Постанова КЦС ВС № 757/31237/18-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2025 року м. Київ справа № 757/31237/18-ц провадження № 61-10433св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Проект Майстер», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріал Проперті 2011», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Проект Майстер», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріал Проперті 2011», про повернення безпідставно набутого майна за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сполохов Євген Олександрович, на постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» (далі - ПАТ АКБ «Індустріалбанк», банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про повернення безпідставно набутого майна. Позов мотивовано тим, що 12 березня 2015 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріал Проперті 2011» (далі - ТОВ «Ріал Проперті 2011»), за погодженням із ПАТ АКБ «Індустріалбанк», укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ТОВ «Ріал Проперті 2011» як продавець зобов`язалося передати йому як покупцю у власність будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а він у свою чергу зобов`язувався сплатити за вказану нерухомість 12 000 000,00 грн у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору продавець підтвердив, що відчужуване нерухоме майно перебуває під забороною відчуження на підставі договору іпотеки об`єкта нерухомості від 12 квітня 2012 року, укладеного продавцем як майновим поручителем за Товариство з обмеженою відповідальністю «Проект Майстер» (далі - ТОВ «Проект Майстер»), із ПАТ АКБ «Індустріалбанк» з метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» перед банком за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року. Позивач зазначав, що відповідно до пункту 2.2 договору купівлі-продажу від 12 березня 2015 року він виконав взяті на себе зобов`язання та сплатив вартість об`єкта нерухомості шляхом перерахування на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» грошових коштів у розмірі 12 000 000,00 грн. Однак рішенням Господарського суду Запорізької області від 08 серпня 2017 року у справі № 908/4550/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07 грудня 2017 року, згаданий договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року визнано недійсним з моменту укладення. Внаслідок визнання вказаного договору недійсним він позбувся набутого майна, проте грошові кошти, сплачені за цим правочином на користь іпотекодержателя ПАТ АКБ «Індустріалбанк», йому не повернуті. Позивач вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки ПАТ АКБ «Індустріалбанк» є не стороною договору купівлі-продажу нерухомого майна, а лише третьою особою, на користь якої сплачувалися грошові кошти за цим договором. Зазначена обставина також встановлена рішенням Господарського суду Запорізької області від 08 серпня 2017 року у справі № 908/4550/15. Крім того, позивач вказував, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року, який слугував правовою підставою для оплати ним вартості об`єкта нерухомості у сумі 12 000 000,00 грн, не змінював правовідносини сторін договору купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року, як і не створював для нього прав та обов`язків за цим договором. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд: - зобов`язати ПАТ АКБ «Індустріалбанк» повернути йому безпідставно набуті кошти у розмірі 12 000 000,00 грн; - стягнути з відповідача на свою користь три проценти річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 164 712,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 649 446,00 грн. Справа розглядалася судами неодноразово. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до ПАТ АКБ «Індустріалбанк», третя особа: ОСОБА_2 , про повернення безпідставно набутого майна, задоволено частково. Зобов`язано ПАТ АКБ «Індустріалбанк» повернути ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 12 000 000,00 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнено з ПАТ АКБ «Індустріалбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 405,00 грн. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, керувався тим, що оскільки рішенням Господарського суду Запорізької області від 08 серпня 2017 року у справі № 908/4550/15, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07 грудня 2017 року, договір купівлі-продажу від 12 березня 2015 року визнано недійсним з моменту укладення, а позивач сплатив кошти у розмірі 12 000 000,00 грн, то відповідно до статті 216 ЦК України підлягають застосуванню наслідки недійсного правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 12 000 000,00 грн. Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних за користування чужими грошовими коштами з 07 грудня 2017 року в розмірі 164 712 грн та інфляційних втрат у розмірі 649 446 грн, а загалом 814 158 грн, то місцевий суд дійшов висновку, що ці позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки сторонами у спірному договорі розмір процентів за користування зазначеними коштами не встановлений, а тому у позивача відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до правил статті 625 ЦК України. Суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних за безпідставне користування коштами та інфляційних втрат з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення на підставі статті 625 ЦК України задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до частини другої статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними в порядку статті 536 ЦК України. Разом із тим такі позовні вимоги на підставі статті 536 ЦК України позивач не заявив та підстав для застосування цієї норми права не навів, відповідних доказів не надав. Крім того, місцевий суд вважав, що на спірні правовідносини не поширюється положення статті 530 ЦК України та, як наслідок, і стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з часу пред`явлення позивачем вимоги до відповідача, оскільки положення статті 530 ЦК України стосуються строку виконання зобов`язань (що пов`язуються з певним строком, подією, яка має неминуче настати, моментом пред`явлення вимоги). У цій справі вимога позивача про повернення коштів не є строком у розумінні положень статті 530 ЦК України. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ПАТ АКБ «Індустріалбанк» оскаржило його в апеляційному порядку. Постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу ПАТ АКБ «Індустріалбанк» задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 13 215, 00 грн. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 визначив відповідачем у справі ПАТ АКБ «Індустріалбанк», а предмет позову - стягнення безпідставно набутих коштів, отриманих на виконання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року, який у подальшому було визнано недійсним. Разом із тим безпосередньо ТОВ «Ріал Проперті 2011» як сторону договору купівлі-продажу від 12 березня 2015 року до участі у справі залучено. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що ПАТ АКБ «Індустріалбанк» не було стороною договору купівлі-продажу від 12 березня 2015 року, але є особою, на користь якої сплачено грошові кошти за цим договором, проте вказав, що банк отримав вказані кошти на виконання зобов`язань ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ТОВ «Проект Майстер», які виникли на підставі договору купівлі-продажу із розстроченням платежу, укладеного 12 квітня 2012 року між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ТОВ «Проект Майстер», та договору іпотеки об`єкта нерухомості від 12 квітня 2012 року, відповідно до якого ТОВ «Ріал Проперті 2011» є майновим поручителем за зобов`язаннями ТОВ «Проект Майстер». З огляду на викладене апеляційний суд виснував, що в цьому випадку існує безпосередній зв`язок між спірними правовідносинами, якими, на думку позивача, порушено його права, свободи чи інтереси, та правами і обов`язками ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ТОВ «Проект Майстер» у правовідносинах з банком. Суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки оскаржуваним рішенням суду першої інстанції безпосередньо вирішуються права та обов`язки ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ТОВ «Проект Майстер», то ці юридичні особи мали бути залучені до участі у справі як співвідповідачі. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що на стадії апеляційного перегляду справи апеляційний суд може залучити лише третіх осіб, проте процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відрізняється за обсягом прав та обов`язків, а також за наслідками. Отже, у цій справі має місце визначення неналежного складу її учасників, тому апеляційний суд позбавлений можливості надавати оцінку по суті спірних правовідносин, а незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової її процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову з підстави визначення неналежного суб`єктного складу. Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року - залишити в силі. Постановою Верховного Суду від 24 січня 2024 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив у задоволенні позову з підстав незалучення до участі у цій справі ТОВ «Ріал Проперті 2011» і ТОВ «Проект Майстер» як співвідповідачів. Тому, оскільки неналежний суб`єктний склад є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, апеляційний суд не переглядав рішення суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог. Задовольняючи касаційну скаргу ОСОБА_1 частково, скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що посилаючись на те, що у цьому випадку має місце безпосередній зв`язок між спірними правовідносинами, якими, на думку позивача, порушено його права, свободи чи інтереси, та правами і обов`язками ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ТОВ «Проект Майстер» у правовідносинах із ПАТ АКБ «Індустріалбанк», а отже, рішенням суду першої інстанції безпосередньо вирішуються права та обов`язки ТОВ «Ріал Проперті 2011» і ТОВ «Проект Майстер», апеляційний суд не врахував, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (див. постанову Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13). З огляду на предмет спору, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем, зазначені обставини лише вказують на те, що рішення суду у цій справі тільки може вплинути на права або обов`язки ТОВ «Проект Майстер» і ТОВ «Ріал Проперті 2011» щодо однієї зі сторін спору, тобто такі особи не є суб`єктами спірних правовідносин. Таким чином, оскільки у цьому випадку питання про права та обов`язки названих юридичних осіб безпосередньо не вирішуються, то вони могли вступити у справу як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року залучено до участі у справі ТОВ «Проект Майстер» та ТОВ «Ріал Проперті 2011» як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Постановою Київського апеляційного суду 05 червня 2024 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в сумі 13 215,00 грн. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, оскільки у цій справі встановлено, що сторонами договору купівлі-продажу від 12 березня 2015 року є ТОВ «Ріал Проперті 2011» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець). Інших учасників договір купівлі-продажу не визначає. У пункті 2.2 вказаного договору купівлі-продажу сторони домовилися про такий порядок розрахунків, за яким грошові кошти, які належать до сплати покупцем ( ОСОБА_1 ) продавцю (ТОВ «Ріал Проперті 2011») у сумі 12 000 000,00 грн, перераховуються покупцем на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» як погашення забезпечених іпотекою зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» перед ПАТ АКБ «Індустріалбанк» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року. З моменту отримання ПАТ АКБ «Індустріалбанк» зазначених коштів є виконаним зобов`язання покупця перед продавцем зі сплати вартості (ціни) предмета договору на суму 12 000 000,00 грн. Отже, ПАТ АКБ «Індустріалбанк» виконало свій обов`язок, передбачений статтею 528 ЦК України, прийняло від позивача грошові кошти як належне виконання зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» згідно з договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року, який був чинним та вимог про визнання якого недійсним не заявлялося. Спірна сума коштів, яку бажає повернути позивач, набута не банком, а продавцем (ТОВ «Ріал Проперті 2011») за указаним договором купівлі-продажу від 12 березня 2015 року, який визнано недійсним. Правовідносини, які виникли між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ АКБ «Індустріалбанк», врегульовані на рівні правочину (договору купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року), який на час розгляду цієї справи судом не визнаний недійсним, що унеможливлює застосування до спірних відносин правил статей 1212, 1213 ЦК України з підстав визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 березня 2015 року, який був укладений між ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ОСОБА_1 . На цій підставі апеляційний суд виснував, що належним способом захисту порушеного права позивача може бути вимога, пред`явлена на підставі статті 216 ЦК України до сторони недійсного правочину, тобто ТОВ «Ріал Проперті 2011», а тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, а саме звернення до суду з кондикційною вимогою до банку, є неефективним. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги 19 липня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сполохов Є. О. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року і залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статті 216, 1212, 1213 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 31 січня 2020 року у справі № 161/17945/18; Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 540/1433/16-ц, від 19 січня 2022 року у справі № 922/1246/21, від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17, від 12 червня 2020 року у справі № 906/775/17, від 24 січня 2024 року у справі № 757/31237/18; Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-1216цс17, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15. У касаційній скарзі представник заявника зазначає, що подання позивачем кондикційного позову до банку про повернення грошових коштів зумовлено тим, що позивач сплатив на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» кошти за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року, який у судовому порядку було визнано недійсним. При цьому ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ТОВ «Проект Майстер» грошових коштів від позивача не отримували. Представник заявника вказує на те, що суд апеляційної інстанції проігнорував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у цій справі, які були викладені у постанові суду касаційної інстанції від 24 січня 2024 року під час попереднього касаційного розгляду (провадження № 61-12520св23). Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Предметом спору у цій справі є грошові кошти, які були отримані відповідачем ПАТ АКБ «Індустріалбанк». Внаслідок недійсності договору купівлі-продажу від 12 березня 2015 рокуправо власності ТОВ «Ріал Проперті 2011» на нерухоме майно відновлено. Відповідно заявник має право на поверненні коштів, які були сплачені на договірній підставі, яка згодом відпала, від особи, якій ці кошти сплачено. Заявник вважає, що такою особою у цій справі є банк. Позиція інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у вересні 2024 року, представник банку просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції. Звертає увагу зазначає, що положення статті 1212 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунене за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Вказує, що згідно з укладеним між ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ОСОБА_1 договором купівлі-продажу від 12 березня 2015 року відповідні договірні зобов`язання виникли лише між продавцем ТОВ «Ріал Проперті 2011» та покупцем ОСОБА_1 . Банк не був стороною цього договору, не мав і не має договірних зобов`язань перед його сторонами. Сплата коштів на рахунок банку є лише погодженим між сторонами договору, який укладено між ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ОСОБА_1 , порядком розрахунку продавця з покупцем. Крім того, відповідно до пункту 2.5 договору купівлі-продажу від 12 березня 2015 року у випадку не укладення з будь-яких причин договору про розірвання договору іпотеки об`єкта нерухомого майна від 12 квітня 2012 року у день укладення цього договору грошові кошти в сумі 12 000 000 грн, отримані покупцем ОСОБА_1 на рахунок ПАТ АКБ «Індустріалбанк» згідно з умовами пункту 2.2 цього договору, повинні бути повернуті продавцем ТОВ «Ріал Проперті 2011» на рахунок покупця (з якого вони були отримані) до 16 березня 2015 року. Зазначає, що постанови Верховного Суду, на які заявник посилається як на приклад неоднакового застосування судом апеляційної інстанції норми права у подібних правовідносинах та які були підставами для відкриття касаційного провадження у цій справі, є нерелевантними. Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2024 року поновлено строк касаційного оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи. Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Суди встановили, що 12 квітня 2012 року між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» (продавець) та ТОВ «Проект Майстер» (покупець) укладено договір купівлі-продажу з розстроченням платежу, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Солдатенком А. М. та зареєстрований у реєстрі за № 887, за умовами якого продавець передає, а покупець приймає у власність нежитлову будівлю, літ. А, загальною площею 2 571,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . (том 1, а. с. 129-133) (далі також - договір № 887). Згідно із пунктом 2.1 договору № 887 розрахунок між сторонами здійснюється з розстроченням платежу. Сума, що підлягає сплаті, а саме 16 680 671,00 грн, підлягає розстроченню і сплачується до 28 квітня 2013 року за визначеним сторонами графіком сплати. На забезпечення виконання зобов`язання за договором № 887 між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ТОВ «Проект Майстер» 12 квітня 2012 року укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Солдатенком А. М. та зареєстрований у реєстрі за № 890, за яким ТОВ «Проект Майстер» передало ПАТ АКБ «Індустріалбанк» в іпотеку нежитлову будівлю, літ. А, загальною площею 2 571,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 248-250) (далі також - договір іпотеки). Відповідно до пункту 1.1. договору іпотеки цей договір забезпечує перед іншими кредиторами вимоги іпотекодержателя, що випливають (виникли або можуть виникнути в майбутньому) з договору купівлі-продажу № 887, укладеному між іпотекодержателем та іпотекодавцем, який є невід`ємною частиною цього договору, за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний сплатити іпотекодержателю шляхом перерахування на відповідні рахунки з розстроченням платежу згідно із графіком та останньою датою оплати до 28 квітня 2013 року включно суму оплати за договором купівлі-продажу в розмірі 16 680 671,00 грн, а також сплатити штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених договором купівлі-продажу, витрати, пов`язані з пред`явленням вимоги за договором купівлі-продажу і зверненням стягнення на предмет іпотеки, збитків, завданих порушенням договору купівлі-продажу. Пунктом 2.1. договору іпотеки від 12 квітня 2012 року передбачено, що належним виконанням зобов`язань, забезпечених іпотекою, вважається повне виконання покупцем обов`язків за договором купівлі-продажу від 12 квітня 2012 року із розстроченням платежу в обсязі та у строк, зазначених у пункті 1.1. цього договору. Відповідними договорами від 15 травня 2012 року та від 12 лютого 2013 року внесено зміни до договору купівлі-продажу з розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року щодо строків оплати за цим договором, зокрема внесено зміни до пункту 2.1. щодо графіку сплати та визначено останнім днем строку оплати 28 квітня 2015 року (том 1, а. с. 136-139). 22 травня 2012 року ТОВ «Проект Майстер» зареєструвало за собою право власності на придбану нежитлову будівлю (том 1, а. с. 135). Надалі ТОВ «Проект Майстер» передало вказане нерухоме майно до статутного фонду ТОВ «Ріал Проперті 2011», при цьому іпотека на це нерухоме майно не припинилася, а ТОВ «Ріал Проперті 2011» набуло статусу іпотекодавця, що підтверджується договором від 03 квітня 2013 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки ( том 1, а. с. 251, 252). 12 березня 2015 року між ТОВ «Ріал Проперті 2011» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) за письмовим погодженням із ПАТ АКБ «Індустріалбанк» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 636 (том 1, а. с. 12-14). За умовами пункту 1.1. цього договору продавець (ТОВ «Ріал Проперті 2011») зобов`язався передати у власність покупця ( ОСОБА_1 ) нежитлову будівлю, літ. А, загальною площею 2 571,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець сплатити за неї 12 000 000,00 грн відповідно до узгодженого сторонами договору порядку розрахунків (далі також - договір № 636). Зазначене нерухоме майно належить на праві власності продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме мано серії НОМЕР_1 , виданого Виконкомом Запорізької міської ради від 09 листопада 2012 року. Договір № 636 укладено за згоди іпотекодержателя ПАТ АКБ «Індустріалбанк». Пунктом 1.2. договору № 636 передбачено, що ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та покупець ( ОСОБА_1 ) беруть на себе зобов`язання про припинення іпотеки відчужуваного нерухомого майна шляхом укладення договору про розірвання договору іпотеки від 12 квітня 2012 року в день укладення цього договору. Відповідно до пункту 2.2. договору № 636 сторони домовилися про такий порядок розрахунків: - грошові кошти, які належать до сплати покупцем продавцю в сумі 12 000 000 грн, перераховуються покупцем на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» як погашення забезпечених іпотекою зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» перед ПАТ АКБ «Індустріалбанк» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Солдатенком А. М., реєстровий № 887, за такими реквізитами: рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у ПАТ АКБ «Індустріалбанк», МФО 313849, одержувач коштів - ПАТ АКБ «Індустріалбанк», ЄДРПОУ 13857564, в день підписання цього договору; - з моменту отримання ПАТ АКБ «Індустріалбанк» зазначених коштів є виконаними зобов`язання покупця перед продавцем з оплати вартості (ціни) предмета договору купівлі-продажу на суму 12 000 000,00 грн; - призначення платежу: оплата за договором купівлі-продажу будівлі літ. А., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок виконання зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу, посвідченим 12 квітня 2012 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Солдатенком А. М., реєстровий № 887, забезпечених іпотекою, наданою ТОВ «Ріал Проперті 2011»; - правові наслідки, пов`язані з умисним заниженням дійсної продажної ціни відчужуваного нерухомого майна, вказаної у пункті 2.1. цього договору, сторонам, що підписали договір, нотаріусом роз`яснено. Також сторонам роз`яснено, що угода про ціну, вказану в пункті 2.1. є суттєвою умовою цього договору і у разі приховування сторонами дійсної ціни нотаріус не несе відповідальності у випадку настання негативних наслідків. Відповідно до пункту 2.5. договору № 636 у випадку не укладення з будь-яких причин договору про розірвання договору іпотеки об`єкта нерухомості, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Солдатенком А. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 890, у день укладення цього договору грошові кошти в сумі 12 000 000 грн, отримані від покупця ( ОСОБА_1 ) на рахунок ПАТ АКБ «Індустріалбанк» згідно з умовами пункту 2.2. цього договору повинні бути повернуті продавцем (ТОВ «Ріал Проперті 2011») на рахунок покупця (з якого вони були отримані) до 16 березня 2015 року. Згідно з умовами договору № 636 у ОСОБА_1 перед ТОВ «Ріал Проперті 2011» виникло зобов`язання з оплати ціни нерухомого майна в сумі 12 000 000,00 грн. У листі від 03 березня 2015 року ТОВ «Проект Майстер» просило ПАТ АКБ «Індустріалбанк» прийняти виконання іншою особою зобов`язання боржника (ТОВ «Проект Майстер») за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Солдатенком А. М., реєстровий № 887, а саме ОСОБА_1 незалежно від строку виконання, передбаченого договором (том 1, а. с. 141). Факт сплати ОСОБА_1 коштів за договором № 636 у розмірі 12 000 000,00 грн на рахунок ПАТ АКБ «Індустріалбанк» підтверджується платіжним дорученням від 12 березня 2015 року № 42545, копія якого міститься в матеріалах справи (том 1, а. с. 140). На підставі договору № 636 ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно, а саме будівлю літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (том 1, а. с. 89). У зв`язку із виконанням забезпеченого іпотекою грошового зобов`язання ТОВ «Проект Майстер» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року та зміною власника предмета іпотеки внаслідок його придбання іпотекодавцем ОСОБА_1 припинилась іпотека нерухомого майна, про що 12 березня 2015 року між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» як іпотекодержателем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем укладено договір про розірвання договору іпотеки (том 1, а. с. 253, 254). Згідно із пунктом 2 договору про розірвання договору іпотеки сторони домовилися, що договір іпотеки нерухомості від 12 квітня 2012 року (реєстровий № 890), за яким іпотекодавець ОСОБА_1 зобов`язується відповідати перед іпотекодержателем ПАТ АКБ «Індустріалбанк» на забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року (реєстровий № 887) (та договорів про внесення змін до нього), є розірваним. Відповідно до пункту 3 договору про розірвання договору іпотеки з моменту нотаріального посвідчення цього договору сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками за договором іпотеки та будь-яких матеріальних та майнових претензій щодо виконання умов договору іпотеки одна до одної не мають. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08 серпня 2017 року у справі № 908/4550/15 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Ріал Проперті 2011», ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ПАТ АКБ «Індустріалбанк», ТОВ «Проект Майстер», про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07 грудня 2017 року та постановою Верховного Суду від 19 червня 2018 року, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року, укладений між ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ОСОБА_1 , визнано недійсним з моменту укладення. У справі № 908/4550/15 суди встановили, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року є двостороннім правочином, його сторонами є ТОВ «Ріал Проперті 2011» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець). Погодження вказаного договору із ПАТ АКБ «Індустріалбанк» без визначення прав та обов`язків банку за цим договором позбавляє правових підстав вважати такий правочин тристороннім.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке. Щодо позовних вимог про застосування положень статті 1212 ЦК України За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Предметом позову у справі, яка переглядається, позивач визначив повернення йому безпідставно збережених відповідачем коштів, переданих останньому на виконання правочину, який рішенням суду визнаний недійсним. ЦК України розмежовує як самостійні способи захисту за своєю правовою природою реституцію (стаття 216 ЦК України) та кондикцію (стаття 1212 ЦК України). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на правову підставу заявлених позовних вимог посилався на положення статей 1212, 1213 ЦК України, обравши таким чином позадоговірний спосіб захисту - кондикцію. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Конструкція статті 1212 ЦК України як і загалом норм глави 83 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Тобто кондиція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) та від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24) викладено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (зобов`язання із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. З урахуванням того, що зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів, для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 912/2601/19, від 26 травня 2021 року у справі № 202/7994/17-ц (провадження № 61-975св21), від 23 листопада 2022 року у справі № 636/951/17 (провадження № 61-18700св21), від 10 квітня 2024 року у справі № 183/5849/23 (провадження № 61-18393св23). У справі, яка переглядається, 12 квітня 2012 року між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» (продавець) та ТОВ «Проект Майстер» (покупець) укладено договір купівлі-продажу з розстроченням платежу (далі - також договір № 887), за умовами якого продавець передає, а покупець приймає у власність нерухоме майно (том 1, а. с. 129-133). На забезпечення виконання зобов`язання за договором № 887 між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ТОВ «Проект Майстер» 12 квітня 2012 року укладено договір іпотеки, за яким ТОВ «Проект Майстер» передало ПАТ АКБ «Індустріалбанк» в іпотеку нерухоме майно, пунктом 2.1. якого передбачено, що належним виконанням зобов`язань, забезпечених іпотекою, вважається повне виконання ним обов`язків за договором купівлі-продажу від 12 квітня 2012 року із розстроченням платежу в обсязі та у строк, зазначених у пункті 1.1. цього договору (том 1, а. с. 248-250). 22 травня 2012 року ТОВ «Проект Майстер» зареєструвало за собою право власності на придбану нежитлову будівлю (том 1, а. с. 135), а надалі передало це нерухоме майно до статутного фонду ТОВ «Ріал Проперті 2011», при цьому іпотека на нерухоме майно не припинилася, а ТОВ «Ріал Проперті 2011» набуло статусу іпотекодавця, що підтверджується договором від 03 квітня 2013 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки ( том 1, а. с. 251, 252). 12 березня 2015 року між ТОВ «Ріал Проперті 2011» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) за згоди іпотекодержателя ПАТ АКБ «Індустріалбанк» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (договір № 636), за умовами пункту 1.1. якого продавець (ТОВ «Ріал Проперті 2011») передав у власність покупця ( ОСОБА_1 ) нерухоме майно, а покупець сплатив за це майно 12 000 000,00 грн відповідно до узгодженого сторонами договору № 636 порядку розрахунків (том 1, а. с. 12-14). Тобто за ПАТ АКБ «Індустріалбанк» залишилося право іпотекодержателя, а ОСОБА_1 добровільно взяв на себе обов`язки іпотекодавця. Відповідно до пункту 2.2. договору № 636 сторони домовилися про такий порядок розрахунків: - грошові кошти, які належать до сплати покупцем продавцю в сумі 12 000 000 грн, перераховуються покупцем на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» як погашення забезпечених іпотекою зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» перед ПАТ АКБ «Індустріалбанк» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року (договір № 887) за відповідними реквізитами в день підписання цього договору; - з моменту отримання ПАТ АКБ «Індустріалбанк» зазначених коштів є виконаними зобов`язання покупця перед продавцем з оплати вартості (ціни) предмета договору купівлі-продажу на суму 12 000 000,00 грн; - призначення платежу: оплата за договором купівлі-продажу будівлі літ. А., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у рахунок виконання зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року (договір № 887), забезпечених іпотекою, наданою ТОВ «Ріал Проперті 2011». За умовами пункту 2.5. договору № 636 у випадку не укладення з будь-яких причин договору про розірвання договору іпотеки об`єкта нерухомості у день укладення цього договору грошові кошти в сумі 12 000 000 грн, отримані від покупця ( ОСОБА_1 ) на рахунок ПАТ АКБ «Індустріалбанк» згідно з умовами пункту 2.2. цього договору, повинні бути повернуті продавцем ТОВ «Ріал Проперті 2011» на рахунок покупця ОСОБА_1 (з якого вони були отримані) до 16 березня 2015 року. Факт сплати ОСОБА_1 коштів за договором № 636 у розмірі 12 000 000,00 грн на рахунок ПАТ АКБ «Індустріалбанк» підтверджено платіжним дорученням від 12 березня 2015 року № 42545, копія якого міститься в матеріалах справи (том 1, а. с. 140). На підставі договору № 636 ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно, а саме будівлю літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (том 1, а. с. 89). Пунктом 1.2. договору № 636 передбачено, що ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та покупець ( ОСОБА_1 ) беруть на себе зобов`язання про припинення іпотеки відчужуваного нерухомого майна шляхом укладення договору про розірвання договору іпотеки від 12 квітня 2012 року в день укладення цього договору. У зв`язку із виконанням забезпеченого іпотекою грошового зобов`язання ТОВ «Проект Майстер» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року (договір № 887) та зміною власника предмета іпотеки внаслідок його придбання ОСОБА_1 у ТОВ «Ріал Проперті 2011» припинилась іпотека нерухомого майна, про що 12 березня 2015 року між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» як іпотекодержателем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем укладено договір про розірвання договору іпотеки (том 1, а. с. 253, 254). Згідно із пунктом 2 договору про розірвання договору іпотеки сторони домовилися, що договір іпотеки, за яким іпотекодавець ОСОБА_1 зобов`язується відповідати перед іпотекодержателем ПАТ АКБ «Індустріалбанк» у забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року (договір № 887) (та договорів про внесення змін до нього), є розірваним. Таким чином, за договором № 636 грошові кошти в сумі 12 000 000,00 грн покупець ( ОСОБА_1 ) сплатив продавцю (ТОВ «Ріал Проперті 2011»), а перерахування грошових коштів покупцем, належних продавцю, на рахунок ПАТ АКБ «Індустріалбанк» є виконанням сторонами погодженого ними способу здійснення розрахунків за продане нерухоме майно відповідно до пункту 2.2. договору № 636 як погашення забезпечених іпотекою зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» перед ПАТ АКБ «Індустріалбанк» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року (договір № 887), підтвердженням чого є лист від 03 березня 2015 року, в якому ТОВ «Проект Майстер» просило ПАТ АКБ «Індустріалбанк» прийняти виконання іншою особою зобов`язання боржника (ТОВ «Проект Майстер») за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року, а саме ОСОБА_1 незалежно від строку виконання, передбаченого договором (том 1, а. с. 141). Тобто ТОВ «Ріал Проперті 2011» як продавець за договором № 636 самостійно, згідно із законом та власним волевиявленням та погодженням із покупцем прийняло рішення про направлення одержаних від покупця ОСОБА_1 за цим договором грошових коштів на виконання зобов`язань майнового поручителя та погашення заборгованості TOB «Проект Майстер», яке зареєструвало за собою право власності на придбану нежитлову будівлю та передало це нерухоме майно до статутного фонду ТОВ «Ріал Проперті 2011», перед ПАТ АКБ «Індустріалбанк» із метою припинення іпотеки відчуженого нерухомого майна. При цьому покупець ОСОБА_1 , усвідомлюючи наслідки вчинення таких дій, не заперечував проти такого порядку проведення розрахунків за договором № 636 із продавцем ТОВ «Ріал Проперті 2011» та перерахував грошові кошти, які належало йому сплатити на користь ТОВ «Ріал Проперті 2011», на рахунок ПАТ АКБ «Індустріалбанк». Колегія суддів також звертає увагу, що відповідальність із повернення грошових коштів у розмірі 12 000 000 грн покупцеві ОСОБА_1 у разі не укладення договору про розірвання іпотеки нерухомості взяв на себе продавець нерухомого майна ТОВ «Ріал Проперті 2011», що передбачено пунктом 2.5. договору № 636 та погоджено сторонами цього договору. Та обставина, що іпотекодержатель ПАТ АКБ «Індустріалбанк» відповідно до положень статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку» надало свою згоду на укладення між ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ОСОБА_1 договору № 636, який надалі у судовому порядку було визнано недійсним, не свідчить про погодження банком умов цього договору та виникнення у банку відповідних договірних зобов`язань. З урахуванням того, що 12 березня 2015 року ПАТ АКБ «Індустріалбанк» як іпотекодержатель та ОСОБА_1 як іпотекодавець уклали договір про розірвання договору іпотеки нерухомості, правовою підставою набуття ПАТ АКБ «Індустріалбанк» грошових коштів у сумі 12 000 000,00 грн був договір купівлі-продажу із розстроченням платежу № 887, виконання зобов`язань за яким було забезпечено договором іпотеки та який сторонами розірвано у зв`язку з укладенням договору №

636. Тобто договір купівлі-продажу № 636, який надалі визнаний недійсним у судовому порядку, не був правовою підставою набуття ПАТ АКБ «Індустріалбанк» грошових коштів у сумі 12 000 000,00 грн. ТОВ «Ріал Проперті 2011» направив отримані від ОСОБА_1 грошові кошти на виконання зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» як учасника ТОВ «Ріал Проперті 2011» згідно з договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року (договір № 887), який був чинним на час виконання таких зобов`язань, і доказів того, що в судовому порядку заявлялися вимоги про визнання його недійсним матеріали справи не містять, а банк виконав свій обов`язок, передбачений статтею 528 ЦК України, прийнявши кошти як належне виконання договору № 887, та у відповідь виконав зобов`язання щодо розірвання договору іпотеки. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що набувачем грошових коштів, сплачених ОСОБА_1 , є продавець майна за договором № 636 ТОВ «Ріал Проперті 2011», а не ПАТ АКБ «Індустріалбанк». Тобто правовідносини, що виникли у цій справі, врегульовані на рівні правочину від 12 квітня 2012 року (договору № 887), який на час розгляду справи судом не був визнаний недійсним, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статей 1212, 1213 ЦК України з підстав визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 березня 2015 року (договору № 636), укладеного між ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ОСОБА_1 . За встановлених у цій справі обставин ТОВ «Ріал Проперті 2011» виступало від свого імені як продавець, то саме на товариство покладається обов`язок повернути позивачу сплачену ним загальну вартість придбаного нерухомого майна незалежно від того, який порядок розрахунків було визначено між ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ОСОБА_1 . Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20). З огляду на викладене задоволення кондикційного позову ОСОБА_1 до ПАТ АКБ «Індустріалбанк» призведе не тільки до втрати банком грошових коштів у розмірі 12 000 000 грн, що отримані на підставі договору № 887, який не визнавався недійсним, а й позбавить банк забезпечувального зобов`язання, оскільки іпотека нерухомого майна припинена, про що 12 березня 2015 року між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про розірвання договору іпотеки від 12 квітня 2012 року, який недійсним не визнавався. Отже, під час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 березня 2015 року між ТОВ «Ріал Проперті 2011» та ОСОБА_1 за згоди іпотекодержателя ПАТ АКБ «Індустріалбанк (договір № 636), який надалі у судовому порядку було визнано недійсним, ТОВ «Ріал Проперті 2011» як продавець вказаного майна направив отримані від покупця ОСОБА_1 грошові кошти на виконання зобов`язань ТОВ «Проект Майстер» як учасника ТОВ «Ріал Проперті 2011» за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року (договір № 887), який був чинним на час виконання таких зобов`язань. У свою чергу ПАТ АКБ «Індустріалбанк» виконало свій обов`язок, передбачений статтею 528 ЦК України, прийнявши кошти як належне виконання договору № 887 та виконавши зобов`язання щодо розірвання договору іпотеки. З урахуванням наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки за існування договірних зобов`язань положення статті 1212 ЦК України не підлягають застосуванню. Верховний Суд, погоджуючись із висновком апеляційного суду, також виходить із відсутності підстав про наявність незаконного збагачення відповідача ПАТ АКБ «Індустріалбанк» за рахунок позивача ОСОБА_1 , оскільки це відповідає принципу сonventio facit (vincit) legem» - угода створює право (тобто закон зобов`язує сторони виконувати те, про що вони домовилися). Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, на які заявник посилається як на приклад неоднакового застосування апеляційним судом норми права, колегія суддів враховує таке. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) суд касаційної інстанції скасував рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції через те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Суд указав, що у цій справі відсутні підстави для застосовування до спірних правовідносин норм про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, що згідно з висновками Верховного Суду суди у цій справі не врахували. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції через те, що суд апеляційної інстанції не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надав їм належної правової оцінки, тому дійшов передчасного висновку про те, що вимоги позивача в цій справі є необґрунтованими. Тобто оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції постановлено з порушенням норм процесуального права, а висновок Верховного не сформовано. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції через те, що суди не оцінили наявні у матеріалах справи докази щодо земельної ділянки, про безпідставне користування якою відповідачем стверджував позивач. Тобто оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, а висновок Верховного Суду не сформовано. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 161/17945/18 (провадження № 14-599цс19) суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, які установили, що відповідач отримав від позивача кошти в розмірі 356 000 грн, які були набуті та збережені без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим згідно із статтею 1212 ЦК України ці кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17 (провадження № 61-29467св18) суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову і стягнення коштів з відповідача, однак змінив мотиви ухваленого судового рішення, застосувавши положення статті 1212 ЦК України, оскільки стягнута сума була передана на виконання договору купівлі-продажу, який відповідач ухилявся посвідчити нотаріально. У постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 540/1433/16-ц (провадження № 61-11593св19) суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову, оскільки позивач як самозайнята особа у 2016 році на належній йому земельній ділянці посіяв насіння соняшника та вирощував вказану культуру, але 28 вересня 2016 року відповідач при зборі урожаю з належних йому на праві користування земельних ділянок та межують із земельною ділянкою позивача, зібрав урожай соняшника, вирощеного ОСОБА_1, а тому набув майно без достатніх правових підстав. Посилаючись на положення статті 1213 ЦК України, суди вважали, що набувач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно набуте майно в натурі. У постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 906/775/17 суд касаційної інстанції переглянув спір за позовом ТОВ «Лабрадорит» до Держави Україна в особі Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про стягнення збитків. Позивач посилався на те, що придбав майно на прилюдних торгах, результати яких згодом визнано недійсними. Суд касаційної інстанції змінив мотиви в частині стягнення з відповідача суми, сплаченої за придбане майно і не погодився із висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 869 742,00 грн інфляційних втрат та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції виснував, що системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17). Апеляційний суд у цій справі встановив, що позивач як переможець прилюдних торгів сплатив спеціалізованій організації грошові кошти за придбане майно у розмірі 211 000 грн, тобто загальну вартість придбаного майна, яка після визнання торгів недійсними та вилучення у позивача майна, останньому не була повернута, у зв`язку із чим позов у частині стягнення цієї суми підлягає задоволенню. У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 922/1246/21 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові про стягнення збитків та штрафних санкцій, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження укладення договору, що свідчить про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків та штрафних санкцій за невиконання умов договору. У постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 757/31237/18 (провадження № 61-12520св23), ухваленій у цій справі, суд касаційної інстанції не погодився із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у позові через незалучення ТОВ «Ріал Проперті 2011» і ТОВ «Проект Майстер» як співвідповідачів. Верховний Суд виснував, що у цьому випадку питання про права та обов`язки названих юридичних осіб безпосередньо не вирішуються, тому вони могли бути залучені до справи як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції передав справу на новий розгляд до апеляційного суду. Крім того, щодо посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 757/31237/18 (провадження № 61-12520св23), ухвалену у цій справі, колегія суддів звертає увагу, що відступати від правового висновку, викладеного Верховним Судом у цій же справі під час перегляду попередньо ухвалених судових рішень, є неможливим з огляду на те, що ухвалене судом касаційної інстанції рішення вже реалізовано шляхом прийняття нового судового рішення апеляційним судом. Подібний висновок викладено в ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 756/2765/15-ц (провадження № 61-39290сво18). У постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 суд касаційної інстанції ухвалив у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, тому посилання позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України не підтвердилися. У постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року відмовлено, у зв`язку із чим висновок про застосування норми права судом касаційної інстанції не сформовано. У постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі № 6-1216цс17 суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі судові рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди належним чином не з`ясували, чи відбулася страхова подія, чи настав обов`язок страховика з виплати страхового відшкодування за полісом страхування, у зв`язку із чим не визначилися із правильним застосування пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України. Таким чином, встановлені фактичні обставини у справах № 922/3412/17, № 320/5877/17, № 629/4628/16-ц, № 161/17945/18, № 6-1216цс17, № 6-88цс13, № 6-3090цс15, № 540/1433/16-ц, № 922/1246/21, № 396/29/17, № 906/775/17, а також у постановах Верховного Суду України у справах № 6-88цс13, 6-3090цс15, 6-1216цс17 та у справі, яка переглядається, є різними. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22). Отже, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а тому колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі. Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом касаційного перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права. Помилковими є доводи касаційної скарги про те, що подання ОСОБА_1 до суду позову до ПАТ АКБ «Індустріалбанк» про повернення безпідставно набутих грошових коштів було зумовлено тим, що позивач сплатив кошти за договором, який у подальшому визнано недійсним, саме на користь банку, а ТОВ «Ріал Проперті 2011» і ТОВ «Проект Майстер» грошових коштів від нього не отримували. З матеріалів справи відомо, що у листі від 03 березня 2015 року ТОВ «Проект Майстер» просило ПАТ АКБ «Індустріалбанк» прийняти виконання іншою особою зобов`язання боржника (ТОВ «Проект Майстер») за договором купівлі-продажу із розстроченням платежу від 12 квітня 2012 року, а саме ОСОБА_1 незалежно від строку виконання, передбаченого договором (том 1, а. с. 141). Договором купівлі-продажу від 12 березня 2015 року передбачено, що погоджена сторонами вартість нерухомого майна сплачується покупцем ( ОСОБА_1 ) на користь продавця (ТОВ «Ріал Проперті 2011»), що спростовує указані доводи касаційної скарги. Крім того, у пункті 2.5. договору купівлі-продажу від 12 березня 2015 року його сторони погодили, що у випадку не укладення з будь-яких причин договору про розірвання договору іпотеки об`єкта нерухомого майна від 12 квітня 2012 року у день укладення цього договору грошові кошти в сумі 12 000 000 грн, отримані покупцем на рахунок ПАТ АКБ «Індустріалбанк» згідно з умовами пункту 2.2. цього договору повинні бути повернуті продавцем на рахунок покупця (з якого вони були отримані) до 16 березня 2015 року, що додатково підтверджує рішення сторін указаного договору про поширення договірних зобов`язань в частині розрахунків за цим договором виключно на продавця (ТОВ «Ріал Проперті 2011») та покупця ( ОСОБА_1 ) Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ від 21 січня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03). ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа «Проніна проти України», заява № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із судовим рішенням апеляційного суду та помилковим розумінням заявником характеру спірних правовідносин і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого судового рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції. Виходячи з наведеного, колегія суддів виснує, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сполохов Євген Олександрович, залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Пророк В. В. Сердюк