Постанова Вінницький апеляційний суд № 149/2465/22

Справа № 149/2465/22 Провадження № 22-ц/801/1960/2022 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Павлюк О. О. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2022 рокуСправа № 149/2465/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Войтка Ю. Б., Сопруна В. В. Секретар: Ковальчук О. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 вересня 2022 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову про скасування процесуального документа від 31 серпня 2022 року у виконавчому провадженні № 57378649 та постанову про скасування процесуального документа від 31 серпня 2022 року у виконавчому провадженні № 57378662, Ухвалу постановила суддя Павлюк О. О. Ухвалу постановлено в м. Хмільник Вінницької області Повний текст ухвали складено 23 вересня 2022 року, встановив: 19 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд із скаргою на постанову про скасування процесуального документа від 31 серпня 2022 року у виконавчому провадженні № 57378649 та постанову про скасування процесуального документа від 31 серпня 2022 року у виконавчому провадженні № 57378662, мотивуючи свої вимоги тим, що постановами приватного виконавця Турського О. В. від 15 січня 2020 року виконавчі провадження № 57378649 та № 57378662 були закінчені у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду, згідно з виконавчими листами виданими Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області у справі № 149/160/18. 06 вересня 2022 року вона отримала поштового листа №0600020192132 від приватного виконавця Турського О. В. в якому містились постанови від 31 серпня 2022 року про скасування процесуальних документів ВП № 57378649 та ВП № 57378662, якими відновлено виконання за виконавчими листами виданими Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області у справі №149/160/18. Заявник вважає, що абзац 17 пункту 10-2 XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» не наділяє приватного виконавця Турського О. В. скасовувати власні постанови про закінчення виконавчого провадження. Постанови про закінчення виконавчого провадження від 15 січня 2020 року ВП № 57378649 та ВП № 57378662 у судовому порядку не скасовані, як це передбачено ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження». Оскаржувані постанови відновили ряд обмежень заявника, зокрема відновлено арешти на банківських рахунках, що унеможливлює користування власними коштами, відновлено заборону у виїзді за кордон та накладено арешти на інше її майно, тоді як свої зобов`язання у ВП № 57378649 та ВП № 57378662 вона виконала, а тому не повинна нести відповідальності за вчинені порушення приватного виконавця Турського О.В. в процесі виконання судового рішення у справі № 149/160/18. Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 вересня 2022 року скаргу ОСОБА_1 на постанову про скасування процесуального документа від 31 серпня 2022 року у виконавчому провадженні № 57378649 та постанову про скасування процесуального документа від 31 серпня 2022 року у виконавчому провадженні № 57378662 повернуто без розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ухвала суду прийнята з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Вимоги ч. 2 ст. 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті. Дані правовідносини регулюються у розділі VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який містить в собі окремий процесуальний режим розгляду справ. Тому, судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного судового рішення не дотримано вимоги ч. 4 ст. 263 ЦПК України та не враховано правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20. У встановлений судом строк відзив не надходив. У судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 адвокат Вонсович М. М. підтримав апеляційну скаргу, просить її задовільнити. Приватний виконавець Турський О. В. у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника заявника ОСОБА_1 адвоката Вонсовича М. М., дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд із скаргою на постанову про скасування процесуального документа від 31 серпня 2022 року у виконавчому провадженні № 57378649 та постанову про скасування процесуального документа від 31 серпня 2022 року у виконавчому провадженні № 57378662 (а. с. 1-4). До вказаного подання заявником не додано доказів, які підтверджують факт направлення нею копії скарги іншим учасникам справи (провадження). Повертаючи без розгляду скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦПК України, до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). З матеріалів заяви вбачається, що заявником не додано до скарги доказів її надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження), відповідні документи також не зазначені в додатках до заяви. За приписами ч. 4 ст. 183 ЦПК України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком. Згідно з частинами 1, 2 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до статтей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Відповідно до вимог статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду. Згідно роз`яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 13 постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державної виконавчого виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07 лютого 2014 року, скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК, та містити відомості, зазначені в пунктах 3 - 5 частини сьомої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» (частині 4 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній із 06 жовтня 2016 року), зокрема зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби та норму закону, яку порушено, а також обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Якщо скарга за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення статті 121 ЦПК України (статті 185 ЦПК України, в редакції чинній з 15 грудня 2017 року). Згідно із частиною 4 статті 74 ЗУ «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги. Відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). За приписами ч. 4 ст. 183 ЦПК України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення скарги на постанову про скасування процесуального документа від 21 серпня 2022 року у виконавчому провадженні № 57378649 та постанови про скасування процесуального документа від 31 серпня 2022 року у виконавчому провадженні № 57378662 без розгляду, яка подана ОСОБА_1 з порушенням вимог абзацу 2 частини 2 статті 183 ЦПК України, якою врегулювано порядок звернення з письмовими скаргами, поданими в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень (розділ VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України) та вимоги до їх оформлення і змісту. Натомість, доводи апеляційної скарги на неврахування судом першої інстанції висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20, не заслуговують на увагу, як такі, що не пов`язані із обставинами даної справи. Більше того, позиція заявника про те, що вимоги ч. 2 ст. 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті, не узгоджується зі змістом абзацу другого частини 2 статті 183 ЦПК України, оскільки її положення стосуються, як в ній зазначено: «до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень…». Порядок здійснення судового контролю за виконанням судового рішення визначений розділом VIІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який містить в собі окремий процесуальний режим розгляду справ, однак у ньому відсутні вимоги до форми та змісту скарги на дії виконавця, а також порядок її подання. Такі вимоги містить частина 2 статті 183 ЦПК України, а особливо її другий абзац, що стосується спірного по даній справі, процесуального питання. З системного аналізу законодавства вбачається, що вимоги до форми та змісту скарги на рішення, дії або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби передбачені ч. 4 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження», в той час як вимоги щодо порядку подання скарги, що регулюється Розділом VIІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», є не деталізованими та такими, що потребує додаткового уточнення. Тому, у зв`язку з цим, Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року були внесені зміни, що набули чинності 08 лютого 2020 року. У тому числі частину другу статті 183 ЦПК України доповнено абзацом другим «до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження)». З викладеного слідує, що частиною 2 статті 183 ЦПК України регулюються загальні вимоги щодо форми та змісту письмової заяви, скарги, клопотання, заперечення, які подаються в тому числі на стадії виконання судового рішення. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких він дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. Оскаржувана ухвала суду є законною та обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм процесуального права. Крім того, згідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За наведених обставин ухвала суду є законною і обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко В. В. Сопрун Повний текст судового рішення складено 16 листопада 2022 року