Постанова 4807 № 336/1526/15-ц

Дата документу 27.07.2021 Справа № 336/1526/15-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/1526/15 Головуючий у 1 інстанції: Суркова В.П. Провадження № 22-ц/807/920/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «27» липня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступник стягувача Акціонерне товариство «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: В березні 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 07 липня 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 уклали договір кредиту №08-315П145-К, за умовами якого банк надав позичальнику у строкове платне користування грошові кошти в розмірі 40 000 дол. США строком кредитування починаючи з 20 липня 2008 року по 06 липня 2023 року включно. 13 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору кредиту, яким внесено зміни в п.п. 1.1 договору кредиту. 16 липня 2009 року було укладено додаткову угоду №2 до договору кредиту, яким внесено зміни до п.п. 1.1., 1.1.1, 1.2, 2.1. кредитного договору. 25 листопада 2010 року між сторонами укладено додаткову угоду №3 до договору кредиту, яким кредитний договір викладено в новій редакції. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту був укладений договір поруки №08-315П145-П від 07 липня 2008 року між банком, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 16 липня 2009 року та 25 листопада 2009 року між сторонами укладені додаткові угоди до договору поруки. В порушення вимог закону та умов кредитного договору ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 18 грудня 2014 року має заборгованість в розмірі 69 201,85 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 1 091 929,48 грн., яка складається з: сума заборгованості за кредитом 38933,29 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 614 324,76 грн.; сума заборгованості за сплатою процентів 25 910,70 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 408 842,58 грн.; пеня, нарахована на несвоєчасне погашення кредиту 1024,10 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 16 159,11 грн.; пеня, нарахована за несвоєчасне погашення процентів 3333,76 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 52 603,03 грн. На підставі зазначеного просило стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту №08-315П145-К від 07 липня 2008 року в загальному розмірі 69 201,85 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 1 091 929,48 грн., судові витрати покласти на відповідачів. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором №08-315П145-К від 07 липня 2008 року у розмірі 69 201,85 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ 1 091 929,488 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 38 933,29 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ - 614 324,76 грн., заборгованість за сплатою процентів 25 910,70 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ - 408 842,58 грн., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 1024,10 дол. США, що еквівалентно курсу НБУ - 16 159,11 грн., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом 3333,76 доларів США. що еквівалентно курсу НБУ - 52 603,03 грн. Стягнуто пропорційно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» судовий збір у розмірі 1827 грн. з кожного, а всього 3654 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2020 року замінено стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа-Банк» у виконавчому провадженні за виконавчим листом, виданим 14 вересня 2015 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором №08-315П145-К від 07 липня 2008 року. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання заяви про скасування заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступник стягувача Акціонерне товариство «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неналежне повідомлення про розгляд справи, недоведеність надання кредитних коштів, не надання доказів ознайомлення його з відомостями, вказаними у ст.11 Закону України « Про захист права споживача», необґрунтованість розрахунку заборгованості та безпідставність нарахування пені, неотримання вимоги банку про дострокове повернення кредиту,пропуск позивачем строку позовної давності, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. АТ «Альфа-Банк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що відповідачем не спростовано наявність заборгованості, відповідачем не надано доказів на підтвердження неможливості звернення із заявою про пропуск строку позовної давності до суду першої інстанції, позов поданий в межах строку позовної давності. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом першої інстанції встановлено, що 07 липня 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 уклали договір кредиту №08-315П145-К (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику у строкове платне користування грошові кошти в розмірі 40 000 доларів США строком кредитування по 06 липня 2023 року включно, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (т.1, а.с.6-13). Відповідно до п.1.4 Кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно в останній робочий день поточного місяця та остаточно погашається у період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця включно. Згідно з п.1.1.1 Договору погашення кредиту буде здійснюватись до 06.07.2023 року включно, кожного місяця, починаючи з 20.08.2008 року. 13 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до договору кредиту, яким внесено зміни в п.п. 1.1 договору кредиту щодо розміру кредитної ставки та обумовили кредитну ставку в розмірі 15 процентів річних замість 14 процентів, передбачених кредитним договором (а.с.14). 16 липня 2009 року між банком та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №2 до договору кредиту, якою внесено зміни до п.п. 1.1., 1.1.1, 1.2, 2.1. кредитного договору(а.с.15-16). 25 листопада 2010 року між сторонами укладено Додаткову угоду №3 до договору кредиту, яким кредитний договір викладено в новій редакції. Пунктом 6 Додаткової угоди №3 сторони домовились, що у разі порушення Позичальником строків сплати процентів та/або кредиту як в повному обсязі так і частково, більше ніж на 30 днів, Кредитор має право вимагати дострокового погашення Кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення Позичальнику, а позичальник в свою чергу зобов`язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 днів з дати одержання вищезазначеного письмового повідомлення Кредитора. Відповідно до п.7 Додаткової угоди №3 інші умови Договору залишаються незмінними і діють в частині, що не суперечать даній Додатковій угоді, при цьому сторони підтверджують за ними свої зобов`язання. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту був укладений договір поруки №08-315П145-П від 07 липня 2008 року між банком, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 16 липня 2009 року та 25 листопада 2009 року між сторонами укладені додаткові угоди до договору поруки. В порушення вимог закону та умов кредитного договору ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 18 грудня 2014 року має заборгованість в розмірі 69 201,85 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 1 091 929,48 грн., яка складається з: сума заборгованості за кредитом 38933,29 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 614 324,76 грн.; сума заборгованості за сплатою процентів 25 910,70 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 408 842,58 грн.; пеня, нарахована на несвоєчасне погашення кредиту 1024,10 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 16 159,11 грн.; пеня, нарахована за несвоєчасне погашення процентів 3333,76 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 52 603,03 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За приписами статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша стаття 627 ЦК України). Факт переказу банком кредитних коштів на картковий рахунок і факт користування позичальником банківськими коштами підтверджується Випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 на виконання його заяви (т.2, а.с.94-117). Згідно з вказаною випискою ОСОБА_1 отримав кредитні кошти користувався кредитним коштами, періодично вносив платежі на погашення кредиту, останній платіж на погашення кредиту було здійснено 18.02.2011 року в розмірі 256 доларів США (що за курсом НБУ становило 2033,15 грн.) (т.2, а.с.101). Виписки по рахунках/карткам є належними та допустимими доказами щодо надання Банком кредитних коштів Клієнту, отримання і використання таких коштів Клієнтом, нарахування Банком відсотків, комісії, пені, а також часткового погашення позичальником заборгованості за кредитним договором, що підтверджується Постановою Вищого Господарського суду України від 13.11.2014 р. у справі № 908/4154/13. За приписами п. п. 5.1, 5.4, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 254 від 18.06.2006 р. інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання безгрошовості кредитного договору, укладеного між сторонами згідно зі ст.1561 ЦК України. За вказаних обставин доводи апеляційної карги в частині не надання позивачем доказів щодо отримання кредитних коштів колегія суддів вважає неприйнятними. Твердження апеляційної скарги про те, що кредитний договір не містить обов`язкових умов договору, передбачених ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» спростовується змістом кредитного договору. До того ж кредитний договір недійсним з цих підстав не визнавався. овід апеляційної скарги про те, що кредитний договір не містить обов`язкових умов договору, передбачених ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» спростовується змістом кредитного договору. До того ж кредитний договір недійсним з цих підстав не визнавався. Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. На спростування розміру заборгованості за кредитним договором відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що є його обов`язком в розумінні вимог ст.12 ЦПК України. За приписами п.3 ч.3 ст. 376ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, передбачав, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статті 224). Відповідно до частини другої статті 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції). Відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Відтак, під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа. За приписами абзацу 5 частини п`ятої статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою її проживання (перебування), вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи є поштовий конверт, адресований цим судом відповідачеві, разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернутий відділенням поштового зв`язку за закінченням строку зберігання, а не через відсутність відповідача за місцем проживання. У вказаному поштовому відправленні суд повідомляв відповідача про відкриття провадження у справі та про призначення судового засідання на 17 квітня 2015 року (т.1,а.с.59). Крім того, у матеріалах справи є також адресована відповідачеві повістка про виклик його у судове засідання на 12 травня 2015 року, яка також відповідачеві не вручена. Як зазначено у довідці поштового відділення, судова повістка разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернута відділенням поштового за закінченням строку зберігання (т.1, а.с.63). Вказані обставини спростовують висновки суду першої інстанції про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. Відтак, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, не взявши до уваги вимоги частини п`ятої статті 74 чинної на той час редакції ЦПК України, порушив право відповідача знати про час і місце судових засідань (частину другу статті 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи цим судом). Відповідно до частини першої статті 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). У заяві від 12 грудня 2020 року про перегляд заочного рішення відповідач вказував, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також, що він не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення. Суд першої інстанції в ухвалі від 11 січня 2020 року встановив, що на адресу відповідача направлялися копії ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додатками, проте відповідач не був повідомлений про день, час і місце розгляду справи належним чином. При цьому суд вказав, що у заяві про перегляд заочного рішення не вказані обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Ухвалою суду від 11 січня 2020 року ОСОБА_1 поновлено строк для подання заяви про скасування заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без задоволення (т.1, а.с.149-150). Зазначену ухвалу в частині поновлення строку для подання заяви про скасування заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року позивач не оскаржував. З огляду на вищевикладене, заочне рішення підлягає скасуванню згідно з п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України. Вирішуючи питання про можливість застосування строку позовної давності при перегляді судового рішення, апеляційний суд звертає увагу на таке. За приписами частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3234/16 (провадження № 12-128гс19) зроблено такі висновки: «7.8. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). 7.9. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). 7.10. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. 7.11. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. 7.12. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше 7.13. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до пункту 3.3.7 Кредитного договору Позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за використання Кредиту в порядку визначеному п.п.1.1.1, 2.4, 2.10 цього Договору та комісії в розмірах та порядку, передбачених цим Договором. Згідно з пунктом 3.3.8 Кредитного договору Позичальник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими санкціями в порядку, визначеному п.1.1, 2.4, 3.3, 3.14 цього договору За умовами пункту 1.4 Кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно в останній робочий день поточного місяця та остаточно погашається у період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця включно. Пунктом 4.4 Кредитного договору визначено, що в разі невиконання (неналежного виконання) Позичальником обов`язків, визначених п.п.3.37, 3.3.8 вказаного договору протягом більше, ніж 90 (дев`яносто) календарних днів, строк кредитування вважається таким, що сплив, та, відповідно, Позичальник зобов`язаний протягом одного дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредиту та нараховані штрафні санкції (штрафи, пеню). Випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 підтверджується, що останній платіж на погашення кредиту в розмірі 256 доларів США позичальником було здійснено 18.02.2011 року (т.2, а.с.101). Отже, наступний платіж на погашення кредиту позичальником повинен був здійснений у березні 2011 року не пізніше ніж день, що передує останньому робочому дню поточного місяця включно, а саме - 30 березня 2011року. Оскільки зазначеного обов`язку відповідач не виконав протягом більше ніж 90 днів, що підтверджується наданими позивачем випискою та розрахунком заборгованості, строк кредитування згідно з пунктом 4.4 кредитного договору вважається таким, що сплив 30 червня 2011 року, та у позичальника виник обов`язок 01 липня 2011 року протягом дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредиту та нараховані штрафні санкції (штрафи, пеню). Таким чином про порушене право банк дізнався 02 липня 2011 року, до суду з позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся 03 березня 2015 року, тобто з пропуском трирічного строку (т.1, а.с.1). В апеляційній скарзі відповідач вказав на те, що не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду справи, а тому не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення. Вказані доводи відповідача об`єктивно підтверджуються наявними у справі письмовими доказами. Вирішуючи питання про можливість застосування строку позовної давності при перегляді судового рішення, апеляційний суд звертає увагу на таке. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, а судді керуючись відповідним принципом (частина перша статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції; частина перша статті 47 цього Закону в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції; стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII). Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року). Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. За змістом ст.12 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційний суду вважає, що рішенням суду першої інстанцій у цій справі порушено принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33). Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив його права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року (справа №200/11343/14-ц, провадження 14-59/18), згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Зважаючи на те, що відповідача не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, позов заявлено банком з пропуском строку позовної давності, у заяві про перегляд заочного рішення відповідач просив про застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року, вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин позовну давність. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування позовної давності у вказаній справі та відмови у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступник стягувача Акціонерне товариство «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором Таким чином, рішення суду згідно з вимогами п.2, 3, ч.1, п.3.ч.3 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступник стягувача Акціонерне товариство «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 29 липня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова