Постанова 4824 № 755/11870/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 листопада 2022 року місто Київ справа № 755/11870/21 провадження№22-ц/824/9192/2022 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хоткевича 12» на ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 7 червня 2022 року про відмову у видачі судового наказу, постановлену суддею Галаган В.І., у справі за заявою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хоткевича 12» до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У липні 2021 року заявник ОСББ «Хоткевича 12» звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості. Свою заяву обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . ОСББ «Хоткевича 12» 10 серпня 2019 року провело загальні збори (оформлені протоколом №2 від 24 серпня 2019 року), на яких третім питанням було затверджено розмір щомісячних внесків співвласників та разового внеску на статутну діяльність ОСББ. На виконання рішення загальних зборів ОСББ по квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 51,30 кв.м., власнику ОСОБА_1 нараховувались разовий внесок та щомісячні внески на утримання будинку, споруд та прибудинкової території у визначеному розмірі та порядку. Жодної оплати від боржника, як власника квартири за весь період нарахувань не надходило, у зв`язку з чим виник борг в розмірі разового внеску в сумі 1000 грн. та щомісячних внесків на утримання будинку, споруд та прибудинкової території за період з вересня 2019 року по травень 2021 року в сумі 7515,45 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 7 червня 2022 року відмовлено у видачі судового наказу на підставі ч. 9 ст. 165 ЦПК України. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, адвокат Кулигін А.Є. в інтересах ОСББ «Хоткевича 12» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 7 червня 2022 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини та не звернув уваги на те, що заявник, звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, вказував на те, що боржник є власником квартири АДРЕСА_1 , а тому відповідно до ч.9 ст. 28 ЦПК України питання щодо вирішення видачі судового наказу підлягає розгляду Дніпровським районним судом м.Києва. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції зазначав, що з платіжного доручення, що надане заявником на підтвердження сплати судового збору за видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , не містить відомостей про те, за яку саме заяву сплачується судовий збір. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд, виконуючи наведені вимоги закону, повинен перевіряти таке зарахування, використовуючи способи передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, зокрема, в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду. З платіжного доручення від 25 червня 2021 року № 369, що надавалось заявником на підтвердження сплати судового збору за видачу судового наказу, боржником за яким є ОСОБА_1 , суд першої інстанції не був позбавлений можливості перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Крім того, зазначає, що 27 липня 2021 року суддя Дніпровського районного суду м.Києва у цій справі № 755/11870/21 вже постановив ухвалу, якою відмовив у видачу судового наказу. Підстави відмови були ідентичними до підстав, викладених в оскаржуваній ухвалі суду від 7 червня 2022 року. Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСББ "Хоткевича 12 " задоволено, ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 27 липня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Також представник заявника вважає, що судом першої інстанції порушено правило недопустимості повторної участі судді у розгляді справи, встановленого ст. 37 ЦПК України. Суддя Галаган В.І., який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції ( прийняття ухвали від 27 липня 2021 року), не мав брати участь у новому розгляді справи судом першої інстанції після її перегляду апеляційним судом, однак порушив пряму заборону вдруге прийняв незаконну ухвалу від 7 червня 2022 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу віднесена до п. 1 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про відмову ОСББ «Хоткевича 12» у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні належні докази сплати заявником судового збору за звернення до суду із заявою про видачу судового наказу щодо боржника ОСОБА_1 , а також отримана судом інформація за відомостями електронного реєстру територіальної громади м. Києва не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника станом на день розгляду досліджуваної заяви. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки такий відповідає нормам процесуального закону. Відповідно до положень ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Так, наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Відповідно до положень ст. 162 ЦПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. Статтею 163 ЦК України, передбачено вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу. Згідно з ч. 5 ст. 165 ЦПК України, у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи боржника. Положеннями ч.9 ст. 165 ЦПК України встановлено, що у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу. Зазначена норма законодавства дає підстави суду апеляційної інстанції дійти висновку про те, що однією із обов`язкових умов для задоволення заяви про видачу судового наказу є наявність інформації у суду про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи боржника. Аналіз зазначених норм процесуального закону дає підстави для висновку, що приписи ч. 9 ст. 165 ЦПК України є спеціальною нормою, якою встановлена окрема імперативна підстава для відмови у видачі судового наказу, що не суперечить положенням ст.162 ЦПК України, оскільки йдеться не про порушення правил підсудності (п.9 ч.1 ст.165 ЦПК України), а про неможливість отримання інформації щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) боржника (фізичної особи). Наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом. Отже, зважаючи на визначений процесуальним законом порядок розгляду та звернення до виконання судового наказу, обов`язковою умовою для його видачі є встановлення зареєстрованого місця проживання фізичної особи боржника. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог процесуального закону. Колегія суддів також звертає увагу на те, що за положеннями ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 161 ЦПК України, особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір. Тобто, в даному випадку законодавцем встановлено, що стягувач (встановивши інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника) не позбавлений можливості звернутись до суду з повторною заявою про видачу судового наказу або з позовною заявою в порядку спрощеного провадження. Також, апеляційним судом враховується і те, що без встановлення зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання фізичної особи - боржника, суд буде позбавлений можливості виконати вимоги ст. 169 ЦПК України, щодо надсилання судового наказу боржнику, що в свою чергу призведе до неможливості набрання судовим наказом законної сили (ч. 1 ст. 172 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги, про те, що суд першої інстанції проігнорував постанову апеляційного суду та повторно постановив ухвалу про відмову у видачі судового наказу з тих же підстав, які були визнанні незаконними постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року, колегія суддів вважає безпідставними. Скасовуючи ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2021 року, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у прийнятті заяви ОСББ "Хоткевича 12" про видачу судового наказу, пославшись на порушення правил підсудності ч.9 ст. 28 ЦПК України. При цьому, апеляційним судом не надавався висновок щодо правомірності чи неправомірності застосування судом першої інстанції положень ч. 9 ст. 165 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено правило недопустимості повторної участі судді у розгляді справи, встановленого ст. 37 ЦПК України, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки такі не ґрунтуються на вимогах закону. Так, відповідно до ч.1 ст. 37 ЦПК України, суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанції, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі. У даному випадку суддею Дніпровського районного суду м. Києва Галаганом І.І. не ухвалювалось рішення у справі або ухвала про закриття провадження у справі, які були скасовані судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції порушені вимоги ст. 37 ЦПК України щодо повторної участі судді у розгляді даної справи. Що стосується сплати судового збору за подання заяви про видачу судового наказу у цій справі, то колегія суддів вважає зазначити наступне. Згідно з приписами частин 1, 2 статті 9 Закону "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу (відповідно до частини 1 статті 6 Закону "Про судовий збір"). Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), якою встановлені загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Нормами Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів. Відповідно до пункту 3.1. Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків. З додатків 2, 8 до Інструкції вбачається, що одним із реквізитів платіжного доручення є "Призначення платежу", який заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 Інструкції. Пунктом 3.8. Інструкції визначено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором. Необхідними реквізитами ідентифікації позовної заяви (заяви, скарги), а у даному випадку заяви про видачу судового наказу є, зокрема, назва справи: " за подання заяви ОСББ "Хоткевича 12" про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості". Так у даній справі, заявник ОСББ " Хоткевича 12" подає заяву про видачу судового наказу, боржником за яким є ОСОБА_1 , проте на підтвердження сплати судового збору подає платіжне доручення № 369 від 25 червня 2021 року, за яким судовий збір сплачено не за заявою про видачу судового наказу, а за позовом (а.с.10). При цьому інша інформація, яка б надавала можливість ідентифікувати, за яку заяву сплачено судовий збір, відсутня, а отже суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що додане заявником платіжне доручення не є належним доказом сплати судового збору за даною заявою. Доводи апеляційної скарги про те, що суд перед прийняттям заяви про видачу судового наказу самостійно перевіряє сплату заявником належної суми судового збору, на увагу не заслуговують, оскільки в платіжному дорученні від 25 червня 2021 року № 369 відсутня будь-яка інформація, яка б надавала можливість ідентифікувати, за яку заяву сплачено судовий збір. Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали з вищенаведених підстав, оскільки норми процесуального закону, якими керувався суд є спеціальними при розгляді заяви про видачу судового наказу. Ухвала суду постановлена з дотримання норм діючого законодавства, висновки суду відповідають обставинам справи, обґрунтовані, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 369, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хоткевича 12» залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 7 червня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д.Поливач А.М. Стрижеус