Постанова 4821 № 711/3177/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/249/21Головуючий по 1 інстанції Справа №711/3177/20 Категорія: 304090000 Казидуб О. Г. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії: суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Новікова О.М. за участю секретаря Чуйко А.В. розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 03 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: У травні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що відповідач звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 16 жовтня 2009 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Отже, підписавши заяву між сторонами, у відповідності до ст.634 ЦК України був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаними договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст.1066 ЦК України) та кредитного договору (ст.1054 ЦК України). 02 листопада 2009 року відповідачем була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». В довідці відповідач власним підписом підтвердила, що з фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлена. Відповідачу на підставі договору надання банківських послуг було відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 7500 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 3.2, п.3.3 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшенням або зменшенням) за рішенням та ініціативою банку. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором. Але в процесі користування кредитним рахунком відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку, яка додається до позовної заяви. Отже, в порушення п.6.5 договору, а також ст.ст.509,526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала, хоча ст.629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 26 березня 2020 року має заборгованість 386197,08 грн., яка складається з наступного: 6023,06 грн. загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 377474,02 грн. загальний залишок заборгованості за відсотками на поточну заборгованість; 377474,02 грн. залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість; 2700,00 грн. заборгованість по пені; 0,00 грн. - заборгованість по комісії. Оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом, а тому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 137319,96 грн., яка складається з наступного: 6023,06 грн. загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 131296, 90 грн. загальний залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість за період з 16 жовтня 2009 року по 31 грудня 2018 року. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 грудня 2020 року в позовних вимогах Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено повністю. Своє рішення суд мотивував тим, що позивач звернувся до відповідача з пропуском строку позовної давності, оскільки термін дії кредитної картки виданої відповідачу ОСОБА_1 закінчився у жовтні 2015 року, а останній платіж ОСОБА_1 (автоматичне погашення простроченої заборгованості) в розмірі 339,06 грн. був здійснений 20 січня 2014 року, а позивач звернувся з позовом до суду 06 травня 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Не погоджуючись з рішенням суду, вважаючи, його незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи, позивач АТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 03 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов АТ КБ «Приватбанк» задовольнити та покласти судові витрати на відповідача. Апеляційні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 16 жовтня 2009 року. Кредит був отриманий у вигляді встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. При цьому апелянт зазначив, що відповідно до правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк випущеної картки до останнього дня червня 2019 року про що свідчить довідка про видачу кредитних карт. Тому вважає, що «Приватбанк» мав звернутися до суду до кінця червня 2022 року, позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача у 2020 році до спливу строку позовної давності. У зв`язку з цим, обставини, на які посилається суд не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду. Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не скористалася, що за положеннями ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до Статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та зобов`язань ЗАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків ТОВ КБ «Приватбанк» (а.с.39-40). Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 червня 2018 року, АТ КБ «Приватбанк» зареєстроване як юридична особа 19 березня 1992 року, основний вид економічної діяльності, 64.19 інші види грошового посередництва (а.с.38). У відповідності до банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, АТ КБ «Приватбанк» має право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (а.с.37). 16 жовтня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву (а.с.22). В заяві, яка додана банком до позовної заяви, містяться персональні дані ОСОБА_1 , зазначено, що кредитний ліміт 500,00 грн., базова процентна ставка за кредитом 2,5%, вид отриманої картки ОСОБА_1 кредитка «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та її номер. До позовної заяви додано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», по договору №SAMDN55000029879863, яка підписана ОСОБА_1 16 жовтня 2009 року (а.с.23). Відповідно до вказаної довідки про умови кредитування базова процентна ставка становить 2,5% на місяць, порядок погашення заборгованості щомісячний платіж в розмірі 7% від суми заборгованості, але не менше 50,00 грн., строк щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним, штраф за порушення строків платежів за будь-яким грошовим зобов`язанням більше ніж на 30 днів становить 500 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості та комісії (а.с.23). Згідно довідки про видачу кредитних карток, ОСОБА_1 було надано кредитну картку № НОМЕР_1 дата відкриття 16 жовтня 2009 року термін дії до 10/15, а також зазначено картки № НОМЕР_2 дата відкриття 01 липня 2015 року, 26 жовтня 2015 року термін дії яких 06/19 (а.с.21). Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) було встановлено наступні кредитні ліміти: з 02 листопада 2009 року - старт карткового рахунку 500,00 грн., з 22 жовтня 2010 року 600,00 грн.; з 26 листопада 2010 року 700,00 грн.; з 27 грудня 2010 року 800,00 грн.; з 04 березня 2011 року 900,00 грн.; з 25 квітня 2011 року 1000,00 грн.; з 08 червня 2011 року 2000,00 кредитного ліміту; з 06 грудня 2012 року 4000,00 грн.; з 27 грудня 2012 року 7500,00 грн.; з 18 квітня 2014 року 6 700,00 грн.; з 05 травня 2014 року - 6 700,00 грн.; з 02 липня 2014 року 6 170,00 грн.; з 10 липня 2014 грн. 6 170,00 грн.; з 15 січня 2020 року 0,00 грн. (а.с.20). До позовної заяви банк також додав розрахунок заборгованості за договором від 16 жовтня 2009 року, укладеного між Приватбанком та ОСОБА_1 (а.с.6-12), виписку по рахункам ОСОБА_1 станом на 02 квітня 2020 року (а.с.13-19), витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с.24-29). Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 16 жовтня 2009 року станом на 26 березня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 становить: 6023,06 грн. загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 377474,02 грн. загальний залишок заборгованості за відсотками на поточну заборгованість; 377474,02 грн. залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість; 2700,00 грн. заборгованість по пені; 0,00 грн. - заборгованість по комісії. Оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом, а тому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 137319,96 грн., яка складається з наступного: 6023,06 грн. загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 131296, 90 грн. загальний залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість за період з 16 жовтня 2009 року по 31 грудня 2018 року. Згідно з ч. 1 ст.207 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. У відповідності до ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст.1054 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст.634 ЦК України). У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст.1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно зі ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Виходячи з вимог ч.2 ст.1050 та ч.2 ст.1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту. При порушенні зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) у сумі 6023,06 грн., стягнути заборгованість по відсоткам, а саме 131296,90 грн. - загальний залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість за період з 16 жовтня 2009 року по 31 грудня 2018 року. АТ КБ «Приватбанк», на підтвердження позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором, до суду першої інстанції надано копію заяви про приєднання ОСОБА_1 до Умов і правил надання банківських послуг у Приватбанку, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які діяли на підставі ліцензії НБУ № 22 від 05 жовтня 2011 року, довідку про зміну умов кредитування, довідку про видачу кредитних карток із зазначенням їх строку дії, розрахунок заборгованості та виписку по рахунку боржника. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про отримання кредиту. А також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (16 жовтня 2009 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (травень 2020 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19). Відповідно до ч. 4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Окрім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, відсутні підстави вважати, що, при укладені договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що суд помилково вказав у рішенні, що у заяві позичальника від 16 жовтня 2009 року процентна ставка не зазначена, оскільки в пункті 5 вказаної заяви зазначено, що базова процентна ставка за кредитом 2,5% на місяць (а.с.22 на звороті). Враховуючи вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому АТ КБ «Приватбанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Крім того, довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана відповідачем, містить, зокрема, базову відсоткову ставку в місяць (2,5%) та розрахунок щомісячних платежів. Оскільки довідка підписана ОСОБА_1 , то договір банківського кредиту є узгодженим сторонами на умовах, викладених у довідці також. З наданої банком виписки по рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 з моменту укладення договору користувалася кредитним лімітом, знімала кошти, частково погашала заборгованість, з часом вона перестала користуватись картковим рахунком, проте заборгованість у повному об`ємі не погасила. При цьому, апеляційний суд зазначає, що банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року, тому є належним доказом у справі. У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року (справа №200/5647/18) касаційний суд зазначив, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. На підставі оцінки усіх доказів у їх сукупності, зокрема, виписки по банківському рахунку, довідки про умови кредитування та розрахунку заборгованості, колегія суддів дійшла висновку про те, що банк в даному випадку підтвердив своє порушене право вимагати погашення виниклої заборгованості, проте в межах умов, визначених довідкою про умови кредитування. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи в письмових зверненнях до суду представник відповідача адвокат Пропадущий А.В. зазначав, що АТ КБ «Приватбанк» неправомірно стягував (списував) кошти, які були отримані як заробітна плата ОСОБА_1 по картках № НОМЕР_2 про які вказує позивач у довідці, а також подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, мотивуючи її тим, що останні кошти ОСОБА_1 отримала 22 січня 2014 року, а тому по умовах на які посилається позивач відповідач протягом 55 днів повинна була сплатити борг, тобто 18 березня 2014 року. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 при підписанні заяви про укладання договору отримала кредитну картку № НОМЕР_1 термін дії якої закінчився у жовтні 2015 року, а про порушення відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору позивач дізнався у січні місяці 2014 року, а з позовом звернувся до суду у травні 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із частиною четвертою ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач. Такий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Згідно зі ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Відповідно до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його участю чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь - які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення. Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 08 листопада 2017 року у справі №6-2891цс16. Як вбачається із виписки за договором №б/н станом на 02 квітня 2020 року наданого позивачем, востаннє кредитною карткою № НОМЕР_1 відповідач ОСОБА_1 користувалась 22 січня 2014 року при знятті готівки в банкоматі: магазин Альбіон, м.Черкаси, вул.Гоголя,295 (а.с.16 на звороті), при цьому як до цієї дати так і після неї неодноразово було здійснене автоматичне погашення заборгованості, так перше автоматичне погашення простроченої заборгованості у сумі 490,87 грн. відбулося 20 грудня 2013 року, а з позовом банк звернувся 06 травня 2020 року. Автоматичне погашення простроченої заборгованості не вважається визнанням боргу та підставою для переривання перебігу позовної давності, оскільки не являється результатом вольових дій боржника, воно свідчить по час коли кредитодавець дізнався про порушення умов договору позичальником. Банківська платіжна картка діє в межах визначеного нею терміну. За таким договором, який визначає щомісячні платежі погашення кредиту і кінцевий термін повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст.257 ЦК) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК), а не закінченням терміну дії договору. Доводи позивача АТ КБ «Приватбанк» про те, що ним не пропущено строк позовної давності, так як згідно довідки про видачу кредитних карток ОСОБА_1 останню кредитну картку отримала 26 жовтня 2015 року терміном до червня 2019 року (а.с.21), колегія суддів оцінює критично, оскільки дана довідка відповідачем не підписана. В матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач ОСОБА_1 зверталася до позивача з заявою про перевипуск кредитної картки, та про те, що вона 26 жовтня 2015 року отримала кредитну картку № НОМЕР_2 . Таким чином, строк дії картки № НОМЕР_1 , яку відповідач отримала при укладанні кредитного договору про що свідчить і її підпис у заяві від 16 жовтня 2009 року, закінчився 31 жовтня 2015 року, нової картки ОСОБА_1 не отримувала. Пропуск строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Приватбанк». Всупереч вимог ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, будь-яких доказів щодо переукладання кредитного договору №б/н від 16 жовтня 2009 року та/або перевипуску картки за цим договором, позивачем не надано. Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12. Так п.п. 92-93 вищевказаної постанови від 28 березня 2018 року встановлено, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч.5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу). За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність. Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, не вбачається. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 03 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: