Постанова 4813 № 522/6879/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.11.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №522/6879/18 Апеляційне провадження №22-ц/813/6174/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря Кузьмук А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 02 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Домусчі Л.В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви та відзиву на позов У квітні 2018 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі департамент ОМР) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення. Позов обґрунтовано тим, що нежитлове приміщення першого поверху №501, загальною площею 38,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради відповідно до свідоцтва про право власності від 24 вересня 2012 року, НОМЕР_1 , виданого комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 29 серпня 2012 року №355 та технічним паспортом від 26 квітня 2012 року. За результатами обстеження своєї власності 06 березня 2018 року працівниками департаменту ОМР було встановлено, що вказане приміщення незаконно зайнято ОСОБА_1 , який використовує його як підсобне (номер приміщення співпадає з номерами квартир користувачів (технічний паспорт від 26 квітня 2012 року). Посилаючись на зазначені обставини департамент ОМР просив усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення відповідача із вказаного нежитлового приміщення та передачею нерухомості на користь позивача (т.1 а.с.1-4). Відповідач ОСОБА_1 та його представники адвокати Форостенко О.О. та Козак А.В. позов не визнали, Доводи їх заперечень зводяться до того, що вказаним об`єктом нерухомості родина відповідача володіє з 1990 року. Після війни, у 1946 році, його баба та дід отримали сарай та будували квартиру, а в 1990 році його матір побудувала гараж, яким він користується дотепер. Протокольною ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 02 листопада 2018 року до участі у справі залучено ОСОБА_2 в якості третьої особи на боці відповідача (т.1а.с.52-53). Заперечення на позов третьої особи ОСОБА_2 зводяться до того, що в квартирі за адресою; АДРЕСА_2 з 1946 року проживала її свекруха. Всі сусіди, а також їх сім`я побудували сарайчики. В 1991 році їх сім`я побудувала підсобне приміщення по типу гаража навпроти квартири і користувались ним. В 2012 році гараж став непридатним для подальшого користування, тому він був відремонтований. Зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 02 грудня 2021 року позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Усунуто перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 із нежитлового приміщення першого поверху №501, загальною площею 38,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради відповідно до свідоцтва про право власності від 24 вересня 2012 року, НОМЕР_1 , виданого комітетом Одеської міської ради. В іншій частині позову відмовлено Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн. (т.1а.с.238-243). Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги та відзиву на скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові. Неправильність рішення суду обґрунтовано порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Доводи скарги, зокрема, зводяться до того, що: - справа розглянута у відсутність його представника адвоката Форостенка О.О.; - акт обстеження приміщення працівниками департаменту ОМР від 06 березня 2018 року містить низку недоліків, які не дають підстав для висновку, що вказаний документ може бути належним доказом у справі; - співвласниками квартири АДРЕСА_3 є він та його мати ОСОБА_2 ; - рішення виконавчого комітету Одеської міської ради про затвердження об`єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м.Одеси №355 ухвалено 29 серпня 2012 року, а технічний паспорт виготовлено 26 квітня 2012 року, тобто до вирішення питання про реєстрацію нежитлового приміщення яким користується позивач, і в якому вже станом на 26 квітня 2012 року зазначено, що приміщення по АДРЕСА_1 знаходиться у власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради - фактично до прийняття рішення про його реєстрацію за громадою; - позивачем було укладено договір «На користування гаражами, сараями, іншими допоміжними приміщеннями» №13/245 від 01 січня 2010 року з КП «ЖКС «Порто- Франківський», відповідно до якого ОСОБА_1 щомісячно сплачував збір згідно встановлених тарифів, про що свідчать додані квитанції; - всі органи державної влади та місцевого самоуправління були обізнані, що він понад 14 років користується своїм об`єктом нерухомості. Так, Інспекція архітектурно- будівельного контролю знала, що він володіє приміщенням, оскільки ним сплачено штраф в розмірі 102 грн. Також Центральна районна адміністрація виконкому Одеської міської ради знала про цей гараж з 1999 року, а КП «ЖКС «Порто-Франківський» він сплачує платежі на підставі тарифів, затверджених рішенням Одеської міської ради (т.2а.с.36-47). У відзиві на апеляційну скаргу представник департаменту ОМР, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів, просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін (т.2а.с.77-84). Правом відзиву на апеляційну скаргу інші учасники процесу не скористались. Про дату судового засідання, призначеного на 01 листопада 2022 року, учасники судового процесу повідомлені належним чином. Колегія суддів дійшла висновку про відсутність поважних причин відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим залишила без задоволення заяву представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Веселова А.В. про відкладення розгляду на іншу дату з тих підстав, що він раніше не приймав участі у даній справі, не ознайомлений з її матеріалами та, крім того, приймає участь в якості захисника обвинуваченого ОСОБА_3 в розгляді кримінального провадження, яке призначено до розгляду на 16 год. 01 листопада 2022 року в Біляївському районному суді Одеської області (т.2а.с.96, 97-100). Положеннями ст.129 Конституції України та ст.2 ЦПК України передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. При цьому, захищаючи права одних осіб, суд не може порушувати права інших осіб. Колегією суддів враховано, що справа перебуває в провадженні апеляційного суду з лютого 2022 року, що про дату судового засідання, призначеного на 01 листопада 2022 року, відповідач ОСОБА_1 та його інший представник адвокат Форостенко О.О. були завчасно повідомлені належним чином, що угода про надання юридичних послуг (правничої допомоги) №7 між ОСОБА_1 та адвокатом Веселовим А.В. укладена ще 09 квітня 2019 року, а тому факт видачі ордера вказаним адвокатом саме 31 жовтня 2022 року, тобто напередодні судового засідання, може свідчити про зловживання процесуальними правами, що спрямовано на безпідставне затягування розгляду справи. Крім того, адвокат Веселов А.В., надавши документи на підтвердження повноважень захисника Сербіна С.В. в кримінальному провадженні, не надав апеляційному суду жодних доказів на підтвердження факту, що судове засідання в Біляївському районному суді Одеської області призначено на 01 листопада 2022 року о 16 год. Також враховано, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/1, від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19. Враховуючи наведене, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 01 листопада 2022 року у відсутності сторін, належним чином повідомлених про розгляд справи, що в розумінні вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не є перешкодою розгляду справи. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи вимоги позивача в частині усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача , суд першої інстанції керувався ст391 ЦК України та виходив з того, що нежиле приміщення першого поверху №501, загальною площею 38,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради. Відповідачем не надано належних доказів щодо правомірності користуванням приміщенням, однак в свою чергу відповідно наданих доказів позивачем, відповідач користується приміщенням, в ньому наявні його речі та доступ до приміщення обмежений, що є перешкодою у користуванні, тому вимоги позивача в цій частині (щодо усунення перешкод в користуванні) законні та обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення. Відмовляючи у задоволенні вимог щодо передачі на користь позивача нежитлове приміщення суд першої інстанції виходив з того, що нежитлове приміщення не вибувало із власності позивача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав. Встановлені судом фактичні обставини справи Встановлено, що нежитлове приміщення першого поверху №501, загальною площею 38,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради відповідно до свідоцтва про право власності від 24 вересня 2012 року, НОМЕР_1 , виданого комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 29 серпня 2012 року №355 та технічним паспортом від 26 квітня 2012 року (т.1а.с.6-12). Згідно акту обстеження нежитлового приміщення 1 (поверху) загальною площею 38,8 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 від 06 березня 2018 року, встановлено, що на момент обстеження в приміщенні нікого не було, але за наявною інформацією зазначеним приміщенням користується власник квартири АДРЕСА_3 , громадянин ОСОБА_1 , вхід здійснюється з фасаду будівлі, у приміщенні є електропостачання, водопостачання та каналізація, двері на замку, ключів не має, технічний стан задовільний, технічний паспорт від 26 квітня 2012 року, свідоцтво про право власності від 24 вересня 2012 року НОМЕР_1 (т.1а.с.13). Факт користування даним приміщенням, як гаражем, відповідачем не заперечується. Відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 20 жовтня 2011 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради квартира АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в рівних частках кожному, на праві спільної часткової власності. Об`єкт в цілому складається із приміщень загальною площею 70,5 кв.м., житловою площею 29 кв.м., відображених у технічному паспорті від 25 серпня 2011 року(т.1а.с.40-44). Згідно довідки про склад сім`ї та реєстрації в будинку по АДРЕСА_4 проживають ОСОБА_2 , 1961 року народження з 22 липня 1982 року, ОСОБА_1 ,1983 року народження з 07 грудня 1999 року, ОСОБА_4 ,1934 року народження з 26 лютого 2010 року (т.1а.с.106). 04 січня 1999 року Одеською міською інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Маніло Ю.В. надано припис із змісту якого вбачається самовільне будівництво гаражу та веранди во дворі будинку по АДРЕСА_4 (т.1а.с.107). Рішенням №658 адміністративної комісії при Центральній районній адміністрації виконкому Одеської міської ради від 22 лютого 1999 року, за порушенням ст.150 КУпАП на ОСОБА_2 накладено штраф 51грн., так як ОСОБА_2 самовільно, без дозвільних документів встановила гараж та добудувала веранду (т.1а.с.108). Постановою Одеської міської інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 08 квітня 1999 року на ОСОБА_2 накладено штраф за порушення ст.96 КУпАП - самовільне будівництво гаражу та веранди по АДРЕСА_4 , також відповідно квитанції до прибуткового касового ордера серія 02 АВ №514072 від 08 квітня 1999 року сплачено штраф на суму 102 грн.(т.1а.с.109-111). Згідно договору №13/245 від 04 січня 2010 року, укладеного між КП ЖКС «Порто-Франківський» та ОСОБА_1 передбачено, що ОСОБА_1 на підставі договору зобов`язаний щомісячно не пізніше 10-го числа поточного місяцю сплачувати кошти відповідно до встановленим тарифам за користування приміщення, без відповідних дозволів та правовстановлюючій документації - сарай, гараж площею 40,7 кв.м. На підтвердження оплати коштів за зазначеним договором стороною надано наступні квитанції: від 22 серпня 2012 року на суму 50 грн., від 19 січня 2010 року на суму 154 грн., від 02 квітня 2012 року на суму 154 грн., від 02 квітня 2012 року на суму 204 грн.(т.1а.с.112-113). Згідно відповіді КП «БТІ» Одеської міської ради від 16 березня 2021 року, наданої на запит департаменту ОМР від 26 січня 2021 року, нежитлове приміщення першого поверху №501, загальною площею 38,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та приміщення квартири АДРЕСА_5 , не є тотожними приміщеннями. Згідно схематичного плану місця розташування приміщень вони знаходяться напроти один одного та являються від`ємними один від одного (т.1а.с.190-191). Згідно відповіді Департаменту міського господарства Одеської міської ради від 21 травня 2021 року між КП «ЖКС «Порто-Франківський» та ОСОБА_1 відсутні договірні відносини на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; нарахування не здійснюються. Додатково зазначено, що на ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , відкрито рахунок на квартиру АДРЕСА_6 яка є приватизованою (т.1а.с.208). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з ч.1ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Відповідно до ч.2ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. За правилами ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Положеннями ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення (негаторний позов). При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Звертаючись до суду з позовом, департамент ОМР посилався на те, що ОСОБА_1 використовує нежитлове приміщення першого поверху №501, загальною площею 38,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , без належних правових підстав, чим створює перешкоди власнику у користуванні власністю. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» затверджений перелік державного майна України, яке передавалося у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), на підставі якої прийнято рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-XXI «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області», яким весь нежитловий фонд рад був переданий у комунальну власність. Зокрема, до такого майна був віднесений житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів. Тобто, на виконання зазначеної постанови, рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів до складу якого і увійшло, зокрема нежитлове приміщення першого поверху № 501, загальною площею 38,8 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У справі, що переглядається, установлено, що спірне нежитлове приміщення першого поверху №501, загальною площею 38,8 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, територіальною громадою м.Одеси в установленому законом порядку було набуто право на вищевказане нежитлове приміщення з 1991 року. З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено, що нежитлове приміщення першого поверху №501, загальною площею 38,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради відповідно до свідоцтва про право власності від 24 вересня 2012 року, виданого комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 29 серпня 2012 року №355 та технічним паспортом від 26 квітня 2012 року (т.1а.с.6-12). При цьому у ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. На теперішній час право власності об`єкта комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлове приміщення першого поверху №501, загальною площею 38,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , не спростовано в судовому порядку. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що твердження відповідача щодо законності його користування вказаним спірним нежитловим приміщенням є необґрунтованими, оскільки належних та допустимих доказів того, шо дане приміщення є частиною квартири відповідача та третьої особи матеріали справи не містять. Нежитлові приміщення першого поверху №501, загальною площею 38,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться у комунальній власності територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діє Департамент комунальної власності Одеської міської і ради. Посилання апелянта на те, що ним було укладено договір «На користування гаражами, сараями, іншими допоміжними приміщеннями» №13/245 від 01 січня 2010 року з КП «ЖКС «Порто- Франківський», відповідно до якого ОСОБА_1 щомісячно сплачував збір згідно встановлених тарифів, про що свідчать додані квитанції до уваги не приймаються, оскільки позивач надав до суду договір, який укладено між останнім та КП «ЖКС «Порто-Франківський» від 01 січня 2010 року, строк договору встановлено до 01 січня 2011 року, та надав рахунки від 18 січня 2010 року, від 15 листопада 2012 року, від 17 серпня 2012 року, від 02 квітня 2012 року, від 22 серпня 2012 року, де призначенням платежу зазначено «адресу: АДРЕСА_4 , гараж». Разом з тим, позивачем не надано доказів, що на теперішній час ним укладено договір з КП «ЖКС «Порто-Франківський» та здійснюється оплата за користуванням гаражами, сараями, іншими допоміжними приміщеннями і сплачуються кошти за їх користування (т.1а.с.112-113). Тобто, позивачем не надано належних доказів існування між ним та КП «ЖКС «Порто-Франківський» на теперішній час договірних відносин щодо спірного нежитлового приміщення, або квитанцій про сплату за користуванням гаражем, сараєм, іншими допоміжними приміщеннями. Крім того, дані документи не спростовують докази, що нежитлове приміщення першого поверху №501, загальною площею 38,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 не відноситься до квартири АДРЕСА_6 (яка знаходиться навпроти). Більш того, згідно відповіді КП «БТІ» Одеської міської рали від 16 березня 2021 року встановлено, що вказане нежитлове приміщення та приміщення квартири АДРЕСА_6 , яка належить на праві власності відповідачу та третьої особі не є тотожними приміщеннями. Згідно схематичного плану місця розташування приміщень, вони знаходяться напроти один одного та являються від`ємними один від одного (т.1а.с.190-191). За таких умов спірне нежитлове приміщення першого поверху №501 є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та таким, що без достатніх правових підстав зайнято ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги щодо протиріччя у змісті акту обстеження приміщення від 06 березня 2018 року є необґрунтованими, так як вони не спростовують право комунальної власності територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлове приміщення першого поверху №501, загальною площею 38,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яким дотепер безпідставно користується відповідач. До того ж органами архітектури та містобудування Одеської міської ради не видавались відповідачу містобудівельні умови та обмеження на реконструкцію нежитлового приміщення першого поверху № 501, загальною площею 38,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а позивачем у свою чергу не надавалась відповідна проектна документація. Само по собі посилання відповідача на те, що він користується нежитловим приміщенням 14 років, про що було відомо органами місцевого самоврядування, не є підставою для відмови в позові, оскільки позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. Тому негаторний позов про усунення перешкод у користуванні власністю може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує порушення. Відповідно до правил ч.1ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Доводи апелянта про те, що справа розглянута у відсутність представника ОСОБА_1 - адвоката Форостенко О.О. до уваги не приймаються, оскільки адвокат був повідомлений про судове засідання, призначене в суді першої інстанції на 02 грудня 2021 року, що підтверджено його заявою про відкладення розгляду справи (т.1а.с.234). Тому його неявка в судове засідання з тих підстав, що він надав перевагу розгляду іншої справи за його участі, не може бути визнана поважною, а тому суд першої інстанції правильно розглянув справу, яка знаходилась в його провадженні з 08 травня 2018 року за його відсутності. Крім того, апеляційний суд звертає увагу і на те, що в суді першої та апеляційної інстанцій інтереси відповідача представляла також другий представник - адвокат Козак А.В (т.1а.с.118,121,148-149,158-162, 165,226), яка не була позбавлена можливості також прийняти участь у розгляді справи 02 грудня 2021 року, а тому право позивача на доступ до суду не було порушено. Посилання апелянта на незаконність правовстановлюючих документів позивача на об`єкт нерухомого майна, що він набув право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 за набувальною давністю є безпідставними та не підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. При цьому апеляційний зазначає, що рішенням Приморського районного суду від 06 жовтня 2021 року у справі №522/1115/20, яке не набрало законної сили та буде переглядатися апеляційним судом 04 квітня 2023 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , останньому відмовлено у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської міської ради. Враховуючи викладене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 02 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 листопада 2022 року. Головуючий Судді: