Постанова 4813 № 522/20976/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.11.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №522/20976/20 Апеляційне провадження №22-ц/813/4769/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря - Кузьмук А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Свяченої Ю. Б., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позову та зустрічного позову В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Одеська міська рада, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, про виселення та вселення. Позов мотивований тим, що на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 05 липня 2018 року у справі №522/11845/17 його вселено до кімнати №281-А квартири АДРЕСА_1 . 25 січня 2019 року в добровільному порядку відповідачі, які зареєстровані в кімнаті АДРЕСА_2 за вищевказаною адресою, переселилися в його кімнату АДРЕСА_3 , а він, навпаки, добровільно переселився з кімнати №281-А до кімнати №285-А. Вважає, що добровільне виселення відповідачів підтверджує те, що вони втратили право користування кімнатою № НОМЕР_1 , а він набув право користування цим приміщенням. На підставі наведеного, просив суд: - визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування кімнатою АДРЕСА_4 , - визнати за ним право користування кімнатою АДРЕСА_4 (а.с.1-3, 90-91). В січні 2020 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , треті особи: Одеська міська рада, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, про виселення та вселення. Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що 16 травня 1996 року її матері ОСОБА_5 було видано ордер №000301 на право зайняття з сім`єю (з донькою ОСОБА_6 житлової площі в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 . Після смерті матері основним квартиронаймачем стала вона. Разом зі своєю сім`єю там зареєстрована з 29 липня 1996 року. ОСОБА_1 проживав в цьому ж гуртожитку в кімнаті №281А. 25 січня 2019 року між нею та відповідачем було досягнуто усної домовленості про обмін кімнатами та переселення її до його кімнати № НОМЕР_2 , а його до її кімнати №285-А. Оформленням документів по узаконенню обміну кімнатами займався ОСОБА_1 . Однак, згідно відповіді Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 28 листопада 2019 року №С-234 їм було відмовлено в обміні. Після чого вона неодноразово зверталась до відповідача з вимогою повернутися до кімнат попереднього мешкання, в чому ОСОБА_1 їй відмовив та чинить перешкоди у користуванні житловим приміщенням. На підставі наведеного, просив суд: - виселити ОСОБА_1 з жилого приміщення кімнати № НОМЕР_1 сімейного гуртожитку за адресою: АДРЕСА_6 , - вселити ОСОБА_2 в жиле приміщення кімнати № НОМЕР_1 сімейного гуртожитку за адресою: АДРЕСА_6 (а.с.113-130). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 30 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені. Виселено ОСОБА_1 з жилого приміщення кімнати № НОМЕР_1 сімейного гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 . Вселено ОСОБА_2 в жиле приміщення кімнати № НОМЕР_1 сімейного гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (а.с.163-170). Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення суду суперечить вимогам ст.ст.263,264 ЦПК України, просить його скасувати та задовольнити позов у повному обсязі (а.с.193-198). Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що: - сторонами було досягнуто домовленості про обмін кімнатами, ініціатором обміну виступала саме ОСОБА_2 і обмін здійснила першою шляхом перевезення свого майна з кімнати №285-А до кімнати №281-А, а в нього вже не залишилось іншого вибору, - жодних перепон у користуванні ОСОБА_2 кімнатою АДРЕСА_2 ним не вчинялось, оскільки з його боку переселення не відбулось, - в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_2 зверталася до відповідних органів із заявами, що він чинить опір в користуванні її житлом, - ним замки не змінено, а змінено взагалі вхідні двері після її виселення; рішення суду у викладеній районним судом редакції виконати неможливо, так як окремої кімнати №285-А не існує, а існує створена за три роки квартира-блок АДРЕСА_2 із двох кімнат, поєднаних коридором та ванною кімнатою із санвузлом, - наразі будь-які права ОСОБА_2 на житло жодним чином не порушені, оскільки проживання останньої у вибраному нею житлом ніким не порушено та не оспорюється, однак будуть порушені його майнові житлові права, оскільки при виселенні його з кімнати №285-А йому буде чинитись спорідненими особами опір у вселенні до кімнати № НОМЕР_2 , а саме: родинами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , проживаючих по сусідству, - в даному випадку можливий обмін за обоюдною згодою сторін, який по факту відбувся ще 25 січня 2019 року. Правом на відзив на апеляційну скаргу учасники процесу не скористалися. Учасники судового процесу не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не подавали, що відповідно до правил ч.2ст.372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи у їх відсутність. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню. Відмовляючи в позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог, він не набув достатньої правової підстави для вселення в кімнату АДРЕСА_4 , оскільки рішення про надання йому відповідної житлової площі в гуртожитку не приймалося, а сам обмін кімнатами в гуртожитку є неправомірним. Переселення відповідачів до квартири АДРЕСА_3 у вказаному гуртожитку не є правомірним, а відтак, наслідки, які передбачені ст.ст.71,72 ЖК України в даному випадку не можуть застосовуватися. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що створення ОСОБА_1 перешкод для ОСОБА_2 у користуванні кімнатою АДРЕСА_2 є неправомірним, вона повинна бути вселена до вказаної кімнати, а ОСОБА_1 виселений з даного житлового приміщення на підставі положень ст.109 ЖК України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з таких підстав. Встановлені судом фактичні обставини справи З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , яка є неприватизованою (а.с.7). ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується відомостями №А1-16203-ф/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку (а.с.47). Відповідно до договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 19 лютого 2020 року, укладеного між Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради та ОСОБА_2 , останній та членам її сім`ї; ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надано у користування 1-у кімнату АДРЕСА_4 , житловою площею 12,30 кв.м. (а.с.45,46). 25 січня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було досягнуто усної домовленості про обмін кімнатами в гуртожитку за вищевказаною адресою, а саме: ОСОБА_1 переселився в кімнату АДРЕСА_8 , що сторонами не оспарюється. Згідно відповіді Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 28 листопада 2019 року №С-234/5 на ім`я ОСОБА_1 , розглянута його заява від 22 листопада 2019 року вх.№ С-234/5 стосовно обміну з гр. ОСОБА_2 кімнатами №281А та №285А сімейного гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 . Рішенням Одеської міської ради від 09 грудня 1999 року №460-ХХІІІ із змінами, внесеними рішенням Одеської міської ради від 28 квітня 2000 року №926-XXIII до комунальної власності територіальної громади м.Одеси прийнято сімейний гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_6 . Рішенням Одеської міської ради від 09 квітня 2009 року №4123-V сімейному гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_6 надано статус «гуртожиток». Враховуючи, що кімнати розташовані в гуртожитку, за адресою: АДРЕСА_6 , згідно п.6ч.1ст.86 ЖК УРСР їх обмін прямо заборонений законодавством, а тому райадміністрація немає прав на задоволення його клопотання (а.с.5). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Щодо позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до ч.1ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1ст.15, ч.1ст.16 ЦК України). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2 ст.16 ЦК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.ч.1,2 ст.5 ЦПК України). За змістом ч.ч.1,2 ст.61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Згідно ч.1 та 2 ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом. Статтею 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Згідно п.6ч.1ст.86 ЖК України обмін жилими приміщеннями не допускається: якщо жиле приміщення є службовим або знаходиться в гуртожитку. Отже, враховуючи викладене та наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 не набув достатньої правової підстави для вселення в кімнату АДРЕСА_4 , оскільки рішення про надання йому відповідної житлової площі в гуртожитку не приймалося. Обмін кімнатами з відповідачами в гуртожитку є неправомірним. Доводи апелянта про те, що між сторонами була усна домовленість про обмін кімнатами в гуртожитку, не ґрунтується на вимогах закону та не має правових наслідків. Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 . Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. За змістом статті 9 ЖК України передбачено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду. Ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Право на жиле приміщення виникає з часу його надання, тобто з часу прийняття спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації (статті 52, 53 ЖК України). Судом встановлено, що спірне житлове приміщення кімната № НОМЕР_1 , площею 12,3 кв.м., у гуртожитку по АДРЕСА_6 , відповідно до договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 19 лютого 2020 року надано у користування ОСОБА_2 та членам її сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Враховуючи вказані вище норми матеріального права, суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, виходив із того, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 має право на проживання в такому приміщенні, в той час як у відповідача ОСОБА_1 відсутні буд-які документи на право володіння, користування чи проживання в спірному приміщенні чи на вселення у нього, тому він підлягає виселенню з займаного спірного приміщення. Доводи апеляційної скарги про те, що жодних перепон у користуванні ОСОБА_2 кімнатою №285-А ОСОБА_1 не вчинялось, суперечить його ж посиланням про заміну вхідних дверей після її виселення, що і розцінюється судом як створення останнім перешкоди у користуванні кімнатою. Твердження апелянта про те, що його виселення з кімнати №285-А є неможливим, оскільки окремої такої кімнати не існує, а існує створена за три роки квартира-блок АДРЕСА_2 , яка складається із двох кімнат, поєднаних коридором та ванною кімнатою із санвузлом, не підтверджені жодними доказами та за наявними матеріалами справи не вбачається, що спірна кімната знаходиться в так званому блоці №285. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції по суті вирішення спору. Судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (ст.89 ЦПК України). Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав виселення ОСОБА_1 зі спірного приміщення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судові витрати Відповідно до пп.б,в п.3 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції вирішує питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, то підстав для розподілу судових витрат, понесених апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 16 листопада 2022 року. Головуючий Судді: