LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4801149/2668/23

від 01.11.2023 ·

Справа № 149/2668/23 Провадження № 22-ц/801/2062/2023 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Робак М. В. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2023 рокуСправа № 149/2668/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Сопруна В. В., Шемети Т. М. Секретар: Кахно О. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 12 вересня 2023 року у цивільній справі за скаргою представника боржника ОСОБА_1 адвоката Пинзара Ігоря Віталійовича на бездіяльність приватного виконавця, Ухвалу постановила суддя Робак М. В. Ухвалу постановлено о 14.14 год в м. Хмільник Повний текст ухвали складено 12 вересня 2023 року, встановив: У серпні 2023 року представник боржника ОСОБА_2 адвокат Пинзар І. В. звернувся в суд із скаргою на бездіяльність приватного виконавця, у якому просив визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця Гунько В. В. по примусовому виконанню виконавчих листів та зобов`язати приватного виконавця вчинити дії по їх виконанню. Скарга мотивована тим, що в провадженні приватного виконавця Гунько В. В. перебувають на примусовому виконанні виконавчі листи, що видані Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області в рамках примусового виконання рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 лютого 2021 року, проте виконавцем не вживаються заходи направленні на належне виконання рішення суду. Так, за боржником ОСОБА_1 рахується частка в ФГ «Тімур-Агро» в розмірі 10 000,00 грн., що становить 10 % складеного капіталу господарства, на яку він просив звернути стягнення, описати та реалізувати шляхом визнання за ОСОБА_3 права на вказану частку. ОСОБА_3 також подав погодження приватному виконавцю на викуп вказаної частки. Однак, приватним виконавцем по клопотанню боржника не прийнято жодного рішення. Зазначає, що приватним виконавцем не вживаються заходи щодо звернення стягнення на вказане майно, хоча така юридична можливість передбачена ст. 53-1 Закону України "Про виконавче провадження". Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 12 вересня 2023 року в задоволенні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Пинзара І. В. на бездіяльність приватного виконавця, відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та прийняти постанову, якою визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Гунько В. В. по примусовому виконанню виконавчих листів по справі № 149/699/20 від 24 лютого 2021 року, виданих Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області у виконавчих провадженнях №№ 69608472, 696110105, 69611051, та зобов`язати приватного виконавця вчинити дії по їх виконанню. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що протягом 2022 року ОСОБА_1 отримав 819 588, 51 грн. доходу, оскільки відповідно до довідки ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» боржник отримав дохід у 2022 році в сумі лише 86 608,58 грн. Вважає, що та обставина, що постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 жовтня 2021 року по справі № 922/3059/16, яка виносилась в рамках справи про банкрутство, не виключає можливості її застосування до цих правовідносин. Приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Гунько В. В. надіслав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, як таку, що ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Стягувач ОСОБА_4 відзив на апеляційну скаргу не надав. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. При цьому представник боржника ОСОБА_1 адвокат Пинзар І. В. та приватний виконавець Гунько В. В. надіслали заяви, у яких просили розглянути справу у їх відсутності, за наявними в справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Відмовляючи у задоволенні скарги представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Пинзара І. В., суд першої інстанції виходив із того, що боржник звернувся до приватного виконавця з клопотанням про звернення стягнення на його частку в складеному капіталі ФГ «Тімур-Агро» та реалізацію його шляхом визнання за ОСОБА_3 права на цю частку, розуміючи, що вказане майно є обмежено оборотоздатним та законодавством не встановлено порядку його реалізації. Отже, звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця, скаржник не навів жодних фактів, які б свідчили про те, що при встановлених в судовому засіданні обставинах, не вчиненні приватним виконавцем дії порушили права чи свободи боржника. Такий висновок суду першої інстанції є правильним. Судом встановлено, що 14 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Гунька В. В. із клопотанням про звернення стягнення на майно, у якому просив: звернути стягнення на частку в розмірі 10 000,00 грн. в складеному капіталі ФГ «Тімур-Агро», що становить 10 % складеного капіталу господарства, що йому належить; здійснити опис вказаного в п. 1 майна; реалізацію вказаного в п. 1 майна здійснити через визнання за ОСОБА_3 права на частку в складеному капіталі ФГ «Тімур-Агро»(а. с. 37-40). До вказаного клопотання боржником додано заяву ОСОБА_3 у якій останній надає згоду на викуп (визнання за ним права) частки в розмірі 10 000,00 грн. в складеному капіталі ФГ «Тімур-Агро», що становить 10% складеного капіталу господарства за вартістю визначеною боржником і стягувачем чи за наслідками проведення оцінки (а. с. 36). Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно вимог частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 1404-VІІІ) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1). Згідно з частиною 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Відповідно до частин 1, 2 статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України. Абзацом 3 частини 4 цієї статті встановлено, що порядок реалізації обмежено оборотоздатного майна визначається законодавством. Пунктом 27 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року встановлено, що реалізація майна, на яке звернено стягнення (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та цінних паперів), здійснюється в порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 973-IV членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа. Абзаци 1, 6 статті 20 Закону України «Про фермерське господарство» вказують, що майно фермерського господарства належить йому на праві власності; член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства. Відповідно до ч. 1, 2 статті 22 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання. За рішенням членів фермерського господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. З системного аналізу, вказаних норм права слідує, що частка у складеному капіталі фермерського господарства є обмежено оборотоздатним майном та законодавством не встановлено порядку його реалізації на стадії виконавчого провадження. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до неправильного трактування та цитування правової думки викладеної у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року по справі № 922/3059/16. Проте справа, що переглядалась Верховним Судом, стосувалась визнання юридичної особи банкрутом та правового режиму майна подружжя на частку в статутному капіталі фермерського господарства. Скаржником не враховано, що судом розглядається скарга на бездіяльність приватного виконавця у порядку визначеному розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», тобто після закінчення розгляду цивільної справи № 149/699/20 по суті. Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). З даних Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 29 грудня 2020 року у справі № 149/699/20 позовні вимоги представника позивача ОСОБА_4 - адвоката Кухара О. І. до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 15 січня 2019 року в сумі 500 000,00 грн. та три проценти річних за прострочення виконання зобов`язання у сумі 6000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 5050,00 грн. З викладеного слідує, що частка у складеному капіталі фермерського господарства ФГ «Тімур-Агро» не була предметом розгляду у вказаній справі, а подання боржником клопотання про звернення стягнення на його частку в розмірі 10 000,00 грн., що становить 10% складеного капіталу фермерського господарства, не може вважатись належним та ефективним виконанням судового рішення. Варто звернути увагу на те, що боржник не позбавлений можливості укладення договору відчуження такого майна та подальшого часткового погашення заборгованості за рахунок отриманих коштів, а тому підстав для подання скарги на бездіяльність приватного виконавця Гунька В. В. суд не вбачає. Відповідно до частин 1 і 3 статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги представника боржника ОСОБА_2 адвоката Пинзара І. В. на бездіяльність приватного виконавця. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За наведених обставин ухвала суду є законною і обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 12 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіВ. В. Сопрун Т. М. Шемета

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»