LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд640/5632/22

від 09.11.2022НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5632/22 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "09" вересня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гусєвої Яни Андріївни про стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження від 30.11.2021 №42137496. Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю постанови про стягнення виконавчого збору, з огляду на те, що остання прийнята державним виконавцем з порушенням положень Закону України «Про виконавче провадження», оскільки стягнення виконавчого збору відбулось без здійснення державним виконавцем дій щодо фактичного стягнення з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від "09" вересня 2022 р. в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови дотримався приписів Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Також суд першої інстанції зазначив, що після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, згідно з якою обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції, зазначаючи про те, що після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню, не врахував положення ч. 1 cт. 58 Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. На думку скаржника, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору в разі фактичного виконання судового рішення, як такий, що пом`якшує відповідальність особи. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав. У судове засідання з апеляційного розгляду справи учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не прибули, а тому відповідно до частини четвертої статті 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд ухвалив здійснити розгляд справи за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві перебувало виконавче провадження №42137496 з примусового виконання виконавчого листа №2-14512/10 від 05.12.2013, виданого Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості в загальній сумі боргу 2 665 534,32 грн. 23.04.2020 між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Укрдебт плюс» укладено договір №GL3N216868 про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С., зареєстрований в реєстрі за №2096. Так, старшим державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гусєвою Я.А. винесено постанову від 22.06.2021 про заміну сторони у виконавчому провадженні, відповідно до якої замінено стягувача у виконавчому провадженні №42137496 на ТОВ «Укрдебт плюс». ТОВ «Укрдебт плюс» видано гарантійний лист від 13.10.2021 №2378082, згідно якого кредитором прийнято позитивне рішення щодо врегулювання заборгованості за кредитним договором шляхом припинення зобов`язання переданням відступного до 29.10.2021 та перерахуванням позичальником не менше 56 600 доларів США. Відповідачем 30.11.2021 винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 232 013,12 грн. На підставі викладеного, ТОВ «Укрдебт плюс» звернулось до відповідача із заявою про повернення виконавчого документа. У свою чергу, відповідачем, керуючись пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.12.2021. Не погоджуючись із постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 25 Закону України від 21.04.1999 №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-XIV; був чинний на дату відкриття виконавчого провадження (07.02.2014) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. За текстом частин першої, третьої статті 27 Закону №606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. Відповідно до частини першої статті 28 Закону №606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пунктів 6, 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Відповідно до статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону №1404-VIII (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.02.2014 відкрито виконавче провадження №42137496 (тобто за правилами Закону № 606-XIV, які діяли на той час), а спірна постанова про стягнення виконавчого збору прийнята 30.11.2021 (за правилами Закону №1404-VIII, чинного на дату їх ухвалення). Отже, з моменту виникнення заборгованості позивача та прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження до прийняття постанови про стягнення виконавчого збору змінювалось законодавство відповідно до якого здійснювався обрахунок виконавчого збору. За подібної ситуації Верховний Суд у постанові від 11.08.2021 у справі №300/3260/20 звернув увагу, з-поміж іншого, на те, що відповідно до частини першої статті 28 Закону №606-XIV розмір виконавчого збору (у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону №606-XIV для самостійного його виконання) становив 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню (якщо йдеться про вимоги майнового характеру). Відповідно до зазначеної постанови, у цьому випадку (тобто коли виконавче провадження відкрито за правилами Закону №606-XIV) розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, потрібно визначати за правилами статті 28 Закону №606-XIV (чинного на той час). Буквальний аналіз положень статті 27 Закону № 1404-VIII у зіставленні з частиною першою статті 28 Закону №606-XIV у вимірі обставин цієї справи дає підстави для висновку, що повернення виконавчого документа стягувачу (зокрема без реального його виконання) не спростовує наявності підстав для стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала стягненню за цим (поверненим) виконавчим документом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №640/7697/21, від 11 серпня 2022 року у справі № № 640/23271/21. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови дотримався приписів Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні. Щодо доводів скаржника про те, що виконавчий збір стягується лише за фактичного стягнення державним виконавцем коштів чи вчинення ним дій, які призвели до стягнення з боржника сум заборгованості, колегія суддів їх відхиляє, з огляду на таке. В обґрунтування своїх доводів скаржник зазначає, що оскільки в межах виконавчого провадження № 42137496 державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у виконавчому листі № 2-14512/10 від 05.12.2013, виданого Шевченківським районним судом м. Києва, у зв`язку з тим, виконавче провадження завершено виключно через домовленість позивача та ТОВ «Укрдебт плюс» поза межами виконавчого провадження, то постанова старшого державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 30.11.2021 є протиправною. Так, відповідно до статті 27 Закону України № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Однак, частина 2 статті 27 Закону України № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, яка фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28 серпня 2018 року. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині 2 статті 27 Закону України № 1404-VIII слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів». Отже, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню. Щодо посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, колегія суддів його не приймає її до уваги, адже її висловлено за інших фактологічних умов і нормативного регулювання спірних правовідносин. Так, аналіз вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду надає підстави стверджувати, що вони ухвалені стосовно постанов про стягнення виконавчого збору, винесених у період до 28.08.2018, тобто до зміни редакції ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» та під час дії цієї норми в редакції, якою дійсно було передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що фактично стягнута. Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає, оскільки вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права. Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не вбачається. Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "09" вересня 2022 р. - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Судді: Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»