Постанова 4801 № 127/9918/14-ц

Справа № 127/9918/14-ц Провадження № 22-ц/801/204/2022 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Прокопчук А. В. Доповідач:Денишенко Т. О. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2022 рокуСправа № 127/9918/14-цм. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Денишенко Т. О., суддів Голоти Л. О., Рибчинського В.П., за участі секретаря судового засідання Михайленко А. В., представника скаржника, відпо-відача ОСОБА_1 адвоката Ковальчука Є. М., розглянувши за правилами, встанов-леними для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці, у залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , за участі стягувача Товариства з обмеже- ною відповідальністю «Вердикт Капітал» про стягнення заборгова- ності за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Вінниць-кого міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року, ухвалене у приміщенні суду у м. Вінниці, за головування судді Прокопчук А. В., В С Т А Н О В И В: 19 травня 2014 року Публічне акціонерне товариство ( далі - ПАТ ) «Родовід Банк» звернулося у Вінницький міський суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обгрунтовані наступними обставинами. 04 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», найменування якого з 17 червня 2009 року відповідно до вимог законодавства змінене на ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 57/АА-011.08.2, за умовами якого банк відкрив відповідачу відновлювану кредитну лінію на загальну суму 48440,00 доларів США терміном по 03 лютого 2015 року включно. Кредитні кошти були надані відповідачу на придбання транспортного засобу згідно з договором купівлі-продажу автомобіля від 04 лютого 2008 року. Надалі цей транспортний засіб згідно з договором його застави від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2 був переданий банку у заставу. Умовами договору визначена процентна ставка за кредитом у розмірі 12,5% річних. 24 вересня 2008 року між сторонами укладена додаткова угода до кредитного договору від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011. 08.2, згідно з якою процентна ставка за цим договором визначена у розмірі 14,5% річних. ОСОБА_1 зобов`язався погашати заборгованість за кредитом у наступному порядку: починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа ( включно ) кожного календарного місяця частково погашати заборгованість за кредитами та нарахова-ними процентами. Згідно умов кредитного договору за порушення строків повернення кош-тів чи сплати процентів, чи плати за проведення розрахунків, позичальник зобов`язався спла-чувати банку за кожен день пеню у розмірі подвійної процентної ставки від суми простроче-ного платежу. Однак у порушення умов договору відповідач не виконав належним чином свої зобов-язання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 12 травня 2014 року становила 36721,86 долар США - сума простроченої заборгованості за кредитом та 769836,31 гривень, що складається з: 661695,62 гривень - сума пені за несвоєчасне погашення заборго-ваності за кредитом, 35802,05 гривні - сума пені за несвоєчасне погашення процентів по кре-диту; 68573,51 гривні - сума 3% річних від суми простроченого кредиту; 3765,12 гривень - сума 3% річних від суми прострочених процентів по кредиту. З огляду на викладене ПАТ «Родовід Банк» просив стягнути на його користь з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості та судові витрати у справі. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року позов ПАТ «Родовід Банк» задоволений. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 57/АА - 011.08.2 у сумі 36721,86 долар США - сума простроченої заборгованості за кредитом та 769836,31 гривень, що складаються з: 661695,62 гривень - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 35802,05 гривні - сума пені за несвоєчасне погашення процентів по кредиту; 68573,51 гривні - сума трьох процентів річних від суми простроченого кредиту; 3765,12 гри-вень - сума трьох процентів річних від суми прострочених процентів по кредиту. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 3654,00 гривні судового збору. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2019 року замінена сторона виконавчого провадження - стягувача з ПАТ «Родовід Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю ( далі - ТОВ ) «Вердикт Капітал» у виконавчому провадженні з примусового виконання вищезазначеного рішення суду. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2021 року від-мовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду першої інстанції від 20 серпня 2014 року. Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції від 20 серпня 2014 року, ОСОБА_1 оскаржує його в апеляційному порядку, просить це заочне рішення скасу-вати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «Родовід Банк». Скаржник зазначає, що банк під час проведення розрахунку заборгованості необґрунтовано використав курс долара США по відношенню до гривні, не надавши жодного доказу такого курсу. Позивач невірно зробив розрахунок заборгованості за відсотками, оскільки періоди здійснення розрахунків не відповідають пункту 3.3 укладеного кредитного договору щодо обов`язку сплачувати проценти щомісяця до 10-го числа кожного наступного за звітним календарного місяця, а також розрахунок здійснений без вказівки відсоткової ставки, за якою він проведений. Порушення правильності відображення періодів обрахування процентів, відсутність зазначення відсоткової ставки тягне порушення правильності нарахування штрафних санкцій. Пеня нарахована позивачем за період з 12 серпня 2008 року по 14 березня 2013 року, однак, судом залишені поза увагою вимоги статті 258 ЦК України, яка до вимог про стягнення неустойки встановлює позовну давність в один рік. Отже, суд невірно оцінив надані позивачем документи та дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення неустойки, а також й щодо стягнення з відповідача 3% річних, оскільки така санкція перед-бачена умовами кредитного договору. Крім того, для стягнення 3% річних застосовується загальна позовна давність у три роки. Тобто, за розрахунком скаржника нарахована за пору-шення умов договору пеня могла бути обрахована лише за період з 11 травня 2013 року до 12 травня 2014 року, а 3% річних могли застосовуватися лише у період з 15 травня 2011 року до 14 травня 2013 року. Одночасно відповідач звертає увагу, що позивачем порушений порядок нарахування штрафних санкцій та 3% річних через їх нарахування в іноземній валюті, що не передбачено законодавством. Такі нарахування стягуються виключно у гривнях. ОСОБА_1 також вказує, що 28 серпня 2009 року нотаріусом вчинений виконав-чий напис про звернення стягнення на заставний належний йому на праві власності автомо-біль. За рахунок отриманих від реалізації автомобіля коштів задоволені наступні вимоги АТ «Родовід Банк»: 43063,79 долари США - власне сам кредит, 3619,22 доларів США - відсотки, 982,02 долари США - пеня, що загалом становить 47665,03 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 380795,92 гривням. За інформацією з виконавчого провадження на користь бан-ку перераховано 72944,33 гривні примусово стягнутих коштів. Отже, з урахуванням курсу валют НБУ, позивачем у погашення кредиту мало б бути зараховано 9126,03 доларів США, але позивач у розрахунку відобразив лише 8855,16 доларів США. Скаржник звертає увагу, що унаслідок заочного розгляду справи судом першої інстан-ції він був позбавлений можливості подати клопотання про застосування строків позовної давності. Аргументуючи апеляційну скаргу у цій частині, ОСОБА_1 вказує, що за да-ними розрахунку заборгованості останній платіж ним проведений 13 листопада 2008 року, тобто з 14 листопада 2008 року позивачу було відому про порушення своїх прав. Платіж, який надійшов 14 березня 2013 року не є платежем, здійсненим відповідачем у добровіль-ному порядку. Скаржник зазначає, що 28 серпня 2009 року приватним нотаріусом вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави ( автомобіль ) у рахунок пога-шення усієї заборгованості відповідача за кредитом. Цим же виконавчим написом установ-лено, що строк платежу за зобов`язанням настав 28 серпня 2009 року. Тобто вчинення вико-навчого напису у даній справі потягло зміну строку виконання основного зобов`язання, а банк скористався своїм правом на дострокове повне повернення кредиту, відсотків, інших платежів. Отже, ОСОБА_1 вважає, що станом на дату подання цієї позовної заяви 19 травня 2014 року ПАТ «Родовід Банк» пропустив строки позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитом, відсотками, штрафними санкціями. Користуючись визначеним цивільним процесуальним законом правом, забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 11 січня 2022 року, ТОВ «Вердикт Капітал» в особі генераль-ного директора Іжаковського О. В. 25 січня 2022 року подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , де, вважаючи скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задово-лення, а заочне рішення суду першої інстанції - без змін. Стягувач вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив наявні достовірні, допустимі докази, зробив об`єктивні висновки в оскаржуваному заочному рішенні. Як правильно встановлено судом, відповідач не виконав узяті на себе зобов`язання, що зумовило виникнення заборгованості, розмір якої правильно установив суд. Умовами кредитного договору відповідачу встановлений обов-язок повернути кредитні кошти до 03 лютого 2015 року. Це свідчить про те, що банк звер-нувся в суд з позовом до ОСОБА_1 у межах строків позовної давності, що свідчить про безпідставність твердження скаржника про пропуск строку позовної давності. У судове засідання апеляційного суду 09 листопада 2022 року скаржник ОСОБА_1 , представники позивача ПАТ «Родовід Банк», стягувача ТОВ «Вердикт Капітал» не з`явилися, хоча зазначені учасники справи завчасно повідомлені про місце, день та час розгляду справи у порядку апеляційного провадження, про що свідчать докази у матеріалах справи ( т. 4, а. с. 79-82 ). 08 листопада 2022 року до суду в електронній формі надійшло клопотання представника стягувача ТОВ «Вердикт Капітал» адвоката Бурдюг Т. В. про розгляд справи за її відсутності. Ураховуючи вказане, керуючись нормами статті 372 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду, беручи до уваги незаперечення представника скаржника, ухвалила розглянути справу у відсутності тих її учасників, котрі не з`явилися у судове засідання. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 адвоката Ковальчука Є. М., який підтримав вимоги скарги, просить її задоволити, скасувати оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, дослідивши матеріали справи, наявні в ній докази у їх сукупності, ретельно перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного заочного судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частко-вому задоволенню. Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованими. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Об-ґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції від 20 серпня 2014 року не відповідає зазначеним вимогам. Судом першої інстанції установлено та не оспорюється учасниками справи, що 04 лютого 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», найменування якого у 2009 році змінене на ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 57/АА-011.08.2, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику відновлювану кредитну лінію на загальну суму 48440,00 доларів США строком до 03 лютого 2015 року на купівлю автомобіля та сплату страхових платежів зі сплатою відповідачем процентної ставки за користування кредитом в розмірі 12,5% річних. Згідно з пунктом 1.7 цього кредитного договору забезпеченням виконання зобов`язань за чинним правочином згідно з відповідним договором від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2 була застава автомобіля марки «МІТSUBISHI PAJERO WAGON 3.8 AT», придбаного ОСОБА_1 за кредитні кошти. За умовами кредитного договору позичальник взяв на себе зобов`язання, починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа ( включно ) кожного календарного місяця частково погашати заборгованість за кредитом у сумі 576,67 доларів США на вка-заний у цьому договорі рахунок, а також сплачувати банку нараховані проценти за користу-вання кредитом щомісяця до 10-го числа ( включно ) кожного календарного місяця, нас-тупного за звітним. Відповідно до пункту 3.9 кредитного договору ОСОБА_1 зобов-язався за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів або плати за обслу-говування кредиту сплачувати банку за кожний день пеню у розмірі подвійної процентної ставки, установленої у пункті 1.5 цього договору, від суми простроченого платежу. 24 вересня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладена додаткова угоду до кредитного договору від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2, у якій пункт 1.5 кредитного договору викладений у новій редакції, а саме: процентна ставка за дійс-ним правочином установлена у розмірі 14,5 % річних. У справі також установлено, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним догово-ром від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2, надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 48440,00 доларів США, що підтверджується заявкою на видачу готівки від 04 лютого 2008 року. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк», ухвалюючи 20 серпня 2014 року заочне рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав належним чином узяті на себе зобов`язання за кредитним договором, що призвело до утворення у нього перед банком заборгованості, розмір якої за розрахунком заборгованості становить 36721,86 долар США - сума простроченої заборгованості за кредитом та 769836,31 гривень, яка складається з: 661695,62 гривень - суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 35802,05 гривні - суми пені за несвоєчасне погашення процентів по кредиту, 68573,51 гривні - суми трьох процентів річних від суми простроченого кредиту та 3765,12 гривень - суми трьох процентів річних від суми прострочених процентів по кредиту. Відтак суд дійшов висновку про необхідність примусового стягнення встановленої суми заборго-ваності. Однак із такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися не можна з огляду на наступне. Оскаржуючи заочне рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 вказує, що унаслі-док його необізнаності про розгляд судом справи він був позбавлений можливості заявити клопотання про застосування строку позовної давності. Натомість банк був поінформований про порушення своїх прав на отримання з позичальника плати за користування кредитом, сплати пені, штрафів та повернення кредиту, починаючи з 14 листопада 2008 року, а також через учинення нотаріусом 28 серпня 2009 року виконавчого напису і пред`явлення його до виконання 27 жовтня 2009 року. Банк фактично скористався своїм правом на дострокове стягнення з відповідача заборгованості по кредиту. Отже, станом на дату подання у суд цієї позовної заяви ПАТ «Родовід Банк» пропустив строк позовної давності щодо стягнення заборгованості по кредиту, відсотках за користування кредитом та штрафних санкцій. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, перед-бачав, що у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про місце, день та час розгляду справи, і від якого не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи ( частина перша статті 224 ). Відповідно до частини другої статті 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Судові виклики здійснюються судовими повістками. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями ( частини перша та друга статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції ). Частиною п`ятою статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, передбачено, що судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом із копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Відтак, під час розгляду справи судом першої інстанції належним доказом вручення відправленої поштою судової повістки було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа. Лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою його проживання ( перебування ) вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином. Як дійсно убачається із матеріалів цієї справи, у ній наявні рекомендовані поштові відправлення ( конверти ), адресовані судом ОСОБА_1 за місцем його реєстрації, разом із рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, якими, зокрема, надсилалися судові повістки, що повернуті суду із відмітками поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Крім того, повістки надсилалися і за адресою, вказаною позивачем у позовній заяві, які повернуті суду з відміткою «за зазначеною адресою не проживає». Тобто, належить зробити висновок, що суд першої інстанції, не узявши до уваги вимоги частини п`ятої статті 74 ЦПК України у чинній на той час редакції, порушив право відповідача знати про час і місце судових засідань ( частина друга статті 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи цим судом ). Відповідно до частини першої статті 232 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. У заяві про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року відповідач вказував, зокрема, що він не був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, унаслідок чого не міг реалізувати своє право на подання заяви про застосування строків позовної давності щодо вимог банку до ухвалення судом оскаржуваного, наразі, заочного рішення. Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції в ухвалі від 19 листопада 2021 року вказав, що судом згідно зі статтями 74-76 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскар-жуваного рішення, були ужиті всі можливі заходи для повідомлення відповідача про розгляд заявлених до нього банком позовних вимог, а у заяві про перегляд заочного рішення суду відповідач не подав доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Твердження ОСОБА_1 щодо необґрунтованості нарахування заборгованості, погашення боргу за рахунок заставленого транспортного засобу під час примусового вико-нання виконавчого напису нотаріуса не підтверджені доказами. Однак, ураховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції, не повідомивши належним чином відповідача про час і місце розгляду справи, фактично позбавив його права на подання заяви про застосування строків позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Унаслідок цього судом дійсно порушені принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Вказане порушення суд першої інстанції міг виправити, задовольнивши заяву про перегляд заочного рішення. Проте в ухвалі від 19 листопада 2021 року суд не удався до встановлення причини неявки ОСОБА_1 у судові засідання, не звернув увагу на неналежне повідомлення його про час і місце розгляду справи, а, крім того, не дослідив кредитний договір, проведений позивачем розрахунок заборгованості за цим договором, не визначив початок перебігу позовної давності за вимогами банку. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їхніх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів зма-гальності та рівності сторін. Відповідач, який згідно з вимогами процесуального закону не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом першої інстанції, не мав рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, не міг нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається, наразі, як на підставу своїх заперечень щодо заявлених до нього вимог. Зазначене суттєве порушення норм процесуального права зумовило неналежне встановлення обставин справи та, як наслідок, ухвалення судом першої інстанції помил-кового заочного рішення. Відповідно до частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуаль-ного права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу ( питання ) розглянуто судом за від-сутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і міс-це засідання суду ( у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим ), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце роз-гляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування по-зовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апе-ляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Тобто, той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом його заяви про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції. Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц. Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_1 наголошує на пропуску позивачем строку позовної давності щодо заявлення, зокрема, вимоги про стягнення заборго-ваності за кредитним договором, оскільки банк реалізував своє право дострокового повер-нення кредиту шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом 28 серпня 2009 року та пред`явленням його до виконання. Таким чином, банк змінив умови щодо строку виконання кредитного договору. З такими доводами апеляційної скарги колегія суддів погодитися не може з огляду на таке. За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільно-го законодавства. У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов`язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням ), то в разі простро-чення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повер-нення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу ( частина друга статті 1050 ЦК України ). Згідно з інформацією про виконавче провадження від 19 серпня 2014 року, судом установлено, що виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріаль-ного округу Сергеєва О. О. від 28 серпня 2009 року № 786 звернуто стягнення на автомобіль марки «Mitsubishi», модель «Pajero Wagon 3.8 AT», рік випуску 2007, шасі ( кузов, рама, коляска ) № НОМЕР_1 , колір чорний, тип легковий універсал-В, реєстраційний № НОМЕР_2 , що належав на праві власності ОСОБА_1 . За рахунок отриманих від реалізації автомобіля коштів задоволенню підлягали вимоги АТ «Родовід Банк» у розмірі: кредит у сумі, еквівалентній 43063,79 доларам США, відсотки у сумі, еквівалентній 3619,22 доларам США, пеня у сумі, еквівалентній 982,02 доларам США, що становить 47665,03 доларів США та згідно з курсом НБУ становило 380795,92 гривень. З боржника стягнуто 1700,00 гривень у відшкодування кредитору внесеної плати за вчинення виконавчого напису. 14 лютого 2013 року вказаний автомобіль ОСОБА_1 реалізований за ціною 95400,00 гривень. Згідно з розрахунком стягнутих коштів від 20 лютого 2013 року та актом про витрати виконавчого провадження, витрати на проведення виконавчих дій становили 964,64 гривні, виконавчий збір - 7294,43 гривні та 72944,33 гривні перераховані на рахунок стягу-вача у рахунок погашення боргу. З виписки по рахунку боржника убачається, що 14 березня 2013 року кошти, отримані від примусової реалізації державним виконавцем автомобіля, за-раховані в еквіваленті валюти кредиту на погашення основної заборгованості та заборгова-ності за процентами. Проте, вочевидь, їх було недостатньо для того, аби погасити заборго-ваність ОСОБА_1 у повному обсязі. Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України якщо сума, одержана від реа-лізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника у порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом статті 24 Закону України «Про заставу» у випадках, коли вирученої від про-дажу предмета застави суми недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не ви-стачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника у порядку черговості, пе-редбаченої законодавством України. Таким чином, у банку на підставі положень статті 591 ЦК України, статті 24 Закону України «Про заставу» виникло об`єктивне право на стягнення залишку боргу ОСОБА_1 за кредитним договором. ПАТ «Родовід Банк» звернувся у суд з позовом до ОСОБА_1 , надіславши його засобами поштового зв`язку 14 травня 2014 року, тобто після продажу предмета застави у лютому 2013 року та зарахування коштів 14 березня 2013 року у погашення заборгованості, оскільки сума, одержана від продажу, не покрила вимоги заставодержателя. До цього часу, не реалізувавши фактично заставний автомобіль, банк не знав і не міг знати, чи буде недо-статньо коштів, отриманих від реалізації заставного майна, для повного погашення усієї кре-дитної заборгованості, а саме з такою метою видавався нотаріусом виконавчий напис у 2009 році. У зв`язку із зазначеним, до реального виконання виконавчого напису банк не міг пред-явити у суд позов до ОСОБА_1 , оскільки не було доказів того, що кредитна заборго-ваність не погашена. Так згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведе-ним належним чином. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні доведеного позову ( частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється триваліс-тю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Тобто ПАТ «Родовід Банк» звернулося у суд з вимогою до ОСОБА_1 про стягнення з заборгованості за кредитом у межах строку позовної давності. Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущений строк позовної давності для стягнення з відповідача основної заборгованості є безпідставними. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Аналогічне положення закріплене в частині першій статті 15 ЦК України. Оскільки сплачених боржником та виручених від продажу автомобіля коштів вияви-лося недостатньо для погашення заборгованості у повному обсязі, то з ОСОБА_1 на користь банку слід стягнути 36721,86 долар США простроченої заборгованості за кредитом. Разом із тим, звертаючись до суду із даним позовом, ПАТ «Родовід Банк» крім стягнення заборгованості за кредитом просив стягнути пеню за несвоєчасне погашення за-боргованості: за кредитом - 661695,62 гривень, за несвоєчасне погашення процентів - 35802,05 гривні. Підставою, яка породжує обов`язок боржника сплатити неустойку, є пору-шення ним зобов`язання, яким відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання ( неналежне виконання ). Відповідно до норм статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За пунктом 3.9 кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів, чи плати за обслуговування кредиту, сплачувати банку за кожен день пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої пунктом 1.5 цього договору від суми простроченого платежу. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені ) застосовується позовна давність в один рік. За правилами статті 549 ЦК України неустойкою ( штрафом, пенею ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені поля-гає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, допоки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання ( зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом ) протягом усього пері-оду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи у договорі. Але відповідно до пункту першого частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки ( як штра-фу так і пені ) застосовується позовна давність в один рік. Відтак стягнути неустойку, зо-крема, пеню незалежно від періоду її нарахування можна лише у межах спеціальної позовної давності. На відміну від обчислення строку позовної давності для вимоги про стягнення штрафу позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожний день ( місяць ), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожний день ( місяць ) виникає щодня ( щомісяця ) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня ( місяця ), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Можливість стягнення неустойки ( пені, штрафу ) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається цей строк у межах позовної давності за основною вимогою з дня ( місяця ), з якого вона нараховується, тобто у даному випадку з 14 березня 2013 року. Таким чином, позивач має право на відшко-дування пені за період з 14 травня 2013 року до 14 травня 2014 року ( день звернення до суду з даним позовом ). Відповідно до розрахунку заборгованості, зокрема, розрахунку пені за несвоєчасне по-гашення заборгованості за кредитом, він проведений позивачем за період до 12 травня 2014 року. Суд не вправі виходити за межі позовних вимог банку, тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь банку пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 14 травня 2013 року до 12 травня 2014 року, що становить 101757,68 гривень ( 36721,86 долар США х 232 дні ( з 14 травня 2013 до 31 грудня 2013 року ) х 29% / 365 днів = 4925,61 доларів США; 36721,86 долар США х 132 дні ( з 01 січня 2014 року до 12 травня 2014 року ) х 29% / 365 днів = 3851,27 долар США; 4925,61 + 3851,27 = 8776,88 доларів США, що за курсом НБУ на 12 травня 2014 року становить 101757,68 гривень ). Колегія суддів апеляційного суду з огляду на визначені статтею 367 ЦПК України межі розгляду справи судом апеляційної інстанції дійшла висновку, що у даному випадку мож-ливим є обрахунок заборгованості в еквіваленті за курсом НБУ станом на 12 травня 2014 ро-ку, зважаючи, що суд апеляційної інстанції у межах визначеної законом компетенції пере-віряє законність, обґрунтованість рішення суду першої інстанції та не може виходити за межі заявлених позовних вимог позивача. Щодо стягнення пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом, то згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості він просить стягнути з ОСОБА_1 пеню за період до 14 березня 2013 року, тобто поза межами строку позовної давності. Через зазначене у задоволенні цієї частини позовних вимог необхідно відмовити. Крім того, банк просив стягнути на свою користь з відповідача 3% річних: 68573,51 гривні - сума 3% річних від суми простроченого кредиту, 3765,12 гривень - від суми простро-чених процентів. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до вимог вказаної норми закону боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає захистом майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних затрат (збитків) кредитора та отримання компенсації ( плати ) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відріз-няються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими кош-тами. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2129цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/ 12-ц ( провадження № 14-10цс18 ). Порядок відліку строку позовної давності наведений у статті 261 ЦК України. Оскільки внаслідок невиконання ОСОБА_1 грошового зобов`язання за дійс-ним правочином у кредитора ( банку ) виникло право на отримання сум, передбачених стат-тею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто, таке прострочення є триваючим пору-шенням, то право на позов про стягнення, зокрема, 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16, наведений правовий висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, перед-бачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні статті 266 ЦК України, тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних. Стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 ро-ками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом висновки сформульовані у поста-новах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 624/493/17-ц. Таким чином, 3% річних від суми простроченого кредиту та процентів у цій справі по-винні бути нараховані за період з 14 травня 2011 року до 14 травня 2014 року. Згідно з роз-рахунком заборгованості, зокрема, нарахуванням 3% річних за несвоєчасне погашення забор-гованості за кредитом, він проведений банком за період до 12 травня 2014 року. Суд не впра-ві виходити за межі позовних вимог, тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 14 травня 2011 року до 12 травня 2014 року. Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день простро-чення за формулою: сума боргу х 3% / 365 ( кількість днів у році ) х кількість днів простро-чення. З наданого позивачем розрахунку та виписки по рахунку ОСОБА_1 убачається, що станом на 14 березня 2011 року заборгованість за кредитом становила 43063,79 долари США; з 14 березня 2013 року - 36731,86 долар США. Таким чином 3% річних за період з 14 травня 2011 року до 13 березня 2013 року становить: з 14 травня 2011 року до 31 грудня 2011 року - 821,16 долар США ( 43063,79 долари США х 3% / 365 днів х 232 дні прострочення = 821,16 долар США ); з 01 січня 2012 року до 31 грудня 2012 року - 1291,91 долар США ( 43063,79 долари США х 3% / 366 днів х 366 днів прострочення = 1291,91 долар США ); з 01 січня 2013 року до 13 березня 2013 року - 254,84 долари США ( 43063,79 долари США х 3% / 365 днів х 72 дні прострочення = 254,84 долари США ); за період з 14 березня 2013 року до 12 травня 2014 року становить: з 14 березня 2013 року до 31 грудня 2013 року - 884,34 долари США ( 36721,86 долар США х 3% /365 днів х 293 дні прострочення = 884,34 долари США ), з 01 січня 2014 року до 12 травня 2014 року - 398,41 доларів США ( 36721,86 долар США х 3% / 365 днів х 132 дні прострочення = 398,41 доларів США ). Загальна сума становить 3650,66 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12 травня 2014 року становить 42325,14 гривень. Згідно з розрахунком заборгованості відповідача, зокрема, розрахунком 3% річних від суми прострочених процентів, то він проведений позивачем за період до 14 березня 2013 року. Оскільки суд не вправі виходити за межі позовних вимог банку, то з відповідача підлягає стягненню 3% річних за період з 14 травня 2011 року до 14 березня 2013 року. Роз-мір простроченої заборгованості зі сплати відсотків за кредитом становить 2513,23 доларів США. Таким чином 3% річних становить: з 14 травня 2011 року до 31 грудня 2011 року - 47,92 доларів США (2513,23 х 3% / 365 х 232 = 47,92), з 01 січня 2012 року до 31 грудня 2012 року - 75,40 доларів США ( 2513,23 х 3% /365 х 366 = 75,40 ), з 01 січня 2013 року до 14 березня 2013 року - 15,08 доларів США ( 2513,23 х 3 % /365 х 73 = 15,08 ). Загальний розмір 3% річних від суми прострочених процентів за кредитом становить 138,40 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12 травня 2014 року становить 1604,59 гривні. Щодо аргументів скарги про неможливість обрахунку пені та 3% річних у валюті, то такі на увагу не заслуговують. Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засо-бом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гро-шова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випад-ках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених за-коном ( частини перша та третя статті 533 ЦК України ). Такий порядок визначений Декре-том Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулю-вання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нараху-вання та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України. Разом із цим за змістом частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», чинного на час вирішення спору, порядок виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. Тобто, поряд зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такі проценти не є фінан-совою санкцією. Однак, вказані положення можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за корис-тування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені. Пунктом 3.9 кредитного договору, укладеного між ПАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_1 , передбачено, що за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів по-зичальник зобов`язаний сплачувати банку пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у пункті 1.5 цього договору від суми простроче-ного платежу. Отже нарахування пені у доларах США та переведення їх у національну валюту України - гривню узгоджується як з умовами кредитного договору, так і з чинним на час вирішення справи судом законодавством. Крім того, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Тобто прострочене зобов`язання, визначене у валюті, передбачає і нарахування 3% річних у валюті. Щодо доводів скарги про можливість зменшення розміру пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, то суд, з урахуванням положень вказаної статті має право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. У даному випадку розмір збитків ( 36721,86 долар США простроченої заборгованості за кредитом ) значно перевищує розмір нарахованої пені за один рік в сумі 101757,68 гривень, через що питання скаржника щодо зменшення розміру пені є неактуальним, таким, що не може бути задоволене судом у силу законодавчої норми. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права. У пункті 33 рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, слід тлумачити в контексті преамбули Конституції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року ). Таким чином, з ОСОБА_1 як боржника у кредитних правовідносинах підлягає стягненню на користь позивача заборгованість, яка становить 36721,86 долар США - суму простроченої заборгованості за кредитом та 145687,41 гривень, з яких: 101757,68 гривень - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 42325,14 гривень - сума 3% річних від суми простроченого кредиту, 1604,59 гривні - сума 3% річних від суми прострочених процентів по кредиту. Разом із тим, як встановлено судом, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2019 року замінена сторона виконавчого провадження - стягувач з ПАТ «Родовід Банк» на ТОВ «Вердикт Капітал» у виконавчому провадженні з примусового виконання вищезазначеного рішення суду. Цим судовим рішенням також установлено, що 04 липня 2019 року між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладена угода № 23 про відступлення права вимоги, відповідно до якої ПАТ «Родовід Банк» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» отримало право грошової вимоги за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2, укладеним між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 . Відтак, колегія суддів апеляційного суду бере до уваги, що з відповідача вищезазначена заборгованість підлягає стягненню на користь ТОВ «Вердикт Капітал» як правонаступника ПАТ «Родовід Банк». Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за резуль-татами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись нормами статей 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , проживаючого у АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», код ЄДРПОУ 36799749, вул. Кудрявський узвіз, 5-Б, м. Київ, як правонаступника Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», заборгованість за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 57/АА - 011.08.2 у сумі 36721,86 долар США ( тридцять шість тисяч сімсот двадцять один долар США 86 центів ), що становить суму простроченої заборгованості за кредитом, та 145687, 41 гривень ( сто сорок п`ять тисяч шістсот вісімдесят сім гривень 41 коп. ), які складаються з: 101757,68 гривень ( сто одна тисяча сімсот п`ятдесят сім гривень 68 коп. ) - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 42325, 14 гривень ( сорок дві тисячі триста двадцять п`ять гривень 14 коп. ) - сума 3% річних від суми простроченого кредиту; 1604,59 гривні ( одна тисяча шістсот чотири гривні 59 коп. ) - сума 3% річних від суми прострочених процентів по кредиту, 1746,61 гривень ( одна тисяча сімсот сорок шість гривень 61 коп. ) судового збору, сплаченого при поданні у суд позовної заяви. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» ( код ЄДРПОУ 36799749, вул. Кудрявський узвіз, 5-Б, м. Київ ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , про-живаючого у АДРЕСА_1 , судовий збір, сплачений при поданні апе-ляційної скарги на заочне рішення суду першої інстанції, у розмірі 2861,08 гривні ( дві тисячі вісімсот шістдесят одна гривня 08 коп. ). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак вона може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 11 листопада 2022 року. Суддя-доповідач Т. О. Денишенко Судді Л. О. Голота В. П. Рибчинський