Постанова 4818 № 636/951/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 листопада 2021 року м. Харків справа №636/951/17 провадження №22-ц/818/618/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Бурлака І.В., Маміної О.В., за участю секретаря судового засідання Сабельнік Б.В., сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Публічне Акціонерне товариство « Фінансова компанія « Фінілон», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Каракоця Олександра Романовича, який діє в інтересах Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», на рішення Чугуївського міського суду Харківської області, ухвалене 05 липня 2018 року в складі судді Ковригіна О.С., УСТАНОВИВ: У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі Банк, ПАТ КБ «ПриватБанк» ) про захист прав споживача щодо стягнення грошових коштів, які перебувають на його особистих рахунках та на поточному банківському валютному рахунку, а також відсотків за користування грошовими коштами та трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 20.12.2013 Банк відкрив йому особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який 18.01.2014 позивачем було зараховано 16700 грн., № НОМЕР_2 , на який 20.11.2013 позивачем було перераховано 38900 дол. США, № НОМЕР_3 , на який позивачем було зараховано 5316 дол. США. В січні 2014 року відповідач відкрив позивачу для проведення платіжних розрахункових операцій поточний валютний рахунок № НОМЕР_4 , на якому знаходяться грошові кошти в сумі 5616,40 дол. США. Для самообслуговування зазначеного рахунку банком було надано позивачу платіжний засіб картку/рахунок № НОМЕР_4 «Золота картка для виплат бонус плюс», через яку здійснюються розрахункові касові операції. Для особистого користування зазначеною карткою/рахунком позивач встановив особистий код пароль (пін) доступу, через який тільки він особисто міг отримувати у банкоматі інформацію про наявні кошті на рахунку та здійснювати розрахункові касові операції. У червні 2014 року позивач дізнався про те, що його банківські рахунки заблоковано внаслідок того, що вказані рахунки були відкриті у відділенні Банку, розташованому у АР Крим. Відповідач відмовився видати позивачу кошти з вказаних рахунків, а на численні запити позивача надавав письмові відповіді без зазначення конкретних причин блокування рахунків та прямої відмови у видачі грошових коштів, що обліковуються на вказаних рахунках. Оскільки позивач не може надати суду докази на підтвердження додержання письмової форми договроу банківського вкладу, укладені між ним та Банком договори є нікчемними. Проте, Банк має повернути йому грошові кошти, що знаходяться на вищезазначених рахунках, на підставі вимог ст.ст. 216,1212,1214 ЦК України, як безпідставно набуті. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 05 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5316 доларів США (140544,31 грн. відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05.07.2018 26,437983 грн. за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку НОМЕР_3 у ПАТ КБ «ПриватБанк»; грошові кошти в розмірі 38900 доларів США (1028437,53 грн. відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05.07.2018), що містяться на банківському рахунку НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк»; грошові кошти в розмірі 16700 грн., що містяться на банківському рахунку НОМЕР_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк»; грошові кошти в розмірі 5616,07 доларів США (148477,56 грн. відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05.07.2018), що містяться на банківському рахунку у ПАТ КБ «ПриватБанк» для виконання операцій за карткою № НОМЕР_4 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що законом не встановлено особливих вимог до форми договору банківського рахунку. Позивачем надано достатні докази, які свідчать про відкриття позивачу банківських рахунків № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 (рахунок за номером картки) та здійснення операцій за вказаними рахунками та докази внесення грошових коштів на вказані рахунки, дані про подальші операції за вказаними рахунками. вказані рахунки та інформацію про подальші операції за вказаними рахунками. В той час, як відповідачем не надано доказів, що підтверджують неправомірність розрахунків позивача або підтверджують факт закриття вказаних рахунків з виплатою позивачу всіх коштів з таких рахунків. З метою встановлення інформації про залишок грошових коштів на рахунках позивача ухвалою суду було витребувано у ПАТ КБ «ПриватБанк» інформацію про наявність вказаних рахунків, власника рахунків, проведені операції та поточний залишок грошових коштів на таких рахунках. Суд відхилив посилання Банку на неможливість надання зазначеноїх інформації з посиланням на те, що з моменту окупації АРК та міста Севастополя у Банку відсутній доступ до документів на паперових носіях та інформації на електронних носіях, серверах, які були розташовані на окупованій території, та які б містили дані щодо укладених договорів банківського рахунку з ОСОБА_1 . Оскільки з наданих позивачем виписок, листів банку та термінальних чеків вбачається, що Банк володіє інформацією за вказаними рахунками та продовжує здійснювати за ними певні операції. Суд не прийняв до уваги посилання відповідача на судові рішення у справі №636/3779/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема рішення Апеляційного суду Харківської області від 18.08.2015, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки предмет позову у справі, що розглядається, є іншим стосовно справи №636/3779/14-ц, факти обставин відкриття банківських рахунків з приводу яких заявлені позовні вимоги, а також розмір залишку коштів на вказаних рахунках не встановлювались у справі №636/3779/14-ц. Суд не погодився з доводами відповідача щодо зміни боржника за вказаними банківськими договорами (з ПАТ КБ «Приватбанк» на АНО «ФЗВ» на території АРК, що функціонує за законами РФ), і того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем, оскільки боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Договір на банківське обслуговування ОСОБА_1 було укладено з юридичною особою ПАТ КБ «ПриватБанк», обслуговування рахунків також здійснюється ПАТ КБ «ПриватБанк». На момент розгляду справи відповідач продовжує здійснювати свою діяльність, у процедурі банкрутства не перебуває, зареєстрований за юридичною адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д. Позивач не надавав своєї згоди на заміну боржника у зобов`язанні. Законодавством України не передбачено зміну правовідносин за участю ПАТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з окупацією території АРК. Законодавство РФ та будь-яке правове регулювання на окупованій території АРК не породжує правових наслідків згідно закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Згідно повідомлень, отриманих позивачем з Національного банку України, відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» незаконно заблокував рахунки, які банк відкрив на території Автономної Республіці Крим, останньому рекомендовано розблокувати їх за місцем нового проживання клієнтів. Стосовно заявлених позивачем вимог щодо стягнення відсотків за користування грошовими коштами та стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов`язань суд вказав, що позивачем не надано розрахунку вказаних сум та дати початку та закінчення періоду, за який позивач просить стягнути вказані суми. З наданих позивачем доказів неможливо встановити вказані обставини. Оскільки зазначені вимоги позивачем не конкретизовані, суд вважав необхідним відмовити позивачу у задоволенні вимог щодо стягнення відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 154,32 дол. США та щодо стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 462,97 дол. США. Додатковим рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 10 серпня 2018 року стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у сумі 5334 грн. Додаткове рішення мотивовано тим, що позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову про захист прав споживачів і його позовні вимоги задоволені частково, то судові витрати повинні бути стягнуті пропорційно до задоволеної частини вимог, з віднесенням частини, що підлягає сплаті позивачу, - на рахунок держави та стягненням з відповідача на користь держави іншої частини судового збору. Не погодившись з рішенням суду представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, якою просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення є незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд не врахував заперечення відповідача щодо того, що в частині вимог про стягнення коштів за договорами банківських вкладів позивач вже звертався до суду з тим же предметом та з тих же підстав, а також про наявність судових рішень у справі №636/3779/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема, рішення Апеляційного суду Харківської області від 27.07.2016 у справі №636/3779/14-ц, яке набрало законної сили, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог з підстав не доведення позивачем факту укладання договорів депозитного вкладу з відповідачем та внесення коштів на рахунки, відкриті у банку, оскільки надані позивачем квитанції не містять всіх необхідних реквізитів, зокрема, печатки банку. Суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що предмет позову у справі, що розглядається, є іншим стосовно справи №636/3779/14-ц, факти відкриття банківських рахунків, з приводу яких заявлені позовні вимоги, а також розмір залишку коштів на вказаних рахунках не встановлювались у справі №636/3779/14-ц, адже в частині заявлених позовних вимог спір вже був розглянутий судами раніше. А отже обставини, встановлені у судових рішеннях у справі №636/3779/14-ц, не підлягають доказуванню. Також суд першої інстанції не врахував позицію відповідача щодо того, що виписки, на які посилається позивач, засвідчені/підписані особою, яка не мала на це прав і повноважень. Крім того, вказані виписки надані у копіях. Суд не перевіряв наявність у позивача оригіналів договорів банківського вкладу та оригіналів квитанцій до них. Позивачем наданий оригінал заяви про відкриття рахунку. Але вказаною заявою позивач декларує лише намір оформити у банку депозитні вклади, а не відкриття поточного рахунку. Суд не врахував, що заява могла бути відкликана позивачем. Надані позивачем заяви без оригіналу договору банківського вкладу та оригіналу квитанцій не можуть беззаперечно підтверджувати наявність правовідносин між сторонами. Крім того, суд не перевірив факт блокування рахунку та причини цього, а керувався чеком з банкомату, згідно якого «відмовлено з причини досягнення ліміту видачі». ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування відзиву вказав, що апеляційна скарга не містить жодного обґрунтованого факту порушення судом першої інстанції норм Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), які є підставою для скасування судового рішення. Щодо факту блокування валютного карткового рахунку судом був досліджений цілий ряд доказів. Фактично відповідач в ході розгляду справи не оспорював факт блокування карткового рахунку і клопотань з цього питання не заявляв. На запит суду по даному рахунку відповідач жодних даних не надав, обмежившись відповіддю, що у банку немає відомостей по цьому рахунку, що суперечить численним банківським квитанціям і випискам. Посилання відповідача на відсутність на банківській квитанції з банкомату про відмову у видачі грошей підпису отримувача і працівника банку, що проводив касову операцію, є необґрунтованим, оскільки робітником банку касова операція не проводилась, так як вказана операція проводилась самостійно позивачем за допомогою банкомату. Згідно Інструкції про ведення касових операцій банками України, затвердженої постановою НБУ №174 від 01.06.2011, квитанції платіжних терміналів у випадку здійснення касової операції не в операційній касі банку не мають містити підпису працівників банку і отримувача. Щодо посилання апелянта на те, що банківські виписки по особовим рахункам від 07.07.2014 завірені не уповноваженою особою і надані в копіях, позивач вказує, що відповідач під час судового розгляду не заявляв клопотань про надання оригіналів цих виписок і не спростовував їх зміст. Вказане посилання є абсурдним, оскільки з нього слідує, що за дії банку щодо порядку завірення документів відповідальність несе клієнт. Позиція апелянта щодо можливого відкликання позивачем заяв про відкриття рахунків спростовується наявними у справі оригіналами і завіреними копіями квитанцій про внесення по даним рахункам грошових коштів на відповідні особові рахунки банку. Постановою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриваБанк» задоволена частково. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 5 липня 2018 року в частині стягнення грошових коштів за особовим рахунком № НОМЕР_2 у розмірі 38900 доларів США, за особовим рахунком № НОМЕР_1 у розмірі 16700 грн., та за особовим рахунком № НОМЕР_3 у розмірі 5316 доларів США скасовано, провадження у справі закрито. Рішення суду в частині стягнення 5616,07 доларів США, що містяться на банківському рахунку НОМЕР_4 скасовано і в цій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 9900 грн. Згідно рішення апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року позовні вимоги стосовно особових рахунків: № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 були предметом розгляду. За вказаними позовними вимогами ухвалене судове рішення по суті, яке було переглянуто судом касаційної інстанції та залишено без змін. Тому рішення апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року набрало законної сили. Оскільки у рішенні апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року були розглянуті позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за особовими рахунками № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 , тобто, є рішення в якому збігаються та є тотожними сторони, предмет і підстави позову, а тому провадження у цій частині позовних вимог підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. На підтвердження позовних вимог про наявність коштів на особовому рахунку ОСОБА_1 надано оригінал квитанції по картковому рахунку НОМЕР_4 з якої вбачається внесення суми у розмірі 5 616,51 доларів США, відповідь від 31 березня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» про наявність залишку на особовому рахунку НОМЕР_4 у розмірі 5 616,51 доларів США, та відповідь банку від 16 листопада 2016 року згідно якої 26 жовтня 2015 року банк перерахував з картки НОМЕР_4 грошові кошти на погашення карткового рахунку НОМЕР_5 з метою запобігання виникнення простроченої заборгованості. Всі надані докази датовані 2016 роком, і не підтверджують наявності грошових коштів на картковому рахунку НОМЕР_4 , на час звернення із позовом та перегляду справи в апеляційному порядку. Тому апеляційний суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 не доведено наявність підстав для задоволення його позовних вимог в частині стягнення грошових коштів з карткового рахунку НОМЕР_4 , та не надано доказів наявності на вказаному рахунку витребуваних коштів на час розгляду справи та як наслідок скасувала рішення суду в цій частині та у задоволені позову з цих підстав відмовила. Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року скасовано. Передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова ВС обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що у справі № 636/3779/14-ц були інші підстави позову, ніж у справі, що переглядається, та зробив неправильний висновок про закриття провадження у справі в частині позовних вимог. Апеляційний суд при відмові в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення грошових коштів з особового рахунку НОМЕР_4 вважав, що вона є недоведеною, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перебування на вказаній картці витребуваних грошових коштів. Проте апеляційний суд не звернув увагу на те, що позивачем на підтвердження позовних вимог про наявність коштів на особовому рахунку надано оригінал квитанції по картковому рахунку НОМЕР_4 , згідно якої вбачається внесення суми у розмірі 5 616,51 доларів США, відповідь від 31 березня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» про наявність залишку на особовому рахунку НОМЕР_4 у розмірі 5 616,51 доларів США, та відповідь банку від 16 листопада 2016 року згідно якої 26 жовтня 2015 року банк перерахував з картки НОМЕР_4 грошові кошти на погашення карткового рахунку НОМЕР_5 з метою запобігання виникнення простроченої заборгованості. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами та стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов`язань сторонами не оскаржується, в зв`язку з чим судовою інстанцією не переглядається. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується статтею 367 ЦПК України та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Судовим розглядом установлено, що 20 грудня 2013 року, 20 листопада 2013 року, 18 січня 2014 року між Банком та ОСОБА_1 були укладені договори банківського вкладу, за умовами яких останній передав відповідачу грошові кошти, а АТ КБ «Приватбанк» зобов`язалося повернути їх та виплатити проценти на умовах та в порядку, встановлених договорами. Відповідно до заяви № SAMDNWFD0070041097400 від 20 грудня 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» було відкрито ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_1 для обліку грошових коштів в валюті українська гривня (т. 1, а.с. 13). Згідно заяви №SAMDNWFD0070019050400 від 20 листопада 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» було відкрито ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_3 для обліку грошових коштів в валюті долар США (т. 1, а.с. 15). Відповідно до заяви №SAMDNWFD0070061615100 від 18 січня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» було відкрито ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_2 для зарахування грошових коштів в валюті долари США (т. 1, а.с. 14). Згідно оригіналу квитанції від 20 листопада 2013 року у 17:36:23 на рахунок № НОМЕР_3 внесено кошти в сумі 5316 USD. Також в матеріалах справи міститься квитанція, засвідчена 16 грудня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» (т. 1, а.с. 36). Відповідно до оригіналу заяви №SAMDNWFD0070019050400 від 20 листопада 2013 року про відкриття АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3 для зарахування грошових коштів в валюті долар США. Згідно засвідченої 26 жовтня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» ( ОСОБА_2 ) копії квитанції від 20 грудня 2013 року 17:47:03 зафіксовано внесення коштів в сумі 16700 UAH на вказаний рахунок (т. 1, а.с. 39). Наявність відкритого відповідачем рахунку № НОМЕР_1 , його приналежність позивачу та внесення грошових коштів і здійснення інших операцій підтверджується копією виписки №22606002 від 07 липня 2014 року, що посвідчена АТ КБ «ПриватБанк» 26 жовтня 2015 року ( ОСОБА_2 ). На підтвердження внесення коштів на рахунок № НОМЕР_2 позивачем надано засвідчену 26 жовтня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» ( ОСОБА_2 ) копію квитанції від 18 січня 2014 року 10:22:31 про внесення коштів в сумі 38900 USD на вказаний рахунок (т. 1, а.с. 41). Наявність відкритого відповідачем рахунку № НОМЕР_2 , його приналежність позивачу та внесення грошових коштів і здійснення інших операцій підтверджується копією виписки №22606002 від 07 липня 2014 року, що посвідчена АТ КБ «ПриватБанк» 26 жовтня 2015 року ( ОСОБА_2 ). Судом першої інстанції встановлено, що оригінали деяких документів позивач не може надати, оскільки такі документи через тривалий час було втрачено. Позивач неодноразово звертався до відділень АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про видачу йому грошових коштів, однак Банком було відмовлено у видачі таких коштів, посилаючись на окупацію території АР Крим та втрати банком доступу до інформації щодо рахунків, відкритих на території АР Крим. Аудиторським висновком аналізом первинних банківських документів від 25 березня 2016 року підтверджено наявність у АТ КБ «ПриватБанк» вказаних залишків грошових коштів на відповідних рахунках позивача. У матеріалах справи містяться заяви позивача щодо розблокування належних йому рахунків з метою отримання коштів, що належали ОСОБА_1 та були внесені на зазначені рахунки, й відповіді АТ КБ «ПриватБанк» на вказані заяви. У відповідях відповідачем не заперечується факт наявності запитуваних позивачем рахунків та факт наявності грошових коштів на таких рахунках. Відповідно до повідомлень АТ КБ «ПриватБанк» від 24 червня 2014 року №20.1.0.0.0\7-20140514\3329 (т. 1, а.с. 28), від 16 листопада 2015 року №20.1.0.0.0\7-20151109\1487 (т. 1, а.с. 29), від 11 листопада 2014 року №20.1.0.0.0\7-20141107\2187 (т. 1, а.с. 186), від 24 червня 2014 року №20…..1870 (т. 1, а.с. 61) Банк на запити ОСОБА_1 визнає свої грошові зобов`язання перед ним, визнає наявність коштів на рахунках позивача та їх блокування. Для виконання вимог ОСОБА_1 відповідач пропонував 16 червня 2014 року здійснити реструктуризацію своїх грошових зобов`язань та повідомив, що Банк приймає усі заходи до повернення коштів позивачу. Згідно повідомлень, отриманих позивачем з НБ України, АТ КБ «ПриватБанк» незаконно заблокував рахунки, які Банк відкрив на території АР Крим. ОСОБА_1 рекомендовано розблокувати рахунки за місцем свого нового проживання. З метою встановлення інформації про залишок грошових коштів на рахунках №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ухвалою суду було витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про наявність вказаних рахунків, власника рахунків, проведені операції та поточний залишок грошових коштів на таких рахунках. У відповіді АТ КБ «ПриватБанк» (довідка до справи №636/951/17-ц, б/н, від 29 вересня 2017 року, підписана керівником ВПЗ філії Харківського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» Кураксіною О.І.) відповідачем було повідомлено, що з моменту окупації АР Крим та м. Севастополя у АТ КБ «ПриватБанк» відсутній доступ до документів на паперових носіях та інформації на електронних носіях, серверах, які були розташовані на окупованій території та які б містили дані щодо укладених договорів банківського рахунку з ОСОБА_1 . Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту знаходження на банківських рахунках відкритих на ім`я ОСОБА_1 належних йому грошових коштів у розмірі 5316,00 доларів США, 38900,00 доларів США та 16700,00 грн, проте помилився при встановленні характеру спірних правовідносин та, як слідство, застосуванні до них норм матеріального права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) вказано, що «предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу». Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 у цивільній справі № 636/951/17 вбачається, що позивач просив стягнути з Банку грошові кошти, що містяться на банківських лицьових рахунках, з посиланням на те, що на цей час він не може надати оригінали договорів банківських вкладів, оскільки має лише копії, тобто не може підтвердити додержання письмової форми договору банківського вкладу. У зв`язку із цим, на підставі частини другої статті 1059 ЦК України, такі договори вважаються нікчемними. Тому кошти підлягають поверненню на підставі статей 216, 1212, 1214 ЦК України (Т. 1, а. с. 1- 6). У справі № 636/3779/14-ц ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги невиконанням банком зобов`язань за договорами банківського вкладу і просив стягнути грошові кошти на підставі статей 1058-1061 ЦК України. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 10 липня 2015 року у вищезазначеній справі № 636/3779/14-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5 316,00 доларів США (140 544,31 грн відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2015 року 26,437983 грн за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку НОМЕР_3 у АТ КБ «ПриватБанк»; стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 38 900,00 доларів США (102 8437,53 грн відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2015 року 26,437983 грн за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку НОМЕР_2 у АТ КБ «ПриватБанк»; стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 16700,00 грн, що містяться на банківському рахунку НОМЕР_1 у АТ КБ «ПриватБанк»; стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5 616,07 доларів США (148 477,56 грн відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2015 року 26,437983 грн за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку у АТ КБ «ПриватБанк» для виконання операцій за карткою № НОМЕР_4 ; В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 10 липня 2015 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення суми відмовлено. У справі № 636/3779/14-ц встановлено, що: «на підтвердження своїх доводів позивач надав суду докази, що 20 листопада 2013 року, 20 грудня 2013 року та 18 січня 2014 року позивачем було внесено на відповідні особові рахунки грошові кошти, що підтверджується відповідними чеками з терміналу відповідача від 20 листопада 2013 року, 20 грудня 2013 року та 18 січня 2014 року, копії яких містяться в матеріалах справи, а також наданими суду копіями листів-відповідей відповідача, заявами позивача на відкриття депозитних рахунків, виписками про рух коштів на рахунках і чеками роздрукованими в терміналі відповідача. Відповідач не заперечує той факт, що були укладені договори і вносились позивачем кошти. Але заперечує проти стягнення їх в зазначеному позивачем розмірі, оскільки останній не надав доказів в оригіналі і міг отримати ці кошти на окупованій території Автономної Республіки Крим. Вищезазначені документи, не є належними доказами, в розумінні статті 59 ЦПК України, а тому підстав для задоволення позову не має. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про доведеність позову, оскільки матеріали справи не містять оригіналів наданих доказів. Копії заяв про оформлення вкладів, довідки і квитанції без обов`язкових реквізитів не можуть свідчити про дотримання письмової форми договорів банківського вкладу». Отже, у справі №636/3779/14-ц були інші підстави позову, ніж у справі, що переглядається, у зв`язку з чим підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог відсутні. Доводи апеляційної скарги Банку в цій частині є необґрунтованими і підлягають відхиленню. Частинами 4, 5, 7 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. У рішенні від 27 липня 2016 року у справі №636/3779/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення вкладів та заборгованості за депозитними договорами Апеляційний суд Харківської області встановив, що 20.11.2013, 20.12.2013 та 18.01.2014 позивачем було внесено на відповідні особові рахунки грошові кошти, що підтверджується відповідними чеками з терміналу відповідача від 20.11.2013, 20.12.2013 та 18.01.2014, копії яких містяться в матеріалах справи, а також наданими суду копіями листів-відповідей відповідача, заявами позивача на відкриття депозитних рахунків, виписками про рух коштів на рахунках і чеками, роздрукованими в терміналі відповідача. Суд дійшов висновку, що вищезазначені документи не є належними доказами в розумінні ч. 2 ст. 59 ЦПК України, оскільки не є оригіналами наведених документів. Копії заяв про оформлення вкладів, довідки і квитанції без обов`язкових реквізитів не можуть свідчити про дотримання письмової форми договорів банківського вкладу. На підставі викладеного суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову. Зазначене рішення набрало законної сили. Враховуючи викладене, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції при розгляді цивільної справи № 636/951/17 помилково не врахував висновки, викладені у рішенні Апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року у справі №636/3779/14-ц, щодо недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу у розмірі : 5 316,00 доларів США, що містяться на банківському рахунку Банку № НОМЕР_3 ; 38 900,00 доларів США, що містяться на банківському рахунку Банку № НОМЕР_2 ; у розмірі 16700,00 грн, що містяться на банківському рахунку Банку № НОМЕР_1 у АТ КБ «ПриватБанк»; та дійшов до помилкового висновку про задоволення позову у цій цивільній справі з підстав невиконання Банком умов договору банківського вкладу. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною 1 статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 17 квітня 2019 року у справі №759/1206/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №522/6582/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі №445/530/16-ц. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України». У даній справі належними доказами збереження Банком грошових коштів на особових рахунках відкритих на ім`я ОСОБА_1 є оригінал квитанції від 20.11.2013, 17:36:23, про внесення на рахунок № НОМЕР_3 коштів в сумі 5316 USD; квитанція, засвідчена 16.12.2015 АТ КБ «ПриватБанк» (т. 1, а.с. 36), засвідчена 26.10.2015 АТ КБ «ПриватБанк» ( ОСОБА_2 ), копія квитанції від 20.12.2013, 17:47:03, якою зафіксовано внесення коштів в сумі 16700 UAH на рахунок № НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 39); копія виписки № 22606002 від 07.07.2014, посвідчена АТ КБ «ПриватБанк» 26.10.2015 ( ОСОБА_2 ), що також підтверджує наявність відкритого відповідачем рахунку № НОМЕР_1 , його приналежність позивачу та внесення грошових коштів і здійснення інших операцій; засвідчена 26.10.2015 АТ КБ «ПриватБанк» ( ОСОБА_2 ) копія квитанції від 18.01.2014, 10:22:31, про внесення коштів в сумі 38900 USD на рахунок № НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 41); копія виписки №22606002 від 07.07.2014, посвідчена АТ КБ «ПриватБанк» 26.10.2015 ( ОСОБА_2 ), що також підтверджує наявність відкритого відповідачем рахунку № НОМЕР_2 , його приналежність позивачу та внесення грошових коштів і здійснення інших операцій; аудиторський висновок від 25.03.2016, яким підтверджено наявність у АТ КБ «ПриватБанк» вказаних залишків грошових коштів на відповідних рахунках позивача; відповіді АТ КБ «ПриватБанк» на заяви позивача щодо розблокування належних йому рахунків, у яких відповідачем не заперечується факт наявності запитуваних позивачем рахунків та факт наявності грошових коштів на таких рахунках; численні повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» (т. 1, а.с. 28, 29, 61, 186) у яких відповідач на запити позивача визнає свої грошові зобов`язання перед позивачем, визнає наявність коштів на рахунках позивача та їх блокування, висловлює пропозицію щодо здійснення реструктуризації своїх грошових зобов`язань для виконання вимог ОСОБА_1 ) підтверджується внесення позивачем на рахунки, відкриті у АТ КБ «ПриватБанк», грошових коштів у сумі 16700 грн., 38900 дол. США, 5316 дол. США. Враховуючи наведене, оскільки рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року встановлено відсутність доказів існування між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» договірних відносин за договорами банківьского вкладу за рахунками № № НОМЕР_3 , НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України та задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення грощових коштів за зазначеними рахунками з цих підстав. З огляду на викладене, враховуючи, що майно, а саме грошові кошти у розмірі 16700 грн., 38900 дол. США, 5316 дол. США набуті ПАТ КБ «ПриватБанк» не на підставі договірних відносин, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем повернути отримане майно, оскільки воно є безпідставно набутим. За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду в частині задоволення позову про стягнення вищезазначених сум належить змінити у мотивувальній частині та задовольнити позов в цій частині з підстав, викладених у даній постанові. Щодо позовних вимог про стягнення грошових коштів з особового валютного рахунку № НОМЕР_4 «Золота картка для виплат бонус плюс» на суму 5616,07 доларів США, то судова колегія вважає за необхідне рішення в цій частині залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Відповідно до до ч. 3 ст. 1066 ЦК України Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Відповідно до ст. 1075 ЦК України Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір банківського рахунку, що підтверджується даними копії платіжної картки № НОМЕР_4 «ПриватБанк» «Золота картка для виплат бонус плюс». У судовому засіданні позивач надав до суду оригінал вказаної платіжної картки та її було оглянуто (а.с. 26). Судова колегія погоджується з висновком суду про те, що отримання та використання позивачем платіжної картки, наданої відповідачем, свідчить про укладення між сторонами договору банківського рахунку шляхом приєднання позивача до договору надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», розміщеного на сайті https://privatbank.ua/ru/terms, а видача відповідачем платіжної картки свідчить про обслуговування позивача як клієнта Банку, з відкриттям відповідного рахунку та здійсненням обліку операцій за таким рахунком. Згідно факсимільного оригіналу довідки № 4JJB-IC5E-OPCL-9PME від 31.03.2016, посвідченої відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» 31.03.2016 року ( ОСОБА_3 ), ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_6 , паспорт НОМЕР_7 , є власником рахунку № НОМЕР_4 з залишком на рахунку в розмірі 5616,51 доларів США, тип рахунку карта для виплат, валюта рахунку - дол. США. Крім цього, суд дав належну оцінку наданим позивачем оригіналам банківських квитанцій з терміналу ПАТ КБ «ПриватБанк» від 17.11.2016 року (13:56, 14:11) та від 06.12.2016 року (15:53) щодо залишку грошових коштів за картковим рахунком № НОМЕР_4 , посвідчених відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» ( ОСОБА_4 ). За змістом яких залишок коштів на зазначеному рахунку складає 5616,… дол. США. Та дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені докази підтверджують, що позивач має доступ до вказаного рахунку та що він є користувачем платіжного засобу - платіжної картки № НОМЕР_4 та йому як користувачу відомо персональний ідентифікаційний номер (ПІН) встановлений для ідентифікації користувача. Крім цього, судом установлено, що операції за карткою/рахунком № НОМЕР_4 за період з січня до липня 2014 року та залишок коштів на рахунку підтверджуються наданою на ім`я ОСОБА_1 довідкою № ID 22606002 від 07.07.2014, посвідченою відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» від 26.10.2015. З відповіді Банку № 20.1.0.0.0/7-20161111/605 від 16.11.2016 з грифом « Банківська таємниця» на запит ОСОБА_1 від 05.11.2016 вбачається, що картковий рахунок № НОМЕР_4 належить позивачу. Також вказаною відповіддю Банк повідомив ОСОБА_1 про перерахування банком без його відома 26.10.2015 коштів між його особистими рахунками, а саме, грошових коштів в сумі 4,43 дол. США з картки № НОМЕР_4 в рахунок погашення заборгованості за його кредитною карткою № НОМЕР_5 . Судом також ураховано, що позивач надав: оригінали виписок за його кредитною карткою № НОМЕР_5 та по картці/рахунку № НОМЕР_4 від 15.03.2018 та від 03.04.2018, що підтверджують здійснення операцій між рахунками позивача; оригінали квитанцій від 16.05.2017 з терміналу ПАТ КБ «ПриватБанк» № САНЕ1062 10:44, № САНЕ7114 10 : 50 щодо залишку за картковим рахунком № НОМЕР_8 в розмірі 5616,… дол. США., посвідчену відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» (№ 30, Херсонська філія). Відповідно до оригіналу банківської виписки № HUHP1URDQML01HLV від 15.03.2018 по картці/рахунку № НОМЕР_4 на дійсний час в ПАТ КБ «ПриватБанк» мається валютний рахунок № НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_7 , виданий Чугуївським РВ УМВСУ в Харківській обл. 02.08.1996 року, ІПН НОМЕР_6 та залишок грошових коштів на вказаному валютному рахунку складає 5616,07 дол. США. З наданої виписки вбачається, що протягом 2016-2017 років Банк періодично списував з зазначеного рахунку кошти за надання балансу по рахунку. Зазначене підтверджується оригіналом банківської виписки №Е9UО08ЕЕКUHНUСF5 від 03. 04. 2018 р. 10:43 по картці/рахунку № НОМЕР_4 . Блокування відповідачем карткового рахунку № НОМЕР_4 підтверджується квитанцією з банкомату ПАТ КБ «ПриватБанк» від 17.11.2016 № САНА9417 14:10, відповідно до якої транзакцію по зазначеній картці відмовлено з причини досягнення ліміту видачі. В той же час згідно наданих квитанцій з банкоматів та банківської виписки (від 15.03.2018р. та від 03. 04. 2018 р.) протягом 2014-2018 років видача коштів по вказаному рахунку не здійснювалась. Відповідно до матеріалів справи позивач неодноразово письмово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо розблокування рахунку № НОМЕР_4 . Але відповідач не задовольнив вимоги та не надав відповіді про розблокування вказаного рахунку. Згідно пояснень позивача, останній також звертався до відділень ПАТ КБ «ПриватБанк», надавав усні заявки до служби підтримки клієнтів, однак позитивного рішення не отримав. Відповідач зі свого боку не заперечував проти наданих доказів та в супереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не спростовував надані позивачем докази щодо наявності коштів на його карточному поточному рахунку № НОМЕР_4 та його блокування. Відповідно до статті 1074 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зазначено, що «відповідно до частин першої та третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Частиною першою статті 1067 цього Кодексу визначено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час, а залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами (частини перша та третя статті 1071 ЦК України). Суди у справі № 910/15208/16 встановили і сторони не заперечують, що вони уклали договір міжбанківського депозиту, а позивач на виконання умов договору розмістив 20853 доларів США грошових коштів у якості суми гарантійного покриття для забезпечення розрахунків вкладника з платіжною системою Visa на відкритому відповідачем для цього рахунку. Дію договору припинено з 02 травня 2016 року, а відповідач одержані ним кошти після припинення дії договору у зв`язку зі здійсненням процедури ліквідації позивача як банківської установи всупереч умовам договору в повному обсязі не повернув. Отже, підставою для повернення банком коштів є договір міжбанківського депозиту та правовідносини сторін у цьому спорі, які регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень глави 83 ЦК України. Приписами частин першої та четвертої статті 1061, статті 1070 ЦК України визначено умови щодо сплати банком процентів на суму вкладу та процентів за користування коштами, що знаходяться на рахунку в банку, під час дії укладеного сторонами договору». З огляду на вищевикладене суд правильно встановив характер спірних правовідносин та обґрунтовано стягнув з Банку на користь позивача 5 616,07 доларів США, що містяться на банківському рахунку Банку для виконання операцій за карткою № НОМЕР_4 . Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в цій частині відсутні. При цьому судова колегія не вбачає підстав для стягнення вищезазначених коштів з сингулярного правонаступника банку ПАТ « Фінансова компанія «Фінілон», оскільки в супереч вимог ст.ст.12,81 ЦПК України Банк не надав суду доказів згоди ОСОБА_1 на переведення боргу Банку за вищезазначеними рахунками. Відповідно до вимог ст. 520 ЦК України відсутність такої згоди свідчить про те, що заміна Банку у спірних матеріально правових правовідносинах не відбулася. Тому апеляційний суд вважає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не вибув із спірних правовідносин і є належним відповідачем у справі. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Каракоця Олександра Романовича , який діє в інтересах Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», задовольнити частково. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05 липня 2018 року змінити, викласти мотивувальну частину рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення на його користь грошових коштів, що знаходяться на лицьових рахунках № НОМЕР_3 , НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 5 листопада 2021 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді І.В. Бурлака О.В. Маміна