Постанова КЦС ВС № 636/951/17

Постанова Іменем України 23 листопада 2022 року м. Київ справа № 636/951/17 провадження № 61-18700св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05 липня 2018 року, ухвалене у складі судді Ковригіна О. С., та постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Бурлаки І. В., Маміної О. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про захист прав споживачів. Позовні вимоги мотивував тим, що 20 грудня 2013 року банк відкрив йому особовий рахунок № НОМЕР_1 для зарахування на нього суми банківського вкладу, на який 20 грудня 2013 року надійшли особисті кошти позивача у сумі 16 700 грн. 18 січня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» відкрив позивачу особовий рахунок № НОМЕР_2 для зарахування на нього суми банківського вкладу, на який 18 січня 2014 року надійшли кошти у сумі 38 900 доларів США. 20 листопада 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» відкрив особовий рахунок № НОМЕР_3 для зарахування на нього суми банківського вкладу, на який 20 листопада 2013 року надійшли кошти у сумі 5 316 доларів США. Позивач вказував, що обумовлені договори є нікчемними, оскільки за ними не дотримана письмова форма, а тому він має право на стягнення коштів, які містяться на рахунках на підставі статей 216, 1212, 1214 ЦК України. Вказував, що банк надав платіжний інструмент: картку-рахунок № НОМЕР_4 «Золота картка для виплат бонус плюс», за допомогою якої здійснюється розрахункові касові операції. Для особистого користування зазначеною карткою/рахунком № НОМЕР_4 позивач встановив особистий код - пароль (пін) доступу, через який тільки він особисто міг отримувати у банкоматі інформацію про наявні кошті на рахунку та здійснювати розрахункові касові операції, тому просив стягнути з банку суму з поточного банківського рахунку № НОМЕР_4 у розмірі 5 616,07 доларів США. Позивач вказував, що у червні 2014 року йому стало відомо, що всі його рахунки заблоковано внаслідок того, що вони відкриті у відділенні АТ КБ «ПриватБанк», розташованому в Автономній Республіці Крим (далі - АР Крим). З метою отримання власних коштів з особових рахунків позивач неодноразово звертався до операторів банку, які, в свою чергу відповідали, що банк заблокував банківські рахунки і що протягом деякого часу все буде розблоковано. Також позивач на протязі червня 2014 року - жовтня 2015 року неодноразово подавав заявки до головного офісу АТ КБ «ПриватБанк» через Чугуївське відділення Харківського ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» про розблокування особистих рахунків. На численні запити позивача банк надавав письмові відповіді без зазначення конкретних причин блокування рахунків та без прямої відмови у видачі грошових коштів, що обліковуються на вказаних рахунках. В зв`язку з вищевикладеним ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк»: - суму, що відповідає сумі, яка знаходиться особовому рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 16 700 грн; - суму, що відповідає сумі, яка знаходиться особовому рахунку № НОМЕР_2 у розмірі 38 900 доларів США; - суму, що відповідає сумі, яка знаходиться особовому рахунку № НОМЕР_3 у розмірі 5 316 доларів США; - суму, що відповідає сумі, яка знаходиться на банківському валютному рахунку № НОМЕР_4 у розмірі 5 616,07 доларів США; - проценти за користування грошовими коштами на банківському валютному рахунку у розмірі 154,35 доларів США; - 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 462,97 доларів США. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 05 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 316 доларів США (140 544,31 гривень відповідно до офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ) станом на 05 липня 2018 року - 26,437983 гривень за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку № НОМЕР_3 у АТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 38 900 доларів США (1 028 437,53 гривень відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2018 року - 26,437983 гривень за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку № НОМЕР_2 у АТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 16 700 грн, що містяться на банківському рахунку № НОМЕР_1 у АТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 616,07 доларів США (148 477,56 гривень відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2018 року - 26,437983 гривень за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку у АТ КБ «ПриватБанк» для виконання операцій за карткою № НОМЕР_4 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що законом не встановлено особливих вимог до форми договору банківського рахунку. Позивач надав достатні докази, які свідчать про відкриття йому банківських рахунків № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_5 (рахунок за номером картки), здійснення операцій за вказаними рахунками, докази внесення грошових коштів на вказані рахунки та інформацію про подальші операції за вказаними рахунками. Водночас відповідач не надав доказів, що підтверджують неправомірність розрахунків позивача або підтверджують факт закриття вказаних рахунків з виплатою позивачу всіх коштів з таких рахунків. Аргумент відповідача про відсутність доступу до активів банку, що знаходились на території АР Крим та неможливість надати інформацію, відхилений судом, оскільки згідно наданих позивачем виписок, листів банку та термінальних чеків, банк володіє інформацією за вказаними рахунками та продовжує здійснювати за ними певні операції. Крім того, між сторонами було укладено договори банківського вкладу, відкрито відповідні рахунки за договорами, право вимоги за якими на підставі договорів є у позивача, грошові кошти було зараховано до банку, а порушення АТ КБ «ПриватБанк» прав позивача на вільне володіння та користування зазначеними грошовими коштами є підставою для їх стягнення в судовому порядку. Спростовуючи доводи відповідача про наявність судових рішень у справі № 636/3779/14-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», зокрема, рішення Апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2015 року, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що предмет позову у справі, що розглядається, є іншим стосовно справи № 636/3779/14-ц, факти обставин відкриття банківських рахунків, з приводу яких заявлені позовні вимоги, а також розмір залишку коштів на вказаних рахунках не встановлювались у справі № 636/3779/14-ц. Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення процентів за користування грошовими коштами та стягнення 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань, суд першої інстанції вказав, що позивач не надав розрахунку вказаних сум та дати початку і закінчення періоду, за який позивач просить стягнути вказані суми, тому відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 154,32 доларів США та щодо стягнення 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 462,97 доларів США. Додатковим рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 10 серпня 2018 року, ухваленим у складі судді Ковригіна О. С., стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у сумі 5 334 грн. Додаткове рішення мотивовано тим, що позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову про захист прав споживачів і його позовні вимоги задоволені частково, то судові витрати повинні бути стягнуті пропорційно до задоволеної частини вимог, з віднесенням частини, що підлягає сплаті позивачу, - на рахунок держави та стягненням з відповідача на користь держави іншої частини судового збору. Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій Постановою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05 липня 2018 року у частині стягнення грошових коштів за особовим рахунком № НОМЕР_2 у розмірі 38 900 доларів США, за особовим рахунком № НОМЕР_1 у розмірі 16 700 грн та за особовим рахунком № НОМЕР_3 у розмірі 5316 доларів США скасовано, провадження у справі закрито. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05 липня 2018 року у частині стягнення 5 616,07 доларів США, що містяться на банківському рахунку № НОМЕР_4 скасовано і у цій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 9 900 грн. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за особовими рахунками № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року позовні вимоги стосовно цих особових рахунків були предметом розгляду. За вказаним позовом ухвалено судове рішення по суті, яке було переглянуто судом касаційної інстанції та залишено без змін. Отже, рішення апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року набрало законної сили. Оскільки у рішенні апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року були розглянуті позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за особовими рахунками № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 , тобто є рішення, в якому збігаються та є тотожними сторони, предмет і підстави позову, то провадження у цій частині позовних вимог підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що всі надані позивачем докази датовані 2016 роком, і не підтверджують наявності грошових коштів на картковому рахунку № НОМЕР_4 на час звернення із позовом та перегляду справи в апеляційному порядку. ОСОБА_1 не довів наявність підстав для задоволення його позовних вимог у частині стягнення грошових коштів з карткового рахунку № НОМЕР_4 та не надав доказів наявності на вказаному рахунку витребуваних коштів на час розгляду справи. Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року (провадження № 61-3182св19) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що у справі № 636/3779/14-ц ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги невиконанням банком зобов`язань за договорами банківського вкладу і просив стягнути грошові кошти на підставі статей 1058-1061 ЦК України. Натомість у справі, що переглядається, як свідчить аналіз позовної заяви, ОСОБА_1 зазначав, що на цей час він не може надати оригінали договорів банківських вкладів, оскільки має лише копії, тобто не може підтвердити додержання письмової форми договору банківського вкладу; у зв`язку із цим, на підставі частини другої статті 1059 ЦК України, такі договори вважаються нікчемними; тому кошти підлягають поверненню на підставі статей 216, 1212, 1214 ЦК України. На ці обставини позивач вказував у відзиві на апеляційну скаргу. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що за таких обставин суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що у справі № 636/3779/14-ц були інші підстави позову, ніж у справі, що переглядається, та зробив неправильний висновок про закриття провадження у справі у частині позовних вимог. Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги у частині стягнення грошових коштів з особового рахунку № НОМЕР_4 , вважав, що вона є недоведеною, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перебування на вказаній картці витребуваних грошових коштів. Проте апеляційний суд не звернув увагу на те, що позивач на підтвердження позовних вимог про наявність коштів на особовому рахунку надав оригінал квитанції за картковим рахунком № НОМЕР_4 , з якої вбачається внесення суми у розмірі 5 616,51 доларів США, відповідь від 31 березня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» про наявність залишку на особовому рахунку № НОМЕР_4 у розмірі 5 616,51 доларів США, та відповідь банку від 16 листопада 2016 року, згідно з якою 26 жовтня 2015 року банк перерахував з картки № НОМЕР_4 грошові кошти на погашення карткового рахунку № НОМЕР_6 з метою запобігання виникнення простроченої заборгованості. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05 липня 2018 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення на його користь грошових коштів, що знаходяться на особових рахунках № НОМЕР_3 , № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції у частині стягнення грошових коштів з особових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції на підставі належних доказів встановив наявність відкритого відповідачем рахунку № НОМЕР_2 , його приналежність позивачу та внесення грошових коштів і здійснення інших операцій; встановив підтвердження внесення позивачем на рахунки, відкриті у АТ КБ «ПриватБанк», грошових коштів у сумах 16 700,00 грн, 38 900,00 доларів США, 5 316,00 доларів США. Врахувавши наведене та те, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року встановлено відсутність доказів існування між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» договірних відносин за договорами банківського вкладу за рахунками № НОМЕР_3 , № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України та задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за зазначеними рахунками з цих підстав. З огляду на викладене, враховуючи, що майно, а саме грошові кошти у розмірах 16 700,00 грн, 38 900,00 доларів США, 5 316,00 доларів США набуті АТ КБ «ПриватБанк» не на підставі договірних відносин, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем повернути отримане майно, оскільки воно є безпідставно набутим. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині вимог про стягнення грошових коштів з особового валютного рахунку № НОМЕР_4 «Золота картка для виплат бонус плюс» на суму 5 616,07 доларів США, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що отримання та використання позивачем платіжної картки, наданої відповідачем, свідчить про укладення між сторонами договору банківського рахунку шляхом приєднання позивача до договору надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», розміщеного на сайті https://privatbank.ua/ru/terms, а видача відповідачем платіжної картки свідчить про обслуговування позивача як клієнта банку, з відкриттям відповідного рахунку та здійсненням обліку операцій за таким рахунком. Суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим позивачем доказам (оригіналам банківських квитанцій) та дійшов висновку про те, що зазначені докази підтверджують, що позивач має доступ до вказаного рахунку та що він є користувачем платіжного засобу - платіжної картки № НОМЕР_4 та йому як користувачу відомо персональний ідентифікаційний номер (ПІН), встановлений для ідентифікації користувача. Відповідно до матеріалів справи позивач неодноразово письмово звертався до АТ КБ «ПриватБанк» щодо розблокування рахунку № НОМЕР_4 . Але відповідач не задовольнив вимоги та не надав відповіді про розблокування вказаного рахунку. Згідно пояснень позивача, останній також звертався до відділень АТ КБ «ПриватБанк», надавав усні заявки до служби підтримки клієнтів, однак позитивного рішення не отримав. Відповідач зі свого боку не заперечував проти наданих доказів та всупереч вимог статей 12, 81 ЦПК України не спростовував надані позивачем докази щодо наявності коштів на його карточному поточному рахунку № НОМЕР_4 та його блокування. При цьому суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для стягнення вищезазначених коштів з сингулярного правонаступника банку АТ «Фінансова компанія «Фінілон», оскільки всупереч вимог статей 12, 81 ЦПК України банк не надав суду доказів згоди ОСОБА_1 на переведення боргу банку за вищезазначеними рахунками. Відповідно до вимог статті 520 ЦК України відсутність такої згоди свідчить про те, що заміна банку у спірних матеріально-правових правовідносинах не відбулася. Тому апеляційний суд вважав, що АТ КБ «ПриватБанк» не вибув із спірних правовідносин і є належним відповідачем у справі. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами та стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов`язань сторонами не оскаржується. Короткий зміст вимог касаційної скарги 17 листопада 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку направлена касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року (надійшла до суду 18 листопада 2021 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення у частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за користування грошовими коштами та стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов`язань позивачем не оскаржуються, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 19 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Чугуївського міського суду Харківської області. У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) та у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц (провадження № 61-43404св18), від 19 травня 2021 року у справі № 757/31948/18 (провадження № 61-14470св20), від 05 грудня 2018 року у справі № 367/6344/16-ц (провадження № 61-1028св18), від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/879/18, від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19 (провадження № 61-18232св19). Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин. Банк вказує, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку поданим банком доказам у справі, зокрема: депозитним договорам №SAMDNWFD0070041097400 від 20 грудня 2013 року та №SAMDNWFD0070061615100 від 18 січня 2014 року та договору банківського обслуговування (картковий рахунок) № НОМЕР_4 , які не можуть бути нікчемними з підстав, визначених позивачем, тому застосування положень статті 1212 ЦК України є неможливим. Натомість, відповідно до довідки, наданої банком, депозитний договір №SAMDNWFD0070019050400 від 20 листопада 2013 року було розірвано позивачем 14 березня 2014 року, кошти у сумі 5 331,56 доларів США виплачено на картковий рахунок позивача № НОМЕР_4 . Отже, заявник вважає, що між сторонами відсутній спір щодо цього договору. Банк вказує, що ОСОБА_1 надав згоду («мовчазна згода») на переведення боргу до ТОВ «ФК «Фінілон». З урахуванням того, що закон не визначає чіткої та однозначної форми, у якій надається згода, то поданий банком доказ - договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року є належним. При цьому заявник вказує, що банк не є належним відповідачем у справі, на що суд апеляційної інстанції мав звернути увагу. Заявник не погоджується із висновками суду про відсутність тотожності позовних вимог. Відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами 20 листопада 2013 року, 20 грудня 2013 року, 18 січня 2014 року між банком та ОСОБА_1 були укладені договори банківського вкладу, за умовами яких останній передав банку грошові кошти, а АТ КБ «Приватбанк» зобов`язалося повернути їх та виплатити проценти на умовах та в порядку, встановлених договорами. Відповідно до заяви № SAMDNWFD0070041097400 від 20 грудня 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» відкрило ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_1 для обліку грошових коштів у валюті - українська гривня. Згідно із заявою № SAMDNWFD0070019050400 від 20 листопада 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» відкрило ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_3 для обліку грошових коштів у валюті - долар США. Відповідно до заяви № SAMDNWFD0070061615100 від 18 січня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» відкрило ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_2 для зарахування грошових коштів у валюті - долари США. Згідно з оригіналом квитанції від 20 листопада 2013 року у 17:36:23 на рахунок № НОМЕР_3 внесено кошти у сумі 5 316 USD (долари США). Також матеріалах справи міститься квитанція, засвідчена 16 грудня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до оригіналу заяви № SAMDNWFD0070019050400 від 20 листопада 2013 року про відкриття, АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3 для зарахування грошових коштів у валюті - долар США. Згідно засвідченої 26 жовтня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» ( ОСОБА_2 ) копії квитанції від 20 грудня 2013 року 17:47:03, якою зафіксовано внесення коштів у сумі 16 700 UAH на вказаний рахунок. Наявність відкритого відповідачем рахунку № НОМЕР_1 , його приналежність позивачу та внесення грошових коштів і здійснення інших операцій підтверджується копією виписки № 22606002 від 07 липня 2014 року, що посвідчена АТ КБ «ПриватБанк» 26 жовтня 2015 року ( ОСОБА_2 ). На підтвердження внесення коштів на рахунок № НОМЕР_2 позивач надав засвідчену 26 жовтня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» ( ОСОБА_2 ) копію квитанції від 18 січня 2014 року 10:22:31 про внесення коштів у сумі 38 900 USD на вказаний рахунок. Наявність відкритого відповідачем рахунку № НОМЕР_2 , його приналежність позивачу та внесення грошових коштів і здійснення інших операцій підтверджується копією виписки № 22606002 від 07 липня 2014 року, що посвідчена АТ КБ «ПриватБанк» 26 жовтня 2015 року ( ОСОБА_2 ). Встановлено, що оригінали деяких документів позивач не може надати, оскільки такі документи через тривалий час було втрачено. Позивач неодноразово звертався до відділень АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про видачу йому грошових коштів, однак банком було відмовлено у видачі таких коштів, посилаючись на окупацію території АР Крим та втрати банком доступу до інформації щодо рахунків, відкритих на території АР Крим. Аудиторським висновком-аналізом первинних банківських документів від 25 березня 2016 року підтверджено наявність у АТ КБ «ПриватБанк» вказаних залишків грошових коштів на відповідних рахунках позивача. У матеріалах справи містяться заяви позивача щодо розблокування належних йому рахунків з метою отримання коштів, що належали ОСОБА_1 та були внесені на зазначені рахунки, й відповіді АТ КБ «ПриватБанк» на вказані заяви. У відповідях відповідачем не заперечується факт наявності запитуваних позивачем рахунків та факт наявності грошових коштів на таких рахунках. Відповідно до повідомлень АТ КБ «ПриватБанк» від 24 червня 2014 року № 20.1.0.0.0\7-20140514\3329, від 16 листопада 2015 року № 20.1.0.0.0\7-20151109\1487, від 11 листопада 2014 року № 20.1.0.0.0\7-20141107\218, від 24 червня 2014 року №20…..1870, банк на запити ОСОБА_1 визнає свої грошові зобов`язання перед ним, визнає наявність коштів на рахунках позивача та їх блокування. Для виконання вимог ОСОБА_1 відповідач пропонував 16 червня 2014 року здійснити реструктуризацію своїх грошових зобов`язань та повідомив, що банк приймає усі заходи до повернення коштів позивачу. Згідно повідомлень, отриманих позивачем з Національного банку України, АТ КБ «ПриватБанк» незаконно заблокував рахунки, які банк відкрив на території АР Крим. ОСОБА_1 рекомендовано розблокувати рахунки за місцем свого нового проживання. З метою встановлення інформації про залишок грошових коштів на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 ухвалою суду було витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про наявність вказаних рахунків, власника рахунків, проведені операції та поточний залишок грошових коштів на таких рахунках. У відповіді АТ КБ «ПриватБанк» (довідка у справі № 636/951/17-ц від 29 вересня 2017 року б/н, підписана керівником ВПЗ філії Харківського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» Кураксіною О. І.) відповідач повідомляв, що з моменту окупації АР Крим та м. Севастополя у АТ КБ «ПриватБанк» відсутній доступ до документів на паперових носіях та інформації на електронних носіях, серверах, які були розташовані на окупованій території та які б містили дані щодо укладених договорів банківського рахунку з ОСОБА_1 . Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 10 липня 2015 року у справі № 636/3779/14-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 316,00 доларів США (140 544,31 грн відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2015 року - 26,437983 грн за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку НОМЕР_3 у АТ КБ «ПриватБанк»; стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 38 900,00 доларів США (102 8437,53 грн відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2015 року - 26,437983 грн за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку НОМЕР_2 у АТ КБ «ПриватБанк»; стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 167 00,00 грн, що містяться на банківському рахунку № НОМЕР_1 у АТ КБ «ПриватБанк»; стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 616,07 доларів США (148 477,56 грн відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2015 року - 26,437983 грн за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку у АТ КБ «ПриватБанк» для виконання операцій за карткою № НОМЕР_4 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 10 липня 2015 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення суми відмовлено. У справі № 636/3779/14-ц встановлено, що на підтвердження своїх доводів позивач надав суду докази про те, що 20 листопада 2013 року, 20 грудня 2013 року та 18 січня 2014 року позивачем було внесено на відповідні особові рахунки грошові кошти, що підтверджується відповідними чеками з терміналу відповідача від 20 листопада 2013 року, 20 грудня 2013 року та 18 січня 2014 року, копії яких містяться у матеріалах справи, а також наданими суду копіями листів-відповідей відповідача, заявами позивача на відкриття депозитних рахунків, виписками про рух коштів на рахунках і чеками роздрукованими в терміналі відповідача. Відповідач не заперечує той факт, що були укладені договори і вносились позивачем кошти. Але заперечує проти стягнення їх в зазначеному позивачем розмірі, оскільки останній не надав доказів в оригіналі і міг отримати ці кошти на окупованій території Автономної Республіки Крим. Вищезазначені документи не є належними доказами у розумінні статті 59 ЦПК України 2004 року, а тому підстав для задоволення позову немає. Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про доведеність позову, оскільки матеріали справи не містять оригіналів наданих доказів. Копії заяв про оформлення вкладів, довідки і квитанції без обов`язкових реквізитів не можуть свідчити про дотримання письмової форми договорів банківського вкладу. У рішенні від 27 липня 2016 року у справі № 636/3779/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення вкладів та заборгованості за депозитними договорами Апеляційний суд Харківської області встановив, що 20 листопада 2013 року, 20 грудня 2013 року та 18 січня 2014 року позивач вніс на відповідні особові рахунки грошові кошти, що підтверджується відповідними чеками з терміналу відповідача від 20 листопада 2013 року, 20 грудня 2013 року та 18 січня 2014 року, копії яких містяться в матеріалах справи, а також наданими суду копіями листів-відповідей відповідача, заявами позивача на відкриття депозитних рахунків, виписками про рух коштів на рахунках і чеками, роздрукованими в терміналі відповідача. Суд дійшов висновку, що вищезазначені документи не є належними доказами в розумінні частини другої статті 59 ЦПК України, оскільки не є оригіналами наведених документів. Копії заяв про оформлення вкладів, довідки і квитанції без обов`язкових реквізитів не можуть свідчити про дотримання письмової форми договорів банківського вкладу. На підставі викладеного суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову. Зазначене рішення набрало законної сили. Згідно з факсимільним оригіналом довідки від 31 березня 2016 року № 4JJB-IC5E-OPCL-9PME, посвідченої АТ КБ «ПриватБанк» 31 березня 2016 року ( ОСОБА_3 ), ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_7 , паспорт НОМЕР_8 , є власником рахунку № НОМЕР_4 із залишком на рахунку у розмірі 5 616,51 доларів США, тип рахунку - карта для виплат, валюта рахунку - долари США. З оригіналів банківських квитанцій з терміналу АТ КБ «ПриватБанк» від 17 листопада 2016 року (13:56, 14:11) та від 06 грудня 2016 року (15:53) щодо залишку грошових коштів за картковим рахунком № НОМЕР_4 , посвідчених відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» ( ОСОБА_4 ) встановлено, що залишок коштів на зазначеному рахунку складає 5 616 доларів США. Операції за карткою/рахунком № НОМЕР_4 за період з січня до липня 2014 року та залишок коштів на рахунку підтверджуються наданою на ім`я ОСОБА_1 довідкою від 07 липня 2014 року № ID 22606002, посвідченою АТ КБ «ПриватБанк» 26 жовтня 2015 року. З відповіді банку від 16 листопада 2016 року № 20.1.0.0.0/7-20161111/605 з грифом «банківська таємниця» на запит ОСОБА_1 від 05 листопада 2016 року встановлено, що картковий рахунок № НОМЕР_4 належить позивачу. Також вказаною відповіддю банк повідомив ОСОБА_1 про перерахування банком без його відома 26 жовтня 2015 року коштів між його особистими рахунками, а саме, грошових коштів у сумі 4,43 доларів США з картки № НОМЕР_4 у рахунок погашення заборгованості за його кредитною карткою № НОМЕР_6 . Позивач надав: оригінали виписок за його кредитною карткою № НОМЕР_6 та за карткою/рахунком № НОМЕР_4 від 15 березня 2018 року та від 03 квітня 2018 року, що підтверджують здійснення операцій між рахунками позивача; оригінали квитанцій від 16 травня 2017 року з терміналу АТ КБ «ПриватБанк» № САНЕ1062 10:44, № САНЕ7114 10 : 50 щодо залишку за картковим рахунком № НОМЕР_9 у розмірі 5 616,07 доларів США, посвідчену АТ КБ «ПриватБанк» (№ 30, Херсонська філія). Відповідно до оригіналу банківської виписки № HUHP1URDQML01HLV від 15 березня 2018 року за карткою/рахунком № НОМЕР_4 у АТ КБ «ПриватБанк» мається валютний рахунок № НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_8 , виданий Чугуївським РВ УМВСУ в Харківській обл. 02 серпня 1996 року, ІПН НОМЕР_7 , та залишок грошових коштів на вказаному валютному рахунку складає 5 616,07 доларів США. Із наданої виписки встановлено, що протягом 2016-2017 років банк періодично списував з зазначеного рахунку кошти за надання балансу по рахунку. Зазначене підтверджується оригіналом банківської виписки №Е9UО08ЕЕКUHНUСF5 від 03 квітня 2018 року 10:43 по картці/рахунку № НОМЕР_4 . Блокування відповідачем карткового рахунку № НОМЕР_4 підтверджується квитанцією з банкомату ПАТ КБ «ПриватБанк» від 17 листопада 2016 року № САНА9417 14:10, відповідно до якої транзакцію за зазначеною карткою відмовлено з причини досягнення ліміту видачі. У той же час згідно з наданих квитанцій з банкоматів та банківської виписки (від 15 березня 2018 року та від 03 квітня 2018 року) протягом 2014-2018 років видача коштів за вказаним рахунком не здійснювалась. Відповідно до матеріалів справи позивач неодноразово письмово звертався до АТ КБ «ПриватБанк» щодо розблокування рахунку № НОМЕР_4 . Але відповідач не задовольнив вимоги та не надав відповіді про розблокування вказаного рахунку. Згідно пояснень позивача, останній також звертався до відділень АТ КБ «ПриватБанк», надавав усні заявки до служби підтримки клієнтів, однак позитивного рішення не отримав.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у оскаржуваній частині є законними і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Щодо позовних вимог про стягнення грошових коштів, що знаходяться на особових рахунках № НОМЕР_3 ; № НОМЕР_2 ; № НОМЕР_1 , відкритих у АТ КБ «ПриватБанк» Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у частині вимог про стягнення грошових коштів, що знаходяться на особових рахунках № НОМЕР_3 ; у № НОМЕР_2 ; № НОМЕР_1 , відкритих у АТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції врахував вимоги частини четвертої статті 82 ЦПК України, вважав встановленим факт відсутні доказів існування між позивачем та банком договірних відносин за договорами банківського вкладу за вказаними вище рахунками та дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України та задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за зазначеними рахунками з цих підстав. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. У той самий час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 912/2601/19. Встановлено судовими рішеннями у іншій вищевказаній справі, що відсутні докази існування між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» правовідносин за договорами банківського вкладу за рахунками № НОМЕР_3 ; № НОМЕР_2 ; № НОМЕР_1 . Однак на цих банківських рахунках зберігаються кошти позивача, доступ до яких банком йому обмежено. Згідно з вимогами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Належними доказами збереження банком грошових коштів на особових рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_1 є: оригінал квитанції від 20 листопада 2013 року, 17:36:23, про внесення на рахунок № НОМЕР_3 коштів у сумі 5 316,00 доларів США; квитанція, засвідчена 16 грудня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк», копія квитанції від 20 грудня 2013 року, 17:47:03, якою зафіксовано внесення коштів у сумі 16 700 грн на рахунок № НОМЕР_1 ; копія виписки № 22606002 від 07 липня 2014 року, посвідчена АТ КБ «ПриватБанк» 26 жовтня 2015 року; копія квитанції від 18 січня 2014 року, 10:22:31, про внесення коштів у сумі 38 900 доларів США на рахунок № НОМЕР_2 ; копія виписки № 22606002 від 07 липня 2014 року, посвідчена АТ КБ «ПриватБанк» 26 жовтня 2015 року; аудиторський висновок від 25 березня 2016 року, яким підтверджено наявність у АТ КБ «ПриватБанк» вказаних залишків грошових коштів на відповідних рахунках позивача; відповіді АТ КБ «ПриватБанк» на заяви позивача щодо розблокування належних йому рахунків, у яких відповідачем не заперечується факт наявності запитуваних позивачем рахунків та факт наявності грошових коштів на таких рахунках; численні повідомлення АТ КБ «ПриватБанк», у яких відповідач на запити позивача визнає свої грошові зобов`язання перед позивачем, визнає наявність коштів на рахунках позивача та їх блокування, висловлює пропозицію щодо здійснення реструктуризації своїх грошових зобов`язань для виконання вимог ОСОБА_1 підтверджується внесення позивачем на рахунки, відкриті у АТ КБ «ПриватБанк», грошових коштів у сумах 16 700 грн, 38 900 доларів США, 5 316 доларів США. Згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Отже, наявні всі обов`язкові умови для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення: набуття або збереження майна; набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою); відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Суд апеляційної інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що оспорювані суми вважаються отриманими відповідачем безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України та є такими, що підлягають поверненню. Щодо позовних вимог про стягнення грошових коштів з особового валютного рахунку № НОМЕР_4 «Золота картка для виплат бонус плюс» на суму 5 616,07 доларів США Статтями 629, 525, 526 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Відповідно до статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зазначено, що «відповідно до частин першої та третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Частиною першою статті 1067 цього Кодексу визначено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час, а залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами (частини перша та третя статті 1071 ЦК України). Суди у справі № 910/15208/16 встановили і сторони не заперечують, що вони уклали договір міжбанківського депозиту, а позивач на виконання умов договору розмістив 20853 доларів США грошових коштів у якості суми гарантійного покриття для забезпечення розрахунків вкладника з платіжною системою Visa на відкритому відповідачем для цього рахунку. Дію договору припинено з 02 травня 2016 року, а відповідач одержані ним кошти після припинення дії договору у зв`язку зі здійсненням процедури ліквідації позивача як банківської установи всупереч умовам договору в повному обсязі не повернув. Отже, підставою для повернення банком коштів є договір міжбанківського депозиту та правовідносини сторін у цьому спорі, які регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень глави 83 ЦК України. Приписами частин першої та четвертої статті 1061, статті 1070 ЦК України визначено умови щодо сплати банком процентів на суму вкладу та процентів за користування коштами, що знаходяться на рахунку в банку, під час дії укладеного сторонами договору». Встановивши, що між позивачем та банком укладено договір банківського рахунку № НОМЕР_4 «Золота картка для виплат бонус плюс», а факт внесення грошових коштів підтверджено оригіналами квитанцій, оригіналами банківських виписок за рахунком № НОМЕР_4 та кредитною картою, відповідями банку на запити позивача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що банк на вимогу ОСОБА_1 не виконав покладені на нього зобов`язання за умовами договорів щодо повернення суми депозитів, чим позбавив вкладника права користуватись належним йому майном, отже, банк зобов`язаний повернути вкладнику суму депозитних вкладів. Аргументи касаційної скарги висновків судів у указаній частині не спростовують, зводяться до незгоди з встановленими фактичними обставинами справи щодо внесення позивачем на депозитні рахунки грошових коштів. Доводи касаційної скарги про те, що депозитні договори № SAMDNWFD0070041097400 від 20 грудня 2013 року та №SAMDNWFD0070061615100 від 18 січня 2014 року та договір банківського обслуговування (картковий рахунок) № НОМЕР_4 не можуть бути нікчемними з підстав, визначених позивачем, тому застосування положень статті 1212 ЦК України є неможливим, колегія суддів спростовує з огляду на таке. Так, ще рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року було встановлено відсутність доказів існування між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» договірних відносин за договорами банківського вкладу за рахунками № НОМЕР_3 , № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2, в зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України та задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за зазначеними рахунками з цих підстав. Доводи касаційної інстанції про те, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги норм процесуального права, оскільки не надав оцінку довідці банку від 10 червня 2021 року, згідно з якою банк підтверджував відсутність між сторонами договірних відносин за депозитним договором № SAMDNWFD0070019050400 від 20 листопада 2013 року, який розірвано позивачем 14 березня 2014 року, а кошти у сумі 5 331,56 доларів США виплачено на картковий рахунок позивача № НОМЕР_4 (том 2 а. с. 160), колегія суддів спростовує, оскільки зазначений доказ поданий до суду апеляційної інстанції з порушенням вимог частини третьої статті 367 ЦПК України. Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року банк уклав договір з ТОВ ФК «Фінілон», відповідно до якого товариство стало боржником за спірними договорами банківських вкладів, є безпідставними з огляду на таке. Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до статті 513 цього Кодексу. Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. З огляду на те, що договір № SAMDNWFD0070019050400 від 20 листопада 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі. Таким чином, банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України. Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 757/61159/19-ц (провадження № 61-14467св20), від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21), від 02 листопада 2021 року № 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21). Посилання АТ «КБ «ПриватБанк» як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) та у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц (провадження № 61-43404св18), від 19 травня 2021 року у справі № 757/31948/18 (провадження № 61-14470св20), від 05 грудня 2018 року у справі № 367/6344/16-ц (провадження № 61-1028св18), від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/879/18, від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19 (провадження № 61-18232св19), колегія суддів не приймає, оскільки висновки, викладені у оскаржуваних судових рішеннях, їм не суперечать. Таким чином, суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі. При цьому судом апеляційної інстанції виконано вимоги частини першої статті 417 ЦПК України. Інші доводи касаційної скарги, зокрема, щодо тотожності позовних вимог висновки судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій не впливають. Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05 липня 2018 року у незміненій частині та постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк