку за весь період користування коштами, а тому ці доводи відповідача не заслуговують на увагу. Усі інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які належним чином встановлені та досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту слід змінити у відповідності до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, зазначивши про стягнення з позичальника на користь банку заборгованості за тілом кредиту в сумі 8 305 грн 10 коп. Тому, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», на його користь слід стягнути з відповідача 860 грн 253 коп. судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції, та на користь ОСОБА_1 з банку 1 755 грн 93 коп. за перегляд справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 367, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 19 вересня 2022 року в частині задоволених вимог та розподілу судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 8 305 грн 10 коп. заборгованості за тілом кредиту та 860 грн 253 коп. судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 1 755 грн 93 коп. за перегляд справи у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуюча О. О. Ямкова Судді О.В. Локтіонова С. Ю. Колосовський