Постанова 4824 № 755/11870/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №755/11870/21 Головуючий у 1 інстанції: Галаган В.І. провадження №22-ц/824/4149/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 18 травня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хоткевича 12» на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2021 року у справі за заявою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хоткевича 12», заінтересована особа: ОСОБА_1 , про видачу судового наказу, - в с т а н о в и в : У липні 2021 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСББ «Хоткевича 12» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості у розмірі 8 515 грн 45 коп., яка складається з заборгованості у розмірі 7 515 грн 45 коп. (сума несплаченого в період від вересня 2019 року до травня 2021 року щомісячного внеску на утримання будинку, споруд та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 ) та заборгованості у розмірі 1 000 грн (сума несплаченого разового внеску на статутну діяльність та початок роботи ОСББ «Хоткевича 12»). Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2021 року у видачі судового наказу відмовлено з підстав, передбачених п. 1 ч.1 та ч. 9 ст.165 ЦПК України. В апеляційній скарзі ОСББ «Хоткевича 12»з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаргу обґрунтовує тим, що підставою відмови у видачі судового наказу є те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність інформації, яка б надавала можливість ідентифікувати, що саме за подачу заяви про видачу судового наказу заявником сплачено судовий збір. Вказує, що платіжне доручення №369 від 25.06.2021 року є саме підтвердженням оплати заявником судового збору за подання заяви про видачу судового наказу від 09.07.2021 року, до якої і додано вказане платіжне доручення, а не будь-чого іншого. Всі істотні ознаки вказаного наявні в матеріалах справи. Також зазначає, що суд першої інстанції дійшов поспішного висновку про відмову у видачі судового наказу з тих підстав, що заявником не надано інформацію про місце знаходження майна заінтересованої особи, оскільки їм ця інформація не відома, а відомо лише про місце проживання ОСОБА_1 з підтвердженням того, що квартира за цією адресою належить саме йому. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з вимогами ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно зі ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про відмову у видачі судового наказу (п.1 ч.1 ст.353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц) За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції посилаючись на п.1 ч.1 та ч.9 ст.165 ЦПК України виходив з того, що заявник подає заяву про видачу судового наказу, боржником за яким є ОСОБА_1 , проте на підтвердження сплати судового збору подає платіжне доручення. за яким судовий збір сплачено не за заявою про видачу судового наказу, а за позовом. При цьому інша інформація, яка б надавала можливість ідентифікувати, що саме за подачу заяви про видачу судового наказу боржником, за яким є ОСОБА_1 , заявником сплачено судовий збір, відсутня, а тому дійшов висновку, що додане платіжне доручення не є належним доказом сплати судового збору за даною заявою. Крім того, суд, на виконання вимог вищенаведених вимог статті 165 ЦПК України, здійснив запит щодо встановлення зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання боржника ОСОБА_1 . Проте, згідно відповіді на запит суду за відомостями електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» Півлідес Чараламбос зареєстрованим по м. Києву не значиться. Проте, вказане судове рішення не відповідає обставинам справи та вимогам закону. Згідно зі ст.162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. Вдповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. За ч.9 ст.28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Як зазначає позивач, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 . Встановлено, що заявник ОСББ «Хоткевича 12» звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення щомісячного внеску на утримання будинку, споруд та прибудинкової території та суми несплаченого разового внеску на статутну діяльність та початок роботи ОСББ «Хоткевича 12» за адресою: АДРЕСА_1 . Відмовляючи в задоволенні заяви про видачу судового наказу, суд першої інстанції не звернув уваги на наступні обставини. За змістом ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Згідно зі статтею 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, зокрема, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості. Відповідно до ст.162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. За ч.9 ст.28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Враховуючи те, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджувалося доказами, долученими до заяви, то питання щодо видачі судового наказу підлягає вирішенню Дніпровським районним судом міста Києва. За таких обставин суд першої інстанції дійшов поспішного висновку про відмову у видачі судового наказу. Крім того, відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції зазначав, що як вбачається з платіжного доручення від 25 червня 2021 року №369, яке надавалось заявником на підтвердження сплати судового збору за видачу судового наказу, боржником за яким є ОСОБА_1 , то останнє не містить відомостей про те, за яку саме заяву сплачується судовий збір. Вказував, що заявник подав заяву про видачу судового наказу, боржником за яким є ОСОБА_1 , проте на підтвердження сплати судового збору подає платіжне доручення, за яким судовий збір сплачено за позовом, а не за заявою про видачу судового наказу. При цьому інша інформація, яка б надавала можливість ідентифікувати, що саме за подачу заяви про видачу судового наказу, боржником за яким є ОСОБА_1 , заявником сплачено судовий збір, відсутня. Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду. Як вбачається із платіжного доручення від 25 червня 2021 року №369, яке надавалось заявником на підтвердження сплати судового збору за видачу судового наказу, боржником за яким є ОСОБА_1 , суд першої інстанції не був позбавлений можливості перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Крім того, колегія суддів враховує п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом. За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до Дніпровського районного суду м. Києва відповідно до вимог ст.379 ЦПК України. Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо задоволення апеляційної ОСББ «Хоткевича 12», скасування ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2021 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хоткевича 12» задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2021 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: